Історія України

До Головної сторінки

Трипілля і Халеп'я: дивовижні паралелі


Автор: Степан Наливайко

     На те, що наші Трипілля та Халеп'я знаходять паралелі у близькосхідному ареалі, дослідники вже давно звернули увагу. Ось що пише про це, зокрема, український учений О.С.Стрижак: «…і досі залишається без відповіді питання, коли і в який спосіб близькосхідні топоніми типу Тріполі (колишня Фінікія, сучасний Ліван) і Халеб (варіант Алеппо в сусідній Сирії) перекочували, за О.С.Соболевським, на територію Середньої Наддніпрянщини, де (сучасний Обухівський р-н на Київщині) а ними перекликаються назви сіл Трипілля… та Халеп’я… на однойменній річці».

Спорідненість цих обох ареалів підтверджують також археолоґічні факти. На думку дослідників, до скитів, тобто в бронзовому віці (приблизно 3 — 2 тис. до н.е.) Північне Причорномор’я населяли індоорійські племена, які розмовляли пракритами, саме діалектами, на основі яких пізніше склалася мова жерців і священної літератури — санскрит. Археолоґічну культуру цього населення називають катакомбною), а територія, зайнята катакомбниками, простяглася від Кубані та Нижньої Волги до Дніпра, а тоді вузьким язичком до Нижнього Дунаю, Схожу культуру бронзового віку виявлено останніми роками в Середній Азії: тут вона тягнеться смугою від Північного Прикаспію через Приаралля до Таджикистану й Афганістану, де вже поруч і Індія, що так важливо для нашої розмови, могили бронзового віку є і в Палестині та Фінікії, біля витоків Єфрату та в Південно-Східному Прикаспії. Причому фізичний тип похованих у цих трьох ареалах надзвичайно схожий.

Тобто виходить, що коли катакомбники — індоорійці, то вони мусили колись перебувати і в Малій Азії. І вони там справді жили. До 15 — 14 ст. до н.е. у цьому ареалі існувала держава Мітанні, назву якої не можна не співвіднести з меотами Приазов’я, які дали Азовському морю його давню назву — Меотида та які розмовляли давньоіндійськими діалектами. Держава Мітанні розміщувалася у верхів’ях Тігру та Євфрату, а царі та знать її, як засвідчують писемні джерела, мали виразно індоорійські, тобто індійські імена, як і божества. Так, у договорі мітаннійського царя Куртівази з хетським правителем (14 ст. до н.е.) принесено клятву чотирма ведійськими божествами, тобто божествами, які згадуються ще в «Ріґведі» — найдавнішій писемній пам’ятці індійців. Імена цих божеств Індра, Мітра, Уруван-Варуна й Насатья, причому перші троє мають розлогі відповідники у східних слов’ян. Мітра, скажімо, знайшов вираження у слов’янській общині — мирі, а з ріґведійським ім’ям-сполученням Варунамітра споріднене слов’янське ім’я Володимир, найпопулярніше в Рюриковичів. Індра теж має свої відповідники, наприклад, чеське чоловіче й латиське жіноче ім’я Індра, латиське ж прізвище Індране, фольклорний звір Індрик, що «прочищає криниці джерельні» тощо. Причому саме Індра в індійських мітах уславився боротьбою проти асурів, старших братів богів був Індра, а ватажком асурів був Варуна. Матір’ю асурів була Дану, тотожна слов’янській Дані, теж пов’язаній з водною стихією — залишки її імені можна і досі бачити в назвах річок Північного Причорномор’я: Дон, Донець, Дністер, Дніпро (Данапер). Як каже відомий фахівець із порівняльної мітолоґії Ф.Кейпер, «не може бути сумніву в тому, що «дану» — термін, успадкований з індоіранської реліґійної мови на означення «потоку», насамперед першопочаткових вод». На думку індолоґа Н.Гусєвої, у «Ріґведі» слово «дану» означає ріку взагалі, проте в такому значенні воно не зустрічається в пізнішій санскритській літературі, що розвинулася вже на території Індії. Хоч початки її складалися саме в Північному Причорномор’ї, про що свідчать останні археолоґічні розкопки доскіфських курганів півдня України, які яскраво засвідчили однаковість уявлень тих, хто споруджав ті кургани, і тих, хто створював «Ріґведу» (див. книжку Ю.Шилова «Космические тайны курганов». М., 1990). З чого випливає, що вже у ведійських аріїв слово «дану» носило реліктовий характер, а це значить, що найбільшого поширення воно здобуло на прабатьківщині аріїв цебто в ареалі на північ від Чорного моря. Це також свідчить про те, що саме тут створювалася первісна ведійська реліґія, яка на терені Індії зазнала відчутної переробки з боку індуїстських жерців та коментаторів. Не виключено, що саме тут — батьківщина асурів/ахурів, першопочаткових богів, яких згодом витіснили молодші боги — деви на чолі з Індрою. В такому разі й назва Україна може сходити до надзвичайно давніх часів, до назви Ахура-яна (типу Согдіана, Бактріана, Маргіана, Дрангіана, Сузіана), тобто Країна асурів/ахурів; саме така загадкова Земля Ахури один-єдиний раз згадується в «Авесті». Тож назва Ахураяна (іранський варіант) легко могла прибрати вигляду Окураяна, Окраяна, Україна, Вкраїна, особливо зважаючи на те, що чергування х/к часте в багатьох мовах (наприклад, іранське ім’я Хувахшатра грецька мова передає як Кіаксар, Іран, «хшатр» відповідає інд. «кшатр» — саме з нього утворилося слов’янське «цар» , а укр. «хто» відповідає рос. «кто»).

