"Сходить сонце золотисте, як козацька булава", - співається в Україні. "Поникли голови козачі, немов стоптана трава", - писав Т.Шевченко. Про українську "козаччину" сказано багато. І все правильно: і що Запорозька Січ - такий собі аналог західних рицарських орденів, і що "січовики" здійснювали єдино можливу в тих умовах форму державності і збройних сил, і "ватажний" характер козацьких походів тощо. Але чого не помічають, то це духовного аспекту українського козацтва.

     Запорозька Січ була перш за все важливим духовним чинником життя всього тодішнього світу. Січ стала засобом виконання українським народом загальноісторичної місії. Великий провидець Мішель Нострадамус у своїх надзвичайно лаконічних катренах спеціально говорить про це:

Гряде новий, стократ привабніший звичай
Старому, бусурманському на зміну,
Де мова тішить слух, там Борисфенів край
Початок здвигам покладе, злама рутину.

     Мова йде про кінець XVI - початок XVII століття, коли українська, дощенту пограбована земля, дякуючи Запорозькій Січі, знову стала чинником світової історії. Кілька століть тут була "рутина", про що з болем писав Микола Васильович Гоголь: після страшного удару монгольських орд історія перетворилася в географію. Життя ледве жевріло "там і сям", але не було "цілісного початку", не було позитивної еволюції. Така "рутина" була дуже страшною для Західної Європи: та багатовікова стіна, об яку розбивалися орди войовничих кочовиків, руйнувалася; шлях до багатого європейського столу наїдків був вільний. Без української Кліо осиротіла Європа жила в якомусь важкому чеканні. Зі сходу нависала чорна бусурманська хмара: Туреччина могла легко перекинути в Європу до 500 тисяч фанатичних вояків. Московія? Вона в XVI - XVII століттях не мала регулярного війська і сама ставала легкою здобиччю поляків, і навіть кримських татарів. Бусурманська хмара вже сунула по слов'янському роздоллю на захід і північ; здавалося, її ніщо не зупинить.

     І Тут сталося диво: на диких дніпровських перегонах, як з-під землі, як з річкових хвиль виросла Січ. Вона зупинила бусурманську експансію, відновила кордони між християнським (арієзованим) і мусульманським (семітичним) світами, повернула музу Кліо до Північного Причорномор'я. Повторимо: Запорожжя - духовний, тобто найсильніший, основний чинник тодішнього світу. У Січ приймали лише за одним критерієм: "Перехрестись!" І головним тут було гасло: "Стати на захист батьківської віри". При цьому запорожці захищали і православ'я від тиску польського католицизму.

     Цілу плеяду гігантів духу дала Січ: Дмитро Вишневецький, Іван Виговський, Іван Підкова, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Пилип Орлик, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький... Це далеко не всі. Вони і великі полководці, і політики, і просто воїни-рицарі. Але головне - вони люди величезного калібру, істинні нащадки аріїв. Вони втілили в собі велику українську ідею у ті переломні століття слов'янської історії, захистили її від мусульманів, які готувалися відповісти на хрестові походи. Запорозька Січ була високоморальною, істинно християнською державою у тодішньому світі. Не порівняти з Доном. Гуляти запорожці уміли, як і донці, але вони ніколи не нищили і не грабували своїх, православних. А згадайте волзькі і заволзькі епопеї Разіна, Пугачова. В Хортиці панував закон. Злодійство, розбещеність, знущання над своїми, безбожжя жорстоко каралися (згадайте "Тараса Бульбу"). У Новочеркаську, столиці донців, була работоргівля, навіть торгівля дітьми. Старшина мала гареми, кріпаків тощо. Та й церква не була в такій шані. Донці і запорожці не товаришували, швидше навпаки. Різна і організація: запорожці - братство вірних Христу, рицарський орден; донці - військові поселення. Невідомо, що було б, якби Катерина Друга не знищила Січ, але неможливо уявити собі запорожців у ролі жандармів, що упокорюють народні заворушення (як це робили донці). Донці - слуги царя, запорожці - вольниця, "самі з вусами", уособлення держави, її ідеї.

     Багато що було зроблено, щоб стерти в народній пам'яті Запорозьку Січ. Вона не випадково виникла в місцях, де леліявся український дух. Тут скіфи хоронили своїх царів, тут загинув великий воїн Святослав, тут збереглися ще капища архаїчних аріїв. І ось сюди в гіркі часи стікалося українство у пошуках своєї долі. І закономірно, що козацька Україна, як у колишні києво-руські часи, стала знову прикладом Європі в області інтелекту і духовності.

     Відзначимо хоча б першу в світі конституцію гетьмана Пилипа Орлика (1710 р.) і перше "національне" (українською мовою) Євангеліє (середина XVI ст.). Коли християнський світ ще молився латинською мовою, а Московія -старослов'янською, козацька Україна мала вже свій так званий Пересопницький Новий Завіт рідною мовою. Він зберігся. На цьому Євангелії присягають Президенти сучасної України.

     Можна стверджувати: невипадково ці місця затоплені з допомогою гребель. Усе це справа одних рук: і Київське море, і Чорнобильська АЕС, і Черкаські розливи. Це затоплена наша духовна Атлантида, наша ідея. Образ запорожця - цього гіганта духу, справжнього рицаря-арія витравлений із пам'яті. Чи ми бачили, наприклад, бойовий гопак - вершину бойового мистецтва? Хто описав Січ як горнило, у якому формувалися дух, почуття, ідея українців? Розставання, проводи на Січ, чекання, тривога за коханих, зустрічі... Ось звідки глибина почуттів, ось звідки пісні України, які беруть за душу! Гоголь це описав. Але мало, хотілося б більше. Та й не знаємо ми цих описів Гоголя - вони в книзі, яка в СРСР, вважайте, була заборонена: "Выбранные места из переписки с друзьями", і в кількох статтях і замітках письменника.

     Передбачаємо закиди вчених: мовляв, не показано головного - Січ була особливої форми державою, козацькою державою. Це так, і це важливо. Але, по-перше, це непогано показано у Д.І.Яворницького. По-друге, вважаємо, що духовна основа Січі - щось не менш важливе, не менш характерне для української нації. У ній, в маленькій непереможній Хортиці - арійська душа, ідея великої нації.

     І як тут не згадати слова нашого великого предка - одного з засновників Києво-Печерської Лаври, преподобного Феодосія: "Завжди пам'ятайте свою землю... Якщо треба буде померти за свою землю і Святу віру, з дерзанням ідіть на смерть. Пам'ятайте Писання: "Один Господь, одна віра, одне хрещення (Ефесіянам. 4.5.). Хто ми? Ми ті, хто живу жертву приносить, чисту і непорочну..." Ось наш символ і знання. Треба пам'ятати: і зараз до нашої землі підтягнуті чорні сили. Боротьба продовжується...