≤стор≥¤ ”крањни

1. ’ронолог≥¤

2. √оловн≥ напр¤ми розвитку фонолог≥чноњ системи п≥д протоукрањнську добу

3. ‘ормуванн¤ украњнськоњ мови ¤к Їдност≥

4. ѕисемна мова давньоукрањнськоњ доби ¤к св≥дченн¤ фонолог≥чного розвитку украњнськоњ мови

5. ¬≥дмежуванн¤ давньоукрањнських памТ¤ток

6. ќсновн≥ писемн≥ памТ¤тки давньоукрањнськоњ доби

7. «авваги щодо використанн¤ давньоукрањнських текст≥в ¤к фактичного матер≥алу дл¤ ≥сторичноњ фонолог≥њ украњнськоњ мови

¬»Ѕ–јЌј Ѕ≤ЅЋ≤ќ√–ј‘≤я

1. ’–ќЌќЋќ√≤я

ѕер≥одизац≥¤ ≥стор≥њ постанн¤ й розвитку звуковоњ та фонемноњ систем украњнськоњ мови ірунтуЇтьс¤ в ц≥й книз≥ на ц≥лковито зовн≥шньому чиннику Ч характер≥ писемних св≥дчень. «м≥ни в њхньому характер≥ не визначали фонолог≥чного розвитку й не визначалис¤ цим останн≥м. ѕроте вони мають чималу вагу дл¤ вченого, ¤кий мусить пристосовувати власну методику до матер≥алу, що зазнаЇ зм≥н; зас¤г в≥домостей, що њх ми маЇмо дл¤ р≥зних пер≥од≥в, залежить в≥д іатунку самих на¤вних св≥дчень та в≥д способу њх використанн¤. (ўодо спроби пер≥одизац≥њ, побудованоњ на внутр≥шн≥х законом≥рност¤х фонолог≥чноњ еволюц≥њ, Ч див. 62.1).

ќдначе позамовну природу чинника, покладеного в п≥дмурок такоњ пер≥одизац≥њ, не варто переоц≥нювати. «а зм≥нами в характер≥ памТ¤ток сто¤ть зм≥ни в тип≥ л≥тературноњ мови (¤кщо така Ї) й у ставленн≥ людей до ц≥Їњ мови, що спричин¤ютьс¤ под≥¤ми сусп≥льного житт¤ й культурно-пол≥тичними реал≥¤ми. ”се це може й соб≥ впливати (зазвичай, опосередковано) на саму природу мовноњ еволюц≥њ, наприклад, спри¤ючи д≥алектному др≥бненню або нац≥ональному обТЇднанню, спричин¤ючи м≥ірац≥њ людност≥, полегшуючи або утруднюючи сп≥лкуванн¤, актив≥зуючи або впов≥льнюючи контакти з нос≥¤ми ≥ншоњ мови (мов) тощо. ќтже, нав≥ть фонолог≥чний розвиток п≥дл¤гаЇ, врешт≥, впливов≥ цих умов та чинник≥в.

ѕерех≥д в≥д до≥сторичноњ до давньоукрањнськоњ доби уреальнюЇтьс¤ внасл≥док по¤ви писемних текст≥в, а в≥дтак ≥ запровадженн¤ першоњ л≥тературноњ мови. ÷е сталос¤ наприк≥нц≥ X ст., дарма що в ”крањн≥ з тих час≥в не збереглос¤ жодноњ памТ¤тки. Ќайдавн≥ший в≥домий текст (¤кщо не брати до уваги к≥лькох незначних іраф≥т≥, що зТ¤вл¤ютьс¤ десь ≥з 1042 р., а також монет, викарбуваних кн¤зем ¬олодимиром п≥сл¤ його наверненн¤ у христи¤нство приблизно м≥ж 990 ≥ 1015 рр., з њхн≥м рудиментарним текстом) датуЇтьс¤ наступним стор≥чч¤м Ч ≤зб. 1073 ¹. ƒе¤к≥ недатован≥ памТ¤тки (особливо √р. Ѕог. XI ст.), ¤кщо судити з њхнього правопису, передують йому в час≥. ќтже, ≥сторичний пер≥од у розвитку украњнськоњ мови починаЇтьс¤, у ірунт≥ реч≥, з середини XI ст.

 ¹ ўодо найдавн≥шого датованого кириличного тексту (ќстр. ™в. 1056-1057) Ч див. 14.5.

 олискою першоњ л≥тературноњ мови в ”крањн≥ був  ињв з його церковними та пол≥тичними установами. Ћ≥тературна мова не могла не зазнати докор≥нних зм≥н ≥з занепадом  иЇва, що нам≥тивс¤ в середин≥ XII ст. ≥ вочевиднивс¤ в ход≥ захопленн¤ та зруйнуванн¤ м≥ста спочатку кн¤зем јндр≥Їм Ѕоголюбським (1169 р.), згодом половц¤ми, що њх провадив кн¤зь-вигнанець –юрик (1203 р.), ≥ нарешт≥ татарами п≥д проводом хана Ѕати¤ (1240 р.). “радиц≥¤ писемноњ мови, однак, збереглас¤ ≥ нав≥ть розкв≥тла на коротший час (XII-XIII ст.) на ¬олин≥ та в √аличин≥. ѓњ остаточний занепад зб≥гс¤ в час≥ з недовгим пануванн¤м угр≥в, а пот≥м ≥ тривал≥шим пануванн¤м л¤х≥в у √аличин≥ внасл≥док троњстих Ч польсько-угорсько-литовських Ч воЇн у 1340Ч1387 рр., захопленн¤ литовц¤ми  иЇва (бл. 1362 р.), ѕод≥лл¤ (бл. 1363 р.) ≥ скасуванн¤ ними в пер≥од з 1387 по 1393 р. майже вс≥х м≥сцевих спадкових кн¤з≥вств. «а к≥нцеву дату давньоукрањнського пер≥оду, нехай дуже умовну, може правити 1387 р., коли почалос¤ довготривале пануванн¤ ѕольщ≥ над Ћьвовом ≥ √аличем, а центр ¬олин≥ Ћуцьк п≥дпав п≥д владу литовського правител¤ Ч кн¤з¤ ¬итовта. «а цього п≥дходу, давньоукрањнська доба тривала в≥д трьох до чотирьох стол≥ть, ¤к ≥ протоукрањнська доба (в≥д VII до XI ст.).

2. √ќЋќ¬Ќ≤ Ќјѕ–яћ» –ќ«¬»“ ” ‘ќЌќЋќ√≤„Ќќѓ —»—“≈ћ» ѕ≤ƒ ѕ–ќ“ќ” –јѓЌ—№ ” ƒќЅ”

ѕор≥вн¤нн¤ успадкованоњ в≥д прасловТ¤нськоњ мови системи голосних (див. 2.2) з насл≥дками њњ розвитку п≥д протоукрањнську добу (див. 13.7) засв≥дчуЇ радикальне зменшенн¤ њхньоњ к≥лькост≥. « 14 повноц≥нних голосних фонем, а також двох нефонолог≥чних носових голосних ≥ чотирьох "функц≥ональних дифтонг≥в" типу _еar, _oal Ч укуп≥ 20 голосних Ч ц¤ система скоротилас¤ до 9 одиниць. ÷е сталос¤ внасл≥док злитт¤ ę з а, o_н з u та дедифтонг≥зац≥њ функц≥ональних дифтонг≥в, але, передус≥м, унасл≥док утрати фонолог≥чних просодичних ознак часок≥лькост≥ та тону. ¬трата складних голосних була ще одн≥Їю характерною рисою цього процесу.

–≥вноб≥жно з≥ зменшенн¤м к≥лькост≥ голосних звук≥в ≥ голосних фонем склад приголосних зростав. Ќа м≥сц≥ первинноњ системи з 15 приголосних (див. 2.3) наприк≥нц≥ перед≥сторичноњ епохи постаЇ система з 31 або 30 приголосних, що мала три новопостал≥ р¤ди помТ¤кшених приголосних, середньоп≥днеб≥нних та африкат, що навзаЇм накладалис¤ м≥ж собою:

 ²  оли йдетьс¤ про v та j, њх уз¤то в дужки з огл¤ду на њхн≥й нап≥ввокал≥чний статус, натом≥сть rТ Ч з огл¤ду на його стверд≥нн¤ в де¤ких гов≥рках.

—клад приголосних зр≥с так сильно внасл≥док палатал≥зац≥йних процес≥в. ” де¤ких випадках мТ¤кшенн¤ не було фонолог≥чним (сТ та середньоп≥днеб≥нн≥), але част≥ше все-таки виникала опозиц≥¤ за мТ¤к≥стю/тверд≥стю.

«берегли чинн≥сть ≥ успадкован≥ обмеженн¤ щодо складовоњ структури: склади зак≥нчувалис¤ на голосний, ¤вл¤ючи собою сполуки типу —— + V, CCC + V, але найчаст≥ше Ч C+V. ƒо вин¤тк≥в належали, з одного боку, склади, що зак≥нчувалис¤ на r або l (лише п≥сл¤ ъ або ь, ¤к у вълкъ), а з другого Ч склади, що м≥стили сам-один голосний звук (о-, и- на початку слова: осЇнь, унъ ТюнийТ).  ≥льк≥сть скупчень приголосних дещо зменшилас¤ через занепад t та d перед l у середин≥ слова, але суттЇвих зм≥н у цьому звТ¤зку не в≥дбулос¤.

ƒе¤к≥ звукозм≥ни спри¤ли посиленню внутр≥складовоњ гармон≥њ, що вимагала мТ¤ких або помТ¤кшених приголосних перед голосними переднього р¤ду й непомТ¤кшених приголосних перед голосними непереднього р¤ду; до њх числа належать суц≥льне мТ¤кшенн¤ приголосних перед еЈ (ě) та слабким ь й утрата j- перед о та u в початкових складах. «ародженн¤ двоскладовоњ гармон≥њ голосних спостер≥галос¤ в дистрибуц≥њ е та о в залежност≥ (по гов≥рках) в≥д голосного в наступному склад≥ (пьшоно проти пьшЇниц¤), у ход≥ формуванн¤ повноголосу й, можливо, у звуженн≥ е та о перед складом з≥ слабким Їром (див. 20.5).

ќднак двоскладова гармон≥¤ е та о означала часткове порушенн¤ засади внутр≥складовоњ гармон≥њ, зг≥дно з ¤кою звук о не м≥г сто¤ти п≥сл¤ мТ¤ких та помТ¤кшених приголосних. ÷ей принцип був порушений в ус≥х континуантах прасловТ¤нських приголосних перед j, унасл≥док чого помТ¤кшен≥ приголосн≥ почали також передувати голосним заднього р¤ду, а вс≥ приголосн≥ перед а < ę (мјсо) зазнавали мТ¤кшенн¤. ÷е була в≥дчутна проломина в систем≥ внутр≥складовоњ гармон≥њ, ¤ка хоч ≥ була надал≥ чинна, але не могла вже, ¤к давн≥ше, усувати порушенн¤ такого типу (¤к њх усувано, прим≥ром, у процес≥ прасловТ¤нського знеогубленн¤ (переходу в передн≥й р¤д) голосних заднього р¤ду п≥сл¤ мТ¤ких та помТ¤кшених приголосних, наприклад, *morjo- > морıЇ ” широкому розум≥нн≥ цим була започаткована суперечн≥сть м≥ж двома тенденц≥¤ми.  р≥м того, збереженн¤ фонолог≥чно релевантного наголосу (за усуненн¤ часок≥лькост≥ та тону) суперечило законам, що визначали структуру склад≥в та сл≥в у п≥зньопрасловТ¤нський пер≥од, Ч ¤к њм суперечило, зрештою, вже й самé зростанн¤ к≥лькост≥ приголосних фонем при зменшенн≥ набору голосних фонем.

“аким чином, звукозм≥ни в протоукрањнських д≥алектах були внутр≥шньо суперечливими: почасти продовжуючи тенденц≥њ, властив≥ п≥зньопрасловТ¤нському пер≥одов≥, вони запроваджували водночас нов≥ ¤вища, зор≥Їнтован≥ зовс≥м ≥накше. “ож зм≥ни в давньоукрањнськ≥й мов≥, ¤кими зведено нан≥вець принцип в≥дкритост≥ склад≥в та внутр≥складовоњ гармон≥њ, запов≥далис¤ ще у протоукрањнськ≥ часи, незважаючи на те, що задавнен≥ тенденц≥њ (п≥зньо)прасловТ¤нського походженн¤ тод≥ ще не перестали д≥¤ти.

3. ‘ќ–ћ”¬јЌЌя ” –јѓЌ—№ ќѓ ћќ¬» я  ™ƒЌќ—“≤

Ќакопиченн¤ тенденц≥й (нашк≥цованих у 5.7), що згодом стали характеристичними дл¤ украњнськоњ мови, вкуп≥ з частковим збереженн¤м п≥зньопрасловТ¤нських тенденц≥й у внутр≥шньому розвитку протоукрањнських гов≥рок, супроводжувалос¤ поступовим формуванн¤м специф≥чних д≥алектних обТЇднань, що склали в майбутньому сукупн≥сть украњнських д≥алект≥в. —туп≥нь незалежност≥ кожноњ звукозм≥ни, що заторкнула протоукрањнськ≥ д≥алекти, щоразу зазначавс¤ у кожному попередньому розд≥лов≥. ”се це можна стисло п≥дсумувати, з певними спрощенн¤ми, у вигл¤д≥ такоњ таблиц≥:

 ³ ± показуЇ, що в≥дпов≥дну зм≥ну под≥л¤ла частина украњнських д≥алект≥в або що вона под≥л¤лас¤ лише частково, наприклад, б≥лоруська мова, ¤к ≥ украњнська, знаЇ перех≥д kv у cv, але на противагу украњнськ≥й, не маЇ жодних випадк≥в збереженн¤ kv. ” п≥драхунках так≥ випадки берутьс¤ за "1,5".

 ⁴ (+) позначаЇ зм≥ну, що њњ под≥л¤но з украњнською мовою, але згодом усунено в певн≥й мов≥ в дуже ранн≥ часи (до≥сторичн≥ або на самому початку ≥сторичноњ доби). “ак≥ випадки рахуютьс¤ ¤к "1".

« наведених 23 зм≥н, або ознак, т≥льки дв≥ Ї на¤вн≥ виключно в протоукрањнських д≥алектах. « цих двох одна (sk перед голосними переднього р¤ду) характеризувала кињвсько-пол≥ську групу протоукрањнських д≥алект≥в, а друга (ě) датуЇтьс¤ найп≥зн≥шим часом. –ешта ознак Ї сп≥льн≥ з де¤кими сум≥жними словТ¤нськими (прото)мовами, хоча жодна, за вин¤тком ū₁ > у, не Ї сп≥льна з ус≥ма одразу ⁵. Ѕлижче за вс≥ мови до протоукрањнськоњ стоњть протоб≥лоруська (17,5 з 23), а дал≥ таким пор¤дком: рос≥йська (15,5), болгарська (9,5) та польська з≥ словацькою (по 7,5 кожна). ”крањнську мову Їдиним ц≥лим на ц≥й ≥сторичн≥й стад≥њ робила не к≥льк≥сть ун≥кальних зм≥н, але њх своЇр≥дне сполученн¤. ќск≥льки сп≥льн≥ зм≥ни були, принаймн≥ почасти, започаткован≥ на сп≥льному (прасловТ¤нському) ірунт≥, в≥дцентров≥ сили ви¤вл¤лис¤ у своЇр≥дност≥ њхнього сп≥в≥снуванн¤. Ќе меншу вагу маЇ майже повна в≥дсутн≥сть ц≥лком тотожних ≥зоглос. ¬ин¤ток становл¤ть лише ≥зоглоси 12, 13 та 17, що обТЇднують протоукрањнськ≥ д≥алекти з проторос≥йськими й протоб≥лоруськими, та ≥зоглоси 19 ≥ 20, що обТЇднують протоукрањнськ≥ д≥алекти з ус≥ма сум≥жними словТ¤нськими, але перетинають протоболгарську зону. ÷е перетинанн¤ ≥зоглос надзвичайно типове дл¤ доби розпаду прасловТ¤нськоњ Їдност≥ з њњ нестаб≥льн≥стю та формуванн¤м нових мовних меж.

