ј —≤ќћ» Ќ≈ƒќ¬≈ƒ≈Ќ»’ “–јƒ»÷≤…
¬≥ддавна слово УгуниФ вважаЇтьс¤ лайкою. «в≥дки т¤гнетьс¤ кор≥нн¤ т≥Їњ неслави, ¤ка живе й дос≥, хоча сам≥ гуни з≥йшли з терен≥в ≥стор≥њ вже п'¤тнадц¤ть стол≥ть тому? … чим заслужили вони такоњ зневаги серед народ≥в ™вропи, зневаги, що дор≥внюЇ не менш од≥озному ≥мен≥ вандал≥в?
ѕерш≥ ≥сторики, чињ згадки про гун≥в д≥йшли до нас, виводили генеалог≥чне дерево цього народу то з берег≥в Ћьодовитого океану, то з таЇмничих надр не≥снуючих Ївропейських пустель, але в кожного з них кр≥зь аф≥шовану об'Їктивн≥сть проступаЇ неприхована зненависть до гун≥в.
–имський ≥сторик к≥нц¤ IV стор≥чч¤ ћарцелл≥н јмм≥ан доводить, н≥бито вони прийшли в ™вропу з крањни ≥нокефал≥в, що м≥ститьс¤ десь у тундрах, змальовуЇ њх потворними монголами, ¤к≥ зумисне обп≥кають соб≥ обличч¤, щоб не росла борода. √отський же ≥сторик …ордан виводить плем'¤ гун≥в од шлюбу ¤кихось Ув≥дьомФ, що њх буц≥мто конунг ‘≥л≥мер, син √адар≥ха, прогнав у дик≥ степи, та ще таЇмничих Унечистих дух≥вФ. ¬ ≥ншому ж м≥сц≥ той самий …ордан твердить ≥нше: гуни п≥шли з булгар...
јле не дивуймос¤ …орданов≥ й јмм≥анов≥. ¬они були д≥тьми свого часу, й над ними т¤ж≥ли традиц≥њ ранньосередньов≥чноњ хронограф≥стики. ћи читаЇмо твори цих ≥сторик≥в ≥з застереженн¤м, ≥ н≥¤к≥ Ув≥дьмиФ та Унечист≥ духиФ, та казков≥ крањни ≥нокефал≥в не шокують нас.
јле ¤к дивл¤тьс¤ на предмет нов≥тн≥ ≥сторики? ѕерел≥чувати вс≥х автор≥в тут було б не доц≥льно, тож загл¤ньмо до енциклопед≥й, що вв≥брали в себе кв≥нтесенц≥ю знань. ” в≥дпов≥дному том≥ Ѕ—Ё в статт≥ У√унны" читаЇмо: У очовий народ ÷ентральноњ јз≥њ, ¤кий мешкав спершу на п≥вн≥ч ≥ зах≥д в≥д р. ’уанхе й створив у IIIЧII ст. до н. е. на територ≥њ ћонгол≥њ та ѕд. ѕрибайкалл¤ в≥йськово-плем≥нний союз, в≥домий з китайських джерел п≥д назвою "хунну".
… дал≥ йдетьс¤ про те, ¤к гуни п≥дкорили итай, ¤к пот≥м, зазнавши поразки, розкололись навп≥л, ≥ п≥вн≥чна частина њхн¤ почала повол≥ кочувати на зах≥д, аж доки не опинилас¤ в ™вроп≥ й у середин≥ V стол≥тт¤ прийшла в занепад, а згодом розчинилас¤ серед Ївропейц≥в.
“е саме читаЇмо й в ”–≈. –≥зниц¤ т≥льки, що тут подано стар≥ш≥ в≥домост≥ про УхуннуФ: вперше про них згадано в китайських л≥тописах за 2356 рок≥в до н. е.
јле ж у тих славетних китайських джерелах ≥детьс¤ про УсюннуФ, й ц¤ назва, погодьмос¤, дуже мало нагадуЇ слово УгуниФ. „и не про р≥зн≥ народи тут ≥детьс¤?
якщо вивчити прац≥ в≥тчизн¤них археолог≥в й ≥сторик≥в ¬. ¬. Ѕартольда, . ќ. ≤ностранцева, —. —. —орок≥на, —. ¬. исельова, ћ. ѕ. “ол¤, ћ. я. Ѕ≥чур≥на, ¬. ¬. Ћатишева, ѕ. . озлова та ќ. ћ. Ѕерштама, ¤к≥ зазначен≥ в енциклопед≥¤х серед учених, що досл≥джували ≥стор≥ю цього народу, - то вийде, що "хунну" справд≥ ≥снували й, зг≥дно з китайськими л≥тописц¤ми, десь на злам≥ ер почали св≥й пов≥льний марш на зах≥д. «найдено й археолог≥чне п≥дтвердженн¤ того, що вони попутно засновували своњ кочов≥ держави то в ѕ≥вн≥чн≥й ћонгол≥њ, то й ще ближче до нас. јле, незважаючи н≥ на ¤к≥ старанн¤ вчених, зах≥дн≥ше в≥д азахстану жодних сл≥д≥в цього великого й могутнього народу не знайдено.
„и може таке бути? јдже гуни панували в ™вроп≥ довг≥ стол≥тт¤.
¬≥домо, що донька гунського цар¤, ¤кого јмм≥ан називаЇ √уном, була одружена з датським королем ‘родо III, а в≥н, за хронолог≥Їю “орфе¤, с≥в на престол ще 222 року н. е. ¬иходить, що гуни вже були в ™вроп≥ принаймн≥ з к≥нц¤ II стор≥чч¤. ќстанн≥ ж згадки про гун≥в стосуютьс¤ не јтт≥ли, й нав≥ть не його син≥в, а далекого вже нащадка ћундо, ¤кий служив при двор≥ ≥мператора ёстин≥ана.
«в≥дси виникне лог≥чне запитанн¤: чи м≥г такий могутн≥й ≥ вельми численний народ, ¤кий про≥снував у ™вроп≥ щонайменше чотири стол≥тт¤, ¤кому коривс¤ й сплачував данину ц≥лий континент, не залишити по соб≥ жодного сл≥ду?
Ќ≥, це був би абсурд.
Ќаш≥ вчен≥, та й не т≥льки наш≥, стверджують, що п≥сл¤ јтт≥ли його ≥мпер≥¤ розпалас¤. … це справд≥ так, але ж розпалась ≥мпер≥¤, тобто в≥дкололас¤ б≥льш≥сть колон≥й та залежних племен ≥ народ≥в, а сам≥ ж гуни не могли отак безсл≥дно запастис¤ в небутт¤!
ƒ≥йсно, ≥стор≥¤ знаЇ чимало приклад≥в, коли той чи той народ зникав ном≥нально, вливши свою кров у кров сильн≥шого. “ак сталось ≥з галлами, з б≥льшою частиною зах≥дних слов'¤н, ≥з дак≥йц¤ми, ¤к≥ в силу в≥домих обставин нав≥ть називатис¤ почали римл¤нами (УрумунФ саме й означаЇ Уримл¤нинФ); так вийшло, нарешт≥, й з незчисленними племенами наших половц≥в. јле ж галли полишили по соб≥ величезний арсенал матер≥альних пам'¤ток, хоч ≥ втратили мову, а половц≥, ставши, компонентом генези украњнськоњ нац≥њ, в≥ддали нам тис¤ч≥ й тис¤ч≥ своњх сл≥в, майже вс≥ р≥чки Ћ≥вобережноњ ”крањни та ѕричорномор'¤ й дос≥ нос¤ть тюркськ≥ назви. ј балки, а гори, а степов≥ озера! ѕро висок≥ половецьк≥ могили з ориг≥нальними пам'¤тками на них уже год≥ й казати: то рел≥кв≥њ, ¤к≥ красномовно св≥дчать про те, що великий народ, у ¤ку скруту б в≥н силою обставин не потрапив, - зникнути безсл≥дно не може.
¬≥ддавна серед де¤ких ≥сторик≥в усталилас¤ думка, що найближчими родичами стародавн≥х гун≥в Ї угорц≥. ¬оно й справд≥ заманливо: адже в ™вроп≥ ”горщину називають ”нгар≥¤ (Hungaria), а державу јтт≥ли готськ≥ ≥стор≥ографи звали √ун≥гард або √уналанд. ”горц≥ щиро пов≥рили в це, хоча й кажуть на себе УмаджариФ, й почали посилено шукати п≥дтвердженн¤ такоњ г≥потези. ¬ пох≥д вирушало безл≥ч археолог≥чних експедиц≥й, ¤к≥ брали соб≥ за мету знайти бодай ¤к≥-небудь сл≥ди легендарних гун≥в, однак усе марно.
≤ хоча вс≥м в≥домо, що угорц≥ прийшли, на свою тепер≥шню землю з угро-ф≥нського етн≥чного материка в ѕриуралл≥ через добрих чотири стол≥тт¤ п≥сл¤ смерт≥ јтт≥ли, але думка про ”горщину, ¤к крањну гун≥в, од багатократного повторенн¤ так укор≥нилас¤, що лишаЇтьс¤ й дос≥ ¤коюсь акс≥омою (н≥ким ≥ н≥коли, щоправда, не доведеною).
¬исновок поки що може бути один: народ≥в-примар в ≥стор≥њ не було й не могло бути; ¤кщо ж вони й Ї, то це пл≥д фантаз≥њ, традиц≥¤, ¤ка т¤гнетьс¤ ще з сивих час≥в √еродота. ≤снують ≥ ≥снували народи в плот≥ й кров≥, й кожен був нос≥Їм своЇњ, лише йому притаманноњ духовноњ й матер≥альноњ культури, а все, що стосуЇтьс¤ матер≥ального, - в≥чне й незнищенне. … коли ми не знайшли сл≥д≥в √еродотом згадуваних амазонок, то це ще не означаЇ, що њх не було, а просто ми не там або не те шукали. јле про це п≥зн≥ше.
Ќа ¤ких же широтах ≥ мерид≥анах шукати гун≥в? „и вертатис¤ знову назад у п≥впустел≥ «абайкалл¤ та ћонгол≥њ, чи продовжувати пошуки в т≥й-таки ”горщин≥, де ми безрезультатно блукаЇмо ось уже п'¤тнадц¤ть стор≥ч? ≤ чи так уже старанно ми досл≥дили вс≥ в≥домост≥ про гун≥в?
ƒалеб≥, н≥. “им часом багато ≥сторик≥в ≥ дуже, й не дуже давнього часу спр¤мовували пошук таЇмничих гун≥в у зовс≥м ≥ншому напр¤мку, н≥ж ми шукаЇмо зараз.
«а св≥дченн¤м уже згадуваного јмм≥ана, готи дуже давно були знайом≥ з гунами, ще задовго до славнозв≥сного Ѕолимира (чи ¬ел≥мира), ¤кий 376 року н≥бито з'¤вивс¤ з-за ƒону з≥ своњми ордами. Ќавпаки, гуни служили у в≥йську готських конунг≥в ≥ нав≥ть воювали проти своњх же одноплем≥нц≥в у т≥й готсько-гунськ≥й в≥йн≥.
¬≥зант≥йський ≥сторик III стол≥тт¤ (третього!) ћарц≥ан √еракл≥йський пише, що навколо ƒн≥пра, за аланами, живуть так зван≥ хоани. ќтже, навколо ƒн≥пра, а не десь там за ƒоном, за ¬олгою, чи в —ередн≥й јз≥њ.
ƒумки про те, що гуни споконв≥ку жили на наших земл¤х, дотримувалис¤ й вчен≥ п≥зн≥ших час≥в. ¬сл≥д за ѕтолемеЇм, ¤кий писав, що гуни (хойни) мешкають на л≥вому берез≥ ƒн≥пра, всл≥д за јмм≥аном та ћарц≥аном √еракл≥йським, такоњ самоњ точки зору дотримуЇтьс¤ й јдам Ѕременський, п≥вн≥чнон≥мецький хрон≥ст другоњ половини XI стор≥чч¤: столиц¤ √ун≥гарду зветьс¤ в нього ’≥вен. ≤ ¤кщо ц¤ назва здаЇтьс¤ нам сумн≥вною, то зверн≥мос¤ до безпосереднього наступника й земл¤ка јдама Ѕременського - √ельмольда. ÷ей ≥сторик, ¤кий жив у середн≥ ’II стор≥чч¤, в своњй фундаментальн≥й прац≥ У’рон≥ка слов'¤нФ неодноразово повторюЇ, що вс≥ слов'¤нськ≥ земл≥, ¤к≥ лежать на сх≥д в≥д ƒан≥њ й славл¤тьс¤ величезними багатствами, датчани називали колись ќстрогардом, а тепер, у його час, називають њх також √ун≥гардом - через њхнЇ населенн¤ гун≥в. “ам ум≥щуЇ в≥н ≥ гунський метропол≥с (столицю), ¤кий зветьс¤ ’уе.
«а його словами, земл¤ гун≥в починаЇтьс¤ в≥дразу ж за ≈льбою. ¬чений, ¤кого н≥¤к не назвеш слов'¤ноф≥лом, - навпаки, в н≥мецьк≥й експанс≥њ на —х≥д в≥н був одним з њњ ≥деолог≥в, - ус≥ ц≥ земл≥ в≥ддаЇ гунам. ≤ це в той час, коли, ¤кщо в≥рити де¤ким ≥сторикам, гун≥в уже давно й на св≥т≥ Ќе було, а њхн≥ рештки хто зна й ск≥льки стор≥ч тому буц≥мто засим≥лювались м≥ж мадь¤рами.
ќтже, сл≥д гадати, що так зван≥ гуни - народ споконв≥ку Ївропейський ≥ н≥зв≥дки, тим б≥льше з ѕ≥вн≥чного итаю, не прийшов. јле тут виникаЇ вже щось нове. √овор¤чи про √ун≥гард, √ельмольд н≥ск≥лечки не сумн≥ваЇтьс¤, що це крањна суто слов'¤нська, й нав≥ть у св≥й час, у середин≥ XII стор≥чч¤, в добу найб≥льшого розкв≥ту ињвськоњ –ус≥, наймогутн≥шоњ серед ус≥х Ївропейських держав, називаЇ "метропол≥сом" слов'¤нського св≥ту ’уе.
ўо це справд≥ ињв, знаходимо п≥дтвердженн¤ в ≥нших, ран≥ших ≥ п≥зн≥ших автор≥в. ‘. √аген, наприклад, у своњх прим≥тках до першого н≥мецького виданн¤ Уѕ≥сн≥ про Ќ≥белунг≥вФ каже, що ињв, той самий, що за √ельмольдом зветьс¤ ’уе, в сагах У ≥енуборг у анугард≥Ф вар¤ги називали —амбатом, тобто зб≥рним м≥сцем дл¤ корабл≥в на ƒн≥пр≥ (н≥мецькою Sammelplatz der Boote, скорочено Sambot).
