http://www.ukrainaforever.narod.ru

*Ќа початок

¬≥рменська мова та њњ зв'¤зки з ≥ншими ≥ндоЇвропейськими мовами

—еред числених р≥зноман≥тних мов св≥ту ви¤вл¤Їтьс¤ не так вже багато мов, ¤к≥ утворюють окрему групу. ¬ ≥ндоЇвропейськ≥й родин≥ мов до такоњ групи належить, зокрема, в≥рменська мова. ¬≥рменська мова поширена на територ≥њ ¬≥рмен≥њ, а також в √руз≥њ, јзербайджан≥ ≥ в де¤ких ≥нших республ≥ках бувшого –ад¤нського —оюзу, в де¤ких заруб≥жних крањнах (—ир≥¤, Ћ≥ван, —Ўј, ≤ран, ‘ранц≥¤ та ≥н.). «агальна к≥льк≥сть людей, що розмовл¤Ї в≥рменською мовою становить понад 6 млн. 

Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в повТ¤зують утворенн¤ в≥рменського етносу з ≥снуванн¤м держави-царства ’айаса. «а 15 стол≥ть до нашоњ ери ’айаса була Їдиним пол≥тичним (союз племен з УцаремФ) ≥ етн≥чним ц≥лим з безсумн≥вною перевагою племен haia- УхайФ, що Ї нац≥ональним ≥мТ¤м сучасних в≥рмен, ¤к≥ називали себе з пТ¤того стол≥тт¤ haj. —уф≥кс Цsa в назв≥ держави Haiasa, утворений в≥д зак≥нченн¤ родового в≥дм≥нку на Цs з додаванн¤м до нього локал≥зованого УаФ, ≥снуЇ в числених топон≥м≥чних назвах давньоњ ћалоњ јз≥њ. Ќапр., Hattusa (столиц¤ хет≥в на м≥сц≥ суч. Ѕогазкей), що власне означаЇ Ум≥сце хет≥вФ, Hurlusa або Hurlasa Ум≥сце хурит≥вФ, Zazzisa (знаходилась на п≥вн≥ч в≥д ’айаси) Ум≥сце зазз≥Ф, що, можливо, повТ¤зано з назвою курд≥в заза в ƒерс≥м≥ та ≥н. ÷ей суф≥кс б≥льше в≥дпов≥даЇ територ≥¤м на зах≥д в≥д ™фрату, про що св≥дчать ≥ назви м≥сць з греко-римських джерел: Cunissa, Cybossa, Tomisa, Camisa, Daskusa та ≥н. Ќа сх≥д ≥ на п≥вн≥ч зустр≥чаЇтьс¤ екв≥валентний суф≥кс Цha або Цina, скор≥ш за все субаро-урартського походженн¤. Ќапр,. ур. Bia-ina (Удержава племен б≥аФ), Hat-ina Удержава хет≥вФ. 
ћ≥сцезнаходженн¤ держави ’айаса сл≥д приурочувати до територ≥њ м≥ж верх≥вТ¤ми ™фрату, „ороха та јракса, тобто в межах давньоњ ћалоњ та ¬исокоњ ¬≥рмен≥њ. Ќа заход≥ границ¤ ’айаса доходила до л≥н≥њ  ара-г≥ссар-«≥мара, а на сход≥ можливо до ≈рзерумських болот. Ќавколо «≥мари ≥ на п≥вн≥ч в≥д нењ був розташований район кашкайц≥в “≥б≥а з городом «азз≥са, ¤кий пограбували хайаси. ’етськ≥ написи Уƒержава верхн¤ держави (м≥ста) јз≥њ (або ’айаси)Ф можуть вказувати на пол≥тичну та етн≥чну експанс≥ю племен хайас≥в далеко на зах≥д до район≥в р≥ки  ельк≥т (≤рис) ≥ на п≥вн≥ч, хоч цей же напис може говорити ≥ про те, що хети в≥дн¤ли у хайас≥в частину ц≥Їњ У¬ерхньоњ державиФ. ÷ентральними област¤ми в ’айаса-јз≥њ були так≥ в≥рменськ≥ локал≥зац≥њ, ¤к ƒаранал≥, де знаходилось давньохайаське м≥сто  уммаха, ¤ке згадуЇтьс¤ при опис≥ з≥ткненн¤ хайаського цар¤  аранн≥ з хетським царем “удхал≥а 3 (1410-1380); јк≥л≥сена, область сучасного ≈рз≥нкана; —пер, ¤кий можливо був найпершим хайаським доменом. якщо ж влада хайас≥в все ж таки доходила до ерзерумських район≥в, де розташовувались м≥ста јр≥пса та ƒукама, то тим самим ’айаса займала й в≥рменськ≥ райони ƒерджан (суч. ћамахатун) та  ар≥ну (≈рзерум). ’айаса була пол≥тичним обТЇднанн¤м, ¤ке завжди протиставл¤лось хетам за пер≥од новохетськоњ держави (1400-1200). Ѕагато сл≥в, що Ї в хетськ≥й, в≥рменськ≥й ≥ грузинськ≥й мовах беззаперечно довод¤ть пром≥жне м≥сцезнаходженн¤ хайас≥в м≥ж хетами ≥ грузинами, що також говорить на користь розташуванн¤ ’айаса-јз≥њ на територ≥њ м≥ж верхн≥м ™фратом, „орохом та ѕархарськими горами з п≥вноч≥.
ѕол≥тична вага царства ’айаса-јз≥њ в новохетський пер≥од була довол≥ значною, хоч хайаськ≥ цар≥ ≥нколи визнавали себе вассалами цих хетських цар≥в ≥ укладали з ними угоди. ѕро хайаського цар¤ јнн≥а розпов≥даЇтьс¤ нав≥ть, що в≥н був kuriwana, тобто нап≥внезалежним правителем схожим на п≥зньов≥рменських або грузинських бдешх≥в. Ќав≥ть могутн≥й Ўупп≥лул≥ума, ¤кий заснував ≥ в≥дродив новохетську державу, був змушений за допомогою шлюбу закр≥пити пол≥тичн≥ звТ¤зки м≥ж ним ≥ ’уккана. јле був ще догов≥р про дружбу м≥ж “удхал≥а 3 ≥ хайасом  аранн≥, хоч в договор≥ њх ≥мен ≥ не знайшли, а лише заключну частину з закликом у св≥дки головних бог≥в обох стор≥н. ¬елику обережн≥сть ви¤вл¤Ї один з останн≥х хетських цар≥в
“удхал≥а 4, коли звертаючись до начальник≥в своњх прикордонних фортець держав јз≥њ, √ашга та Ћукка, в≥н вимагаЇ в≥д них не брати њх добра, не кривдити. «гадуванн¤ на першому м≥сц≥ аз≥йц≥в (хайас≥в), а пот≥м в≥йськових гашга ≥ л≥к≥йц≥в (lugga), напевно, каже про п≥дсиленн¤ ’айаса-јз≥њ, д≥њ ¤коњ разом з гашгайц¤ми ≥ л≥к≥йц¤ми, поруч з внутр≥шн≥ми причинами, ≥ привели до розпаду хетськоњ державност≥ через к≥лька дес¤тил≥ть п≥сл¤ цього ж “удхал≥а 4. 