” цьому звТ¤зку сл≥д зазначити, що сила ≥зоглос протоукрањнськоњ епохи под≥лила украњнський терен. ћожна припустити ≥снуванн¤ на той час численних д≥алект≥в. ѕочатковий  ињвський л≥топис перел≥чуЇ або згадуЇ словТ¤нськ≥ племена, з ¤ких частково або повн≥стю могли жити в ”крањн≥ так≥: с≥вер¤ни довкруж „ерн≥гова, пол¤ни довкола  иЇва, улич≥ (з тиверц¤ми) з самого початку м≥ж нижн≥ми б≥гами ƒн≥пра та ƒунаю, дул≥би (або бужани) на ¬олин≥, деревл¤ни м≥ж √оринню та ƒн≥пром на п≥вдень в≥д ѕрипТ¤т≥, в≥рог≥дно б≥л≥ хорвати в карпатському реі≥он≥ та, можливо, дещиц¤ дрегович≥в у верхо- ≥ середньор≥чч≥ ѕрипТ¤т≥. “еоретично можна припустити, що кожне племТ¤ мало своњ д≥алектн≥ особливост≥. ”т≥м, дл¤ сучасного досл≥дника вони так чи так Ї втрачен≥ ⁶.

 ⁵ ™ й ≥нш≥ нововведенн¤ останнього типу, але вони не внесен≥ до таблиц≥ через те, що сталис¤ п≥сл¤ прасловТ¤нськоњ доби, хоч ≥ були сп≥льнословТ¤нськ≥.

 ⁶ ’≥ба що за вин¤тком тепер≥шн≥х середньопол≥ських гов≥рок (м≥ж ƒн≥пром та √оринню), ¤к≥ можуть бути продовженн¤м плем≥нного д≥алЇкту деревл¤н, зважаючи на те, що цю територ≥ю найменше зачепили п≥зн≥ш≥ м≥ірац≥њ людност≥.

 ^* √еограф≥чн≥ назви подаютьс¤, ¤к правило, в њх сучасн≥й форм≥; м≥ста позначено дл¤ загальноњ ор≥Їнтац≥њ, незалежно в≥д часу њхнього заснуванн¤.

Ќа сьогодн≥ ще простежуЇтьс¤, до того ж досить ч≥тко, розпод≥л м≥ж двома основними реі≥онами: ѕол≥сс¤м (п≥вн≥ч) та √аличиною (п≥вдень ≥ п≥вденний зах≥д).  ињв ув≥ходить загалом до пол≥ськоњ д≥алектноњ зони, ¤к ≥ ¬олинь, Ч за Їдиним вин¤тком зм≥ни "п≥вденного" типу ě > eЈ (див. 13.7), що нею охоплено, здаЇтьс¤, й  ињв. ѕод≥лл¤, ймов≥рно, т¤ж≥ло до √аличини, однак це можна виснувати радше з огл¤ду на п≥зн≥ший стан тамтешн≥х гов≥рок (зумовлений, можливо, подальшими м≥ірац≥¤ми людност≥). —уд¤чи з усього, ѕол≥сс¤ характеризувалос¤ збереженн¤м kv перед ě₂, на¤вн≥стю sk перед голосними переднього р¤ду, зм≥ною дж на ž, а також ę на е в ненаголошених складах ≥ _еa на о перед складами з голосними заднього р¤ду, збереженн¤м _≥е ¤к рефлексу ě, тимчасом ¤к √аличина не знала цих зм≥н, окр≥м ě > _≥e з подальшою монофтонг≥зац≥Їю, датованою ще до≥сторичними часами, що в њњ висл≥д≥ постав голосний еЈ.

Ѕезсумн≥вно, кињвсько-пол≥ська та галицько-под≥льська д≥алектн≥ групи почали формуватис¤ ще за до≥сторичноњ доби; однак тепер уже год≥ зТ¤сувати, чи це сталос¤ внасл≥док усуненн¤ (поглиненн¤) плем≥нних д≥алектних в≥дм≥нностей, чи внасл≥док њх недопущенн¤ в≥д початку. ¬ ус¤кому раз≥, дв≥ реконструйован≥ д≥алектн≥ групи зазнали чимало сп≥льних процес≥в, хоча немаЇ жодних п≥дстав говорити про втрату ними власноњ тотожност≥.

ѕлем≥нне п≥дірунт¤ кињвсько-пол≥ських д≥алект≥в очевидне: с≥вер¤ни та деревл¤ни утворювали осерд¤ групи; пол¤ни, дул≥би й, можливо (марг≥нально), дрегович≥ Ч њњ перифер≥ю. —итуац≥¤ з галицько-под≥льською групою менш очевидна. Ќ≥чого, кр≥м досить сумн≥вноњ назви, не в≥домо про б≥лих хорват≥в. « другого боку, хоча улич≥ вважаютьс¤ дуже великим племТ¤м, по них немаЇ жодного сл≥ду в м≥сц¤х њхнього розселенн¤ за ≥сторичноњ доби, окр≥м х≥ба що к≥лькох поодиноких топон≥м≥в м≥ж гирлами ƒн≥стра й ƒунаю. Ќа цих теренах панували тюркомовн≥ кочов≥ племена. «аведено твердити, що п≥д тиском цих кочовик≥в основний загал улич≥в рушив на п≥вн≥чний зах≥д уздовж Ѕогу та ƒн≥стра (Ўахматов, «≥линський). якщо пристати на цю думку, то под≥льськ≥ та галицьк≥ гов≥рки с¤гають своњм кор≥нн¤м мови улич≥в, а первинне д≥алектне розмежуванн¤ було не м≥ж п≥вн≥ччю та п≥вденним заходом, але м≥ж п≥вн≥ччю та п≥вднем, племенами, що засел¤ли земл≥ на п≥вдень в≥д ѕрипТ¤т≥ й у понизз≥ ƒесни, та уличами. ћенш переконливе Ї ≥нше припущенн¤, а саме, що улич≥ не д≥йшли до к≥нц¤ у своЇму перем≥щенн≥ вздовж  арпат ≥ њхн¤ мова продовжуЇтьс¤ нин≥ лише в гуцульських гов≥рках, тимчасом ¤к ≥нш≥ карпатськ≥ д≥алекти сформувалис¤ на основ≥ гов≥рок б≥лих хорват≥в.

ќсобливий випадок становить «акарпатт¤. «аселенн¤ в X ст. де¤кими протоукрањнськими племенами, що зазнавали тиску з боку печен≥г≥в, п≥вденних схил≥в  арпат (сьогодн≥шньоњ «акарпатськоњ обл. ⁷), а можливо й земель, розташованих трохи дал≥ на зах≥д ≥ на п≥вдень (за Ўахматовим, улич≥ д≥сталис¤ аж —емигороду), Ч то Ї т≥льки припущенн¤, але аж н≥¤к не доведений факт.

 ⁷ «г≥дно ≥з сучасною класиф≥кац≥Їю д≥алект≥в, мова йде про середньозакарпатськ≥ гов≥рки. Ќа¤вн≥сть гуцульських гов≥рок на сход≥ област≥, ¤к ≥ лемк≥вських на заход≥, Ї, певна р≥ч, насл≥дком значно п≥зн≥шого осадництва (див. 62.5 та 3).

” найдавн≥ших угорських памТ¤тках ≥з ц≥Їњ м≥сцевост≥ трапл¤ютьс¤ словТ¤нськ≥ географ≥чн≥ назви, хоча переконливих протоукрањнських рис у цих записах не ви¤влено. ўоправда, сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж уг. Munkács, Ungvár, Lonka та укр. ћукáчево, ”́жгород, Ћуг (на сх≥д в≥д —игота) св≥дчить, що тут повинн≥ були мешкати словТ¤ни, й у такому раз≥ цими словТ¤нами могли бути протоукрањнц≥ (в пер≥од до деназал≥зац≥њ носових голосних, тобто до середини X ст.). ƒруга хвил¤ украњнських поселенц≥в, з≥гнаних половц¤ми з≥ своњх м≥сць у середин≥ XI ст., принесла сюди географ≥чн≥ назви з компонентом рус- (Orosz-, Ruthenus тощо), р¤сно представлен≥ в п≥зн≥ших угорських памТ¤тках (з 1214 р. ⁸) та в топон≥мах. ÷ей компонент в≥др≥зн¤в нових поселенц≥в ≥ њхн≥ осади в≥д давн≥ших мешканц≥в (Ќ≥дерле), ¤к≥ були прийшли сюди до того, ¤к ц¤ назва поширилас¤ за межами первинних м≥сць розселенн¤ пол¤н ⁹.

 ⁸ –ан≥ш≥ згадки про Ruthenici, розпорошен≥ по середньов≥чних памТ¤тках, починаючи в≥д 1031 р., Ї сумн≥вн≥ щодо њхнього значенн¤ та/або в≥днесеност≥.

 ⁹ ƒодатковим доказом на користь раннього поселенн¤ протоукрањнц≥в на «акарпатт≥ можна було б уважати на¤вн≥сть протетичного j- у м≥сцевому слов≥ ¤рúч ТњжакТ (в≥д рум. aríci), ¤кий постав у п≥зньопрасловТ¤нськ≥ часи; такий протетичний j- перед а в б≥льшост≥ д≥алект≥в не Ї типовим дл¤ п≥зн≥ших пер≥од≥в (¬раб≥Ї).

ўоправда, прих≥д ц≥лоњ хвил≥ протоукрањнських поселенц≥в на «акарпатт¤ в X ст. викликаЇ певн≥ сумн≥ви.  онтакти через  арпати напевне могли бути лише незначними. ѕопри це, звукозм≥ни, що сталис¤ в межичасс≥ на п≥вн≥ч ≥ на сх≥д в≥д  арпат, в≥днаход¤тьс¤ в ≥сторичн≥ часи також ≥ на «акарпатт≥ Ч ≥ чи не Їдиний вин¤ток тут становить збереженн¤ голосного ω (¤кий не перейшов в у), ¤кщо цей ω в≥дбиваЇ архањчну стад≥ю в зм≥н≥ ū₁ > у (див. 5.2). ќтже, припускаючи по¤ву першоњ хвил≥ протоукрањнських переселенц≥в у ÷ентральному «акарпатт≥ в X ст., сл≥д також погодитис¤ з тим, що ц¤ м≥сцев≥сть прийн¤ла ус≥ фонолог≥чн≥ ≥нновац≥њ внасл≥док другоњ хвил≥ переселенн¤ з-поза г≥р у середин≥ XI ст., п≥сл¤ остаточноњ втрати степових земель.

ƒруга велика м≥ірац≥¤ людност≥ з Ќаддн≥пр¤нщини, зокрема й ≥з  иЇва, припадаЇ на ≥сторичну добу, бувши спричинена розоренн¤ми м≥ста та крањни в ход≥ половецьких нањзд≥в, м≥жусобиць ≥ насамк≥нець татарськоњ навали 1240 р. якщо осв≥чена частина сусп≥льства м≥ірувала на п≥вн≥чний сх≥д, на рос≥йськ≥ земл≥, то простолюд здеб≥льшого шукав пристановища та захисту в л≥сових та г≥рських районах, розташованих на п≥вн≥ч, п≥вн≥чний зах≥д та зах≥д в≥д середнього ѕодн≥провТ¤ Ч краю, що потерпав найб≥льше. ÷≥ м≥ірац≥њ, певна р≥ч, мусили спричинити пом≥шанн¤ д≥алект≥в, уодностайненн¤ мови та поширенн¤ фонолог≥чних ≥нновац≥й з п≥вдн¤ на п≥вн≥ч ≥ з≥ сходу на зах≥д; але через обмежен≥сть св≥дчень практично неможливо зреконструювати в подробиц¤х ц≥ процеси. “≥льки у випадку звукозм≥ни о < а можна повТ¤зати з м≥ірац≥Їю людност≥ поширенн¤ цього звука о на зах≥д, у т≥ гов≥рки, що спочатку не знали цього переходу (див. 9.8). Ќаприк≥нц≥ давньоукрањнськоњ доби, завд¤ки в≥дносному покращанню життЇвих умов п≥д литовською зверхн≥стю, вочевидь, почавс¤ зворотний рух Ч заселенн¤  ињвщини й сум≥жних земель, хоча розпал його припадаЇ на п≥зн≥ш≥ Ч середньоукрањнськ≥ Ч часи.

Ќарешт≥, заслуговуЇ на згадку ще одна м≥ірац≥¤ людност≥, що справила вплив Ч в ≥сторичному план≥ Ч на де¤к≥ украњнськ≥ гов≥рки. Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших тогочасних переселень, ц¤ м≥ірац≥¤ була на значну м≥ру св≥домо з≥н≥ц≥йована галицькими та волинськими кн¤з¤ми. ” перш≥й половин≥ XIII ст., п≥сл¤ приборканн¤ ¤тв¤г≥в, балтського племен≥, що насел¤ло земл≥, розташован≥ п≥вн≥чн≥ше в≥д ѕрипТ¤т≥ (√уст. л≥топ. про ¤тв¤г≥в у запис≥ за 1281 р.: "¤ко отсЇлА прЇсташа быти"!), та усп≥шних воЇн ≥з литовц¤ми закладено нов≥ м≥ста на захоплених земл¤х ’олмщини, заселенн¤ ¤ких заохочувалос¤ кн¤зем ƒанилом –омановичем. ÷е спричинилос¤ до постанн¤ в район≥ Ѕерестейщини та ’олмщини зм≥шаного д≥алекту, з багатьма виразними п≥вденно-зах≥дними рисами, що вплинуло, вочевидь, на п≥вн≥чно-зах≥дн≥ гов≥рки в ц≥лому, зокрема й на п≥дл¤ськ≥. як насл≥док, на в≥дм≥ну в≥д середньопол≥ських ≥ б≥льшост≥ сх≥днопол≥ських гов≥рок, зах≥днопол≥ськ≥ гов≥рки не належать до "чистого" п≥вн≥чноукрањнського типу (див. також 62.4).

≤нш≥ чинники подальшого зм≥цненн¤ прото- й давньоукрањнськоњ д≥алектноњ ц≥л≥сност≥ Ч це пол≥тичне обТЇднанн¤ крањни за кн¤з≥в ¬олодимира, ярослава, ¬олодимира ћономаха та ≥н., а також Їдн≥сть ÷еркви. ќднак проникненн¤ централ≥зованоњ держави й нав≥ть ÷еркви у приватне житт¤ було радше поверхове, м≥сцев≥ володар≥ збер≥гали права на своњ кн¤з≥вства, а ступ≥нь централ≥зац≥њ нав≥ть у часи найб≥льшого њњ розвою Ч зрештою, недовготривалого Ч був невисоким. ќпр≥ч цього, украњнськ≥ терени не в≥дмежовувалис¤ в≥д б≥лоруських та рос≥йських кордонами ¤кихось поважних державних утворень. ќтже, ц≥ чинники в≥д≥гравали х≥ба що другор¤дну роль в обТЇднанн≥ протоукрањнських д≥алект≥в ≥ формуванн≥ украњнськоњ мови ¤к одного ц≥лого.

