ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ?
Встане Україна із своєї могили
і знову озветься до братів слов'ян,
і почують заклик її, і повстане
Слов'янщина...
Маніфест Кирило-Мефодіївського
братства, 1846 р.
У доперебудовні часи ми навіть не чули про українську чи ще яку-небудь національну ідею. Лише окремим спеціалістам з історії філософії дозволялося знати про концепції Соловйова, Булгакова, Бердяєва, які торкалися російської ідеї, та ще досить обережно говорилося про національну самосвідомість і світогляд, національну гордість і характер народу. І раптом - вибух публікацій (спочатку з діаспори, потім і вітчизняних), телепередач, виступів на мітингах, розмов - і все про одне: навіщо живемо? Куди йдемо?
Яка наша національна ідея?
Зарясніли імена подвижників української ідеї, і які імена! Куліш, Костомаров, Шевченко, Максимович, Драгоманов, Франко, Леся Українка, Липинський, Петлюра, Донцов, Липа, Винниченко, Грушевський... Але що далі в ліс, то більше дров. У вирі публікацій уже важко розібратися. Тут тобі і менталітет, і світогляд, і культура народу, і завдання відродження, і... чого тільки немає на тому ярмарку...
Про національну ідею можна говорити в двох аспектах - приземленому і піднесеному. У першому аспекті національна ідея притаманна кожному народу - великому і малому, історичному і "звичайному".
Це суть історії і життя народу, котра увійшла у свідомість етносу і його еліти, - суть, котра не виходить за чисто етнічні устремління: зберегти чисельність народу чи розмножитися, знайти свою територію (життєвий простір), забезпечити добробут, спокійне "нормальне" життя своїм людям без катаклізмів, потрясінь і кровопускань. Усе так просто, природно. 1 більшість із 3000 етносів, котрі зараз живуть на землі, так "по-розум нам у" і діє - реалізує свою ідею. Швейцарці і датчани, шведи і норвежці, португальці і голландці. Туніс і Гана, Канада і Мексика, Ісландія і Нова Зеландія і т.д. знайшли свою екологічну нішу, тримаються її й ніби кажуть світові: "Не зачіпайте нас, ради Бога, і ми вас не зачепимо". У цілому це щасливі народи.
Але є й інші - Богом позначені, доленосні (у тій чи іншій мірі) для своєї раси і для всього людства народи, в які Бог вклав свій промисел, прирік (так-так, прирік) їх на складне, подвижницьке життя, дав їм нести Хреста.
Національна ідея у другому аспекті стосується цих, не таких уже й багаточисельних історичних народів. Саме вони відмічені у біблійній Таблиці народів - приблизно 150 етносів з 8000, які будь-коли жили і зараз живуть на землі. Український етнос позначений у цій Таблиці.
Національна ідея у такому "доленосному" плані - те, що об'єднує народ на переломних, критичних етапах історії, пробуджує у ньому героїзм, готовність до подвигу, жертовності в ім'я важливої і навіть великої (у народному розумінні) мети.
Національна ідея - антипод сатанинської класової ідеї, котра знищує нації, прирікає маси народу на жертовність в ім'я утопічної цілі - "раю на землі" (комунізму).
Хоч як там було, але світовий дух, за словами Гегеля, у своїй світовій, драмі раптом проривається назовні через якусь навіть малозначну (до пори, до часу) націю, і ми говоримо: грецьке диво, японське диво, південнокорейське диво. Повторюємо, на диво здатні навіть малі народи. А ми ж велика нація.
Національна ідея живе і перемагає, коли в системі цінностей кожної особистості нація складає абсолют (як у марксистів - клас).
Цементуючою основою нації може бути і матеріальна ідея (скажімо, земля обітована, життєвий простір), але вона повинна пронизати душі людей, освятитись їхньою релігією, мораллю.
Складність у тому, що ідея може бути реальною і ефемерною, моральною і не дуже, національно-егоїстичною і гуманною в загальнолюдському плані, "вести до храму" і відводити від нього. Вона може бути органічно притаманною нації, бути в її серцевині, а може виступити як "запаморочення" - тимчасове засліплення мас брехливою, але вміло організованою пропагандою.
"Нормальна" ідея в розумінні одного народу може дивно виглядати в розумінні іншого. Приклад: ісламський фундаменталізм з його "гарантованим" раєм кожному, кого спостигла кривава смерть за батьківщину.
Таким чином, національна ідея - щось достатньо стійке -таке, що віками, а може, тисячоліттями таїлося в архетипі (підсвідомості) народу, його глибокій пам'яті, \ мрії, і раптом у певні (критичні) моменти вихлюпується назовні - переходить у свідомість, логіку народних вчинків і робить народ одержимим, готовим на будь-які жертви. "Мрія" ввтілюється в програму і гасло боротьби. Поки жива "мрія" - жива нація.
Можна втратити державність, територію, навіть багато в чому мову і культуру, і відродитися, повернути все з лишком, якщо... не втрачена "мрія", яка дана з вище "і мертвим, і живим, і ненародженим..." (Т.Г.Шевченко).
Така мрія дана не кожному, а лише історичному народу, великій нації.
Нам вона дана, і в цьому не треба переконувати істинного українця. Він це відчуває якимось шостим відчуттям, розуміє душею. Але тут і постає велике завдання перед лідерами нації, її елітою - зробити так, щоб ідея заволоділа широкими масами і вилилась у струнку програму дій.
А починається ідея завжди з мрії, із спогадів дрімаючого народу.
Коли до правди святої
Світ дороги знайти не уміє,
Честь безумцю, котрий навіє
Людству сон золотий.
Подивимося, що згадується, що сниться нашому народу, і, більше того, як виглядає народ і земля наша у снах усього людства.
На титульну сторінку
