Історія України |
| До Головної сторінки |
Оповідка про козацькі місця України. Трахтемирівщина.Автор: Володя Набок Оповідка про козацькі місця України. Трахтемирівщина Стоїть одним одна хатина... З хатини видно Україну І всю Гетьманщину кругом. Під хатою дідусь сивенький Сидить, а сонечко низенько Уже спустилось над Дніпром. Сидить, і дивиться, і дума, А сльози капають... «Гай! гай!..— Старий промовив.— Недоуми! Занапастили божий рай!.. Гетьманщина!!..» Тарас Шевченко, "Сон" ("Гори мої високії...") Їдемо до козацького краю на вишкіл. Вже в дорозі, з засидженого вікна маршрутки, око бачить краєвиди, що чарують душу: пагорби, долини верболозу, он гай, там далі -- озерце, он зблиснула дорога.. Саме так і раніше малювалася в уяві козацько-українська вольниця: простора, багата, сильна і ласкава. Козацький край, вільний край, серце України, всієї нашої цивілізації: Трипілля, Зарубинець, Трахтемирів, Сурми... Зараз їдемо до Трахтемирова, аби за ці півтора дні хоч одним оком поглянути на цей сивий і сильний край, відчути його дух. Кажуть, енергетично надзвичайно, надзвичайно насичений...  Сходимо на кінцевій зупинці маршруту "Київ - Великий Букрин", себто приїхали до села Великий Букрин. А є ще Малий Букрин.Великий Букрин, автовокзал... Два закинуті, хоча ще добротні, будинки (певно, в минулому автостанція та магазин), нова на вигляд траса, кілька електростовпів -- от і все, що може нагадувати про цивілізацію. В хащах кленків, височенної трави та зілля губиться будь-який краєвид, хоча тут недалеко десь-таки є привокзальний магазинчик. Та зараз не відчувається нічого, окрім тиші. З цього місця до Трахтемирова йти ні близько ні далеко, кілометрів вісім (або й більше, це якщо трасою), добиратися туди найкраще пішки, крізь ліс та хащі, шляхом довше, менше вражень. Та зараз стаємо табором в цьому селі, тут і проводитимем свій вишкіл, з ласкавого дозволу, біля обійся пана козака Андрія. Цей чоловік один з перших, хто на початку дев’яностих, з невеликою групою інших козаків, взяв на себе відповідальність практичного відродження українського козацтва. Він просто переселився в ці місця. Назовсім. Спочатку побудували жилу землянку біля Трахтемирова, далі хотіли викупити там хату та постійні конфлікти з новоспеченими "новоукраїнними хазяями" цих земель змусили оселитися дещо далі, в Великому Букрині. Взагалі, в цих місцях потроху оселяються козаки. Один одного в обличчя знають, бо небагато поки таких сміливців (сміливців без перебільшення). Оселитися в краю, історично та духовному надзвичайно багатому, але цивілізаційно здичавілому, здавалося б, до межі (ані школи, магазин неблизько, зв’язок не всюди -- мобільні беруть тільки біля дніпровського берегу, добре, хоч електрика є) -- не кожен зважиться. Та є амбіції відкрити школу, розвинутись в повноцінне самодостатнє козацьке поселення, і тут без особливого пафосу. Є знайомі місцеві козаки-вчителі для вчення, козаки-кобзарі для духу, є зв’язки з побратимами по всій Україні, а головне, є молодь. Сам бачив вогонь у очах хлопців, коли говорили, що непогано б тут хату купити. Розумів, що не пусті слова. Так що, дасть Бог, доживемо до часу, як воскресне Трахтемирівщина в живій плоті. Ба, може й самі приймемо в тому участь? Ще б можна багато розказати про життя-буття наших козаків, хто вони є, чим займаються, який за плечима досвід боротьби та мирної праці, просвітницько-вишкольної роботи, скільки переїжджено країн та переплавано морів -- та не в цій статті це викласти. І не в одній і не вдвох, бо таки багато про що розказувати, невичерпна жива криниця досвіду, пити і пити...  Сільська дорога... Ніби польова чи, краще, садова -- дерева-кущі, де-не-де видніються хати. А ось і наша "база": такий же, звичайний сільський, будиночок, поряд -- невеличкий навіс, нова стріха якого половинчасто блискає свіжокритим очеретом, знадвору -- коловоротний колодязь. Тут і живе пан Андрій. А ось і він сам: вище середнього зросту, круглоголовий, з козацькими вусами та чубом, вже немолодий чоловік, в окулярах. Вітаємось по-козацьки: руками -- навхрест, груди до грудей, з короткими обіймами.