ѕевне значенн¤ мали також контакти з рештою словТ¤нських земель. Ќайщ≥льн≥шими були зносини м≥ж  иЇвом та “урово-ѕинським кн¤з≥вством, ¤ке з географ≥чного погл¤ду правило за м≥ст м≥ж протоукрањнськими та протоб≥лоруськими д≥алектами. ѕ≥дтримувано також жвав≥ пол≥тичн≥ та культурн≥ контакти з рос≥йськими земл¤ми (Ќовгород ≥ п≥зн≥ше —уздаль, ¬олодимир, –¤зань), хоча й без пом≥тного обм≥ну людьми. ѕаралельн≥ процеси на кшталт однаковоњ рефлексац≥њ (наголошених) носових голосних чи постанн¤ повноголосу (¤к, зрештою, ≥ низка др≥бн≥ших) в≥дбивають цю сп≥льн≥сть, що њњ, вт≥м, не можна брати за повну тотожн≥сть у фонолог≥чному розвитку. «носини з л¤хами, обмежен≥ й другор¤дн≥ в до≥сторичн≥ часи, стали т≥сн≥шими п≥д давньоукрањнську добу, надто з такими прикордонними м≥стами, ¤к „ервень, Ѕелз ≥ ѕеремишль, що неодноразово переходили з рук у руки, ≥ погот≥в, коли вс¤ √аличина п≥дпала п≥д зверхн≥сть ѕольщ≥. ќднак у протоукрањнськ≥ часи не було жодних звукозм≥н, характерних лише дл¤ протоукрањнських та протопольських д≥алект≥в, ≥ з-пом≥ж на¤вних зб≥г≥в у фонетичн≥й ≥ фонолог≥чн≥й еволюц≥њ частина Ї випадков≥, а частина охоплюЇ значно б≥льшу територ≥ю, що до њњ складу входили, серед ≥нших, ≥ ц≥ дв≥ мови. «≥ словаками пр¤мих зносин не було, за вин¤тком х≥ба що «акарпатт¤ Ч п≥д к≥нець давньоукрањнськоњ доби.  онтакти з болгарами в≥дбувалис¤ на двох р≥вн¤х. « одного боку, вочевидь, ≥снувало зм≥шане протоукрањнсько-протоболгарське населенн¤ в —емигород≥, ¤кий у XIII ст. межував ≥з зоною болгарського впливу, а також, можливо, у понизз≥ ƒунаю, зв≥дки Ч на¤вн≥сть перифер≥йних контакт≥в м≥ж обома мовами. « другого боку, певний р≥зновид болгарськоњ мови використовувавс¤ ¤к мова ÷еркви та л≥тератури в ц≥л≥й крањн≥, де, мабуть, нал≥чувалос¤ й чимало болгарських св¤щеник≥в (див. 4), хоча на фонолог≥чний розвиток гов≥рноњ мови це ледве чи могло вплинути. Ќарешт≥, ¤кщо б≥л≥ хорвати в  арпатах належали до племен≥, б≥льша частина ¤кого залишила цю м≥сцев≥сть ≥ заснувала ’орват≥ю на п≥вн≥чному заход≥ Ѕалкан, то його рештки мусили бути поглинут≥ протоукрањнським осадництвом. ” такому раз≥ можна було б говорити про протохорватський субстрат у м≥сцевих гов≥рках. ќднак це практично не маЇ жодного значенн¤, оск≥льки протохорвати мусили були залишити  арпати (¤кщо все це в≥дпов≥даЇ правд≥) щонайп≥зн≥ше в VI-VII ст., а на той час не могло ще виробитис¤ жодних або майже жодних власне хорватських ознак. “ож протохорватсько-протоукрањнськ≥ контакти могли зоставити по соб≥ лише де¤к≥ антрополог≥чн≥ сл≥ди, але аж н≥¤к не мовн≥. «-пом≥ж несловТ¤н лише з уграми та особливо з тюркомовними племенами зносини могли бути довготривалими й в≥дносно ≥нтенсивними. ”гри до того, ¤к рушити в б≥к своЇњ тепер≥шньоњ батьк≥вщини в —ередньому ѕодунавТњ та над “исою (бл. 905 р.), де њхн≥ контакти з украњнц¤ми, обмежен≥ районом «акарпатт¤, могли мати х≥ба що перифер≥йний характер, були прот¤гом певного часу в IX ст. п≥вденними сус≥дами протоукрањнських племен. “ут контакти могли бути глибшими. Ќа жаль, тривал≥сть перебуванн¤ угр≥в у п≥вденноукрањнських степах не зТ¤сована й майже н≥¤ких даних про це не ≥снуЇ. —кор≥ше за все, воно не перевершувало двох дес¤тир≥ч. ≤з-пом≥ж тюркомовних племен вир≥зн¤ютьс¤ хозари, ¤к≥ тримали п≥д своњм пануванн¤м у IX ст. протоукрањнськ≥ племена пол¤н ≥ с≥вер¤н, жваво торгувавши з рештою протоукрањнських племен, а п≥сл¤ поразки в≥д –ус≥ (бл. 969 р.) частково ос≥ли на украњнських земл¤х, наприклад, у „ерн≥г≥вському кн¤з≥вств≥.  р≥м того, мають бути згадан≥ печен≥ги (перше воЇнне з≥ткненн¤ з –уссю 915 р., останнЇ 1036 р.), половц≥ та спор≥днен≥ чи поглинен≥ ними племена ¹⁰ (перше з≥ткненн¤ з –уссю 1055 р.).

 ¹⁰ Ќаприклад, торки (згадуютьс¤ в 985-1116 рр.), ковуи (1151-1184), берендАи (к≥нець ’-XII ст.) ≥ чьрни клобуци, ¤к≥ згадуютьс¤ наприк≥нц≥ XI ст. (можливо, родова назва вс≥х перел≥чених вище племен).

ќсобливо щ≥льн≥ й багатоб≥чн≥ були взаЇмини з половц¤ми: пост≥йн≥ сутички й руйн≥вн≥ нањзди з обох бок≥в не були перешкодою дл¤ жвавоњ торг≥вл≥, воЇнного союзництва, осадництва та винародовлени¤ бранц≥в, зм≥шаних шлюб≥в в ус≥х сусп≥льних верствах тощо. ќбоп≥льний вплив протоукрањнськоњ людност≥ та половц≥в був глибоким, а двомовн≥сть набула, ймов≥рно, великого поширенн¤. ѕоловц≥в розв≥¤ла татарська навала 1234-1240 рр., що њњ насл≥дком було загарбанн¤ вс≥Їњ ”крањни мало не на ц≥ле стол≥тт¤. ’оча татари не осел¤лис¤ на захоплених земл¤х й осаджували т≥льки нечисленне нам≥сництво, зносини з ними Ч ворож≥ чи дружн≥ (друге р≥дше) Ч мали неаби¤ку вагу, а в≥дтак ≥ двомовн≥сть знов-таки не була чимось вин¤тковим.

Ќа жаль, про мову половц≥в ≥ татарських завойовник≥в Ї обмаль в≥домостей, а про мову (мови?) печен≥г≥в Ч практично жодних. ѕоза тим, ¤к це ведетьс¤ при контактуванн≥ м≥ж собою неспор≥днених мов, коли нав≥ть ≥ розвиваютьс¤ ¤к≥сь сп≥льн≥ риси, то неможливо довести, що вони не Ї випадковими зб≥гами. ѕри ц≥й конкретн≥й нагод≥ зринаЇ спокуса повТ¤зати з протоукрањнсько-угорсько-тюркськими контактами тенденц≥ю до двоскладовоњ гармон≥њ в протоукрањнському слов≥ у вигл¤д≥ повноголосу, дистрибуц≥њ е та о в залежност≥ в≥д характеру голосного в наступному склад≥, а також пристосуванн¤ е та о до слабкого Їра в наступному склад≥. ”трата фонематичного статусу тону та часок≥лькост≥ в систем≥ вокал≥зму також могла бути стимульована контактами з тюркськими мовами. ”т≥м, ¤кщо й ≥снував унутр≥шн≥й звТ¤зок м≥ж зазначеними протоукрањнськими та тюркськими фонолог≥чними процесами, то не було тотожност≥ в њхньому переб≥гу. “юркська гармон≥¤ голосних визначаЇтьс¤ голосним у початковому склад≥ й охоплюЇ ц≥ле слово (хоча спостер≥гаютьс¤ й випадки двоскладовоњ гармон≥њ, ¤к-от гармон≥¤ губних у туркменськ≥й мов≥); натом≥сть у протоукрањнських д≥алектах гармон≥¤ голосних обмежувалас¤ двома складами й мала зворотний напр¤мок (х≥ба що за вин¤тком повноголосу).  оли говорити про часок≥льк≥сть голосних, то њњ втрата в≥дбувалас¤ в тюркських мовах ¤краз прот¤гом VI-’ ст., а отже це таки могла бути сп≥льна зм≥на, а не просто вплив на¤вного в одн≥й мов≥ стану на розвиток другоњ.

4. ѕ»—≈ћЌј ћќ¬ј ƒј¬Ќ№ќ” –јѓЌ—№ ќѓ ƒќЅ» я  —¬≤ƒ„≈ЌЌя ‘ќЌќЋќ√≤„Ќќ√ќ –ќ«¬»“ ” ” –јѓЌ—№ ќѓ ћќ¬»

 оли йдетьс¤ про до≥сторичну добу, головний матер≥ал досл≥дников≥ постачають украњнськ≥ д≥алекти та факти ≥нших словТ¤нських мов, що досл≥джуютьс¤ за допомогою пор≥вн¤льного методу, а також анал≥з запозичених украњнською мовою чужомовних сл≥в. ўодо можливост≥ використанн¤ текст≥в давньоукрањнськоњ доби дл¤ реконструкц≥њ протоукрањнськоњ мови Ч див. завваги в 14.7.

« розвитком письма й по¤вою писемних памТ¤ток, починаючи з середини XI ст. ≥ без значних перерв до к≥нц¤ пер≥оду, можна б гадати, що основне джерело в≥домостей в≥дтепер становитимуть тексти, де буде в≥дображено стан ≥ розвиток фонетичноњ та фонематичноњ систем. “аке спод≥ванн¤ справджуЇтьс¤, одначе, т≥льки частково Ч з огл¤ду на специф≥ку л≥тературноњ мови, на орфограф≥чн≥ традиц≥њ та на тогочасну правописну систему в ц≥лому.

Ћ≥тературну мову запроваджено в ”крањн≥ вкуп≥ з христи¤нською культурою. ÷¤ мова не була св≥домо створена на певному нац≥ональному ірунт≥; йшлос¤ про мову словТ¤нськоњ христи¤нськоњ ÷еркви, а також культури й осв≥ти, що њх несла з собою ц¤ ÷ерква. —тароцерковнословТ¤нська, п≥зн≥ше церковнословТ¤нська, мова призначалас¤ дл¤ вс≥х словТ¤н христи¤нського в≥роспов≥данн¤. ’оча перв≥сне п≥дірунт¤ ц≥Їњ мови було македонське, њњ створено Ч й допасовано Ч дл¤ вжитку моравами, згодом Ч болгарами та сербами. якщо й припускалис¤ ¤к≥сь м≥сцев≥ в≥дхиленн¤, то лише в њњ загальних рамц¤х; цих в≥дхилень, зрештою, год≥ було уникнути, але це був насл≥док чи то надм≥рного завз¤тт¤ туб≥льних пропов≥дник≥в (у широкому розум≥нн≥ цього слова), що прагнули ¤кнайд≥Їв≥ше впливати на свою паству, чи то нев≥гластва частини мовц≥в. ќднак н≥хто не мав зам≥ру заз≥хати на Їдн≥сть л≥тературноњ надмови, культивуючи лише м≥сцевий вар≥ант. ‘актично церковнословТ¤нська мова прийшла на ”крањну в њњ болгарському р≥зновид≥. ћоравська традиц≥¤ на той час з≥йшла нан≥вець, а звТ¤зки з ћакедон≥Їю та —ерб≥Їю були в≥дносно слабк≥. ѕро болгарських церковник≥в в ”крањн≥ майже н≥чого не в≥домо: л≥топис, ¤к правило, замовчував њхню присутн≥сть; ¤кщо й згадувалис¤ чужоземн≥ п≥двалини –уськоњ ÷еркви, то престижн≥ше було посилатис¤ безпосередньо на ¬≥зант≥ю. ѕроте в крањн≥ мусило-таки бути чимало болгарських св¤щеник≥в та др≥бн≥шого дух≥вництва, а також значна к≥льк≥сть привезених книг. √оворити про ≥стор≥ю в умовному способ≥ Ч марна р≥ч, однак на той час д≥йсно-таки ≥снували передумови поширенн¤ Їдиного сх≥дного вар≥анту церковнословТ¤нськоњ мови в≥д Ћадоги до ѕреслава й ќхриду з залежними в≥д них земл¤ми. ”трата пол≥тичноњ незалежност≥ Ѕолгар≥Їю 972 р. та занепад македонськоњ державност≥ п≥сл¤ 1018 р., за умов фактичного припиненн¤ культурного житт¤ в цих крањнах п≥д в≥зант≥йським пануванн¤м, поклали край звТ¤зкам –ус≥ з задунайськими теренами. Ќовозапроваджена л≥тературна мова швидко опинилас¤ в руках м≥сцевого дух≥вництва й новоспечених писар≥в. Ќе дивина, що вони попервах були приголомшен≥ багатством, ¤ке припало њм у спадок. Ќ≥хто з них не мав бажанн¤ п≥днести власну гов≥рку до р≥вн¤ писемноњ мови, дл¤ вс≥х них церковна мова була св¤щенною. јле вони не могли впоратис¤ з надм≥ром правописних можливостей, на¤вних у церковнословТ¤нськ≥й мов≥ ¹¹, ¤кщо

 ¹¹ ¬≥дм≥нност≥ стосувалис¤ не т≥льки правописних можливостей, вони заторкували також морфолог≥ю, синтаксу та словництво. ѕроте в контекст≥ ц≥Їњ книги нас ц≥кавл¤ть т≥ ознаки мови, що мають безпосереднЇ в≥дношенн¤ до фонолог≥њ.

пор≥внювати њњ з њхньою р≥дною. ÷ерковнословТ¤нська мова болгарськоњ редакц≥њ передавала носов≥ голосн≥ й у багатьох текстах африкату дз, чуж≥ кињвському або галицькому мовцев≥. Ќизка спец≥альних л≥тер дл¤ грецьких звук≥в (ф, θ) або дл¤ насл≥дуванн¤ грецьких правописних особливостей (ω, ψ, ξ, v, и, ≥) мали рац≥ю бутт¤ в практично двомовн≥й ћакедон≥њ та дл¤ двомовноњ, у ц≥лому, ≥нтелектуальноњ ел≥ти в Ѕолгар≥њ, але аж н≥¤к не в умовах –ус≥. ƒо того ж церковнословТ¤нська мова мала де¤к≥ особливост≥, що були або геть чуж≥ дл¤ ки¤н ≥ галичан (сполуки приголосних žd i št, складотворч≥ сонанти r ≥ l), або ж виступали у словах чи словоформах, непридатних, з туб≥льного погл¤ду, дл¤ ви¤ву таких рис (брак повноголосу там, де в≥н мав бути; нерозр≥зненн¤, принаймн≥ на письм≥, первинних сполук типу —ъr— ≥ —rъ—; вживанн¤ Ї зам≥сть А у зак≥нченн¤х мТ¤коњ в≥дм≥ни Ч іен. одн. ж≥н. роду, ном. мн. ж≥н. роду, ак. чол. ≥ ж≥н. роду тощо).