¬елике значенн¤ дл¤ матер≥альноњ культури держави ’айаса мають т≥ бронзов≥ ≥ ср≥бн≥ предмети, ¤к≥ були випадково знайден≥ в 1938р. на сх≥дному схил≥ холма Ујлтин-“епеФ, в 60 метрах висоти над ерз≥ганською долиною (в 4 к≥лометрах на п≥вдень в≥д селища ƒж≥м≥н). ÷ей холм, ¤к фортец¤, збер≥гаЇ в соб≥ прихован≥ галерењ та камери, збудован≥ прим≥щенн¤ з пр¤мокутно-обтесаним кам≥нн¤м, майже невидим≥ ст≥ни.  омендант його зробив в скал≥ склеп, де ≥ знайден≥ р≥зн≥ предмети. ѕо-перше, був знайдений великий бронзовий котел з кришкою ≥ триножником схожий на котел на зображенн≥ мусас≥рського храму урарт≥в, хоч в≥н ще б≥льше нагадуЇ котел з ≈рлангена (Ѕавар≥¤), етруського походженн¤, ≥ на котел з ‘ранц≥њ, з кургану в Ћа-√аренн, сх≥дне джерело ¤ких визнаЇтьс¤ б≥льшьстю вчених. «найдений в јлтин-“епе також штендер-триножник з пТ¤тью стрижн¤ми, що вертикально виступали з нього. Ќа стрижн¤х були прикр≥плен≥ шаропод≥бн≥ сосуди з бронзи, ¤к≥ б≥льшою м≥рою зазнали пошкоджень. ≤ нак≥нець, знайден≥ бронзов≥ частини ≥ фрагменти з мебл≥в, з чотирьох листопод≥бних в≥нк≥в, з кап≥шон≥в, що од¤галис¤ на колоду, один колчан, к≥лька пр¤мокутних бл¤шанок. ƒе¤к≥ вчен≥ вважають ц≥ знаходки належними до урарт≥в, проте Ї дан≥, що њх влада на цю територ≥ю не поширювалась. —кор≥ш за все це належало хетам або м≥сцевим хайасам. ‘ортец¤ Ујлтин-“епеФ можливо була зруйнована к≥ммерами в 8-9 ст. до н.е. „исленн≥ залеж≥ м≥д≥, ср≥бла в районах ’айаса-јз≥њ, ѕала та б≥л¤ припонт≥йських племен ще в греко-римський пер≥од слугували дл¤ виготовленн¤ р≥зних предмет≥в, не кажучи вже про п≥зн≥х в≥рмен з ≈рз≥нгана та ≈рзерума, ¤ких вважали найкращими майстрами в обробц≥ м≥д≥. 
Ѕ≥льш≥сть ≥мен в≥рменських бог≥в або демон≥в, ¤к јра, “орк, “епл≥, ’еп≥т, малоаз≥йського давнього походженн¤. ¬шануванн¤ ж ћажана, на перших порах ¤к жрец¤ в м≥ст≥ јн≥, а пот≥м ≥ бога в Ѕагаван≥ (суч. ”чк≥л≥са б≥л¤ јлашкерта), де дл¤ нього збудували храм ≥ заснували св¤то на початку нового року, св≥дчить про м≥грац≥ю хайас≥в за меж≥ ’айаси (ћалоњ ¬≥рмен≥њ) на сх≥д долиною јракса до Ѕагреванда. ћожливе л≥д≥йське походженн¤ цього ћажани, так ¤к ≥ фр≥г≥йське походженн¤ в≥рменськоњ загальноњ назви Astuac УбогФ, в≥д ≥мен≥ головного бога фр≥го-фрак≥йц≥в Savazi-(os). ≤мена давн≥х хайаських бог≥в належать до хурро-малоаз≥йського св≥ту ≥ не збереглис¤ у б≥льш п≥зн≥х в≥рмен. ¬ хето-хайаському трактат≥, п≥дписаному, скор≥ше за все, м≥ж “удхал≥а 3 ≥ хайасом  аранн≥, збер≥гс¤ цей хайаський пантеон з головним богом ”гура (јра), богом смерт≥ ≥ воскрес≥нн¤. ÷ей бог мав дружину ’еп≥т (або Ќана).  р≥м цих бог≥в зазначались ≥ ≥нш≥ хайаськ≥ боги Ц «агга, “аруму, “ер≥тт≥тун, Ѕалта≥к (можливо бог здоровТ¤ або житт¤). ќсобливо вшановувавс¤ бог грому ≥ блискавки.
” себе на батьк≥вщин≥ хайаси часто зтикалис¤ з хетами, палайц¤ми та гашгайц¤ми. јле не т≥льки вони, а й ≥нш≥ племена та народи бувшоњ хетськоњ держави були змушен≥ частково або повн≥стю м≥грувати. ѕричина цього пол¤гала в рухах ћалою јз≥Їю спочатку фр≥го-фрак≥йц≥в ≥ взагал≥ Узаморських племенФ, в тому числ≥ л≥д≥йц≥в ≥ л≥к≥йц≥в, а пот≥м з к≥нц¤ 8 ст. до н.е. з вторгненн¤ми к≥мер≥в та ск≥ф≥в. ÷≥ перем≥щенн¤ та пол≥тико-економ≥чн≥ нов≥ ситуац≥њ спри¤ли утворенню нових пол≥тичних обТЇднань нових союз≥в племен. Ќайкращим ≥ найближчим пристановищем дл¤ ус≥х хайас≥в, пала, манда, сака, гашга, мосх≥в стали велик≥ територ≥њ держави ”рарту, ¤ка на той час не дуже постраждала, але була ослаблена асс≥р≥йц¤ми, а п≥зн≥ше ск≥фами. –озселенн¤ хайас≥в в≥дбувалось ¤к по ™фрату на п≥вдень до ћел≥тени ≥ —офени, так ≥ на сх≥д долиною јракса, залишаючи в обох випадках топон≥м≥чн≥ св≥дченн¤. –ухаючись на п≥вдень в ћел≥тену ≥ —офену, хайаси пот≥м г≥лкою продовжили св≥й шл¤х п≥вденним берегом озера ¬ан, а б≥льшою частиною через “аври в јрзанену, тобто давню јр≥ме ≥ Ўупр≥ю ≥ дал≥ до јд≥абене ≥  алакене, до ≥сторичноњ ¬≥рмен≥њ. “ут вони були зупинен≥ ƒар≥Їм 1 в 522-521 рр. до н.е. «розум≥ло, що ранн¤ ¬≥рмен≥¤ (’айаса) та п≥зн¤ ¬≥рмен≥¤ за “аврами, тобто хур≥тськ≥ област≥ јр≥ме ≥ Ўупр≥¤ Ц це начало ≥ к≥нець одного ≥ того ж зак≥нченого процесу розселенн¤ ≥ оформленн¤ новоарм¤н з початку 7 ст. до н.е., зак≥нчуючи трет≥м ≥ початком другого ст. до н.е., коли при јрташесе та «ар≥адр≥ оформивс¤ цей народ.