÷ей —амбат не викликаЇ н≥¤ких сумн≥в≥в. «даЇтьс¤, ус≥ ≥сторики вже давно погодилис¤, що то ињв. ƒивно т≥льки, чому, погодившись з одним, вони повз увагу пропускають ≥нш≥ твердженн¤ того самого автора: що й ≥енуборг, ≥ вс≥ до нього под≥бн≥ назви, - то не вигадка й не химера, а ињв.
Ўведський вчений XVII стор≥чч¤ ќлай ¬арел≥й у прим≥тках до виданн¤ У√ерварськоњ сагиФ пише, що в скандинавському епос≥ –усь часто називаЇтьс¤ рањною гун≥в, а його сп≥вв≥тчизники в≥ддавен називають –усь √унегардом. ≤ дл¤ п≥дтвердженн¤ покликаЇтьс¤ на —аксона √раматика, ¤кий у життЇпису ‘родо III рус≥в та гун≥в так само вважаЇ одним народом.
јкадем≥к рос≥йськоњ јЌ Ћ. —тефан≥, ¤кий у Ћейпцигу видавав книгу √ельмольда У’рон≥ка слов'¤нФ, твердить: –усь колись називалас¤ √ун≥гардом. јле в ц≥й книз≥ читаЇмо:
"якщо приЇднати до —лавон≥њ й ”гр≥ю, чиЇ населенн¤ й модою, й звича¤ми не в≥др≥зн¤Їтьс¤ од слов'¤н, то територ≥¤, ¤ку займають слов'¤ни, майже незм≥рима". ўо ж, ”горщина нав≥ть у XII стол≥тт≥, п≥сл¤ трьохсотр≥чного пануванн¤ прийшлих мад¤р≥в, ще лишалас¤ власне слов'¤нською крањною. … н≥чого дивного в тому, що сучасна угорська мова вв≥брала в себе масу слов'¤нських сл≥в, особливо культурноњ лексики ос≥лих слов'¤н-хл≥бороб≥в.
ƒумки, що "гуни" - то не самоназва й не назва ¤когось таЇмничого народу, ¤кий нев≥домо зв≥дки вз¤вс¤ й не знати в ¤к≥ тартарари канув, дотримувалис¤ й п≥зн≥ш≥ ≥сторики, в тому числ≥ й слов'¤нськ≥. … нав≥ть наш≥ - в≥тчизн¤н≥. „и не першим до цього висновку прийшов видатний ≥сторик-демократ ёр≥й √уца, походженн¤м украњнець, ¤кий досл≥джував ≥стор≥ю слов'¤н ≥ виступав п≥д псевдон≥мом ¬енелович ≥ ¬енелин. ўе в перш≥й половин≥ минулого стор≥чч¤ в≥н висловив певн≥сть, що царство јтт≥ли було руською державою. ћав в≥н ≥ численних посл≥довник≥в. ј ось що каже з цього приводу в≥домий чеський вчений, чий авторитет немаЇ потреби доводити, ѕ. …. Ўафарик:
УЌе т≥льки видатн≥ в≥зант≥йськ≥ письменники ‘еофан ≥ едр≥н словом гуни називали слов'¤н; зах≥дн≥ письменники, починаючи в≥д Ѕеди ¬енераб≥л≥са, гунами називали теж слов'¤н. “ому й зрозум≥ло, чому в германських народних переказах та ≥нших давн≥х пам'¤тках п≥д словом гуни маютьс¤ на уваз≥ слов'¤ни... “ак само ≥ в п≥вн≥чних кв≥дах... гунськ≥ богатир≥ Jarisleifr - ярослав ≥ Jarizscar - ярожир та ≥нш≥ - також ви¤вл¤ютьс¤ слов'¤намиФ. Ѕ≥льше того: Ўафарик твердить, що нащадк≥в слов'¤н у Ўвейцар≥њ до останнього часу звали гунами.
“ак, стародавн≥, античн≥ ≥сторики, починаючи в≥д √еродота, мали за звичай називати одним, зб≥рним ≥менем багато племен ≥ народ≥в, ¤к≥ њм безпосередньо не загрожували. ƒовгий час ус≥ п≥вн≥чн≥ народи в них були г≥перборе¤ми, тод≥ стали ск≥фами, п≥зн≥ше сарматами й т. д. ≤ ¤кщо ми вже кажемо, що гуни - аборигени ™вропи й мають власну назву слов'¤н, то лог≥чно виникаЇ запитанн¤: а хто ж тод≥ були ск≥фи? „и справд≥ њх асим≥лювали сармати, заполонивши њхн≥ земл≥ п≥сл¤ поход≥в ќлександра ћакедонського, ¤к твердить ћ. ћ. арамз≥н усл≥д за ƒ≥одором —≥ц≥л≥йським? ≤ куди ж д≥лис¤ тод≥ сам≥ сармати? „ерговий народ-примара?
«верн≥мос¤ ж до ≥стор≥њ.
√овор¤чи про стосунки грек≥в з гунами, ѕр≥ск св≥дчить про те, що ≥мператором ‘еодос≥Їм II, Укр≥м того, було наказано передати гунському царев≥ усно, що в≥н не повинен вимагати, щоб до нього вир¤джали послами сановник≥в найвищого рангу, бо цього не бувало н≥ за його предк≥в, н≥ за ≥нших правител≥в —к≥фськоњ земл≥Ф. … зразу ж навод¤тьс¤ слова грецького чиновника ¬≥к≥лли, ¤кий каже: У¬ ромењв уже нема жодного вт≥кача з числа ск≥фського народу, вс≥ вони видан≥. јтт≥ла, спалахнувши гн≥вом, ще дужче ла¤вс¤, бо вт≥кач≥в з його народу в ромењв багатоФ.
… тут, ≥ там гун≥в називають ск≥фами, й р≥д јтт≥ли вивод¤ть з найдавн≥ших ск≥фських династ≥й, нав≥ть сам јтт≥ла каже, що його народ - ск≥фський. „и не помилка це? јле гортаймо щоденник грецького дипломата, ¤кий особисто знав јтт≥лу та його п≥дданц≥в. УЅачачи, - каже ѕр≥ск, - ¤к ћаксим≥н занепав духом, ¤ вз¤в ≥з собою –устик≥¤, бо в≥н знав ск≥фську мову, й разом з ним п≥шов до —коттиФ.
ќтже, гуни розмовл¤ли не ¤коюсь, а ск≥фською мовою. … трохи ближче: Ујтт≥ла при цьому оголосив, що коли ромењ звол≥катимуть або ж почнуть готуватис¤ до в≥йни, то й в≥н перестане втримувати ск≥фське в≥йсько в≥д нападуФ.
“аким чином, ≥ в≥йсько в так званих гун≥в - ск≥фське. “а не т≥льки јтт≥ла належав до предков≥чноњ ск≥фськоњ династ≥њ - ввесь його народ, ¤к ≥ тис¤чу рок≥в тому, Ї державним: У оли ≈п≥гена було призначено послом, вони поњхали до ”нн≥в. ƒ≥сталис¤ ћарга, ћ≥с≥йського м≥ста в ≤лл≥рику. ¬оно розташоване на берез≥ ≤стру навпроти фортец≥ онстант≥њ, ¤ку видно на тому боц≥. “уди ж прибули й царськ≥ ск≥фиФ.
¬иходить, мало що зм≥нилос¤ п≥сл¤ √еродота, й недоц≥льно позбавл¤ти ск≥ф≥в етн≥чноњ приналежност≥. ÷е не описка ≥сторика. ѕр≥ск ≥ дал≥ вживаЇ щодо гун≥в той самий терм≥н: Уўоб за дотриманн¤ договору –омењ платили ÷арським —к≥фам щор≥чно по с≥мсот л≥тр≥в золота"... У¬≥н (јтт≥ла) подарував њм (новим послам) коней та зв≥р¤чих смушк≥в, ¤к≥ правл¤ть за оздобу ÷арським —к≥фамФ.
≤ все в гун≥в ск≥фське: й од¤г, ≥ збро¤, й закони, й звичањ. ќписуючи подорож до јтт≥ловоњ столиц≥, ѕр≥ск каже:
Уѕодолавши певну путь разом ≥з варварами, ми за наказом ск≥ф≥в, приставлених до нас, вињхали на ≥нший шл¤х, а тим часом јтт≥ла зупинивс¤ в ¤комусь м≥ст≥, щоб уз¤ти шлюб з донькою ≈ски, хоча вже й мав багатьох ж≥нок: ск≥фський закон дозвол¤Ї багатоженствоФ.
УЌа наш≥ крики ск≥фи повиб≥гали з хат ≥з запаленими жмутами очерету... й гостинно запросили нас до себе... ¬олодарка селища, одна з дружин ¬л≥да, прислала дл¤ нас њжу, ¤ку внесли дуже вродлив≥ ж≥нки. ÷е в ск≥ф≥в Ї ви¤вом шаниФ.
ѕр≥ск, ¤кий опинивс¤ в крањн≥ гун≥в, увесь час говорить нам про ск≥ф≥в, ≥ то знаменно: Уќн≥г≥с, п≥сл¤ цар¤ найбагатший ≥ наймогутн≥ший з-пом≥ж ск≥ф≥вЕ" ≤ це тод≥, коли п≥сл¤ зникненн¤ самих ск≥ф≥в з пол≥тичноњ та географ≥чноњ арени св≥ту н≥бито минуло вже близько восьми стор≥ч, звичайно, ¤кщо в≥рити ƒ≥одоров≥ —≥ц≥л≥йському та арамз≥ну.
“ам, де ѕр≥ск ѕан≥йський описуЇ зустр≥ч јтт≥ли з мешканц¤ми столиц≥, виникають зовс≥м виразн≥ асоц≥ац≥њ. ћимов≥льно починаЇш думати: зв≥дки знайомий нам цей ритуал в≥танн¤ прибулого шановного мандр≥вника? јтт≥лу зустр≥чав хор д≥вчат, сп≥ваючи йому славу, а жона першого сановника п≥днесла йому хл≥б-с≥ль. ѕри цьому ≥сторик зазначаЇ: У“акий звичай вважаЇтьс¤ в ск≥ф≥в знаком високоњ шаниФ.
ћи б≥льш-менш добре у¤вл¤Їмо соб≥ придворн≥ й народн≥ звичањ сх≥дних племен, у тому числ≥ й монгольських. ј цей звичай в≥домий нам з документ≥в ’-XI стор≥ч, ≥ в≥н належить нашому народов≥. якщо викликаЇ сумн≥в отой, ѕр≥ском описаний хор д≥вчат, що сп≥вав своЇму царев≥ ск≥фських п≥сень, то хл≥б-с≥ль промовл¤Ї ще виразн≥ше. ÷ей звичай м≥г народитис¤ т≥льки в народов≥, ¤кий споконв≥ку займаЇтьс¤ хл≥боробством, а н≥¤к не серед кочових скотарських племен. ќтже, н≥ гуни, н≥ ск≥фи, про ¤ких ≥детьс¤ в ѕр≥ска, не були й не могли бути монголами чи ¤кимись ≥ншими вих≥дц¤ми з ѕ≥вн≥чного итаю.
ћоже скластис¤ враженн¤, н≥бито ѕр≥ск ≥ взагал≥ не знав слова УгуниФ. “од≥ погортаймо його нотатки ще. ѕрогулюючись вулиц¤ми столиц≥ јтт≥ли, в≥н зустр≥в чолов≥ка, ¤кий справив на нього неаби¤ке враженн¤: Ућене здивувало, що ск≥ф розмовл¤Ї грецькою мовоюФ. “а незабаром усе з'¤сувалос¤: Уќск≥льки дружина в них складаЇтьс¤ з р≥зних варварських народ≥в, то й дружинники, кр≥м своЇњ власноњ варварськоњ мови, переймають один в≥д одного гунську, й готську, й ≥тал≥йську мови; ≥тал≥йську - в≥д частого сп≥лкуванн¤ з –имом... “ой, що в≥тав мене, мав вигл¤д людини, ¤ка живе в статках ≥ розкошах. Ќа ньому було гарне вбранн¤, й волосс¤ мав п≥дстрижене в кружечокЕ"
ўе один приклад Ч кажучи про скомороха на бенкет≥ в јтт≥ли, ѕр≥ск усм≥хаЇтьс¤: Уƒивний у своњй зовн≥шност≥ й од¤гов≥, в голос≥ та рухах, в≥н м≥шав докупи латинську, гунську й готську мови, й ус≥ аж качались од см≥хуФ.
ќтже, тут маЇмо й гунську мову, але вона жодного разу не протиставл¤Їтьс¤ ск≥фськ≥й, а Ї њњ синон≥мом, ¤к ≥ в ц≥м уривку. ÷е стверджуЇ й рос≥йський досл≥дник ѕр≥ска √. —. ƒестун≥с у своЇму коментарев≥. ўо ж до Уп≥дстриженого в кружечок волосс¤Ф, то в≥н тут ц≥лком погоджуЇтьс¤ з ёр≥Їм ¬енелином, так само ¤к ≥ в≥дносно Ухл≥ба-сол≥Ф та ≥нших атрибут≥в гунського побуту й звичањв. ј ¬енелин був ц≥лком переконаний у тому, що ѕр≥сков≥ гуни-ск≥фи - народ слов'¤нський.
” двох останн≥х уривках нав≥ть немаЇ слова Уск≥фиФ, але ѕр≥ск його не забув, бо дал≥ читаЇмо, що, коли цариц¤ наказала своЇму дворецькому јдам≥сов≥ покликати посл≥в на пишний об≥д, то греки зав≥тали знову ж Уразом з де¤кими знатними ск≥фамиФ. У¬с≥ присутн≥ (на об≥д≥), за законом ск≥фськоњ поштивост≥, п≥дн≥малис¤ з-за стол≥в, в≥тали нас повними келихами, об≥ймали й ц≥лували кожногоФ.
” ц≥й картин≥ теж неважко вгадати щедру до гостей слов'¤нську душу. … у кожному абзац≥ ѕр≥скового щоденника поперем≥нно подибуЇмо ц≥ два слова, ¤к≥ Ї синон≥мом одне одного: УгуниФ й Уск≥фиФ. … напрошуЇтьс¤ лог≥чний висновок, що це - синон≥ми до третього слова - Услов'¤ниФ, й до четвертого - УрусиФ.
¬же далеко за ƒунаЇм писав у своњх нотатках ѕр≥ск ѕан≥йський про пересуванн¤ посольства та його побут у дороз≥: У«ам≥сть пшениц≥ тепер нам давали просо, а зам≥сть вина - мед; саме так ≥ називали його в цих м≥сц¤х. ј т≥, що нас супроводжували, одержували теж просо та нап≥й з ¤чменю, що зветьс¤ по-варварському камосФ. ÷е надзвичайно ц≥каве св≥дченн¤, бо тут заф≥ксовано, що так звана ск≥фська мова гун≥в складалас¤ з слов'¤нських сл≥в.