” найдавн≥ших памТ¤тках, що д≥йшли до наших дн≥в, можна пом≥тити, до чого призводили ц≥ особливост≥. ѓхн≥й ефект був двоњстий. јбо переписувач, спантеличений цими начебто зайвими вишуканост¤ми, безпорадно плутав њх ≥з рефлексами власноњ гов≥рноњ мови й утрачав контроль не лише над правописом, а й над самим зм≥стом коп≥йованого тексту (¤к насл≥док, безладного, м≥сц¤ми часто незрозум≥лого, поки його не пор≥вн¤ти з грецьким першовзором), або ж в≥н сл≥по й по-рабському насл≥дував первопис, прозраджуючи свою р≥дну мову лише поодинокими похибками письма. ѕерший вар≥ант ц≥лком ¤сно представлений у √р. Ѕог. XI ст., за ≥люстрац≥ю другого до певноњ м≥ри може правити ≤зб. 1073, де досить поправно в≥дтворено жд ≥ шт, нест¤гнен≥ прикметников≥ форми на -аıЇго, -оуоумоу, -ыихъ, -АЇмь, а також сполуки —rě— ≥ (друга рука) сполуки —rъ— на м≥сц≥ туб≥льних сполук —ъr—. ”се це Ч типов≥ ознаки початкового, досистемного пер≥оду писемноњ культури.

ќднак уже в ≤зб. 1073 Ч за умови порушених звТ¤зк≥в ≥з Ѕолгар≥Їю Ч чи не вперше знаходить ви¤в прагненн¤ ¤кось удосконалити гром≥здкий правопис запозиченоњ мови, передус≥м у тих морфолог≥чних категор≥¤х, де така потреба була найочевидн≥ша (≥нстр. одн. чол./сер. роду на -ъмь проти ст. ц. сл. -омь, 3 ос. одн. ≥ мн. на -ть або Ø проти ст. ц. сл. -тъ), а також безв≥дносно до морфолог≥њ, вживаючи юс малий (ј) у позиц≥њ п≥сл¤ приголосного ≥ ıа в позиц≥њ на початку складу, обидва з≥ звучанн¤м (j)a. ƒо цього типу памТ¤ток Ч щоразу з багатьма власними в≥дм≥нност¤ми Ч належать також  ир. ™рус. XI ст., —ин. ѕатер. XI ст., ѕанд. XI ст. та ≥н.

“енденц≥¤ до вдосконаленн¤ письма тривала. ¬ ≤зб. 1076 обмежено вжиток юса великого (ж) ≥ жд. “≥льки в √р. Ѕог. XI ст. ≥ ѕанд. XI ст. в≥дтворюЇтьс¤ характерне дл¤ болгарськоњ мови поплутанн¤ ě та (j)а; ≤зб. 1073 також м≥стить де¤к≥ сл≥ди цього ¤вища, але в п≥зн≥ших памТ¤тках його вже немаЇ (за вин¤тком корен≥в ěd-, ěx- ≥ слова нынА). јрх. ™в. 1092, ћст. ™в. 1117 ≥ частково ёр. ™в. 1128 ви¤вл¤ють схильн≥сть до сполук типу —ъr— ≥ ž зам≥сть —rъ— ≥ žd. ” ™в. √ал. 1144 зрезиіновано з ужитку ж, поширено використанн¤ -ьıЇ зам≥сть -иıЇ в ≥менниках сер. роду, а також сполук типу —ъr—, хоча розр≥зненн¤ ј ≥ ıа, ¤к ≥ перех≥д в≥д сполук типу —rě— до сполук типу —re— чи в≥д жд до ж у ц≥й памТ¤тц≥ реал≥зуЇтьс¤ т≥льки принаг≥дно й аж н≥¤к не систематично. ƒобр. ™в. 1164 вже не м≥стить юса великого, а ј ≥ ıа пост≥йно розр≥знюютьс¤ в залежност≥ в≥д њх позиц≥њ в склад≥; тут-таки водиостайнено на м≥сцевий зразок зак≥нченн¤ в≥дзайменникових прикметник≥в, утворених в≥д tъ ≥ *jь (-ого, -ому, -ыхъ, -ымь й т. ≥н.). якщо у ’р. јп. XII ст. ще переважають сполуки —rě—, то в «латостр. XII ст. вони трапл¤ютьс¤ т≥льки залишково ¹².

 ¹² Ќав≥ть у ѕанд. XI ст. ≥ ™в. √ал. 1144 переважають форми типу —re—, хоча напис туб≥льного, а не болгарського походженн¤ на хрест≥ ™вфросин≥њ ѕолоцькоњ маЇ дрАво! ” XIV ст. в≥дновилос¤ написанн¤ через —rě—, можливо, п≥д новим болгарським впливом (наприклад, Ћавриш. ™в. 1329, ‘л. ѕс. 1384, Ѕер. Hank. XIV ст., Ѕибл. јп. XIV ст.).

” ц≥лому, в середин≥ XII ст. правопис ≥ писемна мова, в основних своњх фонетичних ≥ граматичних рисах, на п≥вдн≥ –ус≥ були вже добре устален≥ й унормован≥, наск≥льки це вможливлювали тогочасн≥ умови й р≥вень осв≥ченост≥. ƒе¤к≥ риси церковнословТ¤нського письма в≥дкинуто (∆, —rě—, жд), ≥нш≥ частково або повн≥стю пристосовано до м≥сцевоњ вимови (написанн¤ —ъr—), решту п≥дпор¤дковано досить дов≥льним правилам уживанн¤ (ј, частково шт < tj, повноголос). ¬иіолекс. ≥ Hank. XII / XIII ст., ≤п. сказ. 1212, ™в. ™вс. 1283 в≥ддзеркалюють, зокрема, цей етап в≥дносноњ систематизац≥њ, ¤кий настав п≥сл¤ час≥в анарXIњ та рабського коп≥юванн¤ церковнословТ¤нськоњ мови болгарськоњ редакц≥њ. «годом зТ¤вилис¤ й ≥нш≥ м≥сцев≥ зм≥ни, ¤к-от "новий ¤ть" (див. 20.1).

ќц≥нюючи цю еволюц≥ю, треба мати на уваз≥, що вона не була спричинена нац≥онал≥стичними устремл≥нн¤ми чи прагненн¤м зв≥льнитис¤ в≥д традиц≥њ, побудувавши л≥тературну мову на м≥сцевих особливост¤х. Ќаск≥льки в≥домо, не було програмових намагань писати гов≥рною мовою чи закр≥пити на письм≥ м≥сцеву вимову (щодо можливого застереженн¤ Ч див. 14.6.8). ”с¤ еволюц≥¤ в≥дбувалас¤ в рамц¤х традиц≥њ, заради п≥дтриманн¤ њњ життЇвост≥, завд¤ки поступовому (й неквапному) усуненню т≥льки тих рис, ¤к≥ справл¤ли враженн¤ "неприродних" та/або мали невмотивовану Ч на поз≥р Ч дистрибуц≥ю. ўо сáме видавалос¤ "неприродним" та невмотивованим, залежало в≥д того, до ¤коњ сусп≥льноњ верстви належав писар та ¤ким був його культурний р≥вень. ѕ≥д к≥нець цього пер≥оду еволюц≥њ н≥хто вже не писав жд та ∆, хоча, суд¤чи з усього, дехто кохавс¤ в уживанн≥ неповноголосих сполук або шт < tj, убачаючи, мабуть, у цьому про¤в найвищоњ вишуканост≥. ћ≥сцевий процес постанн¤ "нового ¤т¤" мав достатню силу, щоб знайти в≥ддзеркаленн¤ в памТ¤тках, натом≥сть де¤ким ≥ншим звукозм≥нам, вочевидь, бракувало сусп≥льного престижу, через що њх було не заведено вживати на письм≥ (наприклад, це значною м≥рою стосуЇтьс¤ переходу о > oЈ > u в новозакритих складах Ч див. 21.2).

“епер уже не в≥дтворити тогочасноњ соц≥альноњ оц≥нки м≥сцевих звукозм≥н; ми можемо лише здогадуватис¤ про нењ на п≥дстав≥ того, що вв≥йшло в писемн≥ памТ¤тки, а що Ч н≥.

5. ¬≤ƒћ≈∆”¬јЌЌя ƒј¬Ќ№ќ” –јѓЌ—№ »’ ѕјћТя“ќ 

” б≥льшост≥ памТ¤ток, писаних кирилицею в XI-XIV ст., не зазначено, де й ким вони створен≥ (нав≥ть дат бракуЇ). „астина з них м≥стить в≥домост≥ такого іатунку, але нав≥ть до них треба ставитис¤ обережно ≥ критично. ћ≥сце написанн¤ памТ¤тки не обовТ¤зково визначаЇ, ¤кий м≥сцевий вар≥ант мови (в межах сп≥льноруського вз≥рц¤) у н≥й застосовано. јвтори та/або переписувач≥ могли походити не з т≥Їњ м≥сцевост≥, де, за на¤вними даними, створено памТ¤тку. ¬≥домо, наприклад, що де¤к≥ кн¤з≥, перебравшис¤ до Ќовгорода, привозили з собою "власних" церковник≥в ≥з  иЇва (¬олков), ≥ текст, написаний у Ќовгород≥, м≥г бути кињвським за своЇю мовою. « другого боку, тексти могли створюватис¤ на замовленн¤ з ≥нших м≥сцевостей. ёр. ™в. 1128 була, без сумн≥ву, замовлена новгородським —в¤тоюр≥њвським монастирем; але чи була вона написана в Ќовгород≥, чи в  иЇв≥, столиц≥ крањни, Ч нев≥домо. ’рест ™вфросин≥њ ѕолоцькоњ був замовлений з-поза ѕолоцька. ƒе¤к≥ іраф≥т≥ у  ињвському —в¤тософ≥йському собор≥ могли бути зроблен≥ вих≥дц¤ми з ≥нших м≥ст, нав≥ть ≥з-поза меж –ус≥. “≥льки знаючи, де, коли й ким (вих≥дцем ≥з ¤ких терен≥в) була написана памТ¤тка, можна почуватис¤ певно. ≤ншими словами, мовн≥ особливост≥ при визначенн≥ приналежност≥ тексту важать б≥льше, н≥ж пр¤м≥ вказ≥вки в самому текст≥.

÷≥ риси визначаютьс¤ на п≥дстав≥ текст≥в, чиЇ походженн¤ не викликаЇ сумн≥в≥в, а ще б≥льшою м≥рою Ч на п≥дстав≥ пор≥вн¤нн¤ з тим, що в≥домо взагал≥ про ≥стор≥ю мови та/або д≥алекту певноњ м≥сцевост≥. ≤ншими словами, пор≥вн¤льний метод, ¤кий мав першор¤дне значенн¤ у вивченн≥ до≥сторичного пер≥оду, збер≥гаЇ свою вагу ≥ дл¤ давньоукрањнськоњ доби; однак тепер його сл≥д застосовувати не т≥льки безпосередньо, але й дл¤ визначенн¤ реі≥ональноњ приналежност≥ писемних памТ¤ток. ”класиф≥кован≥ в такий спос≥б, памТ¤тки стають незам≥нним джерелом в≥дтворенн¤ пром≥жних стад≥й у розвитку ознак, в≥домих ≥ з ≥нших джерел, а ≥нколи дають змогу в≥дстежити ознаки, ¤к≥ в подальш≥й еволюц≥њ певного д≥алекту загубилис¤ за п≥зн≥шими нашарованн¤ми. “ак, ми знаЇмо, що в украњнськ≥й мов≥ е, за ¤ким ≥шов слабкий ь, зм≥нивс¤ на ≥; велика к≥льк≥сть давньоукрањнських памТ¤ток м≥стить у таких випадках неетимолог≥чне написанн¤ ě (А) : сАмь ≥ т. ≥н. ÷е дозвол¤Ї досл≥дников≥ визначити так≥ тексти ¤к давньоукрањнськ≥. ќск≥льки в≥домо, що ě тод≥ в б≥льшост≥ гов≥рок звучав ¤к еЈ, тексти дозвол¤ють зреконструювати таку пром≥жну стад≥ю: е > еЈ (> ≥). Ѕа б≥льше, цей "новий ¤ть", трапл¤ючис¤ в ус≥х позиц≥¤х, де сьогодн≥ на м≥сц≥ е виступаЇ ≥, зТ¤вл¤Їтьс¤, кр≥м того, ще й в ≥нших позиц≥¤х, наприклад, у 3 ос. одн. типу нЇсАть, суч. несé. ÷≥ позиц≥њ, загублен≥ в п≥зн≥шому розвитку мови, можуть ≥ мус¤ть бути в≥дтворен≥ на п≥дстав≥ самих лише памТ¤ток.

ќтже, з практичного погл¤ду дуже важливо в≥дмежувати давньоукрањнськ≥ памТ¤тки в≥д решти текст≥в, писаних кирилицею, де, ким ≥ дл¤ кого б вони не були складен≥. ѕовертаючис¤ до згаданих приклад≥в, можна виснувати, що ёр. ™в. 1128, замовлена Ќовгородом, але написана мовою, що не мала жодних новгородських ознак, могла бути давньоукрањнською памТ¤ткою, нав≥ть ¤кщо складено њњ в Ќовгород≥, Ч бо робив це не новгородець. ’рест ™вфросинњњ ѕолоцькоњ 1161 р. з його новим е Ч ¤вно давньоукрањнський текст; де¤к≥ іраф≥т≥ в  ињвському —в¤тософ≥њвському собор≥ Ч давньорос≥йськ≥, а в≥дтак не можуть бути використан≥ в ≥стор≥њ украњнськоњ мови.

“аким чином, нав≥ть коли бракуЇ запис≥в у рукописах або ≥нших вказ≥вок на походженн¤ памТ¤тки, територ≥альну приналежн≥сть рукопис≥в XI-XIV ст. найчаст≥ше можна визначити на п≥дстав≥ њхн≥х мовних ≥ палеограф≥чних ознак. (ќпис палеограф≥чних ознак виходить поза меж≥ предмета ц≥Їњ книги).

Ѕолгарськ≥ памТ¤тки ¤к староцерковнословТ¤нськоњ доби, так ≥ п≥сл¤ в≥дновленн¤ болгарського царства можна розп≥знати досить легко: п≥д староцерковнословТ¤нську добу в них етимолог≥чно правильно вживано юси (а в середньоболгарський пер≥од њх у де¤ких позиц≥¤х взаЇмозам≥н¤ли); ц≥ памТ¤тки м≥ст¤ть žd, št < dj, tj, написанн¤ типу —rъ— Ч ¤к дл¤ етимолог≥чноњ сполуки —ъr—, так ≥ дл¤ сполуки типу —rъ—; повноголос у них н≥коли не трапл¤Їтьс¤, а р≥вноб≥жником давн. укр. —еrе— Ї —rě— з е; А у де¤ких позиц≥¤х плутаЇтьс¤ з ıа; ъ ≥ ь можуть бути взаЇмозам≥нн≥.

ƒавньосербськ≥ тексти, не надто поширен≥ на –ус≥, найлегше розп≥знати з огл¤ду на поплутанн¤ в них ę та е й п≥зн≥ший перех≥д першого звука в другий (незалежно в≥д наголосу), а також поплутанн¤ ъ та ь (з перевагою останнього).

¬≥дмежовувати давньоукрањнськ≥ тексти в≥д давньорос≥йських набагато складн≥ше, хоча в б≥льшост≥ випадк≥в таке в≥дмежуванн¤ Ї реальне Ч на п≥дстав≥ певних ознак, що з-пом≥ж них декотр≥ поширюютьс¤ на ц≥лий пер≥од ≥ на вс≥ реі≥они, тимчасом ¤к ≥нш≥ мають хронолог≥чн≥ чи географ≥чн≥ обмеженн¤. ƒавньоруськ≥ тексти, писан≥ на новгородських та псковських земл¤х, в≥дмежувати в≥д давньоукрањнських дуже легко, оск≥льки њм Ч у пор≥вн¤нн≥ з прасловТ¤нською мовою Ч притаманн≥ де¤к≥ разюч≥ ≥нновац≥йн≥ ознаки м≥сцевого походженн¤ (див. нижче); тексти, що поход¤ть ≥з –остовського, —уздальського та ¬олодимирського кн¤з≥вств, можна розп≥знати через брак рис, характерних дл¤ давньоукрањнських памТ¤ток.

