| Древлянська земля постачала античній цивілізації найкраще у світі полотно і навчила Європу… прати й митися!
– На півночі Житомирщини ще у ХІХ столітті було знайдено найдавніший в Україні (а може, й у світі! – Авт.) витвір мистецтва – інкрустовану ялинковим візерунком кістку мамонта, – розповідає Ольга Абдурман, історик, а нині – заступник голови Овруцької РДА. – До речі, в Україні віднайдено лише два повністю збережені мамонтові кістяки, один з них – біля села Збраньки поблизу Овруча.
Нині цілий мамонтовий скелет, на який надибали археологи майже півтораста років тому, зберігається у Житомирському музеї. Найпевніше, величезний слоняра був чи не єдиним представником свого виду, що помер від старості. Адже Овруцько-Словечанський кряж одразу після відступу льодовика був заселений первісною людністю, яка вправно полювала на кудлатих велетів. Тому прикрасу з мамонтової кістки насправді можна вважати найдавнішим мистецьким витвором у світі. А ще – найдавнішим у світі календарем і найдавнішою абеткою (яким 25 тисяч років!), адже візерунок, розташований у певній послідовності, є символічним кодом, що його марно намагатися розшифрувати...Адже мало кому відомо, що „батько” нині всесвітньознаного жанру запозичував власні назви для своїх творів із європейських міфів та інкунабул, де Нор писався латиною як Ін-номіне-Нор (в ім’я Нора)!
ПРАДАВНІ ОВРУЦЬКІ ПРЯСЛА ЗНАХОДЯТЬ ПО ВСЬОМУ
КОНТИНЕНТУ!
...Їхати вперше Овруцько-Словечанським кряжем – не просто естетичне задоволення, а відкриття справжньої тера інкогніта: нивки, ліски, череди товару, який уперто не хоче поступатися дорогою автомобілю, хатки-розвалюхи з різьбленими віконницями й сателітами... Така собі еклектика сивої давнини і набридлого у місті модерну...
Отого одіозного мамонтяку видобули з товщі льодовикових останців біля села Збраньки поряд з родовищем пірофіліту. Цей камінь, легкий в оброблянні, має найрізноманітніші відтінки – від рожевого (найбільш якісний) до бузкового. З давніх-давен і донині на Овруччині його використовують для мурування печей, адже пірофіліт (з грецької – „вогнелюб”) швидко нагрівається до двох тисяч градусів за Цельсієм і довго тримає тепло. Найвірогідніше, пірофілітові родовища розробляли ще задовго до Княжо-Київської доби, проте вони таки мають право зватися „копальнями князя Володимира”. Адже камінь, який не має світових аналогів якості, використовували для будівництва Софії Київської та Золотих воріт, транспортуючи його Норинню, Ужем та Прип’яттю до Дніпрових круч. Учені й досі припускають, що річками камінь сплавляли на плотах. Проте така версія чомусь нагадує малоймовірну гіпотезу про будування єгипетських пірамід за допомогою мотузок. Напевно, таки існували якісь невідомі технології. Але які?..
...Для геологів та кліматологів досі є загадкою, чому останній льодовик, що вкрив чи не усю Європу, зупинився саме тут, створивши унікальне природне явище серед боліт і лісів. Але саме на Овруччині з місцевого пірофіліту прадавні майстри (чи майстрині?) виготовляли прясла, що ними пряла практично уся Європа! Завдяки технології використання древлянських прясел якість нитки була значно вищою, а пряжа – міцнішою. Так звані овруцькі шиферні прясла з пірофіліту археологи знаходять на обширах від Дніпра до Піренеїв! Найкращий доказ того, що тисячі років тому Україна, зокрема Древлянщина, постачала світові найпрогресивніші інновації.
З каменю, видобутого у копальнях князя Володимира, за Княжої доби робили натільні хрестики, а за часів дохристиянських - обереги. На одному з них, знайденому під час розкопок, зображено стилізоване серце. Можливо, то символ осердя цивілізації, що зникла (?) задовго до початку літописної історії. За історії ж новітньої з пірофіліту виготовляли ґноти для маяків. А груби з цього унікального каменю, складені за прадідівською методою, досі гріють хати в овруцьких селах і готують неперевершену грибну зупу...
ПРИВІТ, НЕМИТАЯ ЄВРОПО?
Овруцький кряж, параметри якого 80x40 кілометрів, на протилежному кінці від села Збраньки має ще одне унікальне родовище – кварцитів. Саме з овруцького кварциту викладено підлогу Софії Київської та підвалини Десятинної церкви.
За радянських часів з кварциту складали стіни доменних печей, що витримували величезні температури. Саме тут законсервовано унікальне родовище небесно-блакитного граніту з рожевими вкрапленнями, якому у світі важко знайти аналоги. А от що законсервували поліські болота і праліси – це питання ще те...
– У нас систематичних розкопок не було, лише епізодичні, – Ольга Абдурман, як справжній професіонал, на журналістські провокації не ведеться, але до обґрунтованих гіпотез ставиться вельми лояльно. – Під час археологічних робіт поблизу ЗОШ №3 в Овручі було виявлено на менш як півтораметровій глибині грецьку амфору, а біля яру в місті – поселення доби палеоліту. У сусідньому з Овруцьким районі знайшли римську монету першого століття нової доби... У нас надто спрощене уявлення про тодішні зв’язки між народами. Не такі то були, виявляється, для мандрівників переїзди. Тут був центр Древлянського князівства, яке конкурувало з Києвом і постало набагато раніше, аніж літописа столиця Русі. На ту пору єдиними родовищами будівельного каменю володіла земля древлянська, а способи будівництва й обробляння каменю Київ запозичив саме звідси: недарма перший в Україні кам’яний князівський палац на Старокиївській горі зведено з овруцького каменю!
