Визначний, але майже невідомий - навіть у наукових колах - український історик Омелян Партицький (1850-1895) вийшов поза те "зачароване коло" ще в позаминулому столітті. У 1894 році він опублікував "Старинну історію Галичини", якою охопив події в Україні з VII віку до нашої ери до 110 року нового літочислення.

Однак з самого початку праця була фактично вилучена з наукового обігу, бо (хоч як це "парадоксально") переконливо заперечувала духовну і державотворчу меншовартість українців. На основі об'єктивних даних, з використанням античних греко-римських та інших джерел, на засадах глибокого аналізу автор показав, що наші далекі предки не тільки не йшли за возами чужих культур, а навпаки, були творцями осмислених духовних і матеріальних (суспільних) інфраструктур, на здобутках яких розвинулися потім давньогрецька і давньоримська цивілізації.

Автор "Старинної історії Галичини" проклав чи не першу наукову борозну в глибини нашої історії. В останні десятиліття, в результаті фундаментальних відкриттів у цьому напрямі, кардинально змінилися погляди на роль України та українців у контексті світової цивілізації.

Зокрема, у 1983 році американський історик українського походження В. Рен-Бойкович видав у Нью-Йорку нарис "Колиска культури людства", в якому на матеріалі археологічних та історичних відкриттів учених Західної Європи та Америки стверджує, що наші сумерійці першими створили міф про сотворення людей і світу, назвали себе "обранцями всемогутнього Бога", винайшли понад 5000 років тому письмо, були першими астрономами, математиками, лікарями, філософами, першими запровадили культурний обробіток землі і т. ін.

Історичний досвід суспільного розвитку засвідчує: тільки ті нації, які самі осмислюють і формують своє державницьке спрямування, не блукають по чужих томах у пошуках "світлих ідей" для реалізації у себе вдома, мають гідну поставу серед народів світу.

"У старинній нашій історії маємо величні картини, які подивом наповнили весь стародавній світ і велику славу принесли нашому народові. Тож не годиться такі світлі діяння наших предків ховати, немов з умислу, перед очима нащадків".

Ці слова історика, "забутого" внаслідок чужинецької закомплексованості нашого суспільного буття, й нині звучать актуально - як жива програма для невідкладної роботи.

Завдання українського національного відродження полягає в тому, щоб параметри нашої глибинної історії посіли належне місце в наших науці і суспільній свідомості. Праця О. Партицького, безсумнівно, спроможна відіграти в цьому відношенні непересічну роль.

Подаємо стислу, власне, фрагментальну засвітку цього зусилля визначного дослідника - повернути Україні її давні, тисячолітні історичні обшири.

Правітчизна слов'ян

О. Партицький підкреслює, що літописець Нестор наплутав, вважаючи Ілірію - нинішню Албанію, частину Македонії і сербських областей - прабатьківщиною слов'ян. На підставі історичних та лінгвістичних даних він робить висновок, що траки є попередниками слов'ян. Крім Малої Азії (тепер Туреччина), траки займали Болгарію, частину Сербії, всю Румунію. Значна частина Греції та острови Егейського моря в давнину також належали тракам. На північ (за часів Геродота) Тракія сягала Дунаю. І задунайських гетів стародавні історики зараховували до трацького племені. "Додаймо до Тракії ще й Скитію, і одержимо ту велику дугу довкола Чорного моря, яку треба вважати правітчизною слов'ян".

Кількість і племенні назви траків

Про кількісну силу давніх траків пише Геродот: "Народ траків поряд з індійцями - найбільший на землі. Якби він мав над собою одного володаря, сповідав єдність, я думаю, ніхто б його не переміг: з-поміж усіх народів він був би найсильніший. Але злагода між ними неможлива, тому вони слабкі. У траків багато назв, кожне плем'я іменується від своєї околиці, яку заселяє".