≤сторично в≥рменська мова под≥л¤Їтьс¤ на три етапи. Ќайдавн≥ший пер≥од характер≥зуЇтьс¤ давньов≥рменською мовою в≥домою з 5 ст.н.е., з час≥в створенн¤ в≥рменського алфав≥ту вченим ћесропом ћаштоцем. ѕисемна л≥тературна форма давньов≥рменськоњ мови мала назву грабара. ”сна давньов≥рменська мова вийшла з вжитку до 11 ст., грабар функц≥онував до к≥нц¤ 19 ст. конкуруючи з новою л≥тературною мовою. «араз збер≥гс¤ ¤к культова мова. ¬ стуктурно-типолог≥чному в≥дношенн≥ давньов≥рменська мова Ц це переважно флективно-синтетична мова, хоч в систем≥ д≥Їслова представлен≥ також анал≥тичн≥ конструкц≥њ. ¬≥д ≥ндоЇвропейськоњ морфолог≥чноњ структури збереглись: трьохр¤дова система вказ≥вних займенник≥в, де¤к≥ принципи утворенн¤ д≥Їсл≥вних ≥ ≥менникових основ, окрем≥ в≥дм≥нков≥ та д≥Їсл≥вн≥ флекс≥њ, словотворч≥ суф≥кси. ‘онетична система в загальних рисах наближаЇтьс¤ до ≥ндоЇвропейськоњ, але зазнала багатьох зм≥н: в вокал≥зм≥ немаЇ опозиц≥њ за довг≥стю-кратк≥стю, складов≥ ≥ндоЇвропейськ≥ сонанти переход¤ть в голосн≥, нескладов≥ в приголосн≥. «Т¤вились нов≥ фрикативн≥ фонеми, система африкат, ¤ких не було в ≥ндоЇвропейських мовах. 
—ередньов≥рменський етап продовжувавс¤ з 12 по 16 ст. ƒо цього пер≥оду в≥дноситьс¤ початок формуванн¤ сучасних в≥рменських д≥алект≥в. —ередньов≥рменська л≥тературна мова характеризувалас¤ зм≥нами в систем≥ консонантизму (дзв≥нк≥ стають глухими, а глух≥ дзв≥нкими), монофтонг≥зац≥Їю дифтонг≥в, вживанн¤м нових показник≥в дл¤ множини.
« 17 ст. формуЇтьс¤ нова л≥тературна в≥рменська мова, ¤ка нин≥ представлена двома вар≥антами Ц зах≥дним, з константинопольським д≥алектом в основ≥ , та сх≥дним, з основою Ц араратським д≥алектом. –≥зниц¤ м≥ж ними простежуЇтьс¤ на вс≥х р≥вн¤х, особливо на фонетичному. «а фонетикою сх≥дн≥й вар≥ант ближче до грабару, н≥ж зах≥дний, але Їдина граф≥ка та орфограф≥¤ забезпечують можлив≥сть розум≥нн¤ тексту нос≥¤ми обох вар≥ант≥в. Ћ≥тературн≥ вар≥анти в≥рменськоњ мови р≥зн¤тьс¤ в утворенн≥ де¤ких в≥дм≥нк≥в, д≥Їсл≥вних парадигм (сх≥дний вар≥ант част≥ше використовуЇ анал≥тичн≥ конструкц≥њ), у вживанн≥ артиклей, прийменник≥в. ≤снують лексичн≥ в≥дм≥нност≥.

Ќайб≥льшою проблемою щодо в≥рменськоњ мови була проблема визначенн¤ њњ належност≥ до ¤коњсь певноњ групи мов.

¬ перш≥й чверт≥ 19 ст. були закладен≥ основи пор≥вн¤льно-≥сторичного вивченн¤ ≥ндоЇвропейських мов. ќднак н≥ ‘.Ѕопп, н≥ ≥нш≥ засновники пор≥вн¤льно-≥сторичного мовознавства на той час не використовували дан≥ в≥рменськоњ мови. ѕершими Ївропейськими вченими, ¤к≥ це зробили, були √.ѕетерман та ‘.¬≥нд≥шман. 
√.ѕетерман в 1937р. видаЇ У√раматику в≥рменськоњ мовиФ, де пор≥внюЇ б≥льш н≥ж 100 в≥рменських сл≥в з санкритськими, персидськими, грецькими словами та словами ще дек≥лькох мов. —еред цих сл≥в зустр≥чаютьс¤ ¤к безпосередньо в≥рменськ≥ слова, так ≥ запозиченн¤. ¬ де¤ких випадках √.ѕетерман використовуЇ нав≥ть не≥ндоЇвропейськ≥ паралел≥. Ќаведений ним матер≥ал не вичерпуЇтьс¤ лише лексичними паралел¤ми, а й граматичними. —ам ѕетерман не зробив ¤кихось важливих висновк≥в з наведених факт≥в. ѕроте Ћ.ƒ≥фенбах, в реценз≥њ на його книгу приходить до висновку, що в≥рменська мова належить до Уар≥йськоњФ або Ум≥д≥йсько-персидськоњФ г≥лки ≥ндоЇвропейських мов.
