http://www.ukrainaforever.narod.ru

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА Й УКРАЇНСЬКА МОВА

Початки Київської Русі

У V–ІІІ тисячоліттях до н. е. на території України, Молдови, Румунії процвітала знаменита трипільська культура з оригінальною мальованою керамікою, будівництвом (зокрема, двоповерховими і навіть триповерховими житлами), великими поселеннями (які називають протомістами) площею в кілька сотень гектарів, своєрідною міфологією, центральними образами якої були богиня-мати (як символ материнства і земної родючості), бик (як символ сили, родючості, неба і небесних явищ) і змія (як символ вічності, вічного руху). Назва цієї культури (як і інших археологічних культур) у науковій літературі зазвичай пишеться з малої літери, оскільки йдеться про певний культурний тип, що має власні визначальні особливості. Першовідкривач трипільської культури як комплексу своєрідних пам’яток – визначний український археолог В. В. Хвойка (1850–1914).

Одразу після майже одночасного відкриття в кінці ХІХ століття трипільської культури й егейскої культури Балканського півострова й островів Егейського моря була помічена їх значна близькість, спорідненість. Деякі дослідники (наприклад, професор Харківського університету Є. Г. Кагаров) навіть писали про давнє існування єдиного культурного простору від Криту до Києва. А саму трипільську культуру деякі вчені називають києвотрипільською, оскільки перші її пам’ятки виявлені саме в Києві, а вже потім – у районі села Трипілля. Дослідники ще на початку ХХ століття звернули увагу і на те, низка культурних проявів, віднесених до трипільської культури, з’явилася в Україні раніше, ніж на Балканах. Цю сенсаційну тезу, вперше висловлену в 1905 році Е. Р. фон Штерном, підтримали такі визначні вчені, як Ф. К. Вовк, М. С. Грушевський та ін.

У слов’янських мовах виявляється значний шар слів невідомого походження, котрий не знаходить відповідників у споріднених (індоєвропейських) мовах – германських, романських, індійських, іранських тощо. У давньогрецькій мові так само виявляється потужний шар слів невідомого походження без паралелей в інших споріднених мовах. Вважається, що ці загадкові грецькі слова успадковані з тих мов, якими говорили носії давньобалканської (егейської) культури. Логічно можемо припустити, що у слов’янських мовах не пояснені наукою слова спадковані з мови трипільської культури – особливо з огляду на те, що Правобережна Україна, де була поширена трипільська культура, пізніше була територією розповсюдження праслов’янської мови.

Найважливіше те, що непояснені слова праслов’янської й грецької мов не лише значною мірою збігаються, а й відповідають матеріальним свідченням трипільської й давньобалканської культур. Так, наприклад, археологи неодноразово відзначали помітну близькість проявів культу богині-матері й культу бика в трипільській і давньобалканській культурах. І це яскраво підтверджується мовними свідченнями: ім’я давньослов’янської язичницької богині Купала відповідає імені давньобалканської богині-матері Кюбеле (Кібела), тоді як праслов’янська назва вола *volъ (без відповідників у споріднених – індоєвропейських – мовах) точно відповідає догрецькій назві бика bolinthos(корінь bol-). Кількість подібних прикладів досить значна. Маємо всі підстави вважати, що праслов’янська мова засвоїла (ввібрала в себе) давню мову трипільської культури так само, як давньогрецька – мову егейської (давньобалканської) культури.

Мовознавство підтверджує давню археологічну теорію (сформульовану ще в 1930-х роках відомим українським археологом і культурологом В. М. Щербаківським і підтриману сучасними українськими вченими) про передісторичне нашарування в Україні кочових племен індоєвропейців на доіндоєвропейські землеробські племена носіїв трипільської культури.

З великою вірогідністю можна твердити, що слов’янські мови успадкували з мови трипільської культури такі слова, чк батько, борвій, вирій, віл, голуб, горіх, горох, жито, іскра, кермо, кібець, кінь, кобила, колиба, крісло, ліс, малина, меч, мідь, могила, олово, печать, равлик, свинець, срібло, співати, теля, тиква, хліб та ін., а також імена язичницьких божеств – Купала, Лада, Марена тощо. Перехід переважної більшості названих слів із мови трипільської культури в праслов’янську пояснюється культово-міфологічними причинами.

Однак при дослідженні сучасних відображень мови трипільської культури особлива увага має приділена саме українській мові, яка єдина з усіх слов’янських мов поширена на тій самій території, на якій колись була розповсюджена трипільська культура. Спеціальне мовознавче дослідження дозволяє виявити, що саме в українській мові збереглося найбільше рис, успадкованих із мови трипільської культури.

