Віталій ДОВГИЙ
УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ В ПОЛІТИЧНІЙ ТЕОРІЇ І ПУБЛІЦИСТИЦІ М.ДРАГОМАНОВА
Суспільна і громадська думки добре обізнані з "російською ідеєю". Достоєвський, устами Шатова в романі "Біси" і власними устами в Пушкінській промові, проголосив росіян Народом-Богоносцем, наділеним найбільшою християнськістю, всесвітньою чуйністю. Боже Провидіння нібито наділило месіанською роллю. І якщо вираз: кожен народ утверджує себе в історії, себе одного і свого Бога, — а інших усіх богів й інші народи заперечує, знищує..." — належить літературному герою, то реальні дійові особи російської історії справді відбирали минуле й майбутнє в білорусів, навіть поляків, навіть неслов"ян. Драгоманов протягом 1870 —1881 рр. провів дебати з більш як 200 діячами російської культури — від Суворіна до Бакуніна. Крім останнього, ніхто не визнав Україну Україною, українців українцями.
За таких умов Драгоманов висуває "українську ідею". Спочатку в публіцистичних працях він трактує її як проблему виживання українства в оточенні братів-слов'ян, романо-германців, угорців, тюрків. Після поїздки в Німеччину Драгоманов прогнозує колосальний збройний конфлікт між германськими і слов’янськими "племенами". І це за чотири десятиліття до І світової війни, в часи, коли обожнювані геніальними філософами монархи продовжували єднатися, дружити і родичатися. Геополітичне становище України особливе. Драгоманов відносить її до духовної Європи, вважає європейським форпостом. Українці опинилися розіп'ятими між імперіями, між Заходом і Сходом, між Північчю і Півднем, між християнським і мусульманським світами, між католицькою і православною цивілізаціями. Протягом тисячоліття історична місія українського народу полягала в збереженні геополітичного статус-кво в самому центрі Європи. Характерно, що українці весь час трималися своїх етнографічних берегів, не посягаючи на чужі території, а лише втрачаючи свої власні.
Драгоманов розглядає українську ідею як здобуття повної рівноправності нашої недержавної" (Гегель і слов'янофіли) нації з державними націями. На перших порах — це пропаганда визвольних ідей як найдієвіший засіб їх проведення в населення Сходу Європи. "У боротьбі за цю
ідею українцям доведеться мати проти себе всі державно національні, централістичні елементи: німецькі (Німеччини, Австрії й Остзейського краю), великоруські, польські й угорські, починаючи від консервативно-аристократичних і до соціально-демократичних..." Проте українству випадає об єднати міжімперський, євразійський національно-визвольний рух. Наші федералісти не тільки будуть мати за собою український народ, який і тепер уже являє масу до 20 000 000 чоловік, але побачать поруч із собою федерально-соціалістичні партії: естонську, латиські, литовську, білоруську, словацьку, словінську, румунську, кавказькі, гуртки єврейські.., а також здорові від державно-національної зарази елементи партій великоруських, польських, німецьких і угорських".
Таким чином, українська ідея — це, за Драгомановим, концепція еволюційного шляху до свободи і процвітання в міжнародному об'єднанні слов’ян, до яких у відповідності з проектом "Вільна спілка — Вольный союз" можуть приєднатися інші народи. Ідея раціональна, позбавлена містичного месіанізму, заснована на глибинному аналізі реальних європейських процесів. Вона має ретроспективу— відродження етнічної пам’яті українства як державного народу, який утворив Київську Русь, Києво-Галицько-Волинську державу, згодом увійшов до Литовсько-Руської і Польсько-Литовсько-Білорусько-Української конфедерацій, нарешті заснував Українську козацьку
республіку.
Вона має перспективу — повернення в коло цивілізованих націй через здобуття політичних свобод. Ієрархію цих свобод можна виразити такою формулою: автономна особа — суверенний народ, вільний народ — незалежна держава, самостійна держава — рівноправна Спілка слов’ян.
На титульну сторінку