Ќа в≥дм≥ну в≥д ѕетермана, ¬≥нд≥шман пересл≥дував певну ц≥ль в своњх роботах, а саме в≥н намагавс¤ довести належн≥сть в≥рменськоњ мови до Уар≥йськихФ мов. ¬ спец≥альн≥й статт≥, написан≥й в 1836р., але опубл≥кован≥й лише через 10 рок≥в, в≥н сп≥вставл¤Ї де¤к≥ слова ≥ граматичн≥ вар≥анти в≥рменськоњ ≥ ≥ранськоњ мов, ≥ приходить до висновку, що Ув≥рменська мова в≥дноситьс¤ до санскр≥ту ≥ зенду так, ¤к новоперсидська, або ¤к романськ≥ мови в≥днос¤тьс¤ до латиниФ. 
 р≥м –.√оше, книга ¤кого, пор¤д з де¤кими правильними етимолог≥¤ми, м≥стила багато непереконливого, з наступних досл≥дник≥в сл≥д перш за все згадати ‘.Ѕоппа. ¬ другому виданн≥ своЇњ пор≥вн¤льноњ граматики в≥н, виход¤чи з даних згаданих вище автор≥в та з власного вивченн¤ цього питанн¤, зараховуЇ в≥рменську мову до числа ≥ндоЇвропейських. ≤де¤ належност≥ в≥рменськоњ мови до ≥ранських мов набула загального визнанн¤. 
ќднак приймаючи в основному цю поширену точку зору, так≥ вчен≥, ¤к ‘.ћюллер, ѕ.де-Ћагард,  .ѕаткан¤н та ≥н. по-р≥зному ≥нтерпретують взаЇмов≥дносини в≥рменськоњ та ≥ранськоњ мов. “ак, ‘.ћюллер вважав, що в≥рменська мова Ї нащадком не давньобактр≥йськоњ (авест≥йськоњ) або давньоперсидськоњ, а ≥ншоњ, не в≥домоњ нам ≥ранськоњ мови. ѕ.де-Ћагард вид≥л¤Ї в в≥рменськ≥й мов≥ три прошарки: гайканський, нехлев≥йський (аршакидський) та сасанидський, вважаючи вс≥ три прошарки ≥ранськими.  .ѕаткан¤н, в≥днос¤чи в≥рменську мову до ≥ранських, все ж таки не розгл¤даЇ њњ ¤к д≥алект Упервинноњ ≥ранськоњ мовиФ. ќстаточне р≥шенн¤ цього питанн¤ в≥н ставить в залежност≥ в≥д вивченн¤ в≥рменських д≥алект≥в. 
ƒе¤к≥ мовознавц≥ в 20 ст. висували г≥потезу про подв≥йну природу в≥рменськоњ мови. Ќ.я.ћарр, засновник так званоњ ¤фетичноњ теор≥њ, ще на початку 1910-х рр. зазначаЇ, що в≥рменська мова за своњм складом Ї мовою з подв≥йною природою Ц ¤фетично-≥ндоЇвропейською. Ќа доказ в≥н наводить р≥зн≥ слова ¤фетичного (тобто УкавказькогоФ в б≥льш широкому план≥) походженн¤. « 1911 р. його нотатки з цього питанн¤ зТ¤вл¤ютьс¤ п≥д сп≥льним заголовком Уяфетичн≥ елементи в мовах ¬≥рмен≥њФ, при цьому, ¤к правило, запропонован≥ ним етимолог≥њ не мають твердоњ науковоњ бази: етимолог≥зован≥ слова Ї або запозиченн¤ми одн≥Їњ мови з ≥ншоњ або обома з третього джерела, або вони випадковим чином звучать однаково. ѕроте саме з цих нотаток у ћарра зТ¤вл¤Їтьс¤ думка про вс≥ мови ¤к про зм≥шан≥.
як в≥домо в рад¤нський пер≥од ћарр висуваЇ теор≥ю стад≥альност≥, зг≥дно ¤коњ так зван≥ ¤фетичн≥ мови ¤вл¤ють собою лише стад≥ю розвитку, що передуЇ Упромете≥дськ≥йФ (≥ндоЇвропейськ≥й) стад≥њ. ¬ звТ¤зку з цим виникаЇ питанн¤ визначенн¤ характеру в≥рменськоњ мови з точки зору данноњ теор≥њ, ≥ вона розгл¤даЇтьс¤ ¤к мова перех≥дного типу м≥ж ¤фетичною (кавказькою) та промете≥дською (≥ндоЇвропейською) стад≥¤ми.
Ќезалежно в≥д Ќ.я.ћарра, про зм≥шаний характер в≥рменськоњ мови з 1911р. почав говорити також ≤. арст. Ќа його думку, у в≥рменськ≥й мов≥, поруч з ≥ндоЇвропейською (за  арстом Ц нап≥в≥ндоЇвропейською), можна в≥дкрити ≥ ≥нш≥ прошарки, при цьому його представленн¤ про характер цих прошарк≥в довол≥ суперечлив≥.
ѕогл¤д на в≥рменську мову ¤к на мову з подв≥йною природою лежав в основ≥ концепц≥њ √. апанц¤на, ¤кий висунув г≥потезу про Уаз≥ан≥чнеФ походженн¤ в≥рменськоњ мови. ÷¤ г≥потеза сформувалас¤, з одного боку, п≥д впливом староњ теор≥њ Ќ. речмера про Уаз≥ан≥чн≥Ф мови, з ≥ншого Ц в насл≥док досл≥джень самого  апанц¤на в област≥ в≥рмено-давньопередньоаз≥атських мовних звТ¤зк≥в. ўе в к≥нц≥ минулого стол≥тт¤ Ќ. речмер обТЇднав давньопередньоаз≥атськ≥ мови, взаЇмозвТ¤зки ¤ких тод≥ були ще не дуже в≥дом≥, в так звану аз≥ан≥чну групу. ¬ цю групу в р≥зний час включались фактично ¤к т≥ давньомалоаз≥йськ≥ мови, ≥ндоЇвропейське походженн¤ ¤ких в даний час не викликаЇ сумн≥ву, так ≥ хуритська, урартська, протохетська. √. апанц¤н намагавс¤ включити в цю групу ≥ в≥рменську мову. ѕри цьому в≥н не заперечуЇ числен≥ лексичн≥ ≥ граматичн≥ елементи в≥рменськоњ мови ≥ндоЇвропейського походженн¤ (а також хетського) та числен≥ в≥рмено-кавказьк≥ лексико-граматичн≥ паралел≥, ¤к≥ зазвичай навод¤тьс¤ на доказ належност≥ в≥рменськоњ мови до кавказьких. “им самим в≥н пропонуЇ думку, що у в≥рменськ≥й мов≥ сп≥в≥снують р≥знор≥дн≥ елементи. ¬ остаточному вигл¤д≥ √. апанц¤н виклав свою теор≥ю в прац≥ Уƒо походженн¤ в≥рменськоњ мовиФ. 