Індоорійські імена Пуруша (в індійській мітолоґії його мала Першолюдина, з тіла якої було створено світ). Індрота (Індра) зустрічаються в документах 16-го століття до н.е. з Сирії та Палестини. У документах однієї з вавилонських династій, що правила в цей період, подибуємо імена індоорійських божеств Сур’ї (слов’янське Зоря) та Марута — епітет бога вітру в індійській мітолоґії Ваю (порівняте гоголівського Вія), а у множині — марути — божества бурі, грому та блискавки.

Батьком їх вважається Рудра, звідки й їхня назва — рудри. Вони у подобі вродливих юнаків мчать на колісницях, виблискуючи яскравими прикрасами та сліпучими списами — блискавками або золотими топірцями. Вони проливають на землю дощ, голосно співають, здіймають шум, стрясають гори. Марути — військова дружина Індри.

Те, що марути є синами Рудри, який тотожний слов’янському Родові і сам є богом бурі, несамохіть навіює вираз «се вітри Стрибожі внуки» зі «Слова о полку Ігореві». Тут бачимо винятково тотожність марутів вітрам — Стрибожим онукам. Звідси випливає, що Стрибог тотожний індійському Рудрі. Німецький дослідник П.Тіме виводить назву Марути від індоєвропейського мар+ут або мар+ват зі значенням «ті, що з моря віють». В такому разі це тлумачення дивовижним чином перегукується зі «Словом», у якому мовиться, що «…вітри, Стрибожі внуки, віють з моря на хоробрі полки Ігореві». Тобто виразно видно, що в давньоруській пам’ятці йдеться саме про марутів, божеств вітру й бурі. А про самого Рудру (отже, й про Стрибога) «Рігведа» мовить, що він — «Бик, супроводжуваний марутами».

Таким чином, виходить, що Стрибог — одне з імен (чи епітетів) Рода. Показово й те, що саме в районі Трипілля й Халеп’я й досі фіксується прізвище Марута: в світлі цих фактів це видається зовсім невипадковим.

У ведійських уявленнях про світ чи не центральне місце посідає боротьба асурів та девів. Асури спершу були мудрі й могутні, знали всі світові таємниці, могли прибирати будь-яких подоб і ставати невидимими. Але з часом незмірна пиха опосіла їх, вони перестали дотримуватися належних обрядів, схилилися до злих учинків. Але це з погляду індуїстських жерців — брахманів та коментаторів, які не визнавшій ранніх, тобто ведійських вірувань, що складалися ще на прабатьківщині індоарійських племен, — спершу асури були носіями виключно позитивних якостей. Про це свідчить хоча 6 те, що в індоорійському епосі образ асурки Дану — родоначальниці асурів — прибрав неґативних рис, тоді як слов’янська Дана й досі має виразно позитивні риси.

Деви долають асурів, але не знищують — ведійська традиція трактує їх як потенційних богів. Битва між девами й асурами на рівні ритуалу повторюється на початку кожного нового року, що означає відродження природи, їхня боротьба розглядається як запорука суспільної та світової гармонії. Одні не можуть існувати без інших, вони — дві половинки Всесвіту, своєрідна «єдність протилежностей». Всесвіт повний, довершений, якщо ці дві половинки вкупі. Асури уособлюють нижній, земний світ, а деви — вищий, небесний. У ведах асури розміщуються по ліву, а деви — по праву руку від Праджапаті — охоронця всього живого на землі, який персоніфікує цілісність, цілокупність Усесвіту. Асури протиставляються дедам, як темне — світлому, ніч — дню, жінка — чоловікові, хаос — ладові, лівий — правому. Місяць — Сонцю, вода — вогню. Саме ця ідея закладена в слов’янському імені Володимир та в нашому синьо-жовтому прапорі (синє — сакральна вода та жіноче начало творення Всесвіту, жовтий — сакральний вогонь, чоловіче начато).

Отже асурам властиві тякі характеристики, як темний, ніч, жінка, лівий, кривий/звивистий, вода, Місяць, хаос. Спершу, наголосимо ще раз, асури були носіями винятково позитивних якостей, вони уособлювали первісну орійську реліґію. Проте з виникненням індуїзму почався процес її витіснення. Стали створюватися міти про занепад моралі асурів. Влада була в їхніх руках, наголошують індуїстські джерела, поки вони дотримувалися брахманських приписів. Але потім їх змінили нібито більш чеснотливі боги-деви, які слідували брахманській, жрецькій традиції. З цього видно, що деви пов’язуються з жерцями-брахманами, асури ж — із кшатріями-воїнами. А саме описами боротьби за верховну владу між брахманами та кшатріями рясніє давньоіндійський епос.