“ипов≥ ознаки давньоукрањнських текст≥в так≥: в основному правильне вживанн¤ А, ¤кий лише зр≥дка плутано з Ї (але Ї в корен≥ тЇлЇс-); жч < zdj, zgj; поплутанн¤ vъ- з и- перед приголосним на початку слова; у кињвсько-пол≥ських текстах r < rТ; збереженн¤ sk перед ě та де¤кими ≥ншими голосними переднього р¤ду; прот¤гом майже стол≥тт¤ (з 1125 р.) вживанн¤ и (й невживанн¤ ы) п≥сл¤ k, g, x (на рос≥йських земл¤х ц¤ ознака також постала, але щойно з середини XIII ст.). ƒек≥лька особливих написань окремих сл≥в теж Ї прикметою давньоукрањнських памТ¤ток: къдЇ, сьдЇ (проти давн. рос. къдА, сьдА); скьрбь; т≥льки в  иЇв≥ до занепаду Їр≥в Ч золоба проти давн. рос. (≥ гал.-под.) зълоба. ƒе¤к≥ риси, нав≥ть ¤кщо вони в≥днаход¤тьс¤ в памТ¤тках, писаних де≥нде, мають у давньоукрањнських б≥льшу частотн≥сть; до них належать так≥: тенденц≥¤ до переходу ъ ≥ ь наприк≥нц≥ слова в≥дпов≥дно в у та ≥, ¤кщо наступне слово, не в≥докремлене паузою, починаЇтьс¤ з j- (поставилы и ıЇси Ч Hank. XIII ст.); позначенн¤ мТ¤кост≥ прасл. lТ ≥ пТ Ч част≥ше в давньоукрањнських текстах, н≥ж у давньорос≥йських. « 1164 р. типовою прикметою давньоукрањнських текст≥в стаЇ вживанн¤ "нового ¤т¤" на м≥сц≥ е перед складом ≥з занепалим ь.

« ус≥х цих давн≥ших ознак (датованих часами до 1164 р.) х≥ба що дв≥ останн≥ можуть в≥днаходитис¤ в давньорос≥йських памТ¤тках Ч чи то з –остовсько-—уздальських, чи то з Ќовгородсько-ѕсковських земель, Ч але трапл¤лис¤ вони в давньорос≥йськ≥й мов≥ далеко р≥дше. ќпр≥ч цього, новгородськ≥ тексти можна розп≥знати з огл¤ду на част≥ше вживанн¤ в них т. зв. "другого повноголосу" (тип вьрьхъ Ч див. 18.3), спорадичне поплутанн¤ ě з ≥, написанн¤ жг (< прасл. zdj, zgj) ≥, передус≥м, найб≥льш разючу ознаку Ч поплутанн¤ č ≥ с. ѕсковськ≥ тексти, ¤к≥ д≥йшли до нас, у ірунт≥ реч≥, щойно з XIV ст. (починаючи з 1307 р.), також характеризуютьс¤ поплутанн¤м c ≥ č та написанн¤м жг, але до того додаЇтьс¤ ще поплутанн¤ ž з z, š з s, а також (¤к ≥ в давньоукрањнськ≥й мов≥) и- з vъ-.

ƒавньоб≥лоруська мова ц≥Їњ доби представлена довол≥ б≥дно, а на¤вн≥ памТ¤тки поход¤ть зазвичай ≥з п≥вноч≥ крањни (з ѕолоцька Ч починаючи з 1264 р., з≥ —моленська Ч починаючи з 1229 р.), тимчасом ¤к п≥вденноб≥лоруськ≥ д≥алекти, найц≥кав≥ш≥, ¤кщо мати на оц≥ розвТ¤занн¤ проблем поблизького кињвсько-пол≥ського нар≥чч¤, Ч майже не заф≥ксован≥. ѕ≥вн≥чноб≥лоруськ≥ тексти характеризуютьс¤ такими ознаками, ¤к спорадичне поплутанн¤ ě та е, и- та vъ-, č та c ≥ в≥дносно част≥шим, н≥ж де≥нде, написанн¤м о зам≥сть е п≥сл¤ задньоп≥днеб≥нних (наприклад, хочомъ 1 ос. мн. Ч ѕолоцьк, к≥н. XIII ст.).

Ќа п≥дстав≥ зазначених особливостей давньоукрањнськ≥ памТ¤тки можуть бути з достатньою певн≥стю виокремлен≥ з корпусу тогочасних кириличних рукопис≥в, ¤кщо, зв≥сно, обс¤гу самого тексту вистачаЇ дл¤ ви¤ву цих рис ¹³.

 ¹³ “аке застереженн¤ по¤снюЇтьс¤ тим, що жодний текст не ви¤вл¤Ї вс≥х цих рис систематично. «азвичай вони виступають ¤к в≥дхиленн¤ в≥д традиц≥йного правопису (тобто змодиф≥кованого церковнословТ¤нського), а отже, в короткому текст≥ можуть ≥ не опри¤внитис¤.

¬изначенн¤ реі≥ональноњ приналежност≥ памТ¤тки не Ї можливе за таких обставин:

1. якщо переписувач ретельно коп≥ював церковнословТ¤нський ориі≥нал, в≥н м≥г допускати у своЇму рукопис≥ лише так≥ мовн≥ "в≥дхиленн¤", що були узаконен≥ у сп≥льноруському вар≥ант≥ церковнословТ¤нськоњ мови, уникаючи при тому вс≥х вужчих м≥сцевих ознак. “акою Ї, наприклад, ™вангел≥¤, написана в 1056-1057 рр. дл¤ новгородського посадника ќстромира, Ч памТ¤тка, що м≥стить зовс≥м небагато в≥дхилень в≥д церковнословТ¤нськоњ мови болгарськоњ редакц≥њ (подекуди ж зам≥сть жд, вр¤ди-годи ч зам≥сть шт = št, повноголос), але з-пом≥ж них Ч жодного суто новгородського чи суто кињвського. ѕредметом довготривалоњ (й у ірунт≥ реч≥ Ч нерозвТ¤зноњ) суперечки було питанн¤, чи текст писавс¤ в Ќовгород≥, де мешкав замовник, чи в  иЇв≥ Ч на його замовленн¤. ўоправда, так≥ випадки не Ї надто ц≥кав≥ з погл¤ду обраноњ в ц≥й книз≥ тематики. Ќав≥ть ¤кщо приналежн≥сть памТ¤ток такого іатунку буде визначено, вони все одно нададуть обмаль посутн≥х в≥домостей (¤кщо взагал≥ нададуть) дл¤ ≥сторичноњ фонолог≥њ украњнськоњ мови. “ому до уваги вони взагал≥ не братимутьс¤.

2. „исленн≥шими й водночас вагом≥шими Ї т≥ рукописи, в ¤ких сполучаютьс¤ ознаки двох (або к≥лькох) реі≥он≥в. ÷е трапл¤Їтьс¤, коли текст складавс¤ або переписувавс¤ в одному реі≥он≥, а пот≥м переписувавс¤ (удруге) де≥нде. ѕопередн≥й анал≥з ірунтувавс¤ на припущенн≥, що давньоукрањнськ≥ тексти коп≥йовано з церковнословТ¤нського ориі≥налу або писано на м≥сц≥. ќднак насправд≥ текст часто писавс¤ в ¤комусь одному давньоруському кн¤з≥вств≥, а пот≥м переписувавс¤ в ≥ншому. “ак було, можливо, з –¤з.  орм. 1284. ’оча њњ переписано в –¤зан≥, вона м≥стить обмаль м≥сцевих ознак, ≥ Ї вс≥ п≥дстави долучити њњ до числа давньоукрањнських памТ¤ток. ≤ншу ситуац≥ю можна про≥люструвати ™фремовською  ормчою XII ст. ѕоплутанн¤ č ≥ c та використанн¤ о ¤к рефлексу ъ перед j характеризують њњ ¤к новгородський текст. ¬одночас ц¤ памТ¤тка м≥стить так≥ разюч≥ давньоукрањнськ≥ та власне кињвськ≥ риси, ¤к написанн¤ скьрбь, тЇлЇс- (пор¤д ≥з тАлЇс-), ск перед А. Ќаписано њњ, вочевидь, новгородським писарем, ≥ кињвське п≥дірунт¤ прозираЇ кр≥зь досить значне нашарованн¤ його власного мововжитку. ƒо давньоукрањнських рис в ≤патському л≥топис≥ можна в багатьох випадках "докопатис¤", але вони знов-таки вкрит≥ грубим шаром рос≥йських ознак, занесених п≥вн≥чнорос≥йським переписувачем (переписувачами) щойно п≥зн≥ше, на початку XV ст.

“ак≥ багатошаров≥ тексти можна використовувати дл¤ потреб ≥сторичноњ фонолог≥њ украњнськоњ мови лише в≥дц≥дивши "внесок" переписувач≥в-чужинц≥в. ѕочасти таке в≥дц≥дженн¤ себе виправдовуЇ, в ≥нших випадках Ч н≥. ” випадку з ™фремовською  ормчою такий п≥дх≥д не спрацьовуЇ: вона належить до тих досить численних церковних памТ¤ток (у цьому випадку Ч юридичного характеру), ¤к≥ взоровано на церковнословТ¤нському ориі≥нал≥. “аких текст≥в Ї чимало, тому ц¤ памТ¤тка навр¤д чи додасть щось суттЇве до на¤вних в≥домостей про в≥дпов≥дний тип писемноњ мови. ѓњ доц≥льн≥ше записати ¤к новгородську. «овс≥м ≥нша ситуац≥¤ з ≤п. л≥топ. ÷е Їдиний л≥топис украњнського походженн¤, в ¤кому мова давньоукрањнського тексту надаЇтьс¤ до в≥дтворенн¤ (Ћавр. л≥топ., переписаний у —уздал≥ або Ќижньому Ќовгород≥, сильно порос≥йщено нав≥ть у його кињвськ≥й частин≥). ƒо того ж ≤п. л≥топ. в≥ддзеркалюЇ, принаймн≥ частково, мову зах≥дноукрањнських земель, в≥дносно б≥дно представлену в корпус≥ давньоукрањнських джерел, що збереглис¤. якби ми в≥дмовилис¤ в≥д використанн¤ цього тексту, це позбавило б нас варт≥сного, а подеколи й ун≥кального, джерела ≥нформац≥њ. “ому варто зреконструювати п≥дставовий шар, усуваючи п≥зн≥ш≥ нашаруванн¤, внесен≥ поза межами крањни. ќтже, критер≥й прийн¤тт¤ чи неприйн¤тт¤ "м≥шаного", багатошарового тексту маЇ досить утил≥тарний характер: наск≥льки добре той чи той жанр представлено в≥дносно "чистими" памТ¤тками, ¤ку к≥льк≥сть нових в≥домостей можна видобути з т≥Їњ чи т≥Їњ памТ¤тки.

ќс≥бну групу складають памТ¤тки, написан≥ за межами ”крањни, ¤к≥ були в н≥й переписан≥, але д≥йшли до нас у ще п≥зн≥ших списках з ≥нших м≥сцевостей. “ак стоњть справа з Ђ–уською правдоюї: скомпонована, суд¤чи з усього, в Ќовгород≥, вона була привезена кињвським кн¤зем ярославом 1019 р. до  иЇва й пристосована до м≥сцевих звичањв та, ймов≥рно, мови (коротка редакц≥¤), а в≥дтак, вже п≥сл¤ смерт≥ кн¤з¤ 1054 р., перегл¤нута його спадкоЇмц¤ми (Ђ–уська правдаї ярославич≥в). ѕопри це, доступними Ї лише п≥зн≥ш≥ рос≥йськ≥ списки ц≥Їњ памТ¤тки (перший Ч 1282 р.). ”крањнська мова була в цьому випадку т≥льки другор¤дною сполучною ланкою, загубившис¤ в п≥зн≥ших коп≥¤х наст≥льки, що по н≥й ≥ сл≥ду нема. ≤мов≥рний тоненький пром≥жний украњнський шар м≥г ≥снувати в текстах церковнословТ¤нського (зазвичай, болгарського) походженн¤, що збереглис¤ в п≥зн≥ших рос≥йських, б≥лоруських ≥ нав≥ть украњнських редакц≥¤х, ¤к-от: Ђѕрологї, ЂЎестодневї, Ђ‘≥з≥ологї, Ђ’ристи¤нська топограф≥¤ї  озьми ≤ндикоплова, Ђѕов≥сть про ¬арлаама та …оасафаї, Ђјлександр≥¤ї, Ђѕов≥сть про јкира ѕремудрогої, б≥льш≥сть апокриф≥в, можливо √еорг. јм. (список XIV ст.) тощо. ƒе¤к≥ тексти нав≥ть ≥ складалис¤ в  иЇв≥, але були наст≥льки добре стил≥зован≥ п≥д церковнословТ¤нську мову, що украњнськ≥ риси, нав≥ть ¤кщо так≥ й були, легко вигублювалис¤ в п≥зн≥ших рос≥йських списках, радше Ч списках з≥ списк≥в. —еред них Ч Ђ—лово про закон ≥ благодатьї митрополита ≤лар≥она, Ђѕчелаї XIV ст., …ос. ‘л. XVI ст. (¤кщо його перекладено в  иЇв≥), Ђƒ≥¤нн¤ ƒ≥іен≥са јкр≥таї та де¤к≥ ≥нш≥.  р≥м того, важить, чи п≥зн≥ший неукрањнський переписувач обмежувавс¤ переписуванн¤м ¤к таким, чи заходжувавс¤ ретельно редаіувати текст.  иЇво-ѕечерський патерик, написаний, принаймн≥ частково, 1226 р. в  иЇв≥, ≥снуЇ не т≥льки у тверськ≥й коп≥њ 1406 р., але й у кињвськ≥й редакц≥њ 1460-1462 рр. ѕроте обидв≥ так дбайливо зредаіовано, що жодна не може правити за джерело дл¤ давньоукрањнськоњ фонолог≥њ. ” цьому раз≥ найкраще њх знехтувати; ¤кщо ц≥ тексти й можна використовувати, то надзвичайно обережно, а науковець мусить бути готовий до того, що отримаЇ по коп≥ткому прос≥юванн≥ матер≥алу ¤кусь сумн≥вноњ вартост≥ м≥зер≥ю. якщо дивитис¤ на справу реал≥стично, насл≥дки такоњ роботи можна буде вважати прийн¤тними т≥льки тод≥, коли њх п≥дперто ≥ншими джерелами; тож вони додають дуже мало до нашого знанн¤, а в≥дтак њх можна не враховувати.

ќтже, найц≥нн≥шими джерелами були б тексти, писан≥ м≥сцевою мовою ≥ збережен≥ в давньоукрањнських первописах, Ч однак таких джерел практично не ≥снуЇ. Ќа другому м≥сц≥ Ч приступн≥ в ориі≥нал≥ памТ¤тки, ¤кщо не писан≥, то бодай переписан≥ в ”крањн≥ п≥д давньоукрањнську добу м≥сцевим р≥зновидом церковнословТ¤нськоњ мови; дал≥ Ч тексти украњнського походженн¤, що м≥стили досить багато м≥сцевих ознак ≥ зберегли њх у п≥зн≥ших списках. –ешта памТ¤ток маЇ другор¤дне значенн¤. ќск≥льки жоден ≥з текст≥в не писавс¤ (або не д≥йшов до нас) м≥сцевою гов≥ркою, ус≥ вони потребують попереднього загального анал≥зу, щоб визначити ставленн¤ автора та/або переписувача до реал≥й тогочасноњ гов≥рноњ мови, ≥ щойно на цьому тл≥ можна оц≥нювати релевантн≥сть конкретних ¤вищ.