якщо √. апанц¤н говорив про Уаз≥ан≥чнеФ походженн¤ в≥рменськоњ мови, то де¤к≥ американськ≥ л≥нгв≥сти висували г≥потезу про њњ спор≥дн≥сть з давньоанатол≥йською мовою. “ак, американський л≥нгв≥ст ≈.—тертевант висунув так звану ≥ндо-хетську г≥потезу, зг≥дно ¤коњ ≥ндоЇвропейська прамова разом з хетською бере початок в≥д ≥ндохетськоњ прамови. Ѕагато американських л≥нгв≥ст≥в под≥л¤ли точку зору —тертеванта, вказуючи при цьому на так зван≥ ларингальн≥ звуки, ¤к≥ добре збереглис¤ в хетськ≥й ≥ в≥дображен≥ у в≥рменськ≥й у вигл¤д≥ h, проте в ≥нших ≥ндоЇвропейських мовах не залишили таких ¤вних сл≥д≥в. ¬ звТ¤зку з цим де¤к≥ американськ≥ л≥нгв≥сти ставили в≥рменську мову м≥ж ≥ндоЇвропейською ≥ хетською, а ¬.ќст≥н зараховуЇ њњ до давньоанатол≥йських. ѕроте думка ¬.ќст≥на не знайшла п≥дтримки, а теор≥¤ —тертеванта була р≥шуче розкритикована ’.ѕедерсоном.
ѕоруч з цими г≥потезами вид≥л¤Їтьс¤ ще й г≥потеза про т≥сну в≥рмено-фр≥г≥йську спор≥днен≥сть. ўе в давн≥ часи √еродот, ≈вдокс ≥ ƒ≥он≥с≥й √ал≥карнасський говорили про значну близк≥сть в≥рмен з фр≥г≥йц¤ми. √еродот вважав в≥рмен фр≥г≥йськими переселенц¤ми, а ≈вдокс казав про фр≥г≥йське походженн¤ в≥рмен ≥ про близьк≥сть њх мови до фр≥г≥йськоњ. ƒ≥он≥с≥й √ал≥карнасський вказуЇ на схож≥сть њх мов ≥ зброњ. ќднак брак фр≥г≥йського мовного матер≥алу не даЇ можливост≥ прийти до певних висновк≥в. “ому вчен≥ висловлююють найр≥зноман≥тн≥ш≥ думки. „астина вчених взагал≥ не визнаЇ на¤вност≥ близькоњ спор≥дненост≥ (√юбшман, ћейе, ћаркварт, “аш¤н, јчар¤н). ≤нш≥, навпаки, напол¤гають на н≥й. Ѕонфанте, ƒь¤конов, √еорг≥Їв, Ѕенець¤ну вказують на де¤к≥ сп≥льн≥ фонетичн≥ зм≥ни ≥ граматичн≥ ¤вища. ќднак, по-перше, фр≥г≥йська мова вважаЇтьс¤ мовою centum, тод≥ ¤к в≥рменська мова Ї мовою satem; по-друге, лексика, що збер≥галс¤ не даЇ права говорити про т≥сну в≥рмено-фр≥г≥йську спор≥днен≥сть; по-третЇ, *u у фр≥г≥йськ≥й мов≥ не переходить в g, *en та *on не переход¤ть в in, un на в≥дм≥ну в≥д в≥рменськоњ мови. “ак, ќ.’аас ствержував, що у ‘р≥г≥њ жили близьк≥ до в≥рмен племена ≥ саме њх мова була схожою на в≥рменську, а не сама фр≥г≥йська.
Ќа сучасному етап≥ розвитку пор≥вн¤льно-≥сторичного мовознавства вчен≥ д≥йшли висновку щодо утворенн¤ в≥рменською мовою самост≥йноњ г≥лки в родин≥ ≥ндоЇвропейських мов.
¬ розТ¤занн≥ цього питанн¤ особлива роль належить √.√юбшману, ¤кий належав до Ћейпцигськоњ школи молодограматик≥в. Ќа початку своЇњ науковоњ д≥¤льност≥ √юбшман займавс¤ ≥ранистикою. ѕри вивченн≥ ≥ранських мов його увагу привернула в≥рменська мова, ¤ка на той час в≥дносилас¤ до ≥ранських мов. ¬ подальшому в≥н все житт¤ ≥ наукову д≥¤льн≥сть присв¤тив вивченню в≥рменськоњ мови. 
—початку √юбшман дотримувавс¤ т≥Їњ ж точки зору, що й њнш≥ досл≥дники, а саме в≥дносив в≥рменську мову до ≥ранських. ѕроте вже тут в≥н встановлюЇ два пункти, ¤к≥ заперечують дану думку: не властиве дл¤ ≥ранських мов в≥рменське зак≥нченн¤ орудного в≥дм≥нку однини та д≥Їсл≥вне зак≥нченн¤ другоњ особи однини, ¤ке протиставл¤лось ≥ранським фонетичним законам. ¬ процес≥ подальшого глибокого вивченн¤ в≥рменськоњ мови √юбшман пом≥чаЇ з одного боку повну в≥дпов≥дн≥сть багатьох в≥рменських сл≥в з ≥ранськими, а з другого Ц багато рис, ¤к≥ дають п≥дставу сумн≥ватис¤ в њњ ≥ндоЇвропейському характер≥. ¬≥н вважаЇ, що в≥рменськ≥ слова в≥дпов≥дн≥ ≥ранським не Ї власне в≥рменськими, а запозичен≥ з ≥ранських мов. ќтже, першим кроком в розвТ¤занн≥ проблеми визначенн¤ м≥сцезнаходженн¤ в≥рменськоњ мови √юбшман вважаЇ Ц обмеженн¤ ≥ранських запозичень в в≥рменськ≥й мов≥, а в≥дпов≥дно ≥ ≥нших запозичень. ќбовТ¤зковою умовою вир≥шенн¤ цього питанн¤ в≥н вважав уточненн¤ взаЇмов≥дносин в≥рменськоњ з ≥ншими ≥ндоЇвропейськими мовами на основ≥ њњ фонетичноњ системи та њњ зм≥н. « ц≥Їю метою в≥н використовуЇ в≥домий младограматичний принцип Ц ви¤вленн¤ фонетичних закон≥в, що не допускають вин¤тк≥в.