Найзначніше ведійське божество Варуна, досягши навіть девівського статусу, зберегло свої асурські риси. Двоїстість мовби закладена в самій його природі. У деяких випадках Варуна, хоч він досяг статусу дева, сам стає на двобій з Індрою — ватажком девів.

Показово, що в індійських мітах асури, зазнаючи поразки від девів, щоразу ховаються в морі, володарем якого і є Варуна. Світ Варуни, його володіння — постійний притулок для асурів. Баруна, ватажок асурів колись, пов’язується з первісними водами. А первісні води — це хаос, застигла субстанція, з якої твориться упорядкований світ. Хаос, як правило, асоціюється з темрявою, мороком, пітьмою, імлою, тобто з суто «асурським» характеристиками. Саме тут, ймовірно, витоки уявлень античних авторів про так званий «кіммерійський морок», «кіммерійську імлу» й «сліпих» скитських рабів, котрі вчинили опір скитам, коли ті повернулися додому після малоазійських походів. Це зайвий раз підтверджує: Північне Причорномор’я було ареалом, де панували «асурські» вірування.

З нижнім, земним асурським світом, за давньою класифікацією, пов’язуютьcя захід та південь, а з верхнім, небесним девівським — схід та північ, Варуна — охоронець західної сторони світу, а бог смерті Яма — південної. Індра як антипод Варуни -охоронець східної сторони світу, а Кубера — північної.

Варуні приносять у пожертву тварин темної масті. «Варуна -це ніч»,- мовить один давній текст. Це дозволяє припустити зв’язок імені Варуна з українським словом «вороний». Це тоді коли в самому імені Варуна компонент Вар — є водночас і «вода», і «бик». На означення Дніпра є кілька давніх назв із таким компонентом: Вар, Варом, Варух .

Як ми вже казали, до асурських характеристик належить поняття «лівий» та «кривий», «звивистий». Показово, що індійський епос знає чимало персонажів, які мають імена з таким значенням. «Кривий» по-санкритському «вакра», що дивовижно збігається з подібним компонентом у назві Україна, Вкраїна.

Ім’я Вакра мав давній цар, що полюбляв воювати за допомогою чарів, а чари, чаклунство — одна з характерник рис асурів та їхнього ватажка Варуни (згадаймо козацьких чаклунів-характерників). Цар цей був прибічником царя-асура Шішупали (етруське Сосіпол), у якого Крішна відбив Рукміні — доньку царя Бгішмаки (пор. латиське прізвище Рукмане та українське Бушмака). У самого Шішупали був брат на ім’я Вакрадант, дослівно — «Кривозуб». Військо кауравів, які ототожнюються з асурами, очолював могутній воїн Бгішма — також асур (пор. укр. прізвища Бушма, Бучма).

Взагалі, показово, що дружинами багатьох богів та уславлених мудреців були саме асурки. Про Рукміні, асурку і дружину Крішни, ми казали. Дружиною Індри була Шачі — донька асура Пуломана (пор. місто Шацьк та Шацькі озера на Волині, а також ім’я родоначальника литовських князів — Палемон). Дружина леґендарного мудреця Бгрігу — красуня Пулома, теж асурка (пор. озеро Пульмо на тій самій Волині). А сам Бгрігу доводиться прадідом Ядові — родоначальникові так званих ядавів, які тотожні літописним ятвягам (пор. топоніми Ятвяги, Ятвязь в Україні).

Зрештою, й п’ять ведійських племен, частина яких вирушила з Північного Причорномор’я до Індії, а частина лишилася, були асурськими: їхнім батьком, за індійськими мітами, був цар Яяті — син Бгрігу і батько Яду, сам асур, хоч одна з його дружин була брахманкою, а друга, таємна, — кшатрійкою.

Якщо взяти гідронімію та топонімію України, то побачимо неабияку кількість назв на Кривий, Крив-: Крива Вода, Крива Почайна, Кривий Ташлик, Кривий Торець, Кривий Ріг, численні Кривухи тощо. Це узгоджується іа сакральністю кривого, вигнутого. Криве або ліве характеризує якраз земні явища, земних персонажів — на противагу небесним («правда на небі, кривда на землі»), Сюди ж лягають і поширені українські прізвища на Крив-, в основі яких не обов’язково лежить якась фізична вада: Кривонос, Кривошия, Кривоступ, Кривохижа, Криворучко, Кривоп’ят тощо.

Поєднання значення «кривий» і певної частини тіла належить до типу описів, поширених у багатьох народів. Українському Кривонос відповідає санскритське Вакранас, укр. Кривоп’ят -санскр. Вакрапад, укр. Кривозуб — санскр. Вакрадант тощо. Цілком очевидно: українському Крив- відповідає санскритське Вакр-, Укр-. Цей компонент цілком може входити до назви «Україна».