ћед у даному випадку не викликаЇ сумн≥ву щодо походженн¤. «ате навколо ≥ншого напою - УкамосаФ - було чимало дискус≥й. ÷ей нап≥й дехто вважав не чим ≥ншим, ¤к кумисом. ќтже, питанн¤ нац≥ональноњ приналежност≥ гун≥в мовбито розв'¤зувалос¤: кочовики, бо лише кочов≥ народи вживали кумис.
≤ хто зна, чому обходили по¤сненн¤ ѕр≥ска, що той УкамосФ виготовл¤вс¤ не з кобил¤чого молока, а з ¤чменю. ј коли так, то це був нап≥й хл≥боробського народу, не кочового. ѕросто або ж ѕр≥ск, вуха ¤кого буди незвикл≥ до вимови УварварськихФ сл≥в, не зм≥г написати правильно, або ж переписувач≥ сплутали л≥тери (грецька УветаФ легко могла бути зам≥нена л≥терою Ум≥Ф, надто ж ¤кщо переписувалос¤ з≥ старих рукопис≥в). Ѕуло в ѕр≥ска й ≥нше ц≥каве слово - УстраваФ. Ќавколо нього в св≥т≥ й дос≥ точатьс¤ батал≥њ. јвтори р≥зних нац≥ональностей намагаютьс¤ упод≥бнити його до ¤когось мало або й ще менш под≥бного корен¤, й зв≥дси найфантастичн≥ш≥ тлумаченн¤. Ќа жаль, украњнськоњ мови жоден з цих досл≥дник≥в не знаЇ, а в нас же це слово - серед найуживан≥ших ≥ дос≥. ÷е ѕр≥скове слово збер≥г дл¤ ≥стор≥њ …ордан, переписуючи в грецького автора ритуал поминанн¤ об≥дом. Уѕ≥сл¤ того, ¤к його було оплакано таким голос≥нн¤м, вони справл¤ють на його могил≥ страву (так це в них самих називаЇтьс¤), супроводжуючи њњ великим пиромФ.
” такий спос≥б виходить, що УгуниФ й Уск≥фиФ - то не самоназви, а просто два ≥ноземн≥ найменн¤ наших предк≥в. ¬≥домий ≥сторик …осиф ‘лав≥й говорить про населенн¤ нашоњ крањни наприк≥нц≥ минулоњ ери: Ућагог правив над тим народом, що п≥зн≥ше був так ≥ прозваний - магогами, а греки називали його ск≥фамиФ.
ѕ≥зн≥ше автор, ¤кий був сучасником јтт≥ли, ≤Їрон≥м, п≥дтверджуЇ: Ућагог - це ск≥фиФ. Ујле, - читаЇмо в коментар¤х до нового виданн¤ …ордановоњ У√отикиФ ќ. —кржинськоњ, - ≤Їрон≥м - письменник початку V ст. - безсумн≥вно, вкладав у пон¤тт¤ Уск≥фиФ (УмагогФ) ≥нший зм≥ст, н≥ж …осиф ‘лав≥й - письменник I ст. ѕ≥д магогом-ск≥фами ≤Їрон≥м мав на уваз≥ сучасних йому гун≥вФ. ≤ в≥дома досл≥дниц¤ п≥зньоњ антики робить цей висновок не лише на власних спостереженн¤х. ¬она тут-таки покликаЇтьс¤ на незаперечний авторитет: УЌа початку VI ст. арх≥Їпископ есар≥йський јндр≥й у коментар≥ до јпокал≥псиса писав, що б≥бл≥йн≥ племена гог ≥ магог Ч т≥ ж таки ск≥фськ≥ племена, Ущо њх ми тепер називаЇмо гунськимиФ (MPG, 106, сd. 416)Ф. “акоњ думки дотримувалис¤ сучасники јтт≥ли, так само вважали й ≥сторики наступних час≥в. ј Ћев ƒи¤кон, видатний в≥зант≥йський ≥сторик ’ стор≥чч¤, йде ще дал≥, говор¤чи про в≥йну грек≥в з кн¤зем —в¤тославом: УЌадавши чин патрик≥¤ мужньому й запальному алок≥ров≥, в≥н (≥мператор Ќикифор) послав його до “авроск≥ф≥в, ¤ких подеколи називають –осамиФ. … так Ћев упродовж ус≥Їњ своЇњ У≤стор≥њФ називаЇ рос≥в ск≥фами, тавроск≥фами й нав≥ть таврами й дуже р≥дко власним ≥м'¤м.
ќтже ж, греки, котр≥, безсумн≥вно, добре знали й свою ≥стор≥ю, й гр≥зного цар¤ јтт≥лу, ¤кий завдав њм ст≥льки лиха, чудово пам'¤тали, що народ, котрий мешкав на п≥вн≥ч в≥д „орного мор¤, звавс¤ двома назвами: ск≥фи й гуни. ’оча вже в ’ стор≥чч≥, коли ск≥фи-гуни ви¤вилис¤ на новому п≥днесенн≥ й почали знову набувати слави наймогутн≥шого в ™вроп≥ народу, греки почали ближче ц≥кавитис¤ ними. Ќайвизначн≥ший ≥сторик того часу, в≥зант≥йський ≥мператор ост¤нтин Ѕагр¤нородний, каже: У÷ей народ ми називаЇмо ск≥фами або гунами. ўоправда, сам≥ себе вони звуть русамиФ.
“а, зрештою, вс≥м в≥дом≥ й слова нашого, кињвського ≥сторика Ќестора Ћ≥тописц¤, ¤кий, перел≥чивши вс≥ руськ≥ племена, зауважуЇ: У≤ Ї городи њхн≥ й донин≥, й прозиван≥ вони греками ¬елика —к≥ф≥¤Ф.
Ќа нашу думку, св≥дчень про те, що УгуниФ та Уск≥фиФ - синон≥ми, - досить. јле тут виникаЇ нова проблема: чи ж т≥льки ск≥ф≥в, тобто сх≥дних слов'¤н, називали на початку нашоњ ери гунами?
Ќайстар≥ш≥ п≥сн≥ германського епосу, найстар≥ш≥ й, безумовно, найменш пере≥накшен≥, - ≥сландськ≥ казанн¤ про гр≥зного цар¤ јтт≥лу Ујтлакв≥даФ та УјтламальФ, - дають нам пр¤му в≥дпов≥дь на запитанн¤: гунами германц≥ називали й зах≥дних слов'¤н. ” вс≥м в≥домому драматичному сюжет≥ н≥белунги звутьс¤ бургундами. … коли вважати, що ц≥ бургунди - германц≥, то й германц≥в сл≥д називати гунами, бо ж бургунди - родич≥ гунам. “акоњ ж думки й Ўафарик.
¬ ≥ншому епос≥, так зван≥й УЌов≥й ≈дд≥Ф, слово - гуналюндиФ, тобто народ гуни, вважаЇтьс¤ ¤к синон≥м до сл≥в "енети" ≥ УвенетиФ. ÷е вчен≥ пом≥тили вже давно й висловили своЇ ставленн¤ до кв≥д ¤к згустку найдавн≥шоњ народноњ пам'¤т≥. ¬ скандинавському епос≥ У’ельга-кв≥даФ слово УгуниФ маЇ те саме навантаженн¤, що й в ≥сландських кв≥дах. ¬ одн≥й з примовок до У’ельга-кв≥диФ сказано, що п≥д словом гуни давн≥ шведи розум≥ли слов'¤н, п≥зн≥ше почали њх називати вендами й венедами. «в≥дси сл≥д зробити висновок, що "гуни" - загальна назва вс≥х слов'¤нських народ≥в: ≥ ант≥в та склавен≥в …ордана, ¤ких п≥зн≥ше грецьк≥ ж таки ≥сторики називають лише ск≥фами, й венет≥в чи венед≥в. ўо венети, венеди, венти та венди - слов'¤ни, в цьому н≥хто не сумн≥ваЇтьс¤. ¬ —аксона √раматика та …. ћеурс≥¤ Ї сп≥льний еп≥зод про те, що ≈рманар≥к жив у полон≥ в слов'¤нського кн¤з¤ ≤смара (певно, ≤з≥мира). “ак ≥ сказано: УIsmarus, Slavorum rexФ. ¬ ≥ншому еп≥зод≥ —аксон каже: У—лов'¤ни п≥д проводом свого кн¤з¤ —трунича напали па п≥востр≥в, ¤ким уже волод≥в ‘родо III, король гот≥в-датчанФ. ≤ ¤кщо в усьому ≥ншому ц≥ стародавн≥ ≥сторики ≥дентичн≥, то в еп≥зод≥ про напад слов'¤н …оган ћеурс≥й твердить щось зовс≥м ≥нше: напасники в нього назван≥ не слов'¤нами, а вандалами.
„и не помилка знову? ¬и¤вл¤Їтьс¤, що н≥, не помилка й не випадков≥сть. “рохи нижче …. ћеурс≥й опов≥даЇ, що син ‘родо III ‘р≥длев (в≥д гунськоњ цар≥вни) виховувавсь у... –ус≥! “ак, у –ус≥: in Russia relictum. “а й за дружину соб≥ цей "руський вихованець" уз¤в ёрицю, доньку √рубо чи √рубона (≥м'¤ √рубо й дос≥ побутуЇ серед серб≥в), отже, теж слов'¤нську кн¤з≥вну котроњсь сус≥дньоњ крањни. ј що держава ‘родо III межувала ≥з —лов'¤нщиною, про це св≥дчить той-таки —аксон √раматик: волод≥нн¤ його ширилис¤ в≥д –ейну до –ус≥ (Rusciam). р≥м того, перш н≥ж назватис¤ королем ƒан≥њ та ¬андал≥њ, ‘родо три руськ≥ р≥чки наповнив трупами. Ѕургунди, найближч≥ родич≥ вандал≥в, зарахован≥ јгаф≥Їм до гун≥в. “акоњ думки дотримувалос¤ чимало ≥сторик≥в, у тому числ≥ й нов≥тн≥х.
“аким чином випливаЇ ще один висновок: вандали та бургунди - теж слов'¤нськ≥ народи. …, коли, скаж≥мо, вз¤ти до уваги вс≥ р≥знописанн¤ ц≥Їњ назви вандал≥в у р≥зних автор≥в, наприклад: вени, в≥нули, вендли, вони й венд≥ли, то побачимо, що вс≥ вони дуже добре л¤гають в одне синон≥м≥чне гн≥здо.
… п≥дтверджень цьому в ≥стор≥ограф≥њ ск≥льки завгодно. —каж≥мо, ѕтолемей називаЇ –иф≥йськ≥ гори та ≈рц √еб≥рге, з ¤коњ вит≥каЇ ≈льба, горами ¬ендськими, а ƒ≥он асс≥й - горами ¬андальськими. …. ћеурс≥й, говор¤чи про завоюванн¤ гот≥в-датчан, називаючи учасник≥в ц≥Їњ в≥йни, каже, що —трунич Ч вандальський король. јле його колега —аксон √раматик, в усьому ≥ншому схожий до нього, тут уточнюЇ ћеурс≥¤: —трунич - Sclavorum rex, або rex Slaviae. “а й сам …ордан св≥дчить: готи прийшли ≥з —кандинав≥њ й п≥дкорили вандал≥в.
ѕро заф≥ксоване ≥стор≥Їю переселенн¤ частини зах≥дних слов'¤н, тобто вандал≥в, лужич≥в, бургунд≥в тощо, на п≥вденний сх≥д, до ƒн≥пра та ƒунаю, шведський ≥сторик середини XVIII стол≥тт¤ ќлаф ƒал≥н каже: У¬ цей час ск≥фи мовби набули нових сил, коли сюди з п≥вноч≥ прийшли њхн≥ древн≥ одноплем≥нц≥Ф. ј це ж було, найв≥рог≥дн≥ше, п≥д тиском гот≥в, а такж неврожањв, у VI стор≥чч≥. ≤ ¤кщо ќ. ƒал≥н називаЇ вандал≥в родичами ск≥ф≥в, то н≥¤кими родичами германц≥в вони одночасно бути не можуть.
јле нагадаймо соб≥ еп≥зод, коли п≥сл¤ в≥йни гот≥в-датчан з≥ слов'¤нами син готського корол¤ —≥варда, …ормунрек, в≥домий п≥зн≥ше п≥д ≥м'¤м ≈рманар≥ка чи √ерманар≥ха, потрапив у полон до кн¤з¤ ≤з≥мира. ѕро цього володар¤ й —аксон √раматик, ≥ …. ћеурс≥й кажуть: rex Sclavorum. јле п≥зн≥ший французький ≥сторик ƒ. –ауль-–оше заперечуЇ або уточнюЇ: ≤з≥мир був roi des Vandales, тобто вандальським королем.
«начить, слов'¤ни зах≥дн≥, безпосередн≥ сус≥ди гот≥в-датчан, колись ≥ справд≥ звалис¤ й склавенами, й венедами, й вентами, але п≥зн≥ше за ними м≥цно встановлюЇтьс¤ назва, ¤ка в≥др≥зн¤Ї њх в≥д слов'¤н сх≥дних, слов'¤н-ск≥ф≥в, слов'¤н-гун≥в.
“а й чи така вже пр≥рва м≥ж цими двома назвами: Услов'¤ниФ й Уск≥фиФ? ƒалеб≥, н≥.
√отською мовою —лов'¤н≥¤ звалас¤ —в≥т≥од (Svothiod або Suithiod). ÷е скорочене слово, складене з двох р≥зних: Suava thiuda, тобто —лов'¤нська держава (thiod, thiuda означаЇ держава, царство, народ). ј ¤кщо suavi написати так, ¤к писало багато автор≥в, то матимемо: svivi, scuavi, scuivi, scuifi. ќтже - —к≥фи. ј ще дужче зближаютьс¤ грецьк≥ Уск≥фиФ (в ≥ншому вар≥ант≥ Уск≥тиФ) з “ац≥товими с≥тонами; тут переднЇ латинське УsФ переходить у УscФ. ј с≥тони, суд¤чи з “ац≥товоњ У√ерман≥њФ - слов'¤ни. … хоча сам в≥н в≥дносить ≥ њх, ≥ вандал≥в до германських племен, але сюди ж, на його думку, належать ≥ так зван≥ луг≥њ, й нав≥ть венеди. ўодо венед≥в немаЇ н≥¤кого сумн≥ву, а “ац≥тов≥ луг≥њ - це лужицьк≥ слов'¤ни. “акоњ думки дотримуЇтьс¤ й ќ. —кржинська. Ќа жаль, в останньому виданн≥ “ац≥та про венед≥в сказано дуже невиразно, а луг≥њ тут - Узагальна назва р¤ду германських племен, ¤к≥ жили на п≥вн≥ч в≥д арпат, м≥ж ќдром ≥ ¬≥слоюФ.