Ќайважлив≥шим доказом не≥ранського характеру в≥рменськоњ мови дл¤ √юбшмана Ї специф≥ка в≥рменських дзв≥нких приголосних, ¤к≥ в≥н протиставл¤Ї ≥ранським. ѕор≥вн¤льний анал≥з цих приголосних показуЇ, що санскритському ≥ ≥ранському b,d,g у в≥рменськ≥й мов≥ в≥дпов≥даЇ ≥нколи p,t,k, а ≥нколи b,d,g. –озгл¤даючи дане ¤вище √юбшман приходить до висновку, що в ≥ранськ≥й мов≥-основ≥ втрачена придихов≥сть, таким чином дзв≥нк≥ придихов≥ сп≥впали з дзв≥нкими простими. 
“аким чином бачимо перше пересуванн¤ приголосних, в результат≥ ¤кого в≥рменськ≥ дзв≥нк≥ ≥ прост≥ придихов≥, на в≥дм≥ну в≥д ≥ранських, не сп≥впали.
√юбшман також розгл¤даЇ проблему утоворенн¤ в≥рменських свист¤чих з задньо¤зикових та процеси палатал≥зац≥њ, ≥ приходить до висновку, що по утворенню свист¤чих з первинних задньо¤зикових в≥рменська мова близька до ар≥йських ≥ слав¤нолитовських. «а палатал≥зац≥Їю задньо¤зикових вона частково належить до ар≥йських, а з ≥ншого боку, так же ¤к ≥ слав¤нолитовськ≥ вона залишаЇ ц≥ задньо¤зиков≥ без зм≥н. «в≥дси випливаЇ, що в≥рменська мова не належить до ≥ранських, хоча в н≥й *s переходить в h ≥ де¤к≥ приголосн≥ ≥ консонантн≥ групи представл¤ютьс¤ однаково. ÷е означаЇ, що м≥сце в≥рменськоњ мови серед ≥ранських ≥ словТ¤нолитовських. 
¬ 1875р. вийшла статт¤ √.√юбшмана Уѕро м≥сце в≥рменськоњ мови серед ≥ндоЇвропейських мовФ, в ¤к≥й автор застосовуючи принцип звукових закон≥в, в≥дмежовуЇ власне в≥рменську лексику в≥д ≥ранських запозичень. ¬ той же час, вказуючи на важлив≥ в≥дм≥нн≥ риси в≥рменськоњ мови в≥д ≥ранськоњ в граматичн≥й побудов≥, в≥н приходить до висновку, що У в≥рменську мову сл≥д пом≥стити м≥ж ≥ранськими та слав¤нолитовськими ¤к самост≥йну г≥лкуФ. ¬ подальшому в У¬≥рменських досл≥дженн¤хФ в≥н даЇ етимолог≥ю 299 власне ≥ндоЇвропейських в≥рменських сл≥в, вказуЇ на важлив≥ в≥дм≥нн≥ риси в≥рменськоњ мови в≥д ≥ранських в област≥ фонетики, анал≥зуЇ граматичну структуру в≥рменськоњ мови в пор≥вн¤льному аспект≥. У¬≥рменська граматикаФ √.√юбшмана фактично Ї етимолог≥чним словарем в≥рменськоњ мови, де в≥н даЇ етимолог≥ю 1971 слова та 217 власних назв. 
—еред числених статей √юбшмана сл≥д зазначити Уƒо хронолог≥њ в≥рменських звукових закон≥вФ, де в≥н встановлюЇ час редукц≥њ та зм≥н голосних ≥ дифтонг≥в i, u, e, eay, oy, iv в нек≥нцев≥й (ненаголошен≥й) позиц≥њ, в≥днос¤чи ц≥ зм≥ни до к≥нц¤ другого початку першого стол≥тт¤.
√юбшман розробив також наукову транскрипц≥ю в≥рменськоњ мови на латинськ≥й основ≥, ¤ка ≥ досить використовуЇтьс¤ в наукових роботах
“очка зору √юбшмана знаходить п≥дтримку з боку  .Ѕругмана та √.ќстгофа, вит≥сн¤ючи точку зору на в≥рменську мову ¤к на ≥ранську ≥ знаходить загальне визнанн¤. ¬ подальшому в област≥ пор≥вн¤льного вивченн¤ в≥рменськоњ мови усп≥шно працюють ¤к Ївропейськ≥, так ≥ в≥рменськ≥ вчен≥. —еред Ївропейських в≥рмен≥ст≥в особливе м≥сце займають ј.ћейЇ та ’.ѕедерсен, ¤к≥ в своњх числених прац¤х так чи ≥накше займалис¤ питанн¤ми в≥рменськоњ мови. « цих праць особливо важливими Ї УЌарис пор≥вн¤льноњ граматики класичноњ в≥рменськоњ мовиФ, Уƒосл≥дженн¤ з пор≥вн¤льного синтаксису в≥рменськоњ мовиФ, Уƒ≥алектна позиц≥¤ в≥рменськоњ мовиФ та ≥н. ј.ћейЇ, Уƒо ≥стор≥њ в≥рменськоњ мовиФ, У¬≥рменська ≥ сус≥дн≥ мовиФ, У¬каз≥вн≥ займенники давньов≥рменськоњ мовиФ та ≥н. ’.ѕедерсена. 
—еред ≥нших нев≥рменських досл≥дник≥в сл≥д згадати —.Ѕугге, ≈.Ћ≥дена, √.ƒеетерса, ’.ѕетерсона, ¬.ѕ≥зан≥, Ћ.«аброцького, √.«олта та ≥н.  нига √.«олта Ућ≥сце в≥рменськоњ мови серед ≥ндоЇвропейських мовФ Ї своЇр≥дним вступом в пор≥вн¤льну лексиколог≥ю в≥рменськоњ мови, в основ≥ ¤коњ лежить принцип ареальноњ л≥нгв≥стики. ¬она Ї першою спробою використанн¤ лексичних ≥зоглосс дл¤ вир≥шенн¤ питанн¤ про м≥сце даноњ мови серед спор≥днених мов. 