Розклали табір, підняли червлене знамено, шикування, постріл з гармати -- табір відкрито. Нас чекають смуга перешкод, урок рукопашного бою, юридичний вишкіл, козацькі забави... А ще, звичайно, козацька страва: куліш, а на вечерю густа гречана, приправлена салом та овочами, каша.  Пан Андрій повідує, що сюди, на ці землі, їдуть люди для психологічого, духовного зцілення. Приїхавши з гамного міста, з людиною тут творяться дива -- дух краю витягує з неї негатив, наступає психологічне зцілення. А за сим і фізіологічні хвороби лікуються значно легше.Йдемо до Дніпра купатися. Вода насичена дрібними світлозеленими водоростями, глибокого місця знайти так і не вдалося, хоч від берега відійшли метрів на сімсот: то була мілина затоплених лук колись заселеної землі. Неподалік бачимо людський череп, хтось із знаючих розповідає, що в цих місцях людських кісток та поіржавілих частин військової техніки часів 2ї світової дуже багато. Тут проходив Букринський плацдарм (1000years.uazone.net/battles.htm). Наступного дня йдемо в Трахтемирів. Не по асфальтованому шляху, який виклав собі один з державних чиновників до своєї дачки. Крізь ліс, крізь хащі. Там теж є дорога, але своя, втоптана ногами. Інколи йдемо просто крізь бездоріжжя дерев та трави. Час від часу по дорозі трапляється шовковичка чи яблунька, тут робимо невеликий привал.  Довкола дикорослий ліс з молодих дерев, кущів, а на горі, як гайстер серед очерету, бачимо самотню закинуту хату: це вже і є Трахтемирів. Далі -- ще одна. І ще... Тут ще десь живе одна-єдина людина, якийсь дід, що не купився на страшилки про затоплення, не виїхав у світ, але в словах пана Андрія вчувається невдоволення, деяке роздратування до цього діда. Отже, в гості не завітаємо. Та й часу не особливо багато, за кілька годин маємо виїжджати в Київ, а ще ж треба побути на Козацькому цвинтарі, на Дніпрі, узбережжя якого усипане дрібними черепками кількох давніх, і більш нових, культур, ще треба побути біля Козацького хреста. А шлях назад, а підкріпитися перед дорогою...Йдемо прямо до Цвинтара. Був свого часу в цій місцині козацький шпиталь (по аналогії з канівським козацьким монастирем, тільки ще давніший), тут козаки лікувалися, старі доживали віку. Таке ж, поросле молодняком, хащами зілля, увите барвінком, закинуте місце, хоча подекуди видніються зовсім свіжі, вже нашого часу, могили з залізними хрестами.  Але то винятки, а так -- всюди кам’яні надгробки з вибитими на них зображеннями хрестів, стріл, списів, шабель... Надгробки старі, на багатьох з них значиться дата XIX-XX століть, але насправді вони є багато старішими, тільки переставленими на новіші могили; вперше вони поставлені ще давніше, без підпису, без дати. Здаля ніби здається, що надгробки однотипні: або просто прямокутний камінь або кам’яний хрест. Підійшовши ближче, бачиш унікальність кожного, виражається в стилю вибитого в камені зображення, нанесеними символами, стилю написів (непоганий фоторепортаж з Козацького цвинтара можна знайти на http://community.livejournal.com/all_ukraine/41804.html). Є тут хрест, оздоблений за кельтським стилем, хоча то і несправжній кельтський стиль. Справжній є на Скіфських курганах, тут недалеко, але все-одно навідатись не встигнем. А шкода...