Аналогічну характеристику Нестор дає слов'янам: "Слов'яни розійшлися по землі і назвалися іменами тих місць, на яких сиділи". Назви за таким же принципом мали і давні русини: бужани, деревляни, полочани, поляни, галичани, звенигородці, теребовляни і т. ін.

Географічну прив'язку траків дає також римський історик Пліній: "За Македонією живуть траки: вони належать до найсильніших народів Європи". Арабський історик X ст. Ібрагім Ібн Якуб бачить у слов'ян майже дослівно ті самі недоліки, що й Геродот: "Якби слов'яни не були поділені на багато родів і племен, з ними щодо могутності й сили не зміг би зрівнятися жоден народ світу". Гомерові амазонки в Азії були насправді тракині: всі стародавні письменники звуть їх дітьми Ареса, а Арес був виключно богом траків. Головний осідок амазонок був той самий, що й кіммерійців.

Ні замків, ні ключів

Два головні трацькі племена - бесси і гети (від них походить назва карпатських теренів Бескиди) мали в давнину авторитет хоробрих і чесних людей. Особливо Геродот поважав гетів, які вірили у безсмертя. "Вони найхоробріші і найсправедливіші серед усіх траків", - підкреслював він. Тракийських гетів, що просторилися на північ від Дунаю, Геродот зараховує до скитів. Траки, скити і гети - то лише різні назви одного й того ж народу. В давні часи гетів часто називали скитами, і навпаки. Римський поет Горацій високо цінив чесноти гетів і скитів. Він закликає римлян "залишити мерзенне своє життя", брати приклад з "варварів". В оді до римлян він наголошує на тому, що в гетів і скитів звичаї кращі, "ніж у нас". В очах Гомера гети, як і всі скити, - "найсправедливіші люди на землі".

Такі ж якості окреслювали в нашому народі іноземні автори пізніше, у слов'янські часи. Наприклад, німець Герборд писав, що "ні крадіжок, ні обману у них (слов'ян) нема", "не побачиш у них ні замків, ні ключів, скрині стоять завжди відчинені".

"Тут нам добре, маємо права, а в Римській державі - помагай Боже!", - відповів грецькому історикові Пріску ослов'янений грек (жив серед унів, гунів) на докори, що відцурався своєї батьківщини. (Зауважимо в дужках, що в цих "чеснотах" - і наш негатив: чужинці легко проникають в наше середовище, нав'язують свої порядки і на цілі століття перетворюють нас на рабів).

Гетія: територія і народ

Гети проживали на величезних територіях - сучасна Галичина, Румунія, Молдова, північне узбережжя Дунаю. На підставі розповідей Геродота можна вважати, що гети були тим народом, що заселяв усю Скитію (Вкраїну), але з часом був витіснений на Подністров'я. Таємничі "кіммерійці", на думку істориків, - не хто інший, як гети. Якщо скитські кіммерійці були траками, вважає німецький історик Міленгоф, то належить до народності гетів, бо про інших траків у землі скитів історія не знає нічого. За Птолемеєм, гети жили також в гірськім пасмі Карпат й були сусідами бойків і тухольців, яких той же Птолемей називає "сарматськими бесами".

За 200-300 літ перед походом Дарія (512 р. до н. е.) на Скитію, тобто проти гетів, вони вели кочовий спосіб життя. Назва "таргети" або "таргіти" означає "пастирі стад". В час Геродота (V вік до н. е.) Східна Скитія між Дніпром і Дністром уже займалася обробітком землі. Тому непереконливим є зображення Геродотом персо-скитської війни, під час якої Дарій ганяється із 70000 військом за скитами пустелею і не може їх знайти.