Ќе т≥льки √.√юбшман розвТ¤зуючи проблему м≥сцезнаходженн¤ в≥рменськоњ мови застосовував дан≥ словТ¤нських мов. ÷е робили ≥ ≥нш≥ досл≥дники, ≥ отриман≥ результати завжди св≥дчили про те, що в≥рменська ≥ словТ¤нськ≥ мови мають багато сп≥льного. ¬≥рмено-словТ¤нськ≥ лексико-граматичн≥ паралел≥ представл¤ють великий ≥нтерес дл¤ досл≥дник≥в. ј.ћейЇ писав: Уякби в≥рмено-балтословТ¤нськ≥ кореспонденц≥њ продивл¤лись так же методично ¤к це маЇ м≥сце дл¤ грецькоњ ≥ ар≥йськоњ мов, њх к≥льк≥сть можна було б легко зб≥льшити.Ф Ѕезумовно, лексеми гетерогенн≥. Ѕагато серед них зб≥г≥в, ¤к≥ утворюють не лише семантичн≥, а й словотворч≥ групи близьк≥ за характером утворенн¤ основи ≥ структурно-семантичними властивост¤ми корен¤, Ї ≥ зб≥ги, що характеризуютьс¤ в основному лише кореневою близьк≥стю. ќсобливу групу, щоправда нечислену, утворюють ексклюзивн≥ в≥рмено-словТ¤нськ≥ ≥золексеми, ¤к≥ практично н≥де не знаход¤ть в≥дпов≥дностей. «г≥дно статистичним даним, наведеним –.јчар¤ном, У≥ндоЇвропейська мова маЇ 2233 кореневих слова. « цих 2233 сл≥в в≥рменська збер≥гла 718. « цих 718 сл≥в 527 близьк≥ грецьк≥й, 435 Ц словТ¤нським та 433 Ц ≥ндо-≥ранським мовам, при цьому у в≥рменськ≥й мов≥ Ї 1 слово, близьке лише грецьк≥й, 18 сл≥в Ц лише ≥ндо-≥ранським та 28 сл≥в Ц лише словТ¤нським мовам.Ф 
¬≥рменську ≥ словТ¤нськ≥ мови обТЇднуЇ певна к≥льк≥сть фоно-морфолог≥чних в≥дпов≥дностей.
‘онетичн≥ ≥зоглоси:
Х палатал≥зац≥¤ *k, *g, *gh в мовах satem в≥рменськ≥й, ≥ндо≥ранських, словТ¤нських, балт≥йських, албанськ≥й та ≥н., на в≥дм≥ну в≥д грецькоњ, ≥тал≥йськоњ, германських, кельтських, хетськоњ, де маЇ м≥сце опозиц≥¤ вел¤рних та лаб≥овел¤рних.
Х перех≥д дзв≥нких з≥мкнених придихових в прост≥ дзв≥нк≥ у в≥рменськ≥й, словТ¤нських, балт≥йських, албанських, ≥ранських, кельтських, германських, на в≥дм≥ну в≥д грецькоњ та ≥тал≥йськоњ, де представлен≥ фрикативн≥.
Х перех≥д ≥ндоЇвропейського *ŏ в УoФ у в≥рменськ≥й ≥ словТ¤нських мовах на в≥дм≥ну в≥д германських, литовськоњ, ≥ндо-≥ранських мов, де ≥ндоЇвропейське *ŏ в≥дображаЇтьс¤ ¤к УaФ. 
Х випаданн¤ ≥ндоЇвропейського *∂ в другому нек≥нцевому склад≥ у в≥рменськ≥й, словТ¤нських, балт≥йських, германських мовах, на в≥дм≥ну в≥д грецькоњ, де *∂ в≥дображуЇтьс¤ ¤к УаФ.
ћорфолог≥чн≥ ≥зоглоси:
Х словотворчий суф≥кс *-sko за допомогою ¤кого у в≥рменськ≥й, словТ¤нських, литовськ≥й, германських, фрак≥йськ≥й мовах утворюЇтьс¤ в≥д ≥менника прикметник з значенн¤м походженн¤.
Х суф≥кс *-lo д≥Їприкметника у словТ¤нських та в≥рменськ≥й мовах.
Х зак≥нченн¤ локативу множини Цsu в словТ¤нських, балт≥йських, ≥ндо≥ранських мовах, можливо у в≥рменськ≥й.

¬и¤вл¤Їтьс¤ велика к≥льк≥сть лексико-семантичних груп, наприклад:
Х —лова, що позначають прост≥р.
в≥рм.derbuk Ум≥сце, важке дл¤ проходженн¤Ф, праслов.*dbrba Уцил≥наФ
рос. УдебриФ.
в≥рм. ezr УкрайФ, ст-слов. jazb, праслов. *azera, болг.езеро, рос. озеро.
в≥рм. berj УвершинаФ, ст-слов. brĕgb Уберег,височинаФ, рос. берег, 
польс. brzeg. 
Х —лова, що позначають ¤вища природи.
в≥рм. mēg УтуманФ, ст.-слов. mbgla, рос. мгла, чес. mha.
в≥рм. cТurt УхолоднийФ < skТü r-do, ст-слов. sĕverb<*kТē u˘ero, рос. 
север, дв.-англ.sceor<*sku-ro.
в≥рм. ĵer УтеплоФ, ст.-слов. goritb УгоретьФ, рос. жар.
Х “варинний св≥т
в≥рм.kku Узозул¤Ф, рос. УкукушкаФ, чес. kukačka, польс. kukułka, лат. cuculus.
в≥рм. mrĵiwn УмурашкаФ, рос. муравей, чес. mravenec. 
в≥рм. boys УрослинаФ, bun корень, прасл. *bylb трава, ст-слов. bylie 
трава, укр. билл¤ УстеблоФ, польс.byle УкустФ.
в≥рм. osi Уколюча рослинаФ, ст-слов. osьtb, УосотФ, укр. УостФ, рос. 
осока.
в≥рм. xot УтраваФ, укр.,рос.хвощ.
Х јнтрополог≥чна лексика.
¬≥рм. lezú У¤зикФ, ст-слов. jezyk, рос. ¤зык liežuvis, ≥.-Ї. *dngua.
¬≥рм. akn, УокоФ ačk Уоч≥Ф, ст-слов. око, oči. 
¬≥рм. sirt УсерцеФ, ≥.-Ї. *kerd, ст-слов. srbьdьce, рос. сердце, чес. srdce, 
англ. heart.
Х –одич≥.
в≥рм. mayr, ст-слов. mater, дв-рус. мати, рос. мать, укр. мати, чес.,слов. matka.
в≥рм. dustr УдочкаФ, ≥.-Ї. *dhugh∂tēr прасл. dьkti, чес. dcera.
в≥рм. taygr, ст-слов. deverb, болг. девер, слов.dever.
Х Ћексика, повТ¤зана з трудовою д≥¤льн≥стю.
в≥рм.araur плуг, ≥.-Ї. *ar УпахатиФ, ст-слов. orati УпахатиФ. 
в≥рм. tekem УткатиФ, ≥.-Ї. *tek УткатиФ, ст-слов. tьko.
Х јстральна лексика.
