МИ - НАРОД ІСТОРИЧНИЙ
Скільки нам років?
Все розберіть.
Та спитайте:
Хто ми, чиї сини.
Яких батьків?
Т.Г.Шевченко
Європейський народ
забутий в історії...
В.Січинський
Відомо, яке безладдя панує у поглядах на походження українського народу і самої слов'янської раси - щодо їх предків, часу з'яви, назв.
Переконані, що для закінчення цих суперечок потрібно стати на біблійні позиції, взявши за основу досліджень знамениту Таблицю народів, яка знаходиться у Першій книзі Біблії - "Бутті". Писав її не тільки Мойсей; у ній поданий звід якихось "нетутешніх" знань і дивних передвіщень майбутнього. Нам, українцям, особливо важливо покласти край вузьколобому, невіглаському ставленню до Біблії - від цього залежить рівень нашої самосвідомості.
Видатний англійський археолог і етнолог Дж.Олбрайт пише: "Звід народів у книзі Буття являє собою напрочуд точну історичну оповідь. Він займає абсолютно унікальне місце в стародавній літературі, не маючи собі і віддалено рівних навіть у літературі давніх греків... Звід народів залишається на диво точним документом. Ми бачимо в ньому таке надзвичайно "сучасне" розуміння національного і лінгвістичного положення в світі, незважаючи на всю його складність, що... він продовжує вражати теперішніх учених"
І треба, щоб світ знав: ми, українці, - ті, хто в книзі "Буття" позначений тричі, а у всій Біблії - 6 разів!
Нам відмовляли в історичності на тій підставі, що ми віками не мали своєї державності. Дивно, але Гегель, автор знаменитої "Філософії духу", поставив політичний аспект вище від духовного. У духовному, біблійному розумінні маємо зовсім інші викладки. І справа не просто в кількості відміток, хоч це дуже важливо. Скажемо: бути позначеним у Біблії, та ще й у короткому тексті "Буття" - цій найдревнішій книзі людства, - це вже найвища честь. Важливо ще - як позначений народ, у якому контексті. Ми закарбовані під іменем Тубал (Фувал) - засновника землеробських знарядь праці і технології орного типу.
Згідно з біблійною етнологією, характеризуючи будь-яку націю, треба враховувати три моменти: коли вона з'явилася первісно, "у зародку", як особливе плем'я; коли утворився цілісний народ (чи союз племен), об'єднаний духовно і з чітко окресленою генетичною домінантою; і, нарешті, коли народ отримав "закон" (тобто релігію, закони моралі, державний устрій) і землю обітовану (територію).
Подивимося на український етногенез з цих позицій. У IV ст. до н.е. одна з багатьох скіфських і сарматських народностей, що жили у Північній Припонтиді, в результаті певного імпульсу набуває специфічної траєкторії розвитку. Ця народність зветься борисфеніти. Вони живуть на захід від Дніпра (Борисфену), займаючи в основному середнє Подніпров'я. Вони вже не скіфи з "азійщиною", але ще й не слов'яни. А хто? "Ми - мілетійці", - так називають вони самі себе (за свідченням Геродота). Геродот констатує, наче само собою зрозуміле: "... а самі борисфеніти кажуть про себе, що вони мілетійці" . У IV ст. до н.е. вихідці з Мілету й інших міст Карії з причин, про які ми тут не будемо говорити, прийшли до гирла Дніпра і поступово піднялися до нинішніх Київських гір. Можна сказати, що вихідці з Карії ("мілетійці") повернулися на свою давню батьківщину (їхні предки - іонійці), з якої вони колись пішли на острови Егейського моря. Цікаво, що слово Афіни - скіфське; воно означає "ті, що відійшли", "ті, що пішли".
Треба зазначити, що північний суперетнос. названий у Біблії і різних античних джерелах скіфами, являв собою складний конгломерат племен, родів, народностей з абсолютно різним рівнем культури, духовності, інтелекту, л різним ступенем дикості й азійщини. Були серед них навіть людоїди і трупоїди (їх описує Геродот). І лише окремі з цих народностей, які відносяться переважно до царських скіфів і скіфів-сколотів, які жили в басейні Дніпра і на захід від нього, дали ту велику поросль, яка обумовила з'яву слов'янського суперетносу. Серед них головна роль належала борисфенітам-мілетійцям, які підпали під сильний культурний вплив з боку еллінських народностей, що жили в басейні Егейського моря. Саме про них писав Геродот: "А таки немає жодного племені у Понта, яке б вирізнялось мудрістю, і ми не знаємо жодного вченого чоловіка, окрім скіфського племені й Анахарсиса".
Погляньте на карту Скіфії за Геродотом. Ви побачите, що переважна частина грецьких міст, городищ, курганів, розкопки яких показали нам дивовижний симбіоз греко-скіфської культури, розташована на берегах Борисфена і Тираса (Дністра)1. Це і є борисфеніти-праслов'яни; вони ж - праукраїнці, корінні жителі Північної Припонтиди - контактної зони двох великих світів: Сходу і Заходу. Та ось, відносно висококультурні й цивілізовані мілетійці, асимілювавшись зі скіфами-сколотами, дали генетично стійку й історично важливу для того часу "поросль" - борисфенітів. їх і можна вважати тим коренем, з якого пізніше виріс дуже багатий паросток русів (роксоланів).
Це перший етап "зачаття" української народності. Другий етап позначений приходом в Придніпров'я галілеян (біблійного Фувала) і разом з ними першого апостола Христового Андрія. Святий Андрій ішов до Дніпра тим самим шляхом, що й 25 років тому його співплемінники, - вздовж Чорного моря.