Повертаємо до Дніпра. Проходимо по мощеним доріжкам вибудованої за народний кошт державно-приватної дачі. Раніше нам би цього не дозволили та Помаранчева революція і сюди принесла свої плоди: тепер охоронець тільки пасе нас очима. Минаємо вертолітний посадковий майданчик, обходимо убого оформлені декоративні залізні ворота, символом яких, безперечно, є господар цих місць, вепр. Доріжка іде трохи вниз, врешті перед очима блиснула вода. Від швидкого кроку вниз, до дніпрової синяви, на деякий час зупиняє придорожня абрикоска. Піщаний берег усіяний дрібними черепками від глечиків та іншого господарчого приладдя різних історичних культур. Скільки ж їх тут мало бути, якщо прямо на березі, зачерпнувши пісок, маєш в жмені кілька таких глечикових та полумискових друзок! Поки охочі купалися на глибині, що сягала пояса (тут теж затоплені луки), сам визбирував найбільш колоритні залишки прадавньої історії. Дехто млів на приємному сонці, омиваючись несильним вітерцем, дехто згадував, як знаходив поблизу цього місця людські кості та поіржавілі частини військової техніки часів 2ї світової -- на цьому місці, на Букринському плацдармі, у ті роки полягло біля шестисот тисяч наших солдат...  Чергова зупинка. Дніпрові кручі. Тут вони не надто високі (там далі, при огинанні півострова є значно вищі та крутіші, але до того місця добиратися зо два дні), але це не заважає споглядати краєвид, від якого надовго забиває дух. На кручі стоять два хрести. Один з них на мощеному з каменів, дебелому апостаменті. На ньому залізна табличка з написом: "Теї слави козацької повік не забудем", а нижче "Трахтемирів -- козацька столиця". Цього хреста поставив пан Андрій разом з козаками, як пам’ятку. Тут поблизу також могила отамана Мухи. Був він похований на самій горі спочатку, та "хазяї", коли будівництво проводили, перенесли її в інше місце. В яке не так то й просто зараз доступитися, буде конфлікт з охороною того ж таки будівництва. В тій місцевості багато отаких могил-хрестів, навіть як не брати Козацького цвинтара. Зі слів товариша, треба лиш ходити та дивитися. Навіть особливо не вишукувати, бо там і Зарубинці недалеко (та сама Зарубинецька культура),  і давнє, тепер вже тільки історичне, місто Сурми, а далі, під Каневом, поховані деякі гетьмани й видатні козацькі отамани, а ще недалеко все ті ж Скіфські кургани...Назад повертаємось іншою дорогою, крізь ліс. Добрячі хащі, закрадається думка про правильність шляху, проте наш поводир, пан Андрій, добре знає місцевість. Знову проходимо повз хати-пустки, от виходимо до асфальту, скоро підійдемо до нашої хати-табору. Вона вирине несподівано, як і кожна хата, що стоїть зараз в цих місцях: маленькі острівці серед буйного літнього моря зелені. Пообідали перед дорогою, за рюкзаки -- і до вокзалу. Скоро сіли, скоро й поїхали. Приїхати ще. Обов’язково. Кто имеет права на Киевскую Русь | “Українське бароко”. Театральне мистецтво. | Релігія, мистецькі набутки слов’ян. | Сковорода | Трипільська та Черняхівська культури. | Культурний процес України у ХVІІІ ст. | Слов’янська писемність. | Архітектура та образотворче мистецтво. | Україна в другій половині ХVІІ століття. МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ *Біблійна генеалогія в етногенетичних концепціях польських та українських хроністів *Українська та великоруська культури у XVII столітті: культурний вплив чи культурний конфлікт? *Ідея Козацтва - в Українській Душі *Етнополітична термінологія XIV-XVI століть *О территориальной привязке этнонима «русские» *Представления об этнической доминации * “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении . *Эмский указ. *Есхатологічні Передчуття Людства та Відбиття їх у Поезії *Ідея Козацтва - в Українській Душі * Українська Ідея *Гог в Краю Магога і Місія України * З Води Та Вогню * А.Кримський Про "Колиску Народів" *Триполізм - Наша Ідея *Чи може бути столиця "молодшого брата" матір'ю міст руських? *Епітафія Енеєві * Підвалини Європейської Цивілізації *На Якій Землі Живемо? * Тризуб Посейдона І Володимир *Феномен Шевченка *ЩО ТАКЕ Національна Ідея? *Древність Українських Говорів *Та Спитайте: Хто Ми, Чиї Сини. *Потоп На Україні * Перстень З Оріхалком * Хлібороб Світу - Історичне Призначення Українців * Братня Дружба *Хронолог Ви,при бажанні, можете надсилати статті з історії України на нашу адресу ( ukrainaforever@yandex.ru ), і ми розмістимо їх на нашому сайті www.ukrainaforever.narod.ru  |