Отож, імовірно, болота і праліси ховають у собі давні праслов’янські міста з каменю? І можливо, десь у Норині чи Ужі лежить замулений варіант міфічного „Арго” – корабля, яким Ясон діставався до Колхіди-Грузії? Греків-колоністів віддавна цікавила пшениця, яка вельми кепсько родила на Овруцькому кряжі. А втім, ця місцина споконвічно постачала мед, віск і... лляне полотно для вітрил грецьких кораблів. А як же інакше пояснити знахідки грецьких амфор поблизу Овруча? Європейським вином наші предки не бридили, адже виготовляли власні хмільні меди...
Виявляється, саме Древлянщина навчила брудну й дику на ту пору Європу використовувати мийні засоби задля особистої гігієни. Поташем, що виготовлявся на Овруччині, задовго до створення каналізаційної системи Риму мали за честь прати власні тоги цезарі Великої Імперії! Втім літописних фактів про могутню і легендарну Гіперборею, що про неї згадує Геродот, немає...
КИЇВ - ІСТОРИЧНА ПОМИЛКА?
Натхненний Візантією Нестор Літописець так перекрутив українську історію, що нині академічні фахівці починають сумніватися: а чи не вважати отой літопис лише приблизною версією подій?.. Адже саме на Овруччині збереглася легенда про четвертого брата легендарних Кия, Щека і Хорива – Нора. Саме Нор став фундатором однойменного міста, супроти якого Київ був лише жалюгідним прихистком митників і варязької залоги. Розповідає цей міф, що у межиріччі Словечни та Норині наймогутніший брат таки звів цитадель Нор. Коли ж князь прийшов до братів у гості, вони зненавиділи його за красу та могутність, однак здобути фортеці, збудованої з допомогою прадавніх богів, не змогли...
З цієї ж низки історія древлянського князя Мала, доля якого – рівняння не з багатьма, а з усіма невідомими. Після того як Ольга спалила Іскоростень, він зникає з літописних сторінок, але з’являється „ключниця” Малуша, таємна дружина Святослава і мати Володимира Великого. Якщо підрахувати роки правління у Києві північних загарбників, „варязька теорія”, яку так люблять московські історики, розбивається вщент!!! Святослав Завойовник був сином Ольги і... невідомо кого (читай – з древлянського коліна, з міста Нор). Адже сучасники описують його кремезним, низьким на зріст, з чубом-оселедцем і аж ніяк не хлопця з манірними князівськими звичками. Його дружина і мати Володимира Малуша також походить із стародавнього древлянського роду! Тож князівська династія Руси-України – не з варягів-греків, а з пралісів, де й нині так щемко пахне грибами, листям і ранньою журавлиною… Пралісів, що навіки сховали мури могутнього Нора…
Бо чому Володимир Великий саме в Овручі зафундував один із перших християнських соборів – Василівський Золотоверхий? Чому Рюрик Ростиславич, тесть Романа Мстиславича, наказав перебудувати дерев’яну церкву в Овручі на кам’яницю? Чому син Романа й онук Рюрика Данило Галицький став першим і єдиним православним королем Руси, якого визнав апостольський Рим? Таки знали колись європейці, хто ми є і якої крові.
Може, й справді річ у королівській династії Нора, яку Дж. Р. Толкієн у трилогії „Володар перснів” „охрестив” Нуменором? Адже мало кому відомо, що „батько” нині всесвітньознаного жанру запозичував власні назви для своїх творів із європейських міфів та інкунабул, де Нор писався латиною як Ін-номіне-Нор (в ім’я Нора)!
Олександр СІНКЕВИЧ
НА КУХОННИХ ДОЩЕЧКАХ – ТАЄМНИЧІ ПІКТОГРАМИ
Від них іде тепло, каже рівнянин Олексій БОРИСЕНКО, який перетворив власну кухню на космопорт у незвідане.
У рівнянина на кухні з’явилися незвичайні дощечки. За формою вони нагадують прості кухонні, однак є одна відмінність – овочів та м’яса на них різати не можна. Чим же ці дощечки особливі, дізнавалася кореспондент СіДу.
..Заходжу на кухню й бачу звичайні дощечки (певно, такі має кожна господиня). Перше, що спадає на думку: „Не може бути, що річ ця - особлива!” Проте господар запропонував уважно придивитися до візерунків, що їх він викарбував на деревині. Там були зображені дивні фігури, подібні до тих, які ми бачили крізь скельце дитячого калейдоскопа.
– Це зменшена копія знаків (так званих піктограм. – Авт.), залишених невідомими істотами на пшеничних полях Англії, Краснодарського краю та Мексики. Однозначно розтлумачити їх досі не можуть учені, уфологи, фермери та всі, хто цікавиться цим аномальним явищем, – каже пан Борисенко. - Є теорія, що їх залишили представники неземних цивілізацій. Дослідники сфотографували всі ці знаки, яких у світі зафіксовано більш як сім тисяч, та розмістили їхнє зображення в інтернеті.
– Я скачав їх із всесвітньої електронної павутини й переніс на кухонні дощечки. Переконався, що вони мають позитивну енергетику. Відчуваю, як від них іде тепло. Це чудовий домашній оберіг. Таких дощечок я зробив майже двадцять штук. Роздав друзям та знайомим...
– Вважаю, що ці символічні візерунки можна застосовувати й в інших сферах життя – моделюванні та оздобленні одягу, створенні оберегів, інтер’єру помешкань тощо, - продовжує чоловік. – Це буде не просто прикраса, але й символ, що є своєрідним порталом у незвідане, яке можна пізнавати безкінечно. На власному досвіді пересвідчився: таємничі піктограми мають особливу енергетику.
Ольга МЕЛЬНИК
|