6. ќ—Ќќ¬Ќ≤ ѕ»—≈ћЌ≤ ѕјћТя“ » ƒј¬Ќ№ќ” –јѓЌ—№ ќѓ ƒќЅ»

* * * ћайже вс≥ тогочасн≥ тексти писалис¤ церковнословТ¤нською мовою болгарськоњ (¤кщо тут немаЇ ≥нших вказ≥вок) редакц≥њ, що зазнавала зм≥н, про ¤к≥ йшлос¤ в 14.5. ƒо них належать так≥ памТ¤тки, укласиф≥кован≥ за жанрами ¹⁴:

1. ™вангел≥њ, здеб≥льшого ™вангел≥њ-апракос ≥ де¤к≥ ™вангел≥њ-тетр: јрх. ™в. ¹⁵ (щонайп≥зн≥ше 1092 р.), ймов≥рно, кињвська; кирилична частина –еймс. ™в. (к≥нець XI ст. або початок XII ст.), пор≥вн¤но невеликий уривок, що маЇ (через св≥й ¤скраво виражений сербський характер) невелику варт≥сть; ћст. ™в. (щонайп≥зн≥ше 1117 р.), писана дл¤ новгородського кн¤з¤, але, можливо, в  иЇв≥; ёр. ™в. (м≥ж 1117 ≥ 1128 рр.), писана, суд¤чи з усього, в  иЇв≥, але дл¤ —в¤тоюр≥њвського монастир¤ в Ќовгород≥; ™в. √ал., писана, можливо, в √алич≥ (1144 р. Ч але останн≥ аркуш≥ 229-260 дописано десь на стол≥тт¤ п≥зн≥ше); ƒобр. ™в. 1164, писана в  иЇв≥; “ип. 7, ™в. є 6 ћосковськоњ —инодальноњ друкарн≥, XII ст., писана, можливо, в  иЇв≥; •р. ур. Ч уривок з ™вангел≥њ-апракос XII ст.;

 ¹⁴ ÷ей перел≥к не Ї повний. ƒе¤к≥ памТ¤тки ще й дос≥ не оприлюднено ≥ взагал≥ не досл≥джено. ѓх ми не включали до списку. ƒо нього вв≥йшли вже досл≥джен≥ тексти, ¤к≥ ми розгл¤даЇмо в книз≥. ѕроте вс≥ позиц≥њ, важлив≥ дл¤ досл≥джуваноњ проблематики знайшли, сл≥д спод≥ватис¤, своЇ м≥сце в цьому перел≥ку.

 ¹⁵ ўодо по¤сненн¤ скорочень Ч див. список джерел за абеткою (Ђƒавньоукрањнськ≥ памТ¤ткиї) у вибран≥й б≥бл≥ограф≥њ наприк≥нц≥ цього розд≥лу.

√ород ™в. XIII ст., писана, ймов≥рно, на п≥вдн≥ ¬олин≥; Ћавр. ™в. (≤-≤≤) Ч два уривки з ™вангел≥њ, писаноњ, можливо, в √аличин≥ у XIII ст.; √ал. ™в. 1288 (щонайран≥ше 1266 р., щонайп≥зн≥ше 1301 р.), писана в √аличин≥; ™в. ™вс. 1283, писана, можливо, в ѕеремишл≥ або ’олм≥; “ип. 6, ™в.є 5 ћосковськоњ —инодальноњ друкарн≥, XIII ст., писана, можливо, в  иЇв≥; ’олм. ™в. XIII або XIV ст., писана, можливо, у ’олм≥; ѕутн. ™в. XIII ст., писана, ймов≥рно, на Ѕуковин≥; ™в. ѕол≥к. 1307, писана, можливо, на ¬олин≥; Ћавриш. ™в., писана до 1329 р., можливо, у кињвсько-пол≥ськ≥й д≥алектн≥й зон≥; ™в. ¬ерк. (перша половина XIV ст.), писана, суд¤чи з усього, в  иЇв≥; Ћуц. ™в. XIV ст., писана на ¬олин≥.

2. ≤нш≥ тексти —в¤того ѕисьма: ѕс. Ѕичк. XI ст. Ч фраімент ѕсалтир¤, писаного, можливо, в  иЇв≥; ’р. јп. XII ст. Ч јпостол, писаний, можливо, в √аличин≥; ”р. јп. XIII ст. Ч уривок з јпостола, писаний, ≥мов≥рно, в  иЇв≥; Ѕибл. јп. XIV ст. Ч 36 аркуш≥в з јпостола, писаного, най≥мов≥рн≥ше, в √аличин≥; ‘л. ѕс. 1384, писаний у Ћуцьку.

3.  азанн¤, коментар≥ до церковних текст≥в, рел≥г≥йн≥ п≥сн≥ тощо: √р. Ѕог. XI ст., можливо, сер. XI ст. Ч суд¤чи з усього, найдавн≥ший текст, що м≥стить 13 сл≥в св. √ригор≥¤ Ќаз≥¤нзина, написаний, ≥мов≥рно, в √аличин≥ писарем, ¤кий погано розум≥вс¤ на текст≥, а тому припустивс¤ багатьох помилок ≥ перекручень;  ир. ™рус. XI ст. Ч повчанн¤  ирила ™русалимського, написан≥, можливо, в  иЇв≥; ѕанд. XI ст. Ч пандекти јнт≥оха, писан≥, ймов≥рно, в  иЇв≥; Ѕес. √р. ¬ел. XII ст. Ч коментар √ригор≥¤ ¬еликого до ™вангел≥њ, моравськоњ редакц≥њ, переписаний, можливо, в √аличин≥; «латостр. XII ст. Ч слова …оана «латоуста, писан≥, можливо, в  иЇв≥; ќстрожн. ур. середини XII ст. Ч фраіменти з  анон≥в св. ƒимитр≥Їв≥ та ѕресв¤т≥й ƒ≥в≥, писан≥, можливо, в  иЇв≥; Hank. XII або XIII ст., що маЇ також назву Ђќктоњх ¬≥денськийї, Ч фактично антолог≥¤, що м≥стить переважно церковн≥ г≥мни з дом≥шкою уривк≥в з ™вангел≥њ, јпостола й  анон≥в (сюди сл≥д додати Ѕер. Hank., п≥зн≥ший, XIV ст., текст того самого зм≥сту, але з≥ —лужебником, дописаним на берегах, що походить, можливо, з п≥вн≥чно-зах≥дноњ частини украњнського ѕол≥сс¤); “р≥одь ћойсе¤ √р≥шного, ки¤нина, XII-XIII ст., написана (за вин¤тком аркуш≥в 222-257), ≥мов≥рно, кињвським писарем, ¤кий мешкав у Ќовгород≥; ≤рм. √риг. к≥н. XI≤-поч. XIII ст. Ч церковн≥ г≥мни, писан≥ десь в ”крањн≥, але, мабуть, не в  иЇв≥ ≥ не в √аличин≥; ’≥л. Ч ≥нший ≥рмолог≥й, написаний, можливо, на ¬олин≥ у XIII ст.; Ћавр. XIII ст. (III) Ч невеликий уривок ≥з “р≥од≥, написаноњ, можливо, в √аличин≥; ћукач. “р. XIII ст. Ч невелик≥ уривки з “р≥од≥, писаноњ, можливо, в √аличин≥; ≤п. сказ. (до 1212 р.) Ч коментар ≤пол≥та –имського до книги ƒанињла, писаний, ≥мов≥рно, в  иЇв≥; —л. ™фр. —ир. бл. 1284 р. Ч слова ™фрема —ирина, написан≥, можливо, в  иЇв≥ (у цей текст входить повчальне "посланн¤" √еорг≥¤ «арубського); ’ут. —луж. Ч —лужебник ≥з ’утинського монастир¤ поблизу Ќовгорода, можливо, коп≥¤ давн≥шого кињвського тексту, зроблена в XIII-XIV ст.; јрх. ЋАств. XIII-XIV ст. Ч Ћ≥ствиц¤ до –аю, трактат …оана Ћ≥ствичника про духовне вдосконаленн¤, писаний десь в ”крањн≥, можливо, на ¬олин≥; ѕанд. 1307 Ч п≥зн≥ший текст јнт≥оха, написаний в  иЇв≥ або на ¬олин≥ (у ¬олодимир≥?); ™фр. —ир. 1300 Ч 1325 Ч фраіменти з≥ сл≥в ™фрема —ирина, написаних у  иЇв≥ або на ¬олин≥ й п≥зн≥ше скоп≥йованих, можливо, в ѕеремишл≥.

4. ∆ит≥¤ св¤тих або уривки з них: —ин. ѕатер. XI ст. Ч розпов≥д≥ (…оана ћосха) про —ирина та ≥нших чорноризц≥в, написан≥ в  иЇв≥; Passio Condr. Ч cep. XI ст., уривок, архањчний за мовою та правописом, написаний, можливо, в  иЇв≥; Acta –“ Ч початок XII ст., уривок з Acta Pauli et Theclae, архањчний за мовою та правописом, м≥сце написанн¤ визначити важко; до ”сп. зб. XII ст., що м≥стить серед ≥ншого жит≥¤ Ѕориса, √л≥ба та св. ‘еодос≥¤ ≥ був написаний у  иЇв≥, ув≥йшли й численн≥ казанн¤, складен≥, ймов≥рно, там-таки; ¬иіолекс. к≥н. XII ст., жит≥¤ св. Ќифонта та ‘еодора —тудита, написан≥ в ”крањн≥, можливо, в  иЇв≥; ∆ит. —ави XIII ст. Ч жит≥Ї —ави ќсв¤щенного, складене, можливо, в  иЇв≥; Ћюбл. ѕрол. сер. XIV ст. Ч фраімент ≥з ѕролога (кињвського або п≥вн≥чноукрањнського походженн¤).

5. ÷ерковн≥ статути тощо: —туд. XII ст. (1179?) Ч монастирський статут, можливо, новгородська коп≥¤ з кињвського ориі≥налу XI ст.; –¤з.  орм. 1284 Ч ‘от≥Їв≥ правила з доповненн¤ми, коп≥¤, ретельно зроблена в –¤зан≥ з кињвського первопису.

6. «б≥рники р≥зноман≥тних текст≥в, переважно повчального спр¤муванн¤: ≤зб. 1073 Ч коп≥¤ з церковнословТ¤нського (болгарського) ориі≥налу, зроблена дл¤ кн¤з¤ —в¤тослава  ињвського; ≤зб. 1076 Ч складений ≥ написаний у  иЇв≥.

7. ’рон≥ки та л≥тописи: …ос. ‘л., можливо, сер. XI ст. (коп≥¤ XVI ст.) Ч переклад (¤к гадають, кињвського походженн¤) пов≥ст≥ Ђω полонЇн≥и ≤™роусалимаї Ч з м≥сцевими правописними особливост¤ми, ¤кий, щоправда, маЇ обмежену варт≥сть дл¤ давньоукрањнськоњ доби через п≥зн≥ш≥ зм≥ни; √еорг. јм. XIV ст. Ч переклад в≥зант≥йськоњ хрон≥ки √еорг≥¤ јмартола, зроблений, можливо, в Ѕолгар≥њ (або, менш ≥мов≥рно, болгарином у  иЇв≥), привезений до  иЇва в XI ст. ≥ приступний у списку XIV ст., в ¤кому пром≥жн≥ кињвськ≥ риси вже майже непом≥тн≥; ≤п. л≥топ. Ч зроблена бл. 1425 р. рос≥йська коп≥¤ давньоукрањнського ориі≥налу (знайдена в  остром≥), що м≥стить Ќайдавн≥ший (ѕочатковий)  ињвський л≥топис,  ињвський л≥топис (1117-1200) ≥ п≥зн≥ш≥ √алицький та ¬олинський л≥тописи (1200 -1292); п≥сл¤ усуненн¤ де¤ких п≥вн≥чнорос≥йських ознак, наприклад, написанн¤ А на м≥сц≥ сильного ь, ц¤ памТ¤тка ви¤вл¤Ї, нехай нерегул¤рно, чимало давньоукрањнських особливостей. «а своЇю мовою ≤п. л≥топ. хитаЇтьс¤ м≥ж м≥сцевою редакц≥Їю церковнословТ¤нськоњ мови та гов≥рною давньоукрањнською мовою, причому виб≥р мовних засоб≥в обумовлюЇтьс¤ стил≥стичними чинниками.

8. √рамоти: √р. бл. 1130 може бути кињвською або новгородською Ч њњ видали кињвський кн¤зь ћстислав ≥ новгородський кн¤зь ¬севолод, а стосуЇтьс¤ вона маЇтк≥в у Ќовгородському кн¤з≥вств≥; на п≥дстав≥ довол≥ консеквентного позначенн¤ помТ¤кшеного пТ (за одним-Їдиним вин¤тком) ≥, можливо, к≥лькох синтаксичних грецизм≥в њњ можна вважати витвором кињвського писар¤ з канцел¤р≥њ кн¤з¤ ћстислава ¹⁶; √р. п≥сл¤ 1349

 ¹⁶ Ќа п≥дстав≥ форми изоостанЇть з подвоЇним о ќ. —оболевський вважав њњ "безсумн≥вно п≥вденноруською", тобто украњнською.

( азимир), писана галицьким писарем (–озов 2); √р. 1352, ¬олинь (–озов 3); √р. 1359, ѕеремишль (–озов 5); √р. з Ћаврова (поблизу Ћуцька) до 1363, з церковнословТ¤нськими рисами (–озов 4); √р. 1366, ѕеремишль (–озов 6); √р. 1366, можливо, з Ћуцька (–озов 7); √р. п≥сл¤ 1366, ¬олинь (–озов 1); √р. 1368, Ћьв≥в (–озов 8); √р. 1370, Ћьв≥в (–озов 9); √р. з≥ —мотрича на ѕод≥лл≥, 1375 (–озов 10); √р. 1376-1450, ’олм (–озов 11); √р. з Ѕохура (поблизу ѕеремишл¤), 1377 (–озов 12); √р. 1378, ѕеремишль (–озов 13); √р. з Ѕродова (поблизу ќстрога), 1385 (–озов 14); √р. бл. 1386, нев≥домого походженн¤ (–озов 15); √р. 1386, Ћьв≥в (–озов 16). “ри грамоти п≥зн≥шого списку в≥днаход¤тьс¤ в ≤п. л≥топ.: дв≥ Ч кн¤з¤ ¬олодимира ¬асильковича (до 1287), одна Ч кн¤з¤ ћстислава ƒаниловича (до 1289). √рамоти галицького кн¤з¤ Ћева (1264-1301) Ч п≥зн≥ш≥ п≥дробки, окр≥м, можливо, одн≥Їњ (в коп≥¤х 1445, 1557 ≥ 1564 рр.). ћова грамот майже не м≥стить церковнословТ¤нських елемент≥в (¤кщо не подано застережень) ¹⁷. « реі≥онального погл¤ду, найкраще репрезентована «ах≥дна ”крањна, а також ¬олинь.

 ¹⁷  анцел¤рська мова √аличини та Ћуцька могла розвинутис¤ безпосередньо з м≥сцевоњ гов≥рки п≥д в≥дчутним впливом чеськоњ канцел¤рськоњ мови, але без будь-¤кого церковнословТ¤нського. ¬т≥м, перев≥рити це припущенн¤ неможливо, оск≥льки вс≥ ц≥ грамоти належать до п≥зньоњ давньоукрањнськоњ доби ≥ немаЇ жодних св≥дчень про давн≥ш≥ особливост≥ канцел¤рськоњ мови в √аличин≥ та на ¬олин≥.