Недаремно святий Андрій опинився на берегах Дніпра. Поставлений ним на Київських горах хрест - це символ кореня, з якого виросла особлива нація. Тут розпочалося будівництво храмів, встановлення християнських хрестів, обладнання, як ми сказали б, величезної кількості молитовних місць. Куди б не приходили борисфеніти - галілеяни (Тубал), всюди з’являлися вогні нової віри і нової духовності. Накочувалися хвилі варварства і поганства - знищувалися християнські святині. 1 знову відроджувалися. І так було аж до Ольги і Святослава. Блаженна Ольга не випадково є хронологічно однією з перших у сонмі святих руської православної церкви.
Князь Кий, інші роксоланські князі, княгиня Ольга, князі Ігор і Святослав уособлювали собою вже народ, винятково особливий, єдиний по духу, який став "стрижнем" величезного слов'янського світу, створив велику європейська державу - Київську Русь. Але це вже наступний - третій етап генезису української нації. Через офіційне прийняття християнства з великокняжого Київського стола Русь-У країна ввійшла у світ як повноцінна велика нація - зі своєю релігією, свідомістю, державою, законами, мораллю, культурою і т.ін.
Нашестя монгольських орд обірвало розвиток цієї нації на найвищій ноті.
Блаженні народи, які в бурхливу й сувору епоху шукали й знаходили свої екологічні ніші - тихі заводі. Швейцарці, шведи, англійці, норвежці... Не бились об них вселенські хвилі, не чавили колеса історії. Український народ - як хвилеріз, виставлений на найбурхливішій ділянці океану. І наші пращури, як рослини, що вчепилися корінням у свою землю, гнулись і гинули під навалою хвиль, але знову і знову випростовувались. Ось ми чиї, ось звідки! А таки ж було куди піти з цих відкритих степових місць. Були гори, були Кавказ і Карпати, а за Дунаєм - Балкани. І багато хто йшов. Але не всі. Залишався й зміцнювався на великому степовому шляху від Алтаю до Карпат народ, що виконував велику арійську місію. Українські безкраї степи - це арійська Голгофа.
Відродження українства після монгольського удару розпочалося з Галичини, "від Тубала", з галицьких і волинських князів... Кажуть про натиск із Сходу, який витримав наш народ. Але був також і тиск із Заходу, та ще й який. Згадаємо хоча б готів. Не менш небезпечним для Східної Європи був рух на схід хрестоносців, тих же тевтонських рицарів, яких відкинули галичани, а чотири роки опісля на Сході зупинив Олександр Невський. Так ось, багато хто не знає, що першу перешкоду тевтонам звели українці на чолі з Данилом Галицьким, які розбили хрестоносців у 1237 році. Олександр Невський, по суті, добив їх під Псковом. Потім настала пасіонарна фаза у XIV ст., коли українська народність розпочинає швидко розселятися на схід і на північ, збільшує свою чисельність і силу, знову займає свій "прикордонний пост" між двома світами - християнським і магометанським. Настають славні часи козаччини, гетьманщини. За чисельністю український народ стає найбільшим у Східній Європі, а можливо, й у всій Європі.
Потім відомий трагічний період хитань. Як мовить приказка: "Від Богдана до Івана не було гетьмана". На Україні у XVII ст. бувало по п'ять гетьманів одночасно. Один у Запоріжжі, другий у Києві, третій у Батурині і т.ін. Закінчилося це, як відомо, тим, що Вкраїна зробилася південно-західною провінцією Російської імперії. "Недержавність - так зветься хвороба наша", - казав В.Липинський. А зараз - чергова, четверта спроба національного відродження, остання і вирішальна. П'ятої не буде... Нелегка доля. Проте, кого Бог більше любить, того суворіше судить і карає. Це - біблійне.
Придивіться до знаменитої народної картини - Козака Мамая. Вона символізує український народ. Сидить "самодостатній" козак (все у нього є - і кінь, і збруя, і сало, і "до сала", і прекрасні шаровари), і сидить він на своїй землі, під своїм небом. Але, як правило, зверху цього малюнка ви побачите зображення і сонця, і місяця, бога дня і бога ночі. Що це означає? Десь вичитано, що це, мовляв, характеризує українців як сутінкову націю. Та ні ж бо! Це - символ, стик двох світів - великої і важкої місії нашого народу в епоху запорожців. Така місія буде продовжена у важкому, суперечливому XXI столітті, про що ми поговоримо далі.
Не тільки незвичайна наша доля, але й ми самі - народ незвичайний. Відомий історик Л.М.Гумільов каже (і він це довів на прикладі десятків народів), що термін життя нації - у межах півтори тисячі років. Але це "в середньому". Буває так, що на переломах своєї історії нація гине раніше, а буває і навпаки -отримує нові генетичні і духовні вливання і набуває нового імпульсу - навіть вступає у пасіонарний етап.
У нас це було двічі. У І ст. н.е., коли ми отримали сильний поштовх із Галілеї (батьківщини Ісуса Христа) - Тубал, тиверійці (вони навіть склали біблійну назву нашого народу), і в XIII ст. - коли Галицько-Волинська Русь "взяла національну справу до своїх рук" і, по суті, врятувала і відновила націю.
Таким чином, нам приблизно 2,5 тисячі років (починаючи з борисфенітів). У той же час ми молода нація - сильна, але така, що не закінчила ще період свого "подорослішання". Дуже серйозне значення мали для нас "переломи" в І і XIII ст. н.е. - це періоди глибоких етнічних оновлень у генетичному й особливо у духовному плані. Потрібно до кінця переварити у собі той дуже складний духовно-генетичний сплав, який ми сьогодні представляємо.
І все мине, що гірко було.
Настануть дивнії роки.
Чого ж ви стали, мої діти?
Пора настала! Гей, бики!
(Степан Руданський)
На титульну сторінку