Ќас не повинна бентежити ота н≥бито мала схож≥сть назви Suavi з≥ звичним нам УславиФ. “ак писали готськ≥ та ≥нш≥ зах≥дн≥ ≥сторики, а готи ж найближчими сус≥дами мали слов'¤н зах≥дних, отже ж, ≥ в≥домост≥ брали безпосередньо в них. ј попрос≥мо, до прикладу, пол¤ка написати по-своЇму оте УславаФ, й в≥н обов'¤зково напише так: slawa. оли ж попросимо його прочитати написане, в≥н прочитаЇ: suawa, бо те УlФ - то не звичайне УlФ, а так зване УтвердеФ, й вимовл¤Їтьс¤ воно ¤к коротке УуФ, чи наше УвФ в к≥нц≥ слова або складу: прийшоу, дау, заубачливий, поуторний тощо, хоча ми теж пишемо: прийшов, дав, завбачливий, повторний (в украњнськ≥й абетц≥ такоњ л≥тери не запроваджено, хоча звук ≥ Ї; ≥снуЇ ц¤ л≥тера т≥льки в сучасн≥й б≥лоруськ≥й абетц≥).
“аке тлумаченн¤ видаЇтьс¤ ц≥лком переконливим, а отже, зрозум≥лий ≥ готський принцип написанн¤ сл≥в ≥з коренем УславФ. Ќав≥ть б≥льше: з под≥бних випадк≥в починаЇш ч≥тк≥ше у¤вл¤ти, ¤ка то стала р≥ч - мова ≥ ¤к пов≥льно зм≥нюЇтьс¤ вона, - найпов≥льн≥ше з-пом≥ж ус≥х сусп≥льних ¤вищ.
«≥ сказаного вище, м≥ж ≥ншим, випливаЇ й ще одне запитанн¤. ’то були так часто згадуван≥ в середньов≥чн≥й ≥стор≥ограф≥њ свеви? „и належать вони до германських племен, а чи й з них так≥ сам≥ германц≥, ¤к, скаж≥мо, з вандал≥в? ≤ тут на допомогу нам також прийде оте УлФ, ¤ке через зах≥днослов'¤нське УlФ орган≥чно перетворилос¤ на УвФ та УуФ (u): слеви - slewy - suevi - svevi - свеви. Ќе беремос¤ стверджувати, чи так звучала назва того племен≥, чи тут далас¤ взнаки тенденц≥¤ р≥зних ≥ноземних автор≥в на св≥й нац≥ональний кшталт транскрибувати чуж≥ слова, але що й от≥ свеви - теж слов'¤ни, маЇмо чимало п≥дтверджень р≥зних ≥сторик≥в р≥зного часу. јвтор У≤стор≥њ н≥мецького народуФ √. Ћуден св≥дчить, що вс≥м в≥дом≥ свеви - то народ слов'¤нський. Ўведський буржуазний досл≥дник ≈р≥к √устав √ейер на початку минулого стор≥чч¤ писав про стосунки ранньосередньов≥чних народ≥в Ўвец≥њ - свевон≥в та гот≥в. ÷ього автора важко звинуватити в прихильност≥ до слов'¤н, його досл≥дженн¤ в≥дверто великодержавн≥. јле подекуди правда ≥сторична ви¤вл¤Їтьс¤ дужчою за тенденц≥йн≥сть, ≥ тод≥ ми читаЇмо в його У≤стор≥њ шведського народуФ:
У÷≥ споконв≥ку ворож≥ стосунки свевон≥в та гот≥в довод¤ть, що Їдн≥сть походженн¤ й в≥ри цих двох народ≥в не знищила њхньоњ незалежност≥ й взаЇмноњ зненавист≥Ф.
’ай нас не бентежить твердженн¤ про ¤кусь Їдн≥сть: просто в цьому абзац≥ ви¤вилос¤ палке бажанн¤ автора довести, н≥бито шведи - УчистаФ германська раса, чимось вища в≥д ≥нших. Ѕо вже на наступн≥й стор≥нц≥ ≈. √ейЇр сам себе заперечуЇ:
Уќднак ц≥ народи, що лиш зм≥шуютьс¤, були довгий час р≥зними. јле з давн≥х-давен Їдн≥сть теократичного правл≥нн¤ зблизила њхФ.
“а й н≥мецький досл≥дник Ћ. ≈ттмюллер у передмов≥ до виданн¤ епосу про Ѕеовульфа стверджуЇ, що в ц≥й поем≥ лише готи й дани - родич≥, вс≥ ж ≥нш≥ - вороги њм, у тому числ≥ й свеони та гуни.
¬иходить, нащадки свеон≥в ≥ шведських гот≥в нав≥ть у дев'¤тнадц¤тому стор≥чч≥ пам'¤тали про те, що вони - р≥зн≥ народи, й т≥льки ота √ейЇрова УЇдн≥сть теократичного правл≥нн¤Ф, тобто колон≥заторська, асим≥л¤торська пол≥тика гот≥в знищила самост≥йн≥сть свевонського народу. “аким чином, можна зробити висновок, що це племена крањни —лавон≥њ, до ¤коњ, принаг≥дно скажемо, належали й давн≥ новгородськ≥ чи ≥льменськ≥ славени й про це ще було в≥домо нашому Ќесторов≥, не згадуючи давн≥ших автор≥в. ј н≥ в кого ж, здаЇтьс¤, не викликаЇ сумн≥в≥в ус≥м в≥домий факт з ≥стор≥њ –иму, ¤кий св≥дчить про те, що ≥мператор “ра¤н вигнав гот≥в з ƒан≥њ в —кандинав≥ю. ќтже ж, готи в —кандинав≥њ - не аборигени: тут вони вже застали давн≥ший народ, ¤ким, певно, й були свеви. «в≥дси зрозум≥лими стають ≥ т≥ численн≥ топон≥ми, що й дос≥ збереглись у п≥вденн≥й Ўвец≥њ й свого часу стали приводом дл¤ р≥зних норман≥стських теор≥й.
який же загальний висновок можна зробити з усього, дос≥ сказаного? ¬исновок один. « ним можна сперечатис¤ в детал¤х, можна не погоджуватись чи п≥ддавати благородному сумн≥ву те або те твердженн¤ окремих автор≥в, але загалом важко непогодитис¤, що принаймн≥ на початок новоњ ери основне населенн¤ ѕ≥вноч≥ та надр ™вропи аж до јльп ≥ ƒунаю, до „орного мор¤ та м≥н≥мум ƒону складали слов'¤ни, неос¤жне море слов'¤нське з безл≥ччю племен ≥ плем≥нних назв, ¤к≥ в силу обставин д≥йшли до нас у не завжди натуральному вигл¤д≥, що породило багато р≥зночитань ≥ плутанини.
” 20-50-х роках серед украњнських археолог≥в усталилас¤ була своЇр≥дна УмодаФ - вс≥ племена й народи, ¤к≥ лишили по соб≥ пам'¤тки так званого Ус≥роглинного гончарстваФ, вважати Укультурою римських уплив≥вФ. ÷¤ культура т¤гнетьс¤ в≥д Ќаддн≥пр¤нщини широкою смугою через усю ™вропу й датуЇтьс¤ першими стор≥чч¤ми новоњ ери. Ќа нашу думку, та УмодаФ була дуже УзручноюФ - просто зв≥льн¤ла ≥сторик≥в од важкого клопоту визначати етн≥чну приналежн≥сть народ≥в, ¤к≥ полишили ц≥ пам'¤тки. «ате вона принесла й чимало шкоди, бо, не визначивши найголовн≥шого, год≥ робити будь-¤к≥ висновки.
ћоже б, т≥Їњ УмодиФ не варто було й згадувати, коли б вона примхливим бумерангом не почала потроху вертатис¤ з забутт¤. Ќ≥чого дивного в тому немаЇ, що археологи знаход¤ть с≥р≥ гончарн≥ вироби на так≥й велик≥й смуз≥: адже ц¤ смуга й Ї ареалом замешканн¤ слов'¤н в≥д ƒону до –ейну, коли й не ще дал≥ на зах≥д.
Ѕо ¤кщо академ≥к ћ. я. ћарр знаходив наших родич≥в аж у Ўотланд≥њ, то це, мабуть, не означаЇ, що украњнц≥ шотландського походженн¤, а що швидше стародавн≥ кельти прийшли на острови ¬еликобритан≥њ з надр ¬еликоњ —кит≥њ (шотландц≥ й дос≥ називають себе УскотамиФ, а це щось та маЇ означати; згадаймо хоча б √еродотових Усколот≥вФ). ÷≥кавим видаЇтьс¤ пор≥вн¤нн¤ сл≥в УсколотиФ й УкельтиФ в план≥ так званого повноголосс¤ (-оро-, -оло-, -ере-, -еле). јдже ц≥лком лог≥чно мм≥ркувати, що воно с¤гаЇ кор≥нн¤м ще в кельтськ≥ часи. ј в≥домо, що одне з≥ ск≥фських племен у добу ѕротагона звалос¤ галатами. ѕриблизно так ≥менували римл¤ни й давн≥х населенц≥в тепер≥шньоњ ‘ранц≥њ - галлами. ј чи не можна сказати, що до цього ж корен¤ належить ≥ УгаличаниФ? јдже ж саме цим ≥м'¤м називаЇ й наш Ќестор сучасних йому француз≥в: УгаличанамиФ.
√рупи слов'¤нських племен були на стад≥њ давно ос≥лих сусп≥льств ≥з глибокими хл≥боробськими традиц≥¤ми, що с¤гають у друге, ¤кщо не в третЇ тис¤чол≥тт¤ до новоњ ери. «аймаючи на материку найкращ≥ терени, придатн≥ дл¤ њхнього основного зан¤тт¤ - хл≥боробства, слов'¤ни сх≥дн≥ й зах≥дн≥ стали - й не могли не стати - об'Їктом експанс≥њ дл¤ ≥нших народ≥в, ¤к≥ ще не мали в ™вроп≥ Упост≥йноњ пропискиФ й, отже, прагнули до перерозпод≥лу земель континенту, особливо його середн≥х та п≥вн≥чних широт, бо на п≥вдн≥ був –им ≥ туди вони ще не наважувалис¤ скеровувати своњ списи.
“акими народами буди на той час войовнич≥ германц≥. ¬≥йна гот≥в з≥ слов'¤нами велас¤ довг≥ стол≥тт¤, й упродовж усього часу фортуна всм≥халас¤ поперем≥нно то тим, то тим. ≤ хто знаЇ, ¤к повернулис¤ б справи, коли б в ту пору христи¤нство не набуло такоњ моди. ƒл¤ гот≥в ар≥анська Їресь стала т≥Їю зброЇю, ¤ка допомогла њм в≥двоювати в чуж≥й континентальн≥й ™вроп≥ м≥сце п≥д сонцем.
якщо дос≥, кр≥м усього ≥ншого, слов'¤нам спри¤ла в боротьб≥ з блукаючими готами власна рел≥г≥¤, тобто, ≥деолог≥¤, за догмами ¤коњ рабство прижиттЇве людина в≥дносить ≥ на той св≥т, отже, кожен слов'¤нин над усе ц≥нував свободу, чого б вона не коштувала, то з прийн¤тт¤м хреста оп≥р не м≥г не послабитись, особливо ж у перш≥ стол≥тт¤ тр≥умфу христи¤нства: володар≥в даЇ бог, а рабство на земл≥ забезпечуЇ страждальц¤м царство небесне.
—в≥дками ц≥Їњ нещадноњ боротьби за життЇвий прост≥р Ї й залишки колись великих народ≥в у надрах германц≥в, ≥ руњни дес¤тк≥в ≥ дес¤тк≥в кв≥тучих м≥ст, ≥ т≥ позначки, ¤к≥ слов'¤ни лишили на карт≥ ™вропи у вигл¤д≥ сотень тис¤ч топон≥м≥в ≥, зрештою, й той фольклор, ¤кий п≥зн≥ше, коли слов'¤нське населенн¤ засим≥лювалос¤, став германським. Ѕо ¤кщо грунтовно вивчити й досл≥дити кожну деталь ≥ сп≥вставити м≥ж собою вс≥ от≥ кв≥ди та саги, то раптом ви¤витьс¤, що вони зовс≥м н≥чого сп≥льного не мають н≥ з побутом германц≥в, н≥ з њхньою м≥фолог≥Їю, а отже, й ≥стор≥Їю.
Ќа думку перших видавц≥в епосу У¬≥льк≥на сагаФ, скаж≥мо, в≥н складаЇтьс¤ частково ≥з слов'¤нських переказ≥в. ј коли так, коли нав≥ть частково, то тут, звичайно, не об≥йшлос¤ н≥ без в≥льного пересп≥ву слов'¤нських п≥сень скальдами-профес≥оналами, н≥ без мимов≥льних помилок, п≥длаштовувань дл¤ нових потреб та й св≥домих п≥дробок.
‘ольклор - то велика й невичерпна скарбниц¤ знань, ≥ ми не маЇмо права нехтувати ним. Ѕо саме так, уз¤вши за пут≥вник п≥сн≥ та притч≥ Ѕ≥бл≥њ, в ¤ких доти вбачали все, що завгодно, т≥льки не з≥бранн¤ ≥нформац≥њ, археологи знайшли найб≥льш≥ м≥ста стародавнього —ходу. —аме п≥шовши сл≥дами елл≥нського епосу час≥в “ро¤нськоњ в≥йни, Ўл≥ман в≥дкрив руњни “роњ.
÷е стосуЇтьс¤ й писаноњ ≥стор≥њ. Ќа перший погл¤д незначна, ба нав≥ть чужа в загальн≥й опов≥д≥ риса чи згадка може стати т≥Їю ниточкою, ¤ка розплутаЇ безнад≥йний клубок. ” цьому зв'¤зку ц≥лком зрозум≥лими стають ≥ т≥ незрозум≥л≥ слова …ордана, де в≥н намагаЇтьс¤ ховати к≥нц≥ у воду:
У’то не знаЇ звичаю народ≥в запозичати один в одного власн≥ ≥мена? –имл¤ни прибирають соб≥ македонськ≥, греки - римськ≥, сармати - германськ≥. √оти ж здеб≥льшого запозичають своњ ≥мена в гун≥вФ.
’оча це було вже через сто рок≥в п≥сл¤ смерт≥ јтт≥ли.
…ордана спростувати неважко. “ак, в≥н маЇ рац≥ю: вс≥м в≥дом≥ факти, коли люди одн≥Їњ нац≥њ беруть ≥мена людей нац≥њ ≥ншоњ. ÷е часом робитьс¤ дуже масово, але н≥коли - без вагомих на те причин: або через приналежн≥сть до одн≥Їњ рел≥г≥њ, або ж через нац≥ональну залежн≥сть (при цьому брались ≥мена поневолювач≥в, а не навпаки).
≤м'¤ людини в старовину було не просто формальн≥стю, а символом ≥ присв¤ченн¤м тому чи ≥ншому богов≥. Ќаприклад, ус≥ чолов≥ч≥ слов'¤нськ≥ найменн¤ УгероњчногоФ зм≥сту були присв¤тою стародавньому богов≥ в≥йни й перемоги ёру. ÷е й власне ёр≥й (означаЇ Утой, хто присв¤чений ёров≥Ф, ёрич) ≥ ц≥ла низка типу ярослав, яромир, яролюб, ярожир тощо. Ќатом≥сть д≥вчат присв¤чували богин¤м весни, врожаю й т. д.