Невипадково й те, що засновники традицій чи міст означаються саме за принципом «кривий» або «лівий», де «лівий» — просто варіант «кривого». Для прикладу можна навести Лайя — фіванського царя, батька знаменитого царя Едіпа, ім’я якого пояснюють з грецького лайос — «лівий». А ще Крива — мітолоґізованого пращура кривичів та Кріве — верховного жерця у балтійських народів (зокрема, давніх прусів), неодмінним атрибутом якого є кривий дубовий посох. Стійкість цього невипадкового жрецького атрибуту підтверджує сільська практика: староста скликав односельців на збори, пускаючи по хатах свій посох — символ влади. Свідком цього в повоєнні роки був також автор цих рядків. Такий посох, щоправда, передавався хаті, з якої хтось мав чергувати у сільраді.

Основоположний антаґонізм асурів і девів у найдавніших писемних пам’ятках Індії — «Ведах» повторюється і в «Маґабгараті» як війна двоюрідних братів пандавів та кауравів. Пандави уособлюють небесний (отже, брахманський) світ, а каурави — земний, воїнський. Кауравів, як ми вже казали, у цій війні очолював Бгішма, ім’я якого тотожне українському прізвищу Бушма. А родоначальником кауравів був леґендарний цар Куру, якого індійська традиція відносить до царів Місячної династії. Тобто ми знову маємо «асурську» ознаку — Місяць. Батьками ж Куру були цар Самварана й донька Сонця. Ім’я її перегукується з іменем богині Тапаті — донька Сонця, яке й саме має назву Тапан (той самий корінь, що і в словах тепло, теплий), Нащадки Куру ведуть свій родовід від Місяця, а Місяць споконвіку пов’язується в індійській мітолоґії з водою, росою, соком і водночас із поняттям «лівий». Як Сонце — з поняттям «правий» (пор. в українській колядці: «то праве личко — світле сонечко, а ліве личко — ясний місяцю»).

Схоже, що тема асурів та девів відбивається також у ближчі до нас часи — вже на слов’янському ґрунті. Маємо на увазі стосунки між полянами та древлянами, полянами та іншими східнослов’янськими племенами, які в деяких літописах помітно протиставляються, як в Індії деви та асури, брахмани й кшатрії, жерці й воїни. У міті про царя Яяті наймолодший його син Пуру (санскритське «пуру» тотожне грецькому «полі» (багато), звідки й «плем’я», «народ») виявляється найблагороднішим і протиставляється своїм братам — теж родоначальникам племен. Так і в руських літописах поляни протиставляються іншим східнослов’янським племенам.

Пуру, хоч він і наймолодший, усупереч традиції став царем, бо єдиний зважив на батькове прохання і віддав йому свою молодість. А поляни, на противагу деревлянам, кривичам чи дреговичам, мають мирну й лагідну вдачу та шлюбний звичай, не викрадають собі дружин на бісівських ігрищах, шанують батьків і предківські звичаї. Особливо в цьому плані показові стосунки полян та деревлян, де останні мають виразні «асурські» ознаки.

Тож у світлі сказаного про леґендарного царя Куру, про плем’я Куру, згадуване ще в «Ріґведі», яке, доречі, має написання «кріаі», привертають увагу українські факти. Зокрема, назва деревлянської столиці Коростеня та інші назви типу Корост, Коростишів, Корсунь можуть бути спорідненими з індійськими назвами типу Курукшетра («Поле Куру», де й відбулася вісімнадцятиденна битва, описана в «Магабґараті»), Куруджангала («Гай Куру») тощо.

Є й інші факти, зупинитися на яких не дозволяє обсяг статті. Зазначимо тут ще те, що в назві Україна може міститися й компонент Куру (укр. Коро) і пов’язаний із знаменитим царем Місячної династії Куру, Тобто Куруяна, Корояна — «Країна Куру», «Країна Коро».

Асури — нащадки Дану, своєї праматері, — мають загальну назву «данави», себто «нащадки/сини Дану». Іншими словами, данави — це ті ж самі асури. А що нащадки асурки Дану названі її іменем, свідчать: ми маємо справу з пережитками матріархату. Матрилінійний відлік рідства (по матері) ведійськи арії вже забули на час своєї появи в Індії. Отже, ця особливість мала бути особливо помітно на їхній прабатківщині. А тут, у Північному Причорномор’ї, вона відбувалася до недавніх часів: згадаймо як античні автори часто посилалися на амазонок, які жили біля Азовського моря) що в давнину мало назву Меотида, а також на «жонокерованих» сарматів.

Ще одним свідченням цього є індійський звичай сваямвара, тотожний українській свайбі, який не ввійшов у визнані індуїзмом вісім форм шлюбу. А звичай цей характерний тим, що дівчина сама обирала собі чоловіка, через що й назва «сваямвара», тобто «самобір», «самобрання». Що такий звичай існував зовсім недавно в українців, засвідчує француз Боплан.