в≥рм.garun УвеснаФ, ст-слов. vesna, рос., укр, бол. весна.
в≥рм. ašun, бол. есен, словен.jesen, укр. ос≥нь. 
в≥рм. jmern, прасл. zima.
Х Ќазви помешкань ≥ повТ¤зан≥ з цим реч≥.
в≥рм. tun Уд≥мФ, ≥.-Ї. *dõm, прасл. domb/ 
в≥рм. ankwin УкутФ, ≥.-Ї. *ang-, ст-слов. ogblb, чес. kout, польс. kat, укр. 
кут.
Х ѕрисл≥вники.
в≥рм. ver УверхФ, ≥.-Ї. *uperi- , ст-слов. vêrchb, чес. vrch, укр. верх.
в≥рм. ni УвнизФ, ≥.-Ї. *ni-, ст-слов. nizb, польс. niz, укр. низ.
Х «айменники.
в≥рм. es У¤Ф, ст-слов. azb, рос., укр. ¤, польс. ja. 
в≥рм. du УтиФ, ст-слов. ty, лат. tū, рос., укр. ти.
в≥рм. na Ув≥н, во6на, воноФ, ст-слов. onь, ono, ona.

ќтже, ¤к ми бачимо, в≥рменська мова Ї своЇр≥дною, ун≥кальною мовою. ѓѓ звТ¤зки з ≥ншими мовами стол≥тт¤ми примушували гадати вчених про њњ походженн¤. Ќе менш ц≥кавим Ї ≥ ориг≥нальне в≥рменське письмо, створене ћесропом ћаштоцем. ¬иникненн¤ в≥рменського письма повТ¤зано з прийн¤тт¤м христи¤нства в≥рменами у 301р., та необх≥дн≥стю створенн¤ богом≥льноњ л≥тератури на в≥рменськ≥й мов≥. ¬≥рменське письмо маЇ фонетичний характер. —початку алфав≥т складавс¤ з 36 знак≥в, кожний з ¤ких в≥дпов≥дав певн≥й фонем≥.  омб≥нац≥¤ знак≥в не характерна дл¤ в≥рменського письма. ¬ин¤тком Ї знаки nl (з n + l ) дл¤ голосного [u] та L| (з t + l), ¤ке вимовл¤Їтьс¤ ¤к [ev]. ќбидва знаки в алфав≥т≥ ћесропа ћаштоца були в≥дсутн≥ми. ѕриблизно п≥сл¤ 12 ст. в алфав≥т ввод¤тьс¤ ще дв≥ графеми: знак о [o] дл¤ дифтонга wl [aw] та знак $ дл¤ [f]. Ћ≥тери в≥рменського письма до переходу на арабськ≥ цифри мали також ≥ цифрове значенн¤: вони визначали цифри в≥д 1 до 9999. ѕитанн¤ про джерела та характери прототип≥в не отримало однозначного вир≥шенн¤. «агальн≥ принципи побудови алфав≥ту ћесроа ћаштоца (напр¤м письма зл≥ва направо, на¤вн≥сть знак≥в дл¤ позначенн¤ голосних, окреме написанн¤ л≥тер, њх використанн¤ в ¤кост≥ цифр) вказують на можливий вплив грецького фонетичного письма. ћесроп ћаштоц м≥г частково використовувати так зван≥ ƒан≥≥лов≥ письмена (22 знаки), ¤к≥ приписують с≥р≥йському Їп≥скопу ƒан≥≥лу; можливе використанн¤ одного з вар≥ант≥в арамейського письма, а також пехлев≥йського курсиву. ‘орма знак≥в в≥рменського алфав≥ту з часом зм≥нювалась. « 5 по 8 ст. використовувалось так зване унц≥альне письмо (еркатигир), ¤ке мало дек≥лька р≥зновид≥в. ѕ≥сл¤ 12 ст. встановилось кругле письмо (болорагир), п≥зн≥ше Ц скорописи ≥ курсиви. ƒе¤ку схож≥сть з в≥рменським письмом маЇ грузинське письмо (хуцур≥) та алфав≥т кавказьких албанц≥в. .

---

 то имеет права на  иевскую –усь | У”крањнське барокоФ. “еатральне мистецтво. | –ел≥г≥¤, мистецьк≥ набутки словТ¤н. | —коворода | “рип≥льська та „ерн¤х≥вська культури. |  ультурний процес ”крањни у ’V≤≤≤ ст. | —ловТ¤нська писемн≥сть. | јрх≥тектура та образотворче мистецтво. | ”крањна в друг≥й половин≥ ’V≤≤ стол≥тт¤.
ћјЋќ¬≤ƒќћ≤ —“ќ–≤Ќ » ≤—“ќ–≤ѓ ” –јѓЌ» *Ѕ≥бл≥йна генеалог≥¤ в етногенетичних концепц≥¤х польських та украњнських хрон≥ст≥в *”крањнська та великоруська культури у XVII стол≥тт≥: культурний вплив чи культурний конфл≥кт? *≤де¤  озацтва - в ”крањнськ≥й ƒуш≥ *≈тнопол≥тична терм≥нолог≥¤ XIV-XVI стол≥ть *ќ территориальной прив¤зке этнонима Ђрусскиеї *ѕредставлени¤ об этнической доминации * У”краинский вопросФ в политике властей и русском общественном мнении . *Ёмский указ. *≈схатолог≥чн≥ ѕередчутт¤ Ћюдства та ¬≥дбитт¤ њх у ѕоез≥њ *≤де¤  озацтва - в ”крањнськ≥й ƒуш≥ * ”крањнська ≤де¤ *√ог в  раю ћагога ≥ ћ≥с≥¤ ”крањни * « ¬оди “а ¬огню * ј. римський ѕро " олиску Ќарод≥в" *“рипол≥зм - Ќаша ≤де¤ *„и може бути столиц¤ "молодшого брата" мат≥р'ю м≥ст руських? *≈п≥таф≥¤ ≈неЇв≥ * ѕ≥двалини ™вропейськоњ ÷ив≥л≥зац≥њ *Ќа як≥й «емл≥ ∆ивемо? * “ризуб ѕосейдона ≤ ¬олодимир *‘еномен Ўевченка *ўќ “ј ≈ Ќац≥ональна ≤де¤? *ƒревн≥сть ”крањнських √овор≥в *“а —питайте: ’то ћи, „ињ —ини. *ѕотоп Ќа ”крањн≥ * ѕерстень « ќр≥халком * ’л≥бороб —в≥ту - ≤сторичне ѕризначенн¤ ”крањнц≥в * Ѕратн¤ ƒружба *’ронолог