ўось под≥бне маЇмо й у тому випадку, що його так старанно намагаЇтьс¤ виправдати …ордан, придворний ≥сторик, ¤кий обов'¤зком служби був покликаний звеличувати все готське й принижувати чуже, не приналежне до гот≥в. « доброго дива в≥н би не став виправдовуватись: певно, у VI стор≥чч≥ ще вс≥м було в≥домо, що б≥льш≥сть володар≥в (а, напевно, простий люд ≥ погот≥в) носили чуж≥ германському духов≥ йменн¤. —правд≥-бо: в≥зьм≥м до прикладу найвойовнич≥шого з-пом≥ж готських конунг≥в, ¤кого так уславлюЇ …ордан: √ерманар≥ха. „и не правда - ¤к звучить? Ќайславетн≥ший король ≥ завойовник у германц≥в - √ерманар≥х! “им часом у …ордана це ≥м'¤ трохи ≥накше: ≈рманар≥к, у —аксона √раматика - ярмер≥к, у багатьох датських ≥сторик≥в - ярмар, а в кв≥дах, тобто в народних переказах - …ормунрекс. ≤ коли п≥ти за …орданом ≥ дал≥, зважити на його вказ≥вку, що √ерманар≥х - ≥м'¤ гунське, то й вийде, що це просто яромир-рекс, король яромир. ћи вже й не кажемо про так≥ прозор≥ ≥мена, ¤к≥ й без особливого анал≥зу виказують свою слов'¤нську приналежн≥сть: ¬ольдемар - ¬олодимир, яр≥слайфр - ярослав, ¬аламер, ‘≥л≥мер - ¬ел≥мир ≥ т. д.
¬исновок тут можна зробити подв≥йний: насамперед, готи тривалий час були складовою частиною того чи того слов'¤нського царства й на честь своњх зверхник≥в давали ≥мена своњм д≥т¤м (поб≥жно п≥дтверджуЇтьс¤ й синон≥м≥чн≥сть пон¤ть Услов'¤ниФ й УгуниФ). р≥м того, зв≥дси випливаЇ, що так зван≥ УгуниФ з'¤вилис¤ в ™вроп≥ й були сус≥дами гот≥в ще задовго до того фатального 376 року. оли ж подивитис¤ на питанн¤ з ≥ншого ракурсу, виходить, що багато слов'¤н, ставши в п≥зн≥ш≥ часи прозел≥тами гот≥в, згодом повн≥стю засим≥лювались, ≥ њхн≥ найменн¤ - то своЇр≥дн≥ топон≥ми, рел≥кти слов'¤нщини в германському материку. “ак≥ приклади ми можемо знайти й у р≥дн≥й ≥стор≥њ, бо п≥сл¤ прийн¤тт¤ христи¤нства кожен кн¤зь, починаючи з ¬оломира ѕершого, мав подв≥йне йменн¤: русинське й грецьке (чи б≥бл≥йне). ўо, до реч≥, завдаЇ чимало клопот≥в ≥сторикам при ≥дентиф≥кац≥њ.
¬ такий спос≥б, нас не повинн≥ в≥дл¤кувати ≥мена ≥сторичних ос≥б, ¤к≥ звучать н≥бито на германський кшталт. ÷≥лком можливо, що за багатьма з них ховаютьс¤ д≥¤ч≥ нашоњ р≥дноњ ≥стор≥њ.
ћи, наприклад, ≥ дос≥ дивуЇмос¤, чому остроготи ¬идимира, “одомира й ¬ел≥мира так самов≥ддано воювали в аталаунськ≥й битв≥ п≥д прапорами гун≥в ≥ жодного разу не зрадили њх, у той час ¤к бургунди, франки, армор≥кани та алани п≥д проводом ¤когось —анг≥бана (чи не —анко, бан аланський?) були в згадан≥й битв≥ п≥д пильним нагл¤дом фланг≥в, де розташувалис¤ римл¤ни та в≥з≥готи. „и не сл≥д в остроготах ¬идимира, “одомира й ¬ел≥мира вважати колишн≥х готських прозел≥т≥в, ¤к≥ перейшли на б≥к своњх кревних родич≥в - слов'¤н? ≤ чи не мають н≥чого сп≥льного з ними вс≥ от≥ назван≥ зах≥дними ≥сториками (насамперед …орданом) бургунди (вони ж н≥белунги й за гренландськими сагами - родич≥ гунам або й просто гуни), франки, армор≥кани (венди ѕомор'¤?) та алани (алани галльськ≥; чи це не лужич≥, мешканц≥ галльських Ћуг≥в, поселен≥ там ще ÷езарем?)?
Ѕо й в≥домий французький досл≥дник XIX стор≥чч¤ “ьЇрр≥ пише про аталаунську битву:
У—анг≥бан, воЇвода аланський, ¤кого п≥дозрювали в зрад≥, був поставлений у центр≥, щоб можна було стежити за вс≥ма його пересуванн¤ми й покарати, ¤кщо зрадитьФ.
„и можна п≥сл¤ всього в≥рити, що вс≥ от≥ народи, ¤ких силою примусили воювати на боц≥ сполучених римо-готських в≥йськ, були готами? „и просто прозел≥тами гот≥в, ¤к≥ прийн¤ли в≥д останн≥х ≥ в≥ру христи¤нську, й пернач≥ васал≥в? ќчевидно, що це найв≥рог≥дн≥ше припущенн¤, так само ¤к ≥ припущенн¤ про острогот≥в. ‘ома јрх≥ди¤кон у своњй У’рон≥ц≥Ф каже про тих острогот≥в, ¤ких 376 року УгунськийФ цар ¬ел≥мир переселив у ѕаннон≥ю, що цих Удалматських слов'¤нФ багато хто помилково вважаЇ за гот≥в, у той час ¤к вони насправд≥ Ї слов'¤ни.
ƒл¤ по¤сненн¤ нагадаймо соб≥ слова √ельмольда, ¤кими в≥н стверджуЇ: вс≥ земл≥, що лежать на сх≥д в≥д ƒан≥њ, називалис¤ спершу ќстрогардом, а п≥зн≥ше √ун≥гардом. „и не тут сл≥д шукати й розгадку таЇмничих острогот≥в?
Ќав≥ть сам …ордан, певно, забувши про вс≥ вказ≥вки та настанови, часом прохоплюЇтьс¤ щодо походженн¤ острогот≥в. √овор¤чи про острогот≥в, ¤к≥ з нетерп≥нн¤м чекали смерт≥ јтт≥ли, в≥н каже: У≤накше не могло жодне ск≥фське плем'¤ визволитис¤ з-п≥д гунського володарюванн¤ - т≥льки з настанн¤м бажаноњ дл¤ вс≥х узагал≥ племен, а так само й дл¤ римл¤н, смерт≥ јтт≥ли...Ф. ј ќ. —кржинська, не пов≥ривши власним очам, вигукуЇ в коментар¤х: Уяк це не дивно, …ордан - сам УварварФ - назвав гот≥в Уск≥фським плем'¤мФ. ј дал≥ м≥ркуванн¤, ¤к≥ з лаб≥ринту не вивод¤ть.
“а це не Їдиний випадок у …ордана. √овор¤чи про сармат≥в та гун≥в, в≥н завважуЇ: до цього ж самого роду належали Ѕл≥в≥ла, пентапол≥танський вождь, ≥ його брат ‘роњла, до нього ж належить ≥ наш сучасник патриц≥й ЅессаФ. ¬с≥ троЇ згаданих були остроготськими сановниками, це в≥домо з …ордана й це ж таки п≥дтверджуЇ його сучасник ѕрокоп≥й. ќ. —кржинська ж, не припускаючи жодноњ спор≥дненост≥ острогот≥в ≥з гунами та сарматами, вважаЇ, що це помилка …ордана: У—лова Удо цього ж самого родуФ (Уex quo genereФ) стосуютьс¤ не племен сармат≥в, кемандр≥в та гун≥в, Уназваних у І 264 гот≥вФ.
Ќе будемо зараз широко говорити про аталаунську битву, славетну й не менш таЇмничу, внасл≥док ¤коњ јтт≥ла опинивс¤ п≥д ст≥нами –има й ≥мператор ¬алентин≥ан мусив вислати назустр≥ч йому благальник≥в щоб ¤кось одвернути Убич божийФ в≥д Устолиц≥ вс≥х столицьФ. ’≥ба м≥г переможений јтт≥ла безборонно зайти аж в ≤тал≥ю? ¬ той час ¤к м≥ф≥чн≥ Упереможц≥Ф - готськ≥ полки та римськ≥ лег≥они мов у землю запалис¤.
¬с≥ в≥домост≥ про аталаунську битву почерпнут≥ з вуст людей, ¤к≥ у¤вленн¤ не мали в справах в≥йськових. ÷е стверджуЇ й англ≥йський ≥сторик к≥нц¤ XVIII ст. ≈дуард √≥ббон, й ≥нш≥, п≥зн≥ш≥ й ран≥ш≥ досл≥дники. ѕ≥сл¤ у¤вноњ перемоги, ¤ка, певно, народилас¤ на стор≥нках …ордановоњ У√етикиФ, –им —х≥дний ≥ –им «ах≥дний продовжували не т≥льки јтт≥л≥, а ще й його синам платити данину, а в≥з≥готи змушен≥ були повернутис¤ туди, зв≥дки й вийшли, - в подаровану њм јкв≥тан≥ю, не розжившись на в≥йн≥.
“акий висновок можна зробити, нав≥ть не ход¤чи далеко: з анал≥зу самого …ордана, бо гуни були й залишилис¤ й надал≥ жити на своњх земл¤х, нехай ≥ не в ореол≥ колишньоњ слави й велич≥.
ќсь що каже про них сучасник …ордан≥в - ѕрокоп≥й есар≥йський: Уякщо йти з м≥ста Ѕоспора в м≥сто ’ерсонес, то вс≥ земл≥, що лежать м≥ж ними, належать варварам - гунським племенамФ. јле це тема ширша й заслуговуЇ на окрему розмову.
ј тепер на хвилинку зверн≥м увагу свою до тих, хто, власне, став причиною аталаунськоњ битви: мешканц≥в ѕ≥ренейського п≥вострова, ¤к≥ пос≥дали вс≥ його зах≥дн≥ та сх≥дн≥ земл≥. ѕро Увандал≥вФ цар¤ √ейзер≥ка ми вже говорили вище. јле, кр≥м них, на п≥востров≥ були ще дв≥ держави, ¤к≥ складали з ними федерац≥ю: √алиц≥¤ й Ћузитан≥¤. « цього приводу по¤сненн¤ даЇ сам …ордан. ” своњй прац≥ в≥н без жодних вагань каже:
У√алиц≥ю й Ћузитан≥ю споконв≥ку насел¤ли свавиФ. ј хто так≥ свави, ми вже теж знаЇмо. “о чи не сл≥д зробити й висновку, що √алиц≥ю насел¤ли галич≥, а Ћузитан≥ю - лужич≥? Ѕо спробуймо написати слово Улужич≥Ф латиною - й одержимо: luzici, а зв≥дси й Luzitania (до реч≥, оте УluziciФ пол¤к теж прочитаЇ ¤к Улужич≥Ф). “ак само galisi, galici. јдже народ, ¤кий мешкаЇ по той б≥к –ейну, Ќестор Ћ≥тописець теж називав не ≥накше, ¤к галичани.
Ћишаютьс¤ нез'¤сованими алани, але й до них можна знайти аналог≥в: улани, галани й нав≥ть волин¤ни (в ѕтолеме¤ вони звутьс¤ алауни й вулани), бо ж ¬олинь, очевидно, була поселенн¤м в≥йськового стану слов'¤н, своЇр≥дним античним козацтвом, ¤ке охорон¤ло креси земл≥, тому користувалос¤ самоуправл≥нн¤м ≥ не п≥дл¤гало н≥ податкам, н≥ данин≥, н≥ ¤кимось ≥ншим повинност¤м. ÷е засв≥дчуЇ й јмм≥ан: У–абству не п≥дл¤гали ц≥ так зван≥ алани, бо вс≥ вони благородноњ кров≥Ф.
‘лав≥й стверджуЇ њхню етн≥чну приналежн≥сть: Ујлани належать до ск≥фських племен ≥ живуть поб≥л¤ “анањса й ћеот≥дського озераФ. ÷≥лком згоден з ним ≥ Ћук≥ан: Ућова й од¤г - це ≥ в алан≥в, ≥ в ск≥ф≥в однакове. –≥зне в них т≥льки волосс¤Ф. “обто стрижка. —к≥фами називаЇ њх ≥ ѕтолемей. јмм≥ан же даЇ не т≥льки соц≥альний, а й етн≥чний опис. ¬≥н називаЇ алан≥в гарними людьми ≥з св≥тлим волосс¤м, вони висок≥ на зр≥ст, швидк≥ й стр≥мк≥, але мають гр≥зний вигл¤д, ¤кий л¤каЇ ≥нших, бо в погл¤д≥ в них похмур≥сть ≥ затамована лють. јлани майже н≥чим не в≥др≥зн¤ютьс¤ од гун≥в, може, х≥ба, трохи стриман≥ш≥.
“радиц≥¤ Уволин≥Ф через форму вс≥м в≥домих Убродник≥вФ, ¤к≥ ≥снували в часи ињвськоњ –ус≥, передалас¤ п≥зн≥ше й славному нашому козацтву (дехто виводить це слово з тюркських мов, де воно н≥бито означаЇ Ув≥льну людинуФ, але правдив≥шими здаютьс¤ нам г≥потези походженн¤ назви УкозакФ в≥д нашого слова: людина, ¤ка присв¤тила себе збройному служ≥нню батьк≥вщин≥ й на честь цього вчинила над собою врочистий обр¤д постриганн¤, лишаючи на т≥м'њ лише одну к≥ску; зв≥дси - косар, косак ≥ козак). јдже ще Ћев ƒи¤кон писав у ’ стор≥чч≥, що ¬еликий кн¤зь кињвський —в¤тослав голив бороду й голову й носив т≥льки вуса та довгу косу на голов≥, що було ознакою високого роду.
ћи не випадково пов'¤зали вс≥ ц≥ слова в один ланцюг - ≥ козак, ≥ косак, ≥ гусар, ≥ улан, ≥ алан, ≥ волин¤ни, бо щось под≥бне знаходимо й у «ах≥дному –им≥: чи то була стародавн¤ традиц≥¤, привнесена в –им ≥ в античну ≤тал≥ю тими, хто асим≥лював етруск≥в, чи згодом слов'¤ни перейн¤ли в≥д римл¤н цей звичай. јле в римському в≥йську теж був к≥нний стан (сословие) - так званий Уordo equesturФ, куди теж вступали з урочистим Уобручанн¤мФ, ¤к ≥ в козаки.