Саме слово асур первісне означало «бог», «владика», «той, що володіє життєвою силою». Цікаво, що мордовська мова зберегла слово «азор» («пан», «володар»). У мові комі слово «озир» означає «багатий». Це безперечне запозичення орійського асур («бог», «господь»). Причому запозичення саме з індійських мов, бо в іранських це слово має вигляд «ахур». Арії-орії як народ землеробський і пастушницький, за висновками вчених, могли сусідити з уґро-фінами (а мови комі та мордовська належать саме до цієї сім’ї) тільки з півдня, з боку степів, де пізніше з’явилися скити. Тобто це ще один доказ того, що арії-орії населяли сучасну Україну й долину Дону. І справді, в мові саамів слово «ар’яла», себто «арійський», означає «південний».

Основоположний космоґонічний міт «Ріґведи» про битву Індри й наймогутнішого сина Дану — Врітри, який часто-густо ототожнюється з царем асурів Варуною, міг скластися саме в Подніпров’ї. Причому прототипом Врітри могли стати саме Дніпрові пороги, тепер затоплені, а колись надзвичайно відомі. Ім’я Варуна й ім’я Врітра містять у собі компонент Вар-/Врі, що пов’язується з водою і водночас — із биком. Саме небесний бик (Варуна — володар небесних та земних вод) через дощ або сніг, тобто чоловічу вологу, запліднює землю-корову. А на своє означення Дніпро має назви, що містять цей компонент: Вар, Варом, Варух тощо. Це дозволяє припустити, що назва Дніпра може пов’язуватися і з Варуною/Врітрою, і з їхньою матір’ю Дану.

Найдавніші фіксації на означення Дніпра — Данапер, Данапріс. Ці назви можуть складатися з двох компонентів: Дала + пер/пріс, де -пер, -пр може значити «син» (пор. санскр. путра та українське прізвище Путря, Шудра і Шудря). Путра на слов’янському ґрунті через «пухр» — «пур» могло видозмінитися на «пур», а «кшатр» через «кшатр-ксахр-ксар» перетворилося на «цар». Тобто назва Данапер, Данапр може значити Син Дану, Син Дани.

Підтверджує таке тлумачення назва великої індійської ріки Брахмапутри, яка означає: Син Брахми. Брахма — творець світу, він уособлює в тризубі праве вістря, тоді як Вітану — ліве, а Шіва/Рудра — середнє. Саме Брахма створив й асурів, й девів. Тож він має безпосередню причетність до нашої розмови. «Ріґведа» мовить, що колись асури вкрали в Індри його корів та сховали в далеких краях за річкою Раса (в «Авесті» — Раха), Раса перегукується з нашою Россю, неподалік від Трипілля та Халеп’я. А назва Рось, як ми мали нагоду казати, споріднена із санскритським «вріш» («самець», «бик»). Доречі, у водозборі саме Дніпра багато назв типу Самець, Бик, Веприк, Жеребець тощо. Таке тлумачення підтверджується тим, що Роська, притока Росі, має іншу назву — Самець. Початкове в у Індійських та слов’янських мовах може відпадати. Наприклад, санскритське «врішабга» («бик») має також форму «рішабга», а слов’янські імена Владимир, Владислав — Ладимир, Ладислав.

Тож правомірно припустити, що на слов’янському ґрунті санскритському «вріш»/»варш» відповідатиме «ріщ»/»рош», «ріс»/»рос». Як, скажімо, індійському імені Врішоттам («Досконалий Бик») тотожне іранське ім’я Рустам. Іранське Арслан («Лев»), у свою чергу, на слов’янському терені прибрало вигляду Руслан. Принагідно зазначимо: найдавніші фіксації Росі (починаючи з 980 року) дають форми Ріс, Рсь і навіть Рша, що засвідчує відчутну близькість до санскритського (в)ріш. Показово й те, що саме на Росі, в шарах трипільської культури, знаходять глиняні зображення биків. Це підтримує наше тлумачення назви Рось як «Бик»: давні мешканці України поклонялися Священному Бикові.

Колись у гирлі Росі стояло місто Родень, назва якого, цілком можливо, пов’язується зі слов’янським божеством Родом, чия іпостась — бик. Він тотожний індійському, точніше, ведійському Рудрі, якого пізніше замінив собою Шіва, перебравши багато яких функцій давнішого божества. А позаяк основні міти «Ріґведи» складалися саме на території сучасної України, то цілком ймовірно, що й батьківщиною родича слов’янського Рода Рудри є саме Україна. Ім’я Рудра тлумачиться як Ревучий. Тож у зв’язкуз цим звертає на себе увагу поетичне (фолькльорне) означення Дніпра — Ревучий.

Індійські міти мовлять про те, що столицею асурів було місто Тріпура. Його зруйнував у давні часи бог Шіва.