Як відомо, праслов’янська мова (що існувала приблизно з початку ІІ тисячоліття до н. е. до середини І тисячоліття н. е.) відрізнялася від інших споріднених (індоєвропейських) мов тим, що в ній усі склади стали відкритими, діяла тенденція до рівномірного чергування голосних і приголосних. У цьому слушно вбачають дію якоїсь іншої мови, що мала саме таку структуру. Це цілком могла бути саме мова трипільської культури. Не випадково названі вище слова, для яких припускається трипільське походження, мають те саме рівномірне чергуваня голосних і приголосних: кобила, Купала тощо. Така сама мовна особливість спостерігається в найдавніших мовах тих територій, культури яких були так чи інакше пов’язані з трипільською – це найдавніші мовні шари Греції, Малої Азії (сучасної Туреччини), Месопотамії (сучасного Іраку).

Серед сучасних слов’янських мов тяжіння до рівномірного чергування голосних і приголосних найяскравіше спостерігається в українській мові. Це численні милозвучні чергування типу у / в, і / й, з / зі / із тощо. Вірогідно, такі явища української мови мотивовані причинами, подібними до тих, які викликали відкриття складів праслов’янської мови. Це могла бути дія мови носіїв трипільської культури. Таким чином, ми можемо говорити про трипільське походження деяких звукових явищ, усвідомлюваних як милозвучність української мови.

Дослідники підкреслюють, що землеробське населення не занає значних переміщень. З іншого боку, вимовні звички можуть не лише тривалий час зберігатись, а й регенеруватись, відтворюватись після певних періодів прихованого чи слабо вираженого існування. Так, у сучасному тосканському діалекті італійської мови, поширеному на території, де раніше мешкали етруски, засвідчені риси етруської мови. В інших романських мовах так само засвідчені явища, успадковані з дороманських мов цих територій. Як романські мови, утворені від латинської, містять риси попередніх мов тих місцевостей, так і українська мова, утворена від праслов’янської, містить риси попередньої мови української території – мови трипільської культури.

Тісні зв’язки трипільської культури з давньою культурою Балкан підтверджуються дослідженням власних назв, передусім давніх назв річок. Найяскравіший приклад – українська річка Лета, назва якої знаходить виразні паралелі на острові Крит і на інших давньогрецьких землях, а також у грецькій міфології.

Давні зв’язки трипільської культури з культурами Кавказу (передусім у галузі металургії) знаходять яскраві відбиття в назвах українських річок – на їх берегах, як давно припускають археологи, могли селитися групи кавказьких металургів. Так, назва Хорол-річка не знайшла задовільного пояснення, але має виразну паралель у Грузії, де відома річка Q’orolis-c’q’ali– дослівно “Хорольська річка”. З грузинською та близько спорідненими з нею мовами пов’язані також назви українських річок Ворскла, Інгул, Мгар, Роставиця, Скаронинка та ін. Трипільсько-кавказькі зв’язки відображені й у назвах металів, технології обробки яких і в Україну, і в Грецію приходили з Кавказу. Так, і праслов’янське слово *mědь “мідь”, і давньогрецьке metallon “метал” досі не були задовільно пояснені з точки зору їх походження. Однак в основі обох слів, найвірогідніше, – грузинське mčedeli“коваль”, котре зазнало звукового спрощення (як і інші грузинські слова при запозиченні в грузинську мову – наприклад, річка Кура по-грузинськи називається Mtkvare).

Варті окремого розгляду різні групи трипільської лексики. Так, українське слово хліб має паралелі як в інших слов’янських, так і в германських мовах. Походження цієї назви досі не з’ясоване. Однак варто згадати грузинське слово xali“смажене зерно”. У сучасній грузинській воно не має форми множини, але якби така форма існувала (а вона цілком могла існувати раніше), то мала б вигляд *xlebi.Невідоме й походження українського слова ячмінь разом із його відповідниками в інших слов’янських мовах. Але у сванській мові (спорідненій із грузинською й дуже архаїчній) ця зернова культура називається чимін, що точно відповідає слов’янській назві (у грузинській мові назва інша). Слід зважати на те, що сванська мова серед кавказьких вважається особливо архаїчною. А початковий елемент слов’янської назви я-чмінь (давніше з носовим звуком і з дифтонгом на місці “ятя”) – єн-чміень – походить від знахідного відмінка множини єн займенника зі значенням “той” (того самого займенника, який утворював довгі форми прикметників від коротких: добр – добрий тощо). Отже, назва ячменю в українській та інших слов’янських мовах походить від сполучення слів “ті ячмені” у знахідному відмінку (у називному відмінку ця назва не вживалася: підметом з точки зору давнього мислення міг виступати тільки суб’єкт). Нарешті, слово жито у слов’янських мовах не пов’язане з дієсловом жити, як іноді гадають (якби такий зв’язок існував, то цим словом позначалися б різні види харчу, а не лише певний вид зерна). Воно має багато інших паралелей у давніх мовах Середземномор’я й Кавказу. Особливу увагу варто звернути на його близькість із грецьким sitos– з огляду на повідомлення античних авторів про постачання хліба зі Скіфії на Балкани. Передгрецьке походження названого грецького слова може свідчити також про можливий зв’язок його з егейською культурою, спорідненою з трипільською; слово має майже точний відповідник і в давньоєгипетській мові. Отже, трипільське хліборобство за мовними свідченнями виявляє широкі й дуже давні зв’язки України з Балканами, Єгиптом і Кавказом.