… хоча в јмм≥ана аланами називаютьс¤ вс≥ племена й народи, ¤к≥ живуть на сх≥д в≥д ƒн≥стра, однак аланами називав јмм≥ан ≥ невр≥в, ≥ будин≥в, ≥ гелон≥в, ≥ козар≥в, а це щось та означаЇ. “ож н≥чого дивного в тому нема, що в IV стол≥тт≥ алан≥в знаходимо в «ах≥дн≥й ™вроп≥. ‘рагментарн≥сть цього досл≥дженн¤ не дозвол¤Ї прид≥лити повн≥шоњ уваги таким земл¤м, ¤к √алл≥¤ або ≤спан≥¤. ј тут же безл≥ч топон≥м≥в, ¤к≥ св≥дчать про довге перебуванн¤ в цих кра¤х слов'¤н ≥, на нашу думку, ≥сторикам варто звернутис¤ на крайн≥й зах≥д континенту.
“ац≥т, описуючи земл≥ по цей б≥к ≈льби, каже, що с≥тони - так≥ сам≥, ¤к ≥ лужич≥ (луг≥њ), лише управл¤ють ними ж≥нки. ÷¤ давн¤ ≥стор≥¤, ¤ка почалас¤ ще з √еродота, мусила йти в≥д помилки √еродотових переписувач≥в ≥ продовжувач≥в або нав≥ть ≥ самого ориг≥налу, де амазони та њхн≥ близьк≥ сус≥ди алазони трактуютьс¤ зовс≥м по-≥ншому. јмазон≥в ѕтолемей на своњй карт≥ садовить уже зовс≥м не там, де ми њх бачимо в √еродота, тобто не б≥л¤ ƒн≥пра, а коло ¬олги. Ќа м≥сц≥ ж √еродотових амазонок бачимо амадок≥в та амаксов≥њв. ÷е дуже ц≥каво, хоча дехто з-пом≥ж ≥сторик≥в, у тому числ≥ й ћ. —. √рушевський, не погоджувалис¤ з ѕтолемеЇм ≥ його картою. ÷≥каво з двох м≥ркувань.
ѕо-перше: јмадок≥¤ розташована саме там, де стоњть ињв. Ќайближч≥ сус≥ди амадок≥в - амаксов≥њ. оли ж загл¤нути до давньогрецького словника, то знайдемо переклад: амакса, амаксе¤ - в≥з, хура, а пох≥дне в≥д них амаксе≥с (амаксей) - перев≥зний, фурман. ќтже, ѕтолемеЇв≥ амаксов≥њ - перев≥зники. “ож варто пригадати соб≥ й слова Ќестора Ћ≥тописц¤, ¤кий переказуЇ легенду, н≥бито засновник иЇва також був перев≥зником. ≤ хоч Ќесторов≥ здавалос¤, що це принижуЇ г≥дн≥сть монарха, проте факт сам собою дуже красномовний. “им паче, що в де¤ких д≥алектах украњнськоњ мови й дос≥ збереглис¤ д≥Їслова УкийлюватиФ, Укийл¤тиФ й Уки¤тиФ, ¤к≥ означають переправл¤тис¤ через р≥чку, в≥дштовхуючись киЇм на плот≥ або пором≥. ћабуть, найстар≥ша пам'¤ть про це стародавнЇ пон¤тт¤ збереглас¤ в топон≥мах принаймн≥ двох с≥л на ƒн≥пр≥ неподал≥к в≥д иЇва та в м≥ст≥, ¤ке кодись звалос¤ ињвець на ƒунањ, а тепер зветьс¤ ил≥¤. … чи не тут належить шукати розгадку украњнськоњ столиц≥? «гадаймо й вар≥ант назви мешканц≥в цього м≥ста (Укињвл¤ниФ), бо в≥н теж може бути рел≥ктом.
јле це не заперечуЇ ≥снуванн¤ й власного ≥мен≥ з таким самим коренем, бо йменн¤ або пр≥звиська в старовину давали й за фах людини. —лово ж УамадокиФ давньогрецькою мовою означаЇ колоди, стулен≥ разом, тобто пл≥т. ќтже, лог≥чно думати, що амадоками називано людей, ¤к≥ плавали ƒн≥пром на плотах, а це те саме, що й поромники-перев≥зники, найближч≥ родич≥ амаксов≥¤м-фурманам - чумакам.
« другого боку, карта ѕтолеме¤ ц≥кава ще й тим, що вже тод≥ разом ≥з згадуваними амадоками та амаксов≥¤ми-перев≥зниками тут мешкали й гуни, роксани та ≥нш≥ ц≥кав≥ нам племена.
ѕ≥зн≥ше це р≥зночитанн¤ на картах √еродота й ѕтолеме¤ було ще дуже поглиблено …орданом та наступними ≥сториками, ¤к≥ послуговувалис¤ готською мовою. —лова kwanen, konae, chonae, що означають ки¤ни, плуталис¤ з близькими за звучанн¤ми словами kuna, quena, kwana й chona, ¤к≥ означають ж≥нка. ѕросто …ордан ≥ його апологети намагалис¤ виправдати √еродотове твердженн¤, що на ƒн≥пр≥ був народ, ¤ким управл¤ли ж≥нки, й у такий спос≥б помилка потроху канон≥зувалас¤, перейшовши в норму. и¤н≥в град, м≥сто ки¤н-перев≥зник≥в, стало уенугардом, ≥енуборгом - м≥стом ж≥нок, або ж просто √унагардом, що вже й зовс≥м означаЇ мсто гун≥в.
јбо згадаймо з цього приводу слова ћарц≥ана √еракл≥йського про те, що обаб≥ч ƒн≥пра, в≥дразу ж за аланами, живуть так зван≥ хоани. ¬с≥ погоджуютьс¤ з тим, що хоани - це гуни, так само, ¤к ≥ стосовно ѕтолемеЇвих хоњн≥в. јле ж коли зважити на те, що УхФ та УкФ ≥ в латинськ≥й, ≥, особливо, в давньогрецьк≥й мов≥ часто писались одне зам≥сть одного, то коњни й коани це не що ≥нше ¤к ки¤ни, тобто перев≥зники.
ќтже, ¤кщо ки¤ни так давно в≥дом≥ ≥сторикам, то й њхн¤ столиц¤, ћетропол≥с ѕтолеме¤ та Ѕас≥ле¤ час≥в √еродота, це теж не що ≥нше, ¤к Умати город≥в руськихФ - ињв.
јле пригл¤ньмос¤ пильн≥ше до Убатька ≥стор≥њФ. —правд≥-бо, все, що говоритьс¤ в нього про ту Ѕас≥лею, не може не стосуватис¤ иЇва. Ќа перехрест≥ таких важливих дор≥г з п≥вдн¤ на п≥вн≥ч ≥ з заходу на сх≥д мусив виникнути ¤кийсь центр хоча б у рол≥ м≥жнародноњ торговоњ перевалки, в рол≥ складу багатих товар≥в. “а й стратег≥чне розташуванн¤ иЇва - найкраще в ус≥х в≥дношенн¤х: такоњ думки дотримувалис¤ вс≥ ≥сторики в≥йськовоњ справи.
ј тепер сп≥вставимо вс≥ ц≥ в≥домост≥ перших стол≥ть новоњ ери та п≥зн≥ших час≥в ≥з тими, ¤к≥ залишив нам √еродот. Ќасамперед сл≥д з'¤сувати, кого маЇ на уваз≥ ≥сторик п≥д словами "царськ≥ ск≥фи", Уск≥фи-орач≥Ф та Уск≥фи-хл≥боробиФ. ћоже скластис¤ враженн¤, що пан≥вний народ ¬еликоњ —к≥ф≥њ мешкав у кочовищах понад „орним морем, от≥ ж Уорач≥Ф та Ухл≥боробиФ були п≥двладними колон≥¤ми Уцарських ск≥ф≥вФ. ≤ все було б зрозум≥ло й ¤сно, й можна б легко погодитис¤, що миролюбн≥, важк≥ на п≥дйом ос≥л≥ хл≥боробськ≥ племена п≥дпали в залежн≥сть од войовничих кочовик≥в, що трапл¤лос¤ впродовж ≥стор≥њ не раз. ’л≥бороби орють землю й забезпечують зерном своњх загарбник≥в, а загарбники збирають ≥з них данину й царствують у кибитках. “а ось помираЇ черговий ск≥фський цар, ≥ така струнка на перший погл¤д теор≥¤ починаЇ хитатис¤ й падати.
√еродот у своњй У≤стор≥њФ каже: УЌекропол≥ цар≥в ск≥фських м≥ст¤тьс¤ в √еррах...Ф.
ќтже, не в причорноморськ≥й √≥лењ, а зовс≥м ≥нде, куди У40 дн≥в плаванн¤Ф. ƒе ж маЇмо шукати т≥ √ерри? ≤сторик в≥дпов≥даЇ: Ув тому самому м≥сц≥, до ¤кого Ѕорисфен в≥домийФ.
јле читаймо дал≥: У оли в них помираЇ цар, то... очистивши т≥ло в≥д нутрощ≥в ≥ намастивши його запашними ол≥¤ми.., його возами везуть у √ерриФ.
ƒе ж мусимо шукати ту землю? √еродот каже про це трохи ран≥ше; ви¤вл¤Їтьс¤, в крањн≥, ¤ка носить назву однойменноњ р≥чки чи навпаки.
У–≥чка √ерр вит≥каЇ з Ѕорисфену там, де в≥н стаЇ широким; ц¤ р≥чка одержала назву в≥д крањни, названоњ √ерриФ. ƒал≥ читаЇмо, певно, переписувачами попсован≥ р¤дки: √ерр вит≥каЇ з ƒн≥пра ≥ впадаЇ... в √≥пак≥р≥с (—≥верський ƒонець). јбсурд, бо дн≥провсько-донецький водод≥л, ¤к св≥дчать топографи, не дозволив би жодному рукавов≥, ¤кий би вит≥кав з ƒн≥пра Уна сорок дн≥в плаванн¤ в≥д гирлаФ, впадати в р≥чку зовс≥м ≥ншоњ системи. ќтже, √ерр не вит≥кав, а впадав у ƒн≥про в област≥ √ерри, а за 40 дн≥в од мор¤ ƒн≥пром можна доњхати саме до ƒесни (згадаймо, ск≥льки на ѕодесенн≥ ск≥фських могил!).
≤ √еродот даЇ точн≥ в≥домост≥ про розташуванн¤ царськоњ вотчини: У«а р≥чкою √ерром м≥ститьс¤ ота сама Ѕас≥ле¤ й живуть найхоробр≥ш≥ й численн≥ дуже ск≥фи, ¤к≥ вважають ус≥х ≥нших ск≥ф≥в своњми п≥дданц¤миФ.
“аким чином центр √еродотовоњ —к≥ф≥њ перем≥щаЇтьс¤ з ѕричорноморських степ≥в у земл≥ Уорач≥вФ та Ухл≥бороб≥вФ, а це вже щось зовс≥м ≥нше.
ј тепер пройд≥мо шл¤х в≥д гирла дн≥прового до т≥Їњ Ѕас≥лењ, де ск≥фи ховали своњх цар≥в. ”се нормально: коли вирушимо човном на веслах або п≥д в≥трилами з Ћиману, то за сорок дн≥в опинимос¤, що б там не було, п≥д иЇвом, долаючи в день по 20-30 к≥лометр≥в. ќтже, ц≥лком в≥рог≥дно, що коли за час≥в √еродота вже був центр Уус≥х ск≥ф≥вФ Ѕас≥ле¤, то це те саме, що ѕтолемеЇва Умати город≥вФ - ћетропол≥с, тобто ињв. “им б≥льше в≥рог≥дно, коли зважити, що так зван≥ амаксов≥њ - в≥дом≥ нам ≥з кињвських л≥топис≥в перев≥зники-ки¤ни.
√овор¤чи про земл≥, п≥двладн≥ ск≥фам, √еродот каже: головних племен тут чотири - ск≥фи царськ≥, ск≥фи-орач≥, ск≥фи-хл≥бороби та ск≥фи-скотар≥. ћожливо, кожне плем'¤ по-р≥зному себе й називало. јле ж ¤к? —колотами? Ќ≥, це слово грецьке й означаЇ Участок≥лФ. ќтже, й сколоти - не самоназва, швидше за все - теж переклад. ј що ж ховаЇтьс¤ за самим словом Уск≥фиФ? «агл¤ньмо до словника вже згадуваного кињвського елл≥н≥ста ѕосп≥ш≥л¤. “ам ус≥ слова, що мають у соб≥ кор≥нь Уск≥фФ, означають дуже близьк≥ пон¤тт¤: Уск≥фропосФ - похмурий, сердитий; Уск≥фрадзоФ - бути похмурим, сердитим, сумним; Уск≥фропадзоФ - дивитис¤ сердито, похмуро чи сумно. “а коли перекласти ц≥ слова грецькою мовою взворот, одержимо геть незрозум≥ле. У–ос≥йсько-грецький словникФ ≈. „орного (ћ., 1885) даЇ одинадц¤ть переклад≥в слова УпохмурийФ: ст≥гнос, халепос, склерос ≥ т. д., й лише на одинадц¤тому м≥сц≥ отой синон≥м Уск≥фропосФ, а слово УпохмурийФ (з в≥дт≥нком УстрашнийФ) взагал≥ Уск≥леросФ.
≤ коли вчитаЇшс¤ в ус≥ т≥ переклади й контрпереклади, раптом спадаЇ на думку: а х≥ба слово УсуворийФ не л¤гаЇ в одне синон≥м≥чне гн≥здо з≥ словами УпохмурийФ, УсердитийФ, УстрашнийФ ≥ УсумнийФ? Ћ¤гаЇ, ще й дуже добре! ¬оно мовби ¤кесь середнЇ арифметичне вс≥х отих пон¤ть. ј коли так, то з ним асоц≥юЇтьс¤ назва п≥вн≥чних украњнських племен, ¤к≥ жили в сувор≥й л≥сов≥й та болотист≥й земл≥ й сам≥ були, за св≥дченн¤м Ќестора Ћ≥тописц¤, людьми сувороњ вдач≥.
Ћатинською мовою Усувор≥Ф означаЇ УseveriФ, кор≥нь ≥з цих трьох звук≥в Ус-в-рФ на ознаку т≥Їњ самоњ ¤кост≥ зустр≥чаЇтьс¤ в багатьох ≥ндоЇвропейських мовах, а майже в ус≥х слов'¤н "север" став ознакою п≥вноч≥ - традиц≥¤, що т¤гнетьс¤ ще з докињвськоњ –ус≥.
ќтже, севери, с≥вер¤ни. … це - Їдино можлива самоназва ск≥ф≥в, ≥ √еродот, в≥рний традиц≥¤м своњх попередник≥в (ѕлатон св≥дчить, що греки ще до —олона мали звичку перекладати власн≥ ≥мена), автентичне, найб≥льш точно перекладаЇ й назву цього народу: ск≥фи.