Жив колись могутій асур Майя. Суворе подвижництво звільнило його душу від нечестивих помислів, а тіло — від плоті, тож крізь шкіру прозиралися кістки. Вражений такою самозреченістю, бог-творець Брахма прийшов до нього та спитав:

- Чого ти бажаєш? Я ладен сповнити все, що б ти не захотів.

Тож Майя відповів Брахмі:

- Давня ворожнеча точиться між асурами та девами, які всюди нас настигають — й на землі, й під землею, й на дні моря. Я хочу звести могутню фортецю, в якій би знайшли прихисток асури. Але таку, яку б ніхто не зумів зруйнувати. Ні боги своєю зброєю, ні жерці-брахмами закляттями.

Брахма погодився, але за однієї умови: фортецю буде здатен зруйнувати лише бог Шіва, причому однією-однісінькою стрілою.

Доти асури мали на землі три міста — Золоте, Срібне та Залізне. Тож асур Майя вирішив об’єнати їх в одне. Так і вчинив. І обніс город залізним, срібним та золотим валами. І назвав його Тріпура — тобто Тримісто, Троя.

Розкішні палаци й храми, сади й парки прикрашали його. І сходилися щасливі асури зі своїми родинами звідусіль у Тріпуру, і славили неперевершеного будівничого Майю — свого ватажка.

Та якось Майї наснився сон, ніби Тріпуру почали роздирати чвари, заздрість та злидні. Віщим виявився той сон. Асурів невдовзі ніби підмінили. Зникли з чудового міста щастя та спокій, довіра й дружба. Жадібність, заздрість та лють опосіли асурів, очі їхні стали червоними від постійного роздратування та гніву. Вони перестали дотримуватися належних обрядів. Храми спорожніли, жерці зазнавали кривд та образ. Асури перестали поважати старших та шавувати предків. Не розрізняючи, день чи ніч, удень спали, а ввечері пиячили й розважалися. Сходили на подружні ложа брудні та невмиті, не прикрашали жител, витоптували квіти, вирубували священні гаї, чинили жорстокі набіги на мирних сусідів.

І тоді боги, не витримавши неправедності та знущань асурів, звернулися за допомогою до Шіви. Лише він міг подолати асурів. Той здався на прохання й рушив на Тріпуру. І взяв до рук свій велетенський лук, і поклав на тугу тятиву невідпірну стрілу, та пустив її в асурську фортецю. 3а мить розлігся оглушливий вибух. Над городом здійнялася кривава заграва — неприступна Тріпура спалахнула, мов смолоскип, вся довколишня вода у змиг ока випаровалась, укривши небо хмарами пари.

Ніхто з асурів не зумів порятуватися від вогненої стріли бога Шіви. Вцілів лише сам Майя — Шіва пощадив його за колиші заслуги й нечуваве самозречення. Він дозволив йому залишити палаючу Тріпуру, отже той оселився далеко на краю світу. Відтоді Майя вже віколи не воював із богами-девами.

Привертає увагу назва асурської столиці — Тріпура. Назва ця, звичайно, перегукується з Трипіллям, яке дало ім’я знаменитій трипільській культурі. Вона охоплює басейни Пруту, Дністра й Південного Бугу, Середню Наддніпрянщину, Ватань, Південно-Західне Причорномор’я і виявляє неабияку схожість із культурою стародавніх індійців. Це наштовхує на думку: і київське Трипілля може значити Тримісто, Троя, а не Три Пілі (піль — «болото») чи Три Поля, як тлумачилося досі. А міти про Золоте, Срібне та Залізне міста асурів напрочуд перегукуються з нашими казками про подібні ж палаци, городи чи царства. Міти мовлять, що Тріпуру зруйнував Шіва/Рудра за те, що асури стали пихатими й перестали дотримуватися праведних звичаїв та обрядів. Як і в цивілізаціях долини Інду та Передньої Азії, в Україні теж засвідчується Шіва/Рудра, Саме в цих трьох ареалах простежується виразне поклоніння Священному Бикові.

Таким чином, маємо своєрідний трикутник: Тріпура -Тріполі — Трипілля. Він охоплює величезну територію, де фіксуються однакові топоніми й однакові вірування. Ще один такий трикутник, який точно накладається на перший, творять і назви Алеппо — Халеп’я — Хараппа. Остання назва відноситься до невеличкого сільця, що, як і Трипілля, дало назву не менш знаменитій, ніж Трипільська, Хараппській культурі — в долині Інду. Не слід дивуватися, що є певна розбіжність у назвах Хараппа і Алепло, Халеп’я: індійське р часто-густо повідає слов’янському л.

Індійська Хараппа розташована на території історичного Пенджабу, де й була записана «Ріґведа». Та частина Пенджабу, що на ній розташована Харапська цивілізація, зараз у Пакистані. Характерно, що стародавні індійські джерела дають на означення Пенджабу назву Аратта. Такою ж назвою, як ми вже знаємо, позначалася й країна трипільців. Це показує зв’язок Давнього Пенджабу та Давньої України.