Іще важливіший аналіз державотворчої термінології. Українське слово батько (також батуньо, батонько тощо) походить від праслов’янського *bata, для якого реконструюються значення “батько, дядько, старший брат, старший, шановний чоловік”. Походження цього слова, незважаючи на численні версії, невідоме. В інших індоєвропейських мовах воно не має відповідників, і дуже вірогідне його доіндоєвропейське (трипільсько-балканське) походження. Особливу увагу варто звернути на те, що цей термін має не лише біологічне, а й соціальне значення (пор. батько-отаман тощо). У давньогрецькій мові відоме слово battos“цар” – не лише догрецького походження, а й співвідносне з титулом правителя північного Єгипту biti, що існував до об’єднання двох єгипетських царств в одне (таке об’єднання відбулося не пізніше 3000 року до н. е.). А в грузинській мові маємо слово batonі “пан”. Таким чином, найдавніше значення слова батько – саме соціальне (очевидно, “старійшина”, “вождь”), а не біологічне. Вождівська традиція, термінологія якої, очевидно, успадкована слов’янськими мовами з мови чи мов трипільсько-балканських культур, була пов’язана з відповідними традиціями найдавнішої Греції, Кавказу, Єгипту. Ще один аргумент на користь цього твердження – слово крісло, яке за межами слов’янських мов має паралелі на Кавказі (в грузинській і сванській мовах – на позначення престолу, крісла старійшини) й у Месопотамії (де вважається похідним іще з дошумерської мови IV тис. до н. е., структура котрої, як уже зазначалося, досить близька до структури мови трипільської культури). Культові крісла як археологічні пам’ятки добре відомі і в трипільській культурі, і на Кріті, і на давньому Сході. Докладніший аналіз трипільської державотворчої термінології в контексті найдавніших традицій Заходу і Сходу передбачається здійснити у спеціальному дослідженні “Трипільська держава в України V–III тисячоліть до н. е. за мовними свідченнями”.

Дуже перспективним видається дослідження того, як саме функціонують слова трипільського походження в українському фольклорі, у творах Тараса Шевченка. Важливо вивчити трипільську мовно-культурну спадщину в язичницькій традиції.

Таким чином, сучасна українська мова зберігає мовну спадщину Трипілля в трьох своїх сферах – у словниковому складі (десятки слів), у звуковій будові (милозвучність і деякі близькі до неї явища, як приставні приголосні), у масиві власних назв (передусім назв річок). Слов’янські мови, і передусім українська як поширена на території трипільської культури, не набули б таких своєрідних рис, якби в мовній передісторії не було такої яскравої й винятково важливої сторінки, як мова трипільської культури.

Ю. Мосенкіс

Кто имеет права на Киевскую Русь | “Українське бароко”. Театральне мистецтво. | Релігія, мистецькі набутки слов’ян. | Сковорода | Трипільська та Черняхівська культури. | Культурний процес України у ХVІІІ ст. | Слов’янська писемність. | Архітектура та образотворче мистецтво. | Україна в другій половині ХVІІ століття.
МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ *Біблійна генеалогія в етногенетичних концепціях польських та українських хроністів *Українська та великоруська культури у XVII столітті: культурний вплив чи культурний конфлікт? *Ідея Козацтва - в Українській Душі *Етнополітична термінологія XIV-XVI століть *О территориальной привязке этнонима «русские» *Представления об этнической доминации * “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении . *Эмский указ. *Есхатологічні Передчуття Людства та Відбиття їх у Поезії *Ідея Козацтва - в Українській Душі * Українська Ідея *Гог в Краю Магога і Місія України * З Води Та Вогню * А.Кримський Про "Колиску Народів" *Триполізм - Наша Ідея *Чи може бути столиця "молодшого брата" матір'ю міст руських? *Епітафія Енеєві * Підвалини Європейської Цивілізації *На Якій Землі Живемо? * Тризуб Посейдона І Володимир *Феномен Шевченка *ЩО ТАКЕ Національна Ідея? *Древність Українських Говорів *Та Спитайте: Хто Ми, Чиї Сини. *Потоп На Україні * Перстень З Оріхалком * Хлібороб Світу - Історичне Призначення Українців * Братня Дружба *Хронолог