… тод≥ кожна згадка √еродотова стаЇ зрозум≥лою, й народ-привид набуваЇ реальних рис ≥ нац≥ональноњ конкретност≥. ÷арство ск≥ф≥в було царством север≥в, ¤ких ми за правилами сучасноњ фонетики й л≥тературноњ мови тепер звемо с≥вер¤нами. —≥вер¤ни тримали своЇ в≥йсько на п≥вденних кордонах крањни - на сх≥д в≥д ƒн≥пра, бо вс¤ Ћ≥вобережна ”крањна була споконв≥ку с≥верською землею, нав≥ть до татарськоњ навали. ÷е в≥йсько зветьс¤ в √еродота царськими ск≥фами. оли ж цар помирав, його везли на вотчину, на ѕодесенн¤, в так званий √еррос. ўо то вотчина - про це св≥дчить сам √еродот, а наш в≥домий ф≥лолог ≤лар≥он ќгоновський п≥дтверджуЇ його св≥дченн¤ в своЇму словнику: в часи “ро¤нськоњ в≥йни УгерасФ означало Укорол≥вствоФ (У—ловар до √омеровоњ ќдиссењ ≥ ≤л≥њдиФ, Ћьв≥в, 1900).
“аким чином виходить, що й гуни, й ск≥фи - це лише р≥зн≥ назви на р≥зних етапах одного й того самого народу. „ому ж археологи й дос≥ не п≥дтвердили ц≥Їњ г≥потези? Ќам здаЇтьс¤, тому, що вони не шукали п≥дтверджень. √уни, ¤кщо в≥рити насл≥дкам розкопок, просто УвипарувалисьФ, Упропаша, аки обриФ. … це т≥льки тому, що всталилас¤ застар≥ла думка, н≥бито гуни - п≥вн≥чнокитайськ≥ племена. јрхеологи й шукають на гунських шл¤хах монгол≥в або принаймн≥ тюрк≥в, а коли й знаход¤ть там, де мали бути тюрки, слов'¤нськ≥ похованн¤ й реч≥ слов'¤нськоњ зброњ та побуту, це зовс≥м не асоц≥юЇтьс¤ в них ≥з пон¤тт¤м аз≥йц≥в ≥ не в≥дпов≥даЇ наперед загаданому об'Їктов≥.
≤з ск≥фами вийшло навпаки. «нехтувавши висновками сучасник≥в-самовидц≥в, археологи шукають у ѕричорномор'њ сл≥д≥в тюркських кочовик≥в ≥ знаход¤ть њх, нав≥ть дуже часто. –озкопано вже безл≥ч ск≥фських могил з багатим ум≥стом рел≥кв≥й кочових племен. ” них ми вбачаЇмо п≥дтвердженн¤ теж наперед запрограмованоњ г≥потези, забуваючи при цьому слова √еродота, що Уск≥фи ховали своњх цар≥в у Ѕас≥лењФ, а не в ѕричорномор'њ.
ќтже, вс≥ от≥ "царськ≥ могили" - не ск≥фськ≥, а ¤кщо й ск≥фськ≥ - то не царськ≥. ћи знаЇмо про перебуванн¤ в наших п≥вденних степах численних тюркських племен, ≥ це факт, ¤кий не викликаЇ сумн≥в≥в. ≤ н≥чого дивного в тому немаЇ, коли ми в Уск≥фськихФ могилах знаходимо похованн¤ њхн≥х кн¤з≥в ≥ вожд≥в. “а й чи т≥льки њхн≥х?
—каж≥мо, антрополог≥чний анал≥з зображенн¤ на уль-ќбськ≥й ваз≥ ск≥ф≥в може призвести до твердженн¤, що то люди не слов'¤нськоњ зовн≥шност≥: характерний проф≥ль, розр≥з очей, од¤г тощо викликають асоц≥ац≥ю й авар≥в-обр≥в, ≥ черкес≥в, ≥ чорних клобук≥в, ≥ представник≥в ¤кого завгодно тюркського племен≥, нав≥ть грек≥в. Ќатом≥сть конопаси з Ќ≥копольського скарбу, особливо ж той, що приборкуЇ жеребц¤, викриваЇ в соб≥ характерн≥ риси типового слов'¤нина. … робити скидку на ¤кусь традиц≥ю чи школу в мистецтв≥ стародавн≥х карбувальник≥в не доводитьс¤, бо зображенн¤ на Ќ≥копольськ≥й ваз≥ св≥дчать про портретну правдопод≥бн≥сть зображених на н≥й ф≥гур, чого не скажеш про вазу уль-ќбську: там ус≥ на одне лице.
ѕрислужуютьс¤ нам ≥ подальш≥ знах≥дки археолог≥в. «гадаймо, наприклад, чудовий скарб, знайдений на розкопках Уск≥фського некропол¤Ф поблизу с. Ѕалки «апор≥зькоњ, област≥, знах≥дку, ¤ку видобула експедиц≥¤ ≤нституту археолог≥њ јЌ ”–—– п≥д кер≥вництвом ¬. ≤. Ѕ≥дз≥л≥. Ѕагато вчених, у тому числ≥ й академ≥к Ѕ.ќ. –ибаков, сказали, що цю знах≥дку важко переоц≥нити. јле вдив≥мос¤ пильн≥ше в ч≥тк≥ риси зображених на ваз≥ ск≥ф≥в. ”с≥ прийшли до висновку, що майстер IV стор≥чч¤ до н. е. викарбував на метал≥ портрети конкретних ос≥б, а ц≥ особи зовс≥м не схож≥ н≥ на ≥ранц≥в, н≥ на тюрк≥в, а на наших д¤дьк≥в, ¤ких сотн¤ми знайдеш у кожн≥м украњнськ≥м сел≥.
оли вз¤ти до уваги й це, й факт, що в генез≥ нашого народу вз¤ли участь численн≥ тюркськ≥ племена, то мимов≥льно виникаЇ вже певною м≥рою риторичне запитанн¤: так хто ж були ск≥фи? … хоч пок≥йний ¬. ѕ. ѕетров не дав ствердноњ в≥дпов≥д≥, але в≥н р≥шуче заперечив: ск≥фи не були ≥ранц¤ми. ÷е був ≥ндоЇвропейський народ, спор≥днений ≥з балто-слов'¤нами.
… ще один не меншою м≥рою риторичний вигук: ≥ хто були гуни, ¤ких давн≥ й п≥зн≥ш≥ ≥сторики майже одностайно називали теж ск≥фами?
Ќа згадку мимов≥льно спадаЇ, що сучасн≥ монголи не в≥дмовл¤ютьс¤ н≥ в≥д „≥нг≥схана, н≥ в≥д Ѕати¤, н≥ в≥д того, що колись призвело до розпаду могутньоњ ињвськоњ держави. ћонголи були, й сл≥в ≥з п≥сн≥ не викинеш. Ќ≥хто н≥¤ких пол≥тичних конструкц≥й не будуЇ на под≥¤х давноминулих час≥в. ћонголи не претендують на земл≥, ¤к≥ на певний час були потрапили в залежн≥сть до њхн≥х предк≥в, так само, ¤к греки не збираютьс¤ вимагати назад онстантинопол¤, ¤кий п'¤ть стор≥ч тому став турецьким м≥стом —тамбулом. ≤ кожен народ зокрема, й ус≥ народи разом св¤то бережуть пам'¤ть про своЇ минуле, ¤ким би воно не здавалос¤ з позиц≥й сьогодн≥шнього дн¤ й сьогодн≥шньоњ морал≥. Ѕо ≥стор≥¤, ¤к сказав один в≥домий вчений, схожа на багатоповерхову споруду, в ¤к≥й ми пос≥даЇмо найвищий поверх. ожне покол≥нн¤ будуЇ своЇ житло все вище й вище, й споруда тим м≥цн≥ша, чим м≥цн≥ш≥ њњ п≥двалини. ћи повинн≥ знати кожен кам≥нь свого фундаменту й кожну цеглинку поверх≥в, ¤к≥ лишилис¤ п≥д нами щоб при зведенн≥ верхнього, нашого, ¤русу врахувати все до др≥бничок: ≥ м≥цну гран≥тну кладку, й зотл≥л≥ п≥дпори, не соромл¤чись казати соб≥ правду й правильно оц≥нювати.
ј соромитис¤ гун≥в ≥ ск≥ф≥в нам таки й нема чого. Ќавпаки. оли чуйним скальпелем з≥шкребти з полотна давн≥х под≥й не завжди вм≥ле й не щоразу чесне малюванн¤ п≥зн≥ших епох та ≥сторик≥в, то перед очима нам раптом постане ¤скрава панорама героњчних битв ≥ г≥рких поразок, ген≥альних полководц≥в ≥ мислител≥в ≥ не менш ген≥альних пройдисв≥т≥в, панорама величних епох злету й пер≥од≥в незбагненного спаду. я все те наше, й все те - ми, бо ми вспадкували кров наших далеких ≥ прадавн≥х пращур≥в, а разом з кров'ю й пам'¤ть тих час≥в, ≥ ц¤ ≥стина вже не потребуЇ жодних доказ≥в.
—лова УгуниФ й Увандал≥змФ ми сприйн¤ли з чужих вуст, наче акс≥ому, в ¤к≥й мовби не личить ≥ сумн≥ватись. “епер це звучить ¤к осуд, ¤к вособленн¤ руйнац≥њ й сл≥поњ лют≥ варвар≥в, що зруйнували –им ≥ ст≥льки сала залили за шкуру готам. –им був осередком св≥товоњ культури й св≥товоњ ф≥лософськоњ думки, це так, це ≥стина, але ≥стина й те, що –им був також ≥ жандармом античного й ранньосередньов≥чного св≥ту, фортецею, за чињми гран≥тними мурами з≥бралис¤ торговц≥, нагл¤дач≥ й власники раб≥в ≥ зал≥зними лег≥онами намагались накинути рабство й вс≥м тим народам св≥ту, котр≥ ще не зазнали њхн≥х кайдан≥в ≥ нашийник≥в. –им був нездоланною цитаделлю, ¤ка, проте, вже давно загнилас¤ тотальною корупц≥Їю й давно вже перестала створю вати матер≥альн≥ й духовн≥ вартост≥, пережовуючи старе й давно в≥джиле та шк≥дливе.
… треба було сили не менш потужноњ й жорстокоњ, ¤ка б завалила ту незрушну тис¤чол≥тню фортецю, й такою силою стали слов'¤ни на сход≥ та слов'¤ни й германц≥ на зах≥дних кра¤х континенту. ўо ж, нема чого й казати, борн¤ була жорстока - на житт¤ чи смерть. јле згадаймо варварськ≥ розправи й з боку римл¤н, коли вони часом брали гору над УварварамиФ: р≥ки кров≥ й багатомильн≥ УалењФ роз≥п'¤тих, поголовний грабунок та знищенн¤ вогнем ≥ мечем усього того, що насм≥лювалос¤ п≥дн¤тись проти —в¤щенноњ ≥мпер≥њ та њњ новим богом помазаних володар≥в. «гадаймо все це - й жорстока лють Уварвар≥вФ у жодне пор≥вн¤нн¤ не стане з витонченим, осв≥ченим варварством ≥ вандал≥змом римських лег≥он≥в.
“им часом УвандаламиФ й УгунамиФ лишились в ≥стор≥њ т≥, хто ще не вм≥в у пишних трактатах ≥ хрон≥ках описати справжн≥й х≥д под≥й ≥ справжню варт≥сть вожд≥в та народ≥в. “ому з потр≥йною пильн≥стю ми повинн≥ ставитис¤ до кожного слова, мовленого про нас, ≥ тому потр≥йноњ ц≥ни набуваЇ кожне об'Їктивне реченн¤, написане ≥сториками в порив≥ великодушност≥ чи з ¤кихось ≥нших, не в≥домих нам м≥ркувань, бо т≥, хто тримав у руках перо чи р≥зець, не завжди, далеко не завжди були великодушн≥ й пр¤м≥ в своњх судженн¤х, заполонен≥ шов≥н≥змом або обплутан≥ павутиною багато¤русноњ залежност≥ в≥д епох, клас≥в та володар≥в; адже в ус≥ часи ≥деолог≥¤ була й лишалас¤ класовою, а ≥стор≥ограф≥¤, може, ¤к жодна з наук, Ї наймогутн≥шим ≥ найменш об'Їктивним важелем у систем≥ ≥деолог≥й.
“ак, јтт≥ла був УварварФ, ¤кого ≥сторики ворожого табору намагалис¤ змалювати найчорн≥шими фарбами, особливо, коли бралис¤ за видимий портрет. јле ¤кого, скаж≥мо, великого д≥¤ча давньоруськоњ ≥стор≥њ змальовувано красенем? «-п≥д стила римських та грецьких ≥сторик≥в ус≥ вони виходили кривими, похмурими й зв≥ропод≥бними. “а коли в≥дс≥¤ти зерно в≥д суб'Їктивноњ полови, то часом може вималюватис¤ зовс≥м ≥нший портрет.
јдже сам ѕр≥ск переказуЇ нам слова јтт≥лових ворог≥в про цар¤ гун≥в. –имський сановник –омул у нього мовить: УЌ≥хто з-пом≥ж цар≥в, що володарювали в —к≥ф≥њ чи в будь-¤к≥й ≥нш≥й крањн≥, в такий короткий час не зд≥йснив ст≥льки великих справ, ¤к јтт≥лаФ. ¬ германському епос≥ УЅ≥терольф ≥ ƒ≥тл≥бФ јтт≥ла мудр≥стю своЇю пор≥внюЇтьс¤ з —оломоном. јле —оломон, ¤к св≥дчить переказ, при вс≥й його величност≥ не мав пор¤д себе ст≥льки вит¤з≥в, ск≥льки њх бачив Ѕ≥терольф при двор≥ могутнього јтт≥ли.
“а й сам …ордан каже: Ујтт≥ла, володар ус≥х гун≥в ≥ можновладець - небачений у св≥т≥ - племен чи не ц≥лоњ —к≥ф≥њ, достойний подиву в його нев≥родайн≥й слав≥ серед ус≥х варвар≥в... Ћюбитель в≥йни, сам в≥н був людиною пом≥ркованою й витриманою, в≥дзначавс¤ св≥тлим розумом, був приступний дл¤ тих, хто потребував допомоги, й прихильний до кожного, в кого раз пов≥ривФ.
Ћюдиною вин¤тковоњ справедливост≥ змальовуЇ його й ѕр≥ск, ≥ простий люд горнувс¤ до јтт≥ли. √рек јдам≥й, ¤кий жив у столиц≥ гун≥в, сказав ѕр≥сков≥ - й правдивий ≥сторик не втањв його висловлюванн¤: У¤ люблю ск≥фськ≥ звичањ... ћи часто воюЇмо, зате в мирний пер≥од ут≥шаЇмос¤ досконалим спокоЇм ≥ не боњмос¤ втратити свого кревного майна. Ќа моњй колишн≥й батьк≥вщин≥, в –имськ≥й ≥мпер≥њ, володарюють тирани, а малодушн≥ раби не наважуютьс¤ оборонити себе... “ам нема правосудд¤, н≥ р≥вност≥ в державних податках, а сильн≥ гн≥т¤ть слабшихФ.