9. Ќаписи: іраф≥т≥ в  ињвському —оф≥йському собор≥, починаючи приблизно з 1042 р.; ≥мТ¤ та титул королеви ‘ранц≥њ јнни на французько-латинськ≥й грамот≥ (1063); черн≥г≥вська гривьна (XI ст.) з написом благального зм≥сту; кињвський напис-іраф≥то XII ст. (у печер≥ на ѕанкрат≥њвському узвоз≥ поруч ≥з ѕечерським монастирем); напис на келис≥ черн≥г≥вського кн¤з¤ ¬олодимира ƒавидовича (до 1151); напис кињвського майстра на хрест≥ полоцькоњ кн¤гин≥ ™вфросин≥њ (1161); знак на литв≥ кињвського майстра (бл. 1240).

—пец≥ально сл≥д виокремити написи на монетах та печатках. ћонети карбувалис¤ кн¤з¤ми ¬олодимиром п≥сл¤ ’рещенн¤ (бл. 990-1015) ≥ —в¤тополком (1015-1019), а також Ѕолеславом ≤, королем ѕольщ≥, у звТ¤зку з його виправою на  ињв (1018-1019). “ексти на монетах, обмежен≥ трьома фразами на зразок ¬ладимиръ на столА (~столЇ), а сЇ Їго срЇбро, »исусъ ’ристосъ з вар≥юванн¤ми, а також ≥мТ¤м ЅолЇславь, часто спотворювалис¤ через прим≥тивну техн≥ку карбуванн¤ ≥ брак майстерност≥. “ексти ¬олодимира Ч церковнословТ¤нськ≥, тексти —в¤тополка допускали де¤к≥ м≥сцев≥ риси. ѕечатки, особливо вищого дух≥вництва, мали написи грецькою мовою; печатки, оформлен≥ по-словТ¤нському, що найран≥ш≥ з них датуютьс¤ к≥нцем X ст., м≥стили коротеньк≥ тексти, зазвичай благального та/або антропон≥м≥чного характеру ≥ мало чим можуть прислужитис¤ фонолог≥њ давньоукрањнськоњ мови. „имало текст≥в стерлос¤, спотворилос¤ або ж, бувши карбованими, зазнали перекрученн¤ через скороченн¤ чи недосконал≥сть виробленн¤; багато ¤к≥ з них не п≥ддаютьс¤ розшифруванню.

Ќа сьогодн≥ не знайдено давньоукрањнських текст≥в, у ¤ких би м≥сцева гов≥рка мала св≥доме й посл≥довне в≥дбитт¤. ” церковних текстах, що складають основну частину того корпусу, що його ми маЇмо тепер, њњ ц≥лком св≥домо уникали, л≥тописи д≥йшли до нас у п≥зн≥ших списках, а грамоти, ¤к≥ р¤сн≥ють специф≥чними зворотами, притаманними цьому жанров≥, насичен≥ своЇр≥дною лексикою. Ќав≥ть граф≥т≥, монети та печатки, ¤к≥, зрештою, дають обмаль текстового матер≥алу, були скорше церковнословТ¤нськими за мовою, н≥ж власне давньоукрањнськими. ќднак, урахувавши зм≥ни у ставленн≥ до запровадженоњ в ”крањн≥ церковнословТ¤нськоњ мови, а також розвиток правопису, тогочасн≥ памТ¤тки можна використовувати ¤к доконечний ≥ варт≥сний матер≥ал дл¤ ≥сторичноњ фонолог≥њ украњнськоњ мови.

ўодо чужомовних джерел Ч див. 29.6 ≥ 13.

7. «ј¬¬ј√» ўќƒќ ¬» ќ–»—“јЌЌя ƒј¬Ќ№ќ” –јѓЌ—№ »’ “≈ —“≤¬ я  ‘ј “»„Ќќ√ќ ћј“≈–≤јЋ” ƒЋя ≤—“ќ–»„Ќќѓ ‘ќЌќЋќ√≤ѓ ” –јѓЌ—№ ќѓ ћќ¬»

Ѕ≥льш≥сть непорозум≥нь, що мають м≥сце в ≥сторичн≥й фонолог≥њ украњнськоњ мови, Ї насл≥дком атом≥стичного п≥дходу до давньоукрањнських памТ¤ток: досл≥дник, зац≥кавлений постанн¤м котроњсь риси в сучасн≥й украњнськ≥й мов≥, шукав написань, ¤к≥ б њњ в≥дбивали в одному чи к≥лькох давньоукрањнських текстах ≥, ¤кщо знаходив, уважав њх за доказ того, що ц¤ риса ≥снувала п≥д добу створенн¤ анал≥зованого тексту. ќписки, помилки й часто-густо власн≥ хибн≥ прочитанн¤ (природн≥ при упередженому погл¤д≥) сприймалис¤ ¤к достотн≥ мовн≥ факти. як насл≥док, процеси звукозм≥н висмикувалис¤ з в≥дпов≥дного фонолог≥чного контексту; њхнЇ реал≥стичне ≥сторичне витлумаченн¤ робилос¤ неможливим, а ц≥л≥й концепц≥њ ≥сторичноњ фонолог≥њ загрожувала небезпека перекручень.

«аходжуючис¤ коло давньоукрањнського тексту, треба, передус≥м, розгл¤дати кожну памТ¤тку ¤к систему, маючи на оц≥ њњ мовну приналежн≥сть ≥ специф≥ку застосованих правописних правил або звичок. якщо текст Ї церковнословТ¤нський, то до уваги варто брати лише т≥ ¤вища, ¤к≥ не властив≥ ц≥й мов≥. Ќаприклад, написанн¤ типу боура зам≥сть боур¤ н≥чого нового дл¤ досл≥дженн¤ проблеми стверд≥нн¤ rТ в украњнськ≥й мов≥ не дають, оск≥льки аналог≥чн≥ ¤вища трапл¤ютьс¤ так само в церковнословТ¤нських текстах болгарськоњ редакц≥њ. ¬ ¤комусь текст≥, скоп≥йованому з сербського (церковнословТ¤нського) ориі≥налу, написанн¤ типу памЇть не довод¤ть переходу ę > е в п≥вн≥чноукрањнських говорах, оск≥льки в сербсько-хорватськ≥й мов≥ кожний носовий ę зм≥нювавс¤ на е. ѕроте в≥дкиданн¤ ознак, властивих вих≥дн≥й мов≥, не Ї абсолютним правилом: ц¤ загальна засада з огл¤ду на регул¤рн≥сть та частотн≥сть може бути порушена. якщо стверд≥лий r трапл¤Їтьс¤ част≥ше, н≥ж у церковнословТ¤нських текстах, або ¤кщо в≥н також трапл¤Їтьс¤ у словах, не властивих церковнословТ¤нськ≥й мов≥, то все це вкуп≥ Ч а не т≥льки окремо вз¤т≥ випадки Ч може правити за аргумент на користь припущенн¤, що звук rТ був стверд≥в у мов≥ давньоукрањнського писар¤. ѕри визначенн≥ в≥рог≥дност≥ текстового матер≥алу важить також загальна характеристика памТ¤тки: чи це ретельно написаний текст, чи н≥? „и писар розум≥в те, що списував, а чи коп≥ював механ≥чно? „и багатьох помилок в≥н припустивс¤ ≥ ¤кого іатунку? „и дотримувавс¤ в≥н традиц≥њ у своЇму ставленн≥ до тексту, чи н≥?

ћожна виробити формулу, ¤ка б ураховувала вс≥ ц≥ фактори. ќднак жодна формула не в змоз≥ передбачити вс≥х ≥мов≥рних випадк≥в чи ситуац≥й, на ¤к≥ можна натрапити в памТ¤тц≥ з багатошаровим письмом. “иполог≥¤ текст≥в Ч р≥ч можлива й бажана, але жодна типолог≥¤ не передбачить ус≥х комб≥нац≥й; нав≥ть за найвищоњ в≥рог≥дност≥ узагальнень щодо давн≥х памТ¤ток кожна з них маЇ властиву лише соб≥ неповторн≥сть, тому досл≥дник значною м≥рою покладатиметьс¤ на власний досв≥д ≥ чутт¤ ≥сторичноњ реальност≥. …ого науковий п≥дх≥д завжди м≥ститиме елементи мистецтва.

 оли загальне у¤вленн¤ про характер памТ¤тки вироблено, рутинна техн≥ка пол¤гатиме в усуненн≥ вс≥х чужомовних рис, представлених у н≥й (хоч би т≥льки потенц≥йно), тобто њх треба вилучити або ж Ч ¤кщо це ви¤витьс¤ неможливим Ч анал≥зувати з надзвичайною обережн≥стю; дал≥ сл≥д визначити й усунути вс≥ писарськ≥ помилки й недогл¤ди; нарешт≥ Ч вилучити вс≥ традиц≥йн≥ написанн¤. ¬се, що залишитьс¤ (¤кщо залишитьс¤), може правити за мовн≥ ≥нновац≥њ, в≥дбит≥ в памТ¤тц≥. Ѕа б≥льше: њх можна вважати в≥рог≥дними лише в тому раз≥, ¤кщо вони в≥дтод≥ трапл¤тимутьс¤ менше-б≥льше регул¤рно в п≥зн≥ших памТ¤тках, часово наближених до нењ, Ч зрозум≥ло, коли не постане ¤кась особлива причина њхнього браку (притлумленн¤). якщо в котр≥йсь памТ¤тц≥ знайдено певну ознаку, ¤ка знову зрине щойно к≥лькома стол≥тт¤ми п≥зн≥ше, то йдетьс¤ радше не про мовну ≥нновац≥ю, а про ≥ндив≥дуальне в≥дхиленн¤, що його причини належить зТ¤сувати.

ћовл¤чи загально, ¤вн≥, всеохопн≥ правописн≥ нововведенн¤ Ї переконлив≥шим доказом фонолог≥чноњ ≥нновац≥њ, н≥ж випадков≥ в≥дхиленн¤ в≥д традиц≥йноњ орфограф≥њ. ќднак при цьому могли спрацьовувати й соц≥альн≥ чинники, що не п≥дл¤гають певному в≥дтворенню. ¬р¤ди-годи де¤к≥ фонетичн≥ ознаки табуйовано на письм≥. Ќаприклад, зм≥на е > еЈ досить легко вв≥йшла в орфограф≥ю, ¤к ≥ стверд≥нн¤ rТ, тимчасом ¤к е > о Ч н≥. ѕерех≥д tТ > cТ (ć) був досить безпроблемно прийн¤тий давньопольською орфограф≥Їю, але в б≥лоруському правопис≥ його нев≥дь-чому уникалос¤ впродовж стол≥ть. „инниками при цьому могли бути сп≥вв≥дношенн¤ задавненого та нового п≥дход≥в у кол≥ книжник≥в певноњ доби; соц≥альний статус територ≥ального д≥алекту або соц≥олекту в ¤кому зародилас¤ певна ознака; пр≥оритетн≥сть у правописних зм≥нах; так≥ техн≥чн≥ моменти, ¤к на¤вн≥сть граф≥чних засоб≥в у азбуц≥ на позначенн¤ нововведенн¤ (наприклад, еЈ < е можна було легко в≥ддати за допомогою букви А, ¤ка позначала под≥бний звук, але зм≥на оЈ < о, що припала, суд¤чи з усього, на той самий час [див. 21.2], не мала в≥дпов≥дноњ л≥тери, оск≥льки н≥ о, н≥ (о)у дл¤ цього не годилис¤, й тому звук оЈ передававс¤, ¤к правило, зг≥дно з етимолог≥Їю, через о), а також сила ≥нших непростих ≥ часто майже невловних чинник≥в, що д≥¤ли в конкретному сусп≥льств≥ в той чи той час.

“аким чином, правописне нововведенн¤ може слугувати певним св≥дченн¤м мовноњ ≥нновац≥њ, ¤кщо воно не випливаЇ з орфограф≥чноњ традиц≥њ ус≥х тих мов, на ¤ких ірунтуЇтьс¤ мовна будова дотичного тексту, ≥ надал≥ в≥днаходитьс¤ в низц≥ п≥зн≥ших памТ¤ток. “а ¤кщо одн≥Їњ з цих передумов Ч або й ус≥х (у вин¤ткових випадках) Ч бракуЇ, то це може, хоча й не конче, поставити п≥д сумн≥в фактичну на¤вн≥сть ≥нновац≥њ. ќтже, в цьому раз≥ досл≥дник, ¤кий гадаЇ, що ≥нновац≥¤ все-таки вв≥йшла в мову, повинен переконливо витлумачити брак цих передумов. ¬≥дстань м≥ж повною прийн¤тн≥стю та повною неприйн¤тн≥стю Ї досить велика, тому найчаст≥ше доводитьс¤ мати справу не з реал≥¤ми, а з ≥мов≥рност¤ми р≥зного ступен¤. як ц≥ ймов≥рност≥ сполучаютьс¤ одна з одною, складаючи ц≥л≥сний образ ≥сторичного розвитку, Ч то Ї додатковий критер≥й величезноњ ваги.

ѕерша ф≥ксац≥¤ фонолог≥чного нововведенн¤ в памТ¤тц≥ звичайно в≥дстоњть у час≥ в≥д його постанн¤ в мов≥; такий розрив може подеколи бути тривалим. ѕроте, ¤кщо ми не маЇмо ≥нших засоб≥в визначенн¤ хронолог≥њ зм≥ни (запозиченн¤ з ≥нших мов у давньоукрањнськ≥ д≥алекти або л≥тературну мову чи навпаки, в≥дносна хронолог≥¤), досл≥дник не годен вим≥р¤ти цю часову в≥дстань ≥ мусить уважати, що перша дата по¤ви ≥нновац≥њ в памТ¤тц≥ приблизно зб≥гаЇтьс¤ в час≥ з самою фонолог≥чною зм≥ною.

Ќаведен≥ завваги стосуютьс¤ використанн¤ давньоукрањнських памТ¤ток ¤к джерела в≥домостей про ≥нновац≥њ в мов≥, а також того, ¤к ц≥ памТ¤тки використовуватимутьс¤ у книз≥ надал≥. ѓхнЇ застосуванн¤ було зовс≥м ≥ншим у попередн≥й частин≥, присв¤чен≥й протоукрањнському пер≥одов≥, де найдавн≥ш≥ украњнськ≥ памТ¤тки розгл¤далис¤ ¤к одне ц≥ле, а ознаки, представлен≥ в них систематично, попри те, що не в≥дпов≥дали церковнословТ¤нськ≥й традиц≥њ (ба й узагал≥ не були церковнословТ¤нськими), Ч ¤к так≥, що розвинулис¤ до по¤ви найдавн≥ших збережених памТ¤ток, тобто в до≥сторичн≥ часи. “ой п≥дх≥д Ч статичний, або систематичний, Ч контрастуЇ з динам≥чним, що застосовуватиметьс¤ в дальшому виклад≥.

¬»Ѕ–јЌј Ѕ≤ЅЋ≤ќ√–ј‘≤я

¬≥дмежуванн¤ давньоукрањнських памТ¤ток

1. Schachmatov Al. ЂBeiträge zur russischen Grammatikї. ASPh 7, 1884.

2. —оболевский ј. Ђ»сточники дл¤ знакомства c древнекиевским говоромї. ∆ћЌѕ 237, 1885.

3. ¬ладимиров ѕ. Ђќбзор южно-русских и западно-русских пам¤тников письменности от XI до XVII ст.ї „ќЌЋ 4, 1890 (окреме виданн¤ Ч  иев, 1890).

4. Kolessa A. ЂDialektologische Merkmale des sūdrussischen Denkmales ТŽitije sv. SavyТї. ASPh 18, 1896.

5.  римський ј. Ђƒе¤к≥ непевн≥ кр≥тер≥њ дл¤ д≥¤лЇктольоі≥чноњ кл¤сиф≥кац≥њ старо-руських рукопис≥вї. Ќ«б. √руш. (ѕередрук у вид.:  римський ј. “вори в пТ¤ти томах 3.  , 1973).