Давні історики і письменники (зокрема, грецькі і римські) відзначають гуманізм, хоробрість і скромність гетів навіть на рівні королів. Про один такий приклад розповідає Діодор. Коли Лізімах після Олександра Великого зайняв македонський престол, він пішов війною проти гетів і з усім своїм військом потрапив до них у полон. Гетський король Дорікет поставився до нього великодушно, дарував йому волю та ще почастував на прощання Лізімаха і його достойників. Було поставлено двоякі столи. Для дружини Лізімаха розстелили дорогі килими, а для Дорікета і його дружини - солом'яні рогожі. Стіл Лізімаха зроблений був із срібла і на ньому розставлено найдорожчі страви; король гетів сидів за дерев'яним столом, м'ясо і овочі, зварені у воді, склали весь його обід. Потім пили чарами вино, а були вони на столі Лізімаха золоті й срібні, на столі ж Дорікета - з турових рогів і дерев'яні. Такий то вже звичай у гетів", - пише Діодор.

Римський імператор Юліан наводить слова, які мав сказати Траян про гетів після завоювання ним Дакії: "Я винищив гетів - людей найхоробріших, що коли-небудь жили на світі. Хоробрі вони не тільки завдяки фізичній силі, а насамперед тому, що глибоко прийняли у свою душу науку бога Зальми, якого високо цінують. У своїй глупоті думають гети, що вони невмираки, що не гинуть після смерті, а якось повертаються на інший світ. Ця віра у посмертну мандрівку душ в інший світ породила у них відвагу та завзяття у небезпечних і відважних воєнних діях".

Скити

На відміну від траків і гетів скити більш відомі в історії, хоч і їхня-"наша" історіографія відносить до чужинців (іранців). Траки і скити - то лише окремі політичні організації одного і того ж народу. Відома територія скитів, їхні звичаї, релігія, військові походи, описані Геродотом, і не тільки ним. Ось як характеризує скитів Діодор Сицилійський ("Історична бібліотека" - II, гл. 43, стор. 113-114): "Тепер будемо говорити про скитів (сколотів), сусідів індів. Вони колись посідали вузьку територію, але поволі ставали сильнішими; своєю міццю та перемогами, поширюючи свої кордони в довжину і ширину, довели свою націю до великої та могутньої імперії і слави... Вони приєднали до своїх територій всі гористі землі аж до Кавказу, а також долини до Океану (Атлантики), мокляки Меотиди (Приазов'я) та інші землі вздовж Дону... Потім спрямували зброю в іншу сторону і дійшли аж до єгипетського Нілу".

Відомі і численні скитські племена - таргіти, скити-орачі, царські скити... Серед них найбільш загадковими залишаються кіммерійці. Заселяли вони території між Азовським і Чорним морями, де в пізніші часи знаходилося Тьмутараканське князівство.

Назва "кіммерійці" - дуже давня. Про них згадує Гомер, розповідається з повагою в Біблії.

Перші рейди кіммерійців на Малу Азію мали б відбутися в часи Гомера і навіть ще давніше. Їхня держава була дуже могутня. Походи саків в Азію відбувалися разом з кіммерійцями.

Описані Гомером блукання Одіссея не могли відбуватися надто далеко від батьківщини йонців. Місце, звідки мусив випливти Одіссей, має знаходитися в околицях Чорного моря. В такому разі острів Кірки з таврійським Херсонесом - це острів Крим. Німецький історик Бер дійшов висновку, що Гомерові і Геродотові кіммерійці - це один і той же народ, і що подорож Одіссея на острів Аяє відбувалася в регіоні Криму та Азовського моря.

Історія кіммерійців - це історія однієї з галузок гетів, тобто предків сучасного українського народу, зокрема галичан.

Уни (юни, юнаки?)

Про унів (німці помилково звуть їх "гунами") першим згадує Птолемей: "Між бастернами і роксоланами живуть хуни". Вжита Птолемеєм форма "хуни" вказує на німецькі інформації про них, бо початкове "х" не може бути нічим іншим, як німецьким "h".

Нині важко сказати, чи назва "уни" означала юнаків (героїв) чи тільки служила для означення молодих людей. Траки і даки, що під натиском римлян масово переселялися в Галичину, були переважно люди молоді, тому від напливу молоді могла виникнути назва всіх жителів краю.