ќсь ¤к≥ слова про великого полководц¤ й державного д≥¤ча знаходимо в ѕр≥ска та …ордана: У¬еликий цар... великого народу, господар дос≥ нечуваноњ могутност≥, царств —к≥ф≥њ та √ерман≥њ самодержець... вражаючи жахом «ах≥дний ≥ —х≥дний –им..., незл≥ченн≥ п≥дкорен≥ м≥ста не п≥ддавав пограбуванню, а милостиво обкладав њх щор≥чною даниноюФ.
«а портретом цього УварвараФ, Убича божогоФ, вимальовуЇтьс¤ постава справд≥ мудрого й гуманного й д≥йсно прекрасного душею русина. ƒесь-то недаремно нав≥ть арамз≥н, ¤кий загалом повторюЇ вигадки необ'Їктивних ворог≥в јтт≥ли, каже п≥сл¤ цитуванн¤ ѕр≥ска: Ући звикли зображувати гун≥в чудищами; сл≥д думати, що јтт≥ла був не дуже потворний, бо √онор≥¤, сестра ≥мператора ¬алентин≥вна, пропонувала йому руку своюФ. “а х≥ба ж не точно таким сам≥с≥ньким аз≥атом малював ≥ —в¤тослава Ћев ƒи¤кон - маленьк≥ очен¤та, плескатий н≥с тощо?
¬ статт≥, благословлен≥й до друку академ≥ком Ѕ. ќ. –ибаковим, ¤ка була надрукована в є 1 журналу УЌародна творч≥сть та етнограф≥¤Ф за 1962 р≥к, говоритьс¤: Уѕрот¤гом довгоњ героњчноњ ≥стор≥њ –усь переживала пер≥оди розкв≥ту, коли греки й римл¤ни запозичали у нењ м≥фолог≥ю, що була важливим елементом античноњ культури, метали, хл≥боробство. ћогутн¤ ињвська держава IXЧXIII ст. була т≥льки одним з п≥зн≥ших факт≥в ≥стор≥њ –ус≥, стародавн¤ ж ≥стор≥¤ й культура њњ ще чекають на широк≥ досл≥дженн¤Ф.
… одним з таких пер≥од≥в, на наше глибоке переконанн¤, був пер≥од ¬ел≥мира - јтт≥ли, й настав час повернутис¤ до них обличч¤м, скинувши з них ганебний ¤рлик, пришитий готами. ўо ж, гот≥в можна зрозум≥ти. —лов'¤ни були тим валом на њхньому шл¤ху до поглиненн¤ ™вропи, ¤кий вони мусили гризти зубами, й кожна жмен¤ земл≥ того валу давалас¤ њм з кров'ю. ¬ њхньому у¤вленн≥ гуни - нап≥взв≥р≥, бо люто боронили свою прад≥дами запов≥дану землю. јле згадаймо часи готськоњ експанс≥њ на Ївропейському материку - й вс≥ у¤вленн¤ пом≥н¤ютьс¤ м≥сц¤ми, й кров захолоне в жилах. онунг ¬≥н≥тар, подолавши 376 р. одного з слов'¤нських володар≥в - Ѕожа, роз≥п'¤в ≥ його, ≥ його син≥в, ≥ с≥мдес¤т найзначн≥ших бо¤р на хрестах. онунг ‘родо III, перем≥гши в битв≥ зах≥дних слов'¤н (вандал≥в), п≥д вигл¤дом, н≥би збираЇтьс¤ вести в≥йну з ¤кимось там сп≥льним ворогом, скликав ус≥х слов'¤нських кн¤з≥в-васал≥в разом з найдоб≥рн≥шим в≥йськом ≥ по-зрадницькому перер≥зав, передавив та перев≥шав ус≥х, у такий спос≥б позбавивши слов'¤н можливост≥ опору й назвавшись п≥сл¤ цього конунгом датським ≥ вандальським.
“о чи треба ж так сл≥по сприймати й готське твердженн¤ про Увандал≥змФ слов'¤н? ƒалеб≥, н≥, хоч похмура епоха гото-слов'¤нськоњ боротьби була й справд≥ жорстокою й у н≥й панував основний закон Узуб за зуб ≥ око за окоФ. “им б≥льше, то слов'¤ни оборон¤ли свою землю й мали вс≥ права на жорсток≥сть щодо зайд-асим≥л¤тор≥в.
“ак, русини перших стол≥ть новоњ ери були великим ≥ висококультурним народом, ≥ применшенн¤ цього - то в≥дрижка ще не вмерлоњ норман≥стичноњ теор≥њ. јдже така могутн¤ ≥мпер≥¤, ¤к ињвська –усь, що п≥втис¤чол≥тт¤ п≥дтримувала статус-кво в ™вроп≥, та й у всьому св≥т≥, не могла виникнути з надр нап≥вдиких племен, ¤к≥ н≥бито перебували мало не в стад≥њ родово-общинного ладу з прим≥тивними ремеслами, не кажучи вже про нерозвинен≥сть класового сусп≥льства. Ќ≥, ™вропа розвивалас¤ р≥вном≥рно в ус≥х своњх ланках. Ќа одному боц≥ був –им з його рабовласницькою системою, на другому боц≥ - так зван≥ варвари, ¤к≥ протиставили –имов≥ нов≥, прогресивн≥ш≥ форми продуктивних сил та виробничих стосунк≥в: ус≥ варвари, в тому числ≥ германц≥ та слов'¤ни. … коли в боротьб≥ проти сп≥льного ворога вони загалом зберегли м≥ж собою стан р≥вноваги, то це означаЇ, що вони й перебували на загалом однаковому р≥вн≥ розвитку. –≥зниц¤ пол¤гаЇ х≥ба в тому, що готи прийн¤ли христи¤нство значмо ран≥ше, але й це сталос¤ т≥льки через те, що вони жили ближче до ще могутнього на той час –иму, та й були залежними в≥д нього в повному розум≥нн≥ цього слова: п≥длеглими. ј –усь, могутн¤ й самост≥йна, ще ц≥лих с≥м стор≥ч збер≥гала свою ≥деолог≥чну незалежн≥сть в≥д –иму —х≥дного й «ах≥дного й прийн¤ла христи¤нство т≥льки тод≥, коли воно стало загальною УмодоюФ й м≥рилом престижу. … сприйн¤ла не п≥д тиском меча, ¤к ≥нш≥ народи ™вропи, а добров≥льно й безбол≥сно, не втративши при цьому свого морального суверен≥тету, не кажучи вже про територ≥альний.
ультура –ус≥ античноњ була висока, про що св≥дчать й ≥сторичн≥, й фольклорн≥, й археолог≥чн≥ в≥домост≥. Ѕезперервн≥сть традиц≥й хл≥боробських народ≥в, ¤к≥ насел¤ли наш≥ земл≥ принаймн≥ ще за три тис¤ч≥ рок≥в до новоњ ери, давно стала акс≥омою й не вимагаЇ доведенн¤. «нах≥дки ж останн≥х археолог≥чних розкопок на ”крањн≥ не т≥льки п≥дтверджують це, а й беззастережно довод¤ть високий р≥вень тод≥шньоњ культури й сусп≥льного розвитку.
Ќам дос≥ було в≥домо, що на ”крањн≥ вже п'¤ть тис¤ч рок≥в тому, наприклад, виробл¤ли чудовий керам≥чний посуд, простота й витончен≥сть форм ¤кого ставили це гончарне мистецтво на р≥вень з шедеврами стародавнього св≥ту. Ќе знали ми т≥льки - де й хто його виробл¤в. «акрадалис¤ нав≥ть сумн≥ви щодо його походженн¤ з нашоњ земл≥, бо норман≥сти насел¤ли њњ нап≥вдикими прим≥тивними людьми.
“а нещодавно археолог≥чна експедиц≥¤ ƒержавного ≥сторичного музею ”крањни на чол≥ з “. √. ћовшею знайшла в басейн≥ —ереднього ƒн≥стра ун≥кальн≥ гончарн≥ печ≥, де виготовл¤вс¤ саме цей посуд. ÷≥лий квартал гончарних майстерень! ÷≥ печ≥ належать до того типу, ¤кими користуютьс¤ й сучасн≥ гончар≥. УЌаш≥ досл≥дженн¤, - стверджуЇ “. √. ћовша, - зм≥нюють у¤вленн¤ про економ≥ку давньохл≥боробських наших племен ≥ про роль гончарства в н≥йФ. √ончарн≥ печ≥, знайден≥ б≥л¤ села ∆ванець, належать до т≥Їњ категор≥њ, ¤ку можуть обслуговувати лише чолов≥ки, а гончарство вже тод≥ стало не домашн≥м зан¤тт¤м дл¤ власного вжитку, а ремеслом. “а й розм≥щенн¤ к≥лькох таких дво¤русних печей пор¤д св≥дчить про те, що посуд виробл¤вс¤ масово, отже, дл¤ ринку. оли зважити на високу ¤к≥сть керам≥ки та њњ чудове оформленн¤, то стане зрозум≥ло, чому належить вважати культуру античноњ –ус≥ дуже високою.
”читаймось лишень пильн≥ше в р¤дки √еродотових УћузФ, ≥ ми там побачимо, що так, усе зб≥гаЇтьс¤, все в≥дпов≥даЇ ч≥тким законам сп≥вв≥дносност≥ продуктивних сил ≥ виробничих в≥дносин: ≥ та чудова гончарна промислов≥сть, ≥ високо розвинене хл≥боробство ск≥ф≥в-орач≥в, бо ж сам √еродот каже - й н≥хто не т¤г його за ¤зик казати саме таке: УЌад алазонами (тобто на —ередньому й ¬ерхньому ƒн≥стр≥) живуть так зван≥ ск≥фи-орач≥, ¤к≥ с≥ють хл≥б не дл¤ власного вжитку, а на продажФ. ј це може означати лише одне: що хл≥боробське сусп≥льство тут було високо розвинене, з товарним виробництвом ≥ ремеслами, а отже ж, очевидно, й класове.
≤ це в той час, коли ≈ллади ще й на св≥т≥ не було, а стародавн≥ Їгипт¤ни називали грек≥в не елл≥нами, а Удикими данайц¤миФ, ¤к≥ т≥льки й ум≥ли - що служити в допом≥жному в≥йську найманих пращник≥в найдавн≥ших династ≥й фараон≥в.
–≥вень культури та соц≥ального розвитку античноњ –ус≥ п≥дтверджують й археолог≥чн≥ розкопки в самому иЇв≥. —отн≥ й сотн≥ грошових знах≥док ≥ дес¤тки грошових скарб≥в II-III стор≥ч новоњ ери можуть св≥дчити т≥льки одне: пор¤д з високо-розвиненою промислов≥стю рем≥сник≥в ≥снувала й широко розгалужена система торг≥вл≥. якщо в земл≥ знайдено дес¤тки великих грошових скарб≥в, то в сто й тис¤чу раз≥в б≥льше було њх в об≥гов≥, бо скарби закопували в землю не дл¤ археолог≥в, а дл¤ того, щоб переховати на певний час, а пот≥м викопати й пустити њх знову в об≥г. ƒес¤т≥й багатих скарб≥в так ≥ лишилис¤ з нев≥домих причин у земл≥, й вони взайве, й цього разу беззаперечно, засв≥дчують на¤вн≥сть високорозвиненого товарного виробництва тод≥шнього сусп≥льства.
«в≥дси, очевидно, сл≥д зробити ≥ Їдино можливий лог≥чний висновок: на¤вн≥сть численного класу купц≥в передбачаЇ ≥снуванн¤ не ¤кихось городищ або селищ общинно-родовоњ формац≥њ, а м≥ст, ¤к≥ ц≥лком в≥дпов≥дали вимогам уже феодального сусп≥льства.
“аким м≥стом був принаймн≥ в I-III стор≥чч¤х ињв, тобто √унугард ≥ √ун≥борг час≥в јтт≥ли, тобто ћетропол≥с ѕтолеме¤, а може, й Ѕас≥ле¤ √еродота. ≤ ¤кщо французи нещодавно в≥дсв¤ткували 2000-л≥тт¤ своЇњ столиц≥ т≥льки на т≥й п≥дстав≥, що ёл≥й ÷езар згадував серед переможених ним ¤кесь плем'¤ париз≥Їн≥в, а сам ѕариж засновано 500 рок≥в потому, - то ми мусимо вз¤ти за р≥к народженн¤ нашшого иЇва принайм≥ той р≥к V стол≥тт¤ до новоњ еи, коли √еродот в≥дв≥дав ”крањну, хоча "столиц¤ ск≥ф≥в Ѕас≥ле¤" вже давно ≥снувала до час≥в √еродота.
ињв сто¤в над ƒн≥пром, ≥ сто¤в з незапам'¤тних в≥к≥в. ≤ не обов'¤зково шукати сл≥д≥в його саме там, де в≥н був у часи ¬олодимира та ярослава, бо кожна епоха мала своњ вимоги й до людей, ≥ до м≥ст. —тародавн≥й √алич, наприклад, м≥стивс¤ в≥д √алича сучасного за 6 к≥лометр≥в, але ж не кажемо, що це р≥зн≥ населен≥ пункти. « цього приводу надзвичайно ц≥нною видаЇтьс¤ нам знах≥дка √. ћ. та ≤. √. Ўовкопл¤с≥в у кињвському район≥ ќболонь: вони в≥дкрили поселенн¤ II ст. до н. е.- II ст. н. е., що неаби¤к прислужилось ≥сторикам, подовжуючи б≥ограф≥ю иЇва в глиб античних час≥в.
≤стор≥¤ наша повна б≥лих пл¤м, ≥стор≥ограф≥¤ р¤сн≥Ї пл¤мами темними й ще б≥льше - затемненими. … цей справедливий док≥р, - ¤к казав ќ. ¬ельтман, рос≥йський письменний минулого стор≥чч¤, може, не досить озброЇний археолог≥чними матер≥алами, зате щедро обдарований талантом ретроспективного анал≥тика, - л¤гаЇ на сумл≥нн¤ не так найдавн≥ших ≥сторик≥в, ¤к на ≥сторик≥в доби ≥стинно варварськоњ, коли старанн≥сть, доброчесн≥сть та прагненн¤ об'Їктивност≥, що ≥снували ран≥ше, почали в масовому пор¤дку, при переписуванн≥ античних св≥дчень та хрон≥к, зам≥нюватись нев≥гласькими перекручуванн¤ми, описками та св≥домим п≥дтасовуванн¤м дл¤ наперед планованого вкор≥ненн¤ в ≥стор≥ограф≥њ не≥снуючих факт≥в ≥ д≥й, прийшлих династ≥й та прийшлих народ≥в-завойовник≥в.
≤ наш св¤тий першообов'¤зок вишукувати в полов≥ нещирост≥ й тенденц≥йних перекручувань зерна правди - ¤к би це не важко й на перший погл¤д безнад≥йно не здавалось.
*