Цей зв’язок засвідчують також деякі інші факти. Сама назва Пенджаб означає П’ять Річок, П’ятиріччя. Серед п’яти його річок є Шатадру, яка етимолоґічно відповідає назві ріки Стоход, притоки Прип’яті. Крім того, з Араттою-Пенджабом пов’язується доля сина Крішни — Самби. А слідів поклоніння Крішні особливо багато на Волині.

Один міт розповідає, як Самбу покарали мудреці за те, що він спробував позбиткуватися з них. Самба захворів проказою й подався до Пенджабу, де нечуваним подвижництвом здобув ласку бога Сонця Сур’ї та на березі ріки Чандрабгаги збудував храм на честь свого рятівника (той вилікував його).

Характерно, що ім’я Самба перекладається з санскриту як Кий. У зв’язку з цим згадуються візантійський імператор Костянтин Багрянородний і його слова про те, що Київ має ще одну назву — Самбатас. Доречі, санскритське «самбін» означає «човняр», «весляр». Це, знову-таки, навіює на згадку слова літописця Нестора, нібито полянський князь Кий не міг бути перевізником на Дніпрі. Хоча насправді Кий, як того й вимагав князівський статус, не тільки міг, але й мусив мати справу з човном, бо багато ритуалів здійснювалося саме при воді й на човні. Цікаво й те, що в Пенджабі досі є свої «запорожці», які провадять точнісінько такий триб життя, як наші славні лицарі. І вбрання вони мають жовто-синє: тюрбан на голові жовтий, а штани й сорочка — сині. Причому пенджабці поклоняються Сонцеві.

І Рось, і Родень, і Трипілля, і Халеп’я розташовані там, де колись жило слов’янське плем’я полян. У зв’язку з цим варто відзначити, що основа пал-, пол-, яка творить етнонім поляни, теж укладається в ці трикутники. Античний автор Діодор Сіцілійський подає версію, за якою від Пала, сина Скита, пішло скитське плем’я палів. А в Криму, давній Тавриді («країні биків»), існувала фортеця Палакій, названа на честь скитського царя Пахлака. Вона розміщувалася на городищі Керменчик у Сімферополі. Палакій був столицею пізньоскитської держави. Вона виникла наприкінці 3 — на початку 2 ст. до н.е. Засновниками цього царства були скитський цар Скілур та його син Палак. Саме про Палака повідомляє Страбон: у 110 році до н.е. йому завдав поразки Діофант — полководець понтійського царя Мітрідата 6 Євпатора, імені якого завдячує теперішия Євпаторія.

Ці історичні факти цікаві з кількох поглядів. По-перше, Понтійська держава Мітрідата розміщувалася на південному узбережжі Чорного моря, де колись була держава Пала, інакше Пафлагонія. Вона тоді входила до складу могутньої Хеттської держави — сучасниці Ассирії та Давнього Єгипту. Саме з Пали-Пафлагонії вирушили до Італії венети, які заснували там Венецію. На венеціанських панно воїни зображені з оселедцями. Єгипетські пам’ятки подають з довгими, аж до плеч, оселедцями полонених хеттів. Це не може не нагадати нам київського князя Святослава та його спадкоємців-козаків.

По-друге, Пал- ми можемо бачити й у назві Палестина. У ній, цілком можливо, компонент -стина не що інше як -стан (перс. та ін. — «край», «країна»). У такому разі Палестина тлумачиться як Країна палів. Це воїни, військовий стан, з якого й походять правителі, князі, царі. Факт цілком узгоджується з пізнішою назвою полян як русі, а русичів як Дажбожих онуків, тобто воїнів. Зазначимо принагідно, що й Варуна — покровитель воїнів та царської влади. Він тотожний Дажбогові й скитському Тагимасадові, якому поклонялися «царські скити». У санскриті термін «пал», «палак» означає «захисник», «воїн», «охоронець», «правитель», «цар». Ці терміни входять у власні імена, наприклад — Раджпал, Яшпал, Вішвапалак. Гадаємо, що саме вони є в назві пізньоскитської столиці Палакія, а також у слов’янських іменах Ярополк та Святополк, військових термінах полк та полковник.

І в етнонімі поляки. який споріднений з етнонімом поляни. Не секрет, що східні й західні поляни становили спільність (східні поляни відділилися від західних досить пізно, приблизно у 2-4 ст. н.е.). Підтримує таку думку й те, що територія західних полян, як і східних, знає топоніми, пов’язані зі Щеком, Бояном, Аскольдом, Хоривом, Києм, іншими персонажами переказів та літописів. Та й саме в Польщі зафіксовані топоніми типу Вакрата плем’я укранів, що перегукуються з назвою Вкраїна. Польща найбільше має назв типу Канів.