О. Партицький вважав унів предками русинів. Це питання він докладно розглянув у статті "Гуни - предки русинів", що була надрукована в газеті "Діло" (1890, ч. 106-110).

Даки

Даки і гети упродовж віків стояли поряд у "взаєминах" з Римською державою. Рим тривалий час платив щорічно велику данину дакам. Зміна ситуації на протилежну, коли Дакія стала колонією Римської імперії, - реалія пізніших часів. Гети і даки поклонялися богу Дію, вони були даками. "Даки" - інтерпретація цієї назви на означення певної окремішності.

Можливо, що слово "дяк" походить від служителів богу Дію - діяків у стародавніх гетів, предків галичан.

Після того, як римський імператор Траян у 101-106 роках зруйнував Дакію, до якої входили території сучасних Румунії і Молдови, вони були заселені різними народами імперії. В цей спосіб римляни вирішили назавжди "заспокоїти" непокірну Дакію. Цього було досягнуто, оскільки офіційною мовою і тут стала латина. Значна частина даків поселилася в теперішній Галичині. Однак не всі вони залишили рідну землю, про що свідчать орнаментика вишивок і кераміки, фольклор і ментальність сучасних румунів та молдаван, які мають дуже багато разючих рис з відповідниками теперішніх галичан (особливо підкарпатських і карпатських місцевостей).

Назва "Бессарабія" походить від бес-арабія. Разом з арабами беси, як кращі у світі воїни-вершники, з волі римлян охороняли від сарматів частину південної Дакії. Формально вони були господарями території.

* * *

Отже, які висновки випливають з концептуальної праці Омеляна Партицького?

1. Історія України як народу і нації починається не з Середньовіччя, не з Київської Русі, навіть не з перших віків нового літочислення, а з праісторичних часів, які не піддаються точному окресленню.

2. У духовному відношенні український народ в особі наших предків був не безликим споживачем чужих інтелектуальних цінностей, а їхнім продуцентом, що знайшло своє вираження в сумеро-греко-римській та інших давніх цивілізаціях.

3. Уся міфологія та вірування древнього світу - і не тільки на теренах Євразії - пов'язані з духовною діяльністю комплексу племен і народностей, що генетично функціонують в успадкуваннях сучасного українського народу.

 Публікацію підготував

Павло ЧЕМЕРИС

Книги*e-Book Іван ДЗЮБА ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ Частина1 Іван ДЗЮБА ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ Частина2 raznoe.h18.ru Велика Історія України: Словяни, Арійці. Велика Історія України: Почини Київської Держави. Київ, мати українських городів. Святослав Завойовник:Знищення хозарської держави. Культура поганської України. Кінець українізації. Матеріали про козацтво, Матеріали по Історії України, Материалы статьи по ИСТОРИИ УКРАИНЫ. Українське відродження на Донеччині й Луганщині в 1917-22 роках. Если Украина придет в Европу самостоятельно, это усложнит отношения с Россией. Дні національної ганьби. Рік України в Росії, рік Росії в Україні. Проблеми визнання українського голодомору геноцидом. Националист с Востока. Хто вбив Ярослава Галана? Хто вбив Ярослава Галана? Іще один погляд на цю справу. Це різні статті. НеСОБОРний злочин. Псевдособор, який «ліквідував» Українську греко-католицьку церкву. ЗЛОЧИН: хто гострив сокиру? Обставини смерті Ярослава Галана — погляд через 60 років. История национального движения Украины. Масловський: З ким i проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни. Iван Бiлик. Меч Арея. Тарас Возняк: Мамай чи майбутнє? Убийство в музее восковых фигур.

Варіант цих статей на: ukrainakvit.narod.ru.

***ПОШУКИ ПРАДАВНІХ РУСІВ:Історія походження РУСІВ

 МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