У цьому світлі напрошується думка про тотожність назв Палестина й Польща. Бо й справді: якщо Палестина має два компононти Пал+стан, то й Польща розкладається на ці ж елементи, тобто Пол+ста, де -ста (первісно «стха», «стхан») так само означає «лише», «край», «країна». Цей самий компонент із значенням «місце» ми маємо у суфіксі -ще, що міститься у таких словах, як селище, церквище, капище, городище, вогнище, замчище та ін. А це засвідчує, що між Близьким Сходом та землями України й Польщі в давнину існували зв’язки. Підтвердженням є топонімні паралелі Трипілля — Тріполі та Халеп’я — Алеппо, а також ріка Йордан, тотожня слов’янським Варданам. Вардан тлумачиться із санскриту як Бик-ріка, тоді як слов’янське ім’я Ярополк означає Бик-цар. Та й не випадково, очевидно, польський Вавель перегукується з Вавилоном.

Індійський учений С.Чаттерджі висловлює здогад, що під асурами може критися згадка про народ ашшура, тобто ассірійців. З їхніми культурними досягненнями та безжальністю на війні орії-арії безпосередньо зіткнулися під час свого перебування в Малій Азії. В цьому може бути певна доля істини, тим більше, що компонент -пал наявний також у імені ассірійського царя Ашшурбаніпала. Ассірія, як відомо, зазнала поразки 612 року до н.е. від мідійського царя Кіаксара, а Мідією певний час володіли причорноморські скити — до пори, коли скитських ватажків спостигла доля, дивовижне схожа на долю антського князя Божа та його старійшин.

Таке припущення не видастся занадто сміливим, якщо зважити на численні паралелі в уявленнях шумеро-аккадців та мешканців Давньої України. До того ж дехто ототожнює шумерів з кіммерійцями, які, за Геродотом, жили в Північному Причорномор’ї до скитів. У Хараппі, тезці близькосхідного Алеппо та українського Халеп’я, знайдено циліндричні печатки шумерського типу. Золоті намистини однакової роботи знайдено і в Хараппі, і в Месопотамії, і в леґендарній Трої. Показово, що в історичній топоґрафії Києва фіксується назва Троєщина, а по сусідству Вигурівщина, назва якої, певно, пов’язується з племенем лігурів, шо з Італії переселилися на Сіцілію. У свою чергу, доскитські кургани півдня України виявляють багато спільного в уявленнях та матеріальній культурі давніх мешканців України та Аккаду-Шумеру. В Україні навіть простежуються мотиви міту про Гільгамеша («Балада про Гільгамеша» — найдавніша в історії людства епічна поема часів Шумеру. Деякі її мотиви знаходимо також у Біблії, як, наприклад, леґенду про потоп та врятування однієї людської родини на ковчезі).

Отже, у світлі всіх цих фактів зовсім не випадковими видаються два дивовижні трикутники: Тріпура — Тріполі — Трипілля та Хараппа — Алеппо — Халеп’я.

І сама нава Україна цілком може сходити до часів трипільської культури та цивілізацій долини Інду й Месопотамії. Зв’язок наддніпрянських Трипілля та Халеп’я, індійських Тріпури та Хараппа з близькосхідними Тріполі та Алеппо на території колишніх Фінікії та Ассирії дозволяє по-новому поглянути на грецький міт про викрадення громовержцем Зевсом фінікійської царівни Європи. Її він оселив на Криті. Вона народила йому трьох синів, серед них і леґендарного критського царя Міноса. Напрочуд схожий міт із тими самими персонажами знають і стародавні індійці. Але це вже тема для окремої розмови.


Кто имеет права на Киевскую Русь | “Українське бароко”. Театральне мистецтво. | Релігія, мистецькі набутки слов’ян. | Сковорода | Трипільська та Черняхівська культури. | Культурний процес України у ХVІІІ ст. | Слов’янська писемність. | Архітектура та образотворче мистецтво. | Україна в другій половині ХVІІ століття.
МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ *Біблійна генеалогія в етногенетичних концепціях польських та українських хроністів *Українська та великоруська культури у XVII столітті: культурний вплив чи культурний конфлікт? *Ідея Козацтва - в Українській Душі *Етнополітична термінологія XIV-XVI століть *О территориальной привязке этнонима «русские» *Представления об этнической доминации * “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении . *Эмский указ. *Есхатологічні Передчуття Людства та Відбиття їх у Поезії *Ідея Козацтва - в Українській Душі * Українська Ідея *Гог в Краю Магога і Місія України * З Води Та Вогню * А.Кримський Про "Колиску Народів" *Триполізм - Наша Ідея *Чи може бути столиця "молодшого брата" матір'ю міст руських? *Епітафія Енеєві * Підвалини Європейської Цивілізації *На Якій Землі Живемо? * Тризуб Посейдона І Володимир *Феномен Шевченка *ЩО ТАКЕ Національна Ідея? *Древність Українських Говорів *Та Спитайте: Хто Ми, Чиї Сини. *Потоп На Україні * Перстень З Оріхалком * Хлібороб Світу - Історичне Призначення Українців * Братня Дружба *Хронолог


Ви,при бажанні, можете надсилати статті з історії України на нашу адресу
( ukrainaforever@yandex.ru ), і ми розмістимо їх на нашому сайті www.ukrainaforever.narod.ru



Hosted by uCoz