6. –озов ¬. Ђ“рилог≥¤ проф. ј.  римськогої. «Ќ“Ў, 78, 1907.

7. –озов ¬. Ђ»сследование ¤зыка южнорусских грамот XIV и первой половины XV векаї.  ”» 1913, 53.

8. ƒурново Ќ. Ђ–усские рукописи XI и XII вв. как пам¤тники старослав¤нского ¤зыкаї. J‘ 4-6, 1924-1927.

9. ƒурново Ќ. Ђ—лав¤нское правописание X-XII вв.ї Sl 12, 1933.

ƒавньоукрањнськ≥ памТ¤тки

ѕерел≥чено лише т≥ джерела, ¤к≥ були наведен≥ в 14.6. ¬они подаютьс¤ у скороченн≥ за абеткою (на в≥дм≥ну в≥д 14.6, де вони розпод≥лен≥ за жанрами, а в межах жанру перел≥чуютьс¤ за хронолог≥Їю); т≥льки граф≥т≥ та ≥нш≥ написи подаютьс¤ п≥д одним заголовком.  ожне гасло складаЇтьс¤ з двох частин: ѕ(убл≥кац≥¤) та ƒ(осл≥дженн¤ мови). ѕƒ позначаЇ поЇднанн¤ публ≥кац≥њ тексту та його досл≥дженн¤ в т≥й сам≥й позиц≥њ. якщо видрукувано частину тексту, це позначаЇтьс¤ ¤к ‘(раімент(и)). ѕ≥д ѕ подаЇтьс¤ найкраща доступна публ≥кац≥¤. якщо вона надаЇтьс¤ до використанн¤ в л≥нгв≥стичному досл≥дженн≥, то супроводжуЇтьс¤ знаком "+"; натом≥сть "±" означаЇ на¤вн≥сть певних застережень, а "-" Ч непридатн≥сть дл¤ досл≥джень у галуз≥ ≥сторичноњ фонолог≥њ. ƒл¤ публ≥кац≥й у пер≥одичних виданн¤х та зб≥рниках наведено лише пр≥звище редактора, р≥к ≥ число пер≥одичного виданн¤. якщо досл≥дженн¤ видрукуване в пер≥одичному виданн≥, подаЇтьс¤ лише пр≥звище вченого й вих≥дн≥ дан≥ пер≥одичного виданн¤, тобто назва журнальноњ статт≥, ¤к правило, не подаЇтьс¤. ѕосиланн¤ на —оболевського без дальших уточнень стосуютьс¤ його книжки ќчерки по истории русского ¤зыка.  иев, 1884 (до того в:  ”»); посиланн¤ на √орського, ЌевоструЇва стосуютьс¤ книжки: √орский ј., Ќевоструев  . ќписание слав¤нских рукописей ћосковской —инодальной Ѕиблиотеки 1, 2 (1-3). ћ., 1855-1869 (передрук у пТ¤ти книгах Ч Wiesbaden, 1964). ƒл¤ цього виданн¤ цифров≥ посиланн¤ стосуютьс¤ нумерац≥њ текст≥в. “епер≥шнЇ м≥сцеперебуванн¤ ориі≥нальних текст≥в, що збер≥гаютьс¤ в б≥бл≥отеках та арх≥вах —–—–, можна визначити, зв≥рившис¤ з такими виданн¤ми, ¤к: ѕредварительный список слав¤но-русских рукописей XI-XIV вв., хран¤щихс¤ в ———– Ќ. Ўеламановоњ, јрхеографический ежегодник за 1965 год. ћ., 1966 ≥ —ловарь древнерусского ¤зыка XI-XIV вв. ¬ведение, инструкци¤, список источников, пробные статъи (за ред. –. јванесова). ћ., 1966. —тислу характеристику давньоукрањнських текст≥в можна знайти у словников≥й частин≥ ≈нциклопед≥њ украњнознавства (за ред. ¬.  уб≥йовича). ѕариж; Ќью-…орк, 1955 -; ƒурново Ќ. ¬ведение в историю русского ¤зыка (2-ге вид.). ћ., 1969 (1-ше вид. Ч Brno, 1927) ≥ Kiparsky V. Russische historísche Grammatik 1. Heidelberg, 1963. ѕри посиланн≥ на з≥бранн¤ ћосковськоњ б≥бл≥отеки ≥м. ¬. Ћен≥на може стати в пригод≥  аталог русских и слав¤нских пергаментных рукописей XI-XI≤ вв. Ќ. “ихомирова (√ос. Ћенинска¤ библиотека, «аписки отдела рукописей 25 (1962), 27 (1965), 30 (1968)). ќбзор [...] ѕ. ¬ладимирова, наведений вище, ц≥лком покриваЇтьс¤ дл¤ пер≥оду XI-XIV ст. цими прац¤ми. ўе й дос≥ не застар≥ла прац¤ ≤. —резневського ƒревние пам¤тники русского письма и ¤зыка (2-е вид.). —ѕб., 1882 Ч стисла характеристика текст≥в з ус≥х давньоруських м≥сцевостей з наведенн¤м прик≥нцевих писарських приписок.

јрх. ™в. Ч јрхангельська ™вангел≥¤ 1092 (знайдена в јрхангельську). ѕ: јрхангельское евангелие 1092 г. ћ., 1912 (фоторепродукц≥¤) +. ƒ: ƒювернуа ј., ∆ћЌѕ 199, 1878;  арский ≈., –‘¬ 69, 1912 (передрук у вид.:  арский ≈. “руды по белорусскому и другим слав¤нским ¤зыкам. ћ., 1962); Trautmann R., LF48, 1921; ƒурново H., SI 2, 1924; Ѕузук ѕ., «≤‘¬ 12, 1927; —околова ћ., »–я— 3, 1930; Ѕутина  . «аписки отдела рукописей (√ос. Ћен. библиотека) 25,1, 1962; ∆уковска¤ Ћ. ѕам¤тники древперусской письменности. ћ., 1968 та »сточниковедение и истори¤ русского ¤зыка. ћ., 1964.

јрх. ЋАств. Ч Ћ≥ствиц¤ "арх≥вська", XI≤≤-XIV ст. ‘ƒ. —оболевский ј., –‘¬ 12, 1884 +.

Ѕес. ™в. √р. Ч ЂЅесАды на ≈вангел≥еї папи √ригор≥¤ ¬еликого,

XII ст. ‘: —оболевский ј., ћатериалы и исследовани¤ в обпасти слав¤нской филологии и археологии. —ѕб., 1910 +; ƒ:  опко ѕ. »сследование о ¤зыке ЂЅесед на евангели¤ї (св. √ригори¤ ¬еликого папы римского) пам¤тника южнорусского XII века. Ћьвов, 1909; Mareš E, 57 32,1963.

Ѕибл. јп. Ч јпостол з Ѕибла поблизу ѕеремишл¤, XIV ст. ѕƒ: Kopko R, DS 51, 1,1912+.

¬иіолекс. Ч ¬иіолексинська зб≥рка (∆ит≥¤ Ќифонта та ‘еодора —тудита), к≥нець XII ст. ѕ: ѕƒѕ» 2 (7), 1880 ±; ¬ыголексинский сборник (за ред. —.  откова). ћ., 1977 +; ƒ: —оболевский ј., –‘¬ 12, 1884; —удник “., ”«»—л 27, 1963.

√ал. ™в. Ч ™вангел≥¤, переписана десь у √аличин≥ м≥ж 1266 ≥ 1301 рр., можливо, 1288 р. ‘: —резневский »., —б. ќ–я— 12, 1875 та 15,1877; ‘ƒ: —оболевский +.

√еорг. јм. Ч Ђ нигы временныи и ωбразныıа √еωргиıа ћнихаї (’рон≥ка √еорг≥¤ јмартола), переклад XI ст. у списку XIV ст. ѕƒ: »стрин ¬. ’роника √еорги¤ јмартола в древнем слав¤норусском переводе 1-3. ѕг., 1920, 1922; Ћ., 1930 (передрук Ч München, 1972) +. ƒ: ƒурново Ќ., Ћавров ѕ., 574,1926; Dostál ј., 5/32,1963.

√ород. ™в. Ч ™вангел≥¤ з √ородища (або Ѕучацька ™вангел≥¤), XIII ст. ‘ƒ:  олесса ќ. Ќауковий юв≥лейний зб≥рник, присв¤чений “. ћасариков≥ 1. ѕрага, 1925 +. ƒ: —вЇнц≥цький ≤., «Ќ“Ў 105,1911.

√р(амоти).

а) 1130 р. ѕ: ћаркс H., TMAO 24, 1914; п≥сл¤ того неодноразово, зокрема й у вид.: Shevelov G., Holling F. A Reader in the History of the Eastern Slavic Languages (2-е вид.). New York, 1968 +; ƒ: ¬инокур ≈, ¬—я 6,1962; Isačenko A., ZSPh 35, l, 1970.

б) XIV ст. ѕ: –озов ¬. ”крањнськ≥ грамоти 1.  ., 1928 +; ƒ: –озов ¬.,  ”» 1907; ƒемТ¤нчук ¬., «≤‘¬ 16, 1928; Kuraszkiewicz W. Gramoty halicko-wołyńskie XIV-XV wieku. Studium językowe. Kraków, 1934, також ByzSl 4 (2), 1932.

в) в ≤п. л≥топ. ѕƒ: √енсьорський ј., ≤ƒж¬ 4,1969.

√р. Ѕог. XI ст.-13 сл≥в √ригор≥¤ Ѕогослова, XI ст. ѕ: Ѕудилович ј., XIII слов √ригори¤ Ѕогослова в древнеслав¤нском переводе по рукописи »мп. ѕубличной Ѕиблиотеки. —ѕб., 1875 (виправленн¤ в прац≥: ‘алев »., ёв. —обол.) ±. ƒ: Ѕудилович ј., »сследование ¤зыка древнеслав¤нского перевода XIII слов √ригори¤ Ѕогослова по рукописи »мп. ѕубличной Ѕиблиотеки, XI в. —ѕб., 1871; ‘алев »., ёв. —обол.

√раф≥т≥. Ќаписи.

а) ≥мТ¤ та титул королеви ‘ранц≥њ јнни. ѕ: Prou M., Recueil des actes de Philippe I ^er roi de France (Chartes et diplomes relatifs à lТhistoire de France 1). Paris, 1908 +; Vossler K., Berneker E., ASPh 42, 1929 +. ƒ: Gamillscheg E., ZSPh 4, 1927; 5, 1928; також 8, 1931; Vasmer M., ZSPh 4, 1927 i 8, 1931; Thomson A., ZSPh 5, 1928; Ekblom R., Spmkuetenskapliga Sälbkapets i Uppsala Förhandlingar 1928-1930; Vossler R., Berneker E., ASPh 42,1929; „ехович K., —лово (Ћьв≥в) 1937; „ерных ѕ., ƒоклады и сообщени¤ (ћ√”, филол. факультет) 3, 1947; ћельников E., Sl 28,1959 та —лав¤нское ¤зыкознание. ћ., 1959; Melin ≈., ScSl, 1965; Iivainen L, ScSl 12, 1966.

б) ≥нше. ѕ: —резневский »., Ђѕещера »вана √решного и ‘еофилаї. »зв. »мп. јрхеолог, общества II, 1. —ѕб., 1881; –ыбаков Ѕ., –усские датированные надписи XI-XIV веков. ћ., 1964 +;  ирпичников ј., Ђƒревнейший русский подписной мечї, —ов. арх. 1965, 3; ¬ысоцкий —., ƒревнерусские надписи —офии  иевской XI-’IV вв. 1.  иев, 1966 +; ¬исоцький —., Ђ√рафф≥т≥ та спорудженн¤  ињвськоњ —оф≥њї. ”≤∆ 1966, 7; ¬ысоцкий —., Ђ√раффити золотых ворот в  иЇвеї. —ов. арх. 1967, 1; ¬исоцький —., ЂЌов≥ знах≥дки давньоруських графф≥т≥ї. ”≤∆ 1968,5 та ƒавньоруськ≥ написи —оф≥њ  ињвськоњ XI-XIV cm. K., 1968; ѕоппе ј., Ђ√рафф≥т≥ й дата спорудженн¤ —оф≥њ  ињвськоњї. ”≤∆ 1968, 9. Ѕ≥бл≥ограф≥¤: ќрлов ј., Ѕиблиографи¤ русских надписей XI-XV вв. (2-ге вид.). ћ.; Ћ., 1952; ƒ: —отникова ћ., ¬спомогателъные исторические дисциплины 3. Ћ., 1970; ѕодольска¤ Ќ., »сследовани¤ источников по истории русского ¤зыка и письменности. M., 1966 та ¬я 1972, 3.

•р. ур. Ч уривок з ™вангел≥њ з •раца, XII ст. ѕƒ: Birkfellner G., WSJb 17, 1972 +.

ƒобр. ™в. Ч ƒобрилова ™вангел≥¤, 1164 р. ‘ƒ: —оболевский; ƒ: Ljapunov ¬., ёв. Jagić; ћалкова ќ. »сследовани¤ по лингвистическому источниковедению. ћ., 1963, »ќЋя 25, 3, 1966, також –усска¤ историческа¤ лексикологи¤. ћ., 1968.

™в. ¬ерк. Ч ™вангел≥¤ ¬ерковича, XIV ст. ƒ: Ќикольский ј., –‘¬ 32,1894.

™в. √ал. Ч ™вангел≥¤ √алицька, 1144 р. ‘: √орский, Ќевоструев 20 +; ѕ: јмфилохий, „етвероевангелие √аличское 1144 г., 1-2. ћ., 1882-1883 та „етвероевангелие галичское 1144 года исправленное по древним слав¤нским пам¤тникам согласно греческому подлиннику. M., 1885-;

‘: ¬оскресенский √. ƒревне-слав¤нское евангелие от ћарка. —ергиев ѕосад, 1894 ±. ƒ: ягич ¬., —б. ќ–я— 33, 2,1884; Le-Juge V. Das galizische Tetroevangelium v. J. 1144 (Inaugural-Dissertation). Leipzig,1897; ƒурново H., SI l, 1922; Ѕлохина ≈. ѕроблемы исторического ¤зыкознани¤ 1. Ћ., 1976.

™в. ™вс. Ч ™вангел≥¤ ™всев≥Їва, 1283 р. ƒ: —оболевский ј., „ќЌЋ 12, 1898; √олосксвич √, »ссл. –я« (2), 1914.

™в. ѕол≥к. Ч ™вангел≥¤ ѕол≥карпова, 1307 р. ‘: √орский, Ќевоструев 21; ‘ƒ: —оболевский +.

™фр. —ир. Ч уривки з≥ сл≥в св. ™фрема —ирина в коп≥њ, зроблен≥й в пергам≥нових листках (можливо, в ѕеремишл≥ 1300-1325 рр.). ѕƒ: √ординський я., «Ќ“Ў 126-127,1918 +.

∆ит. —ави Ч Ђ∆ит≥Ї —авы ќсв¤щеннагої, XIII ст. ѕ: ѕом¤ловский ». ∆итие св. —авы ќсв¤щенного, составленное св.  ириллом —кифопольским, в древнерусском переводе. —ѕб., 1890 (= ќЋƒѕ96) +. ƒ: Ѕудилович ј., –‘¬ 25, 1891; ћочульский ¬. K истории малорусского наречи¤. ќдесса, 1894 (також «аписки Ќовороссийского университета 62, 1894); Kolessa A., ASPh 18,1896; ¬иноградов ¬., ёв. —обол., а також ѕам¤тники древнерусской письменности, ¤зык и текстологи¤. ћ, 1968.

«латостр. Ч «латоструй (слова …оана «латоуста), XII ст. ‘: —резиевский »., —б. ќ–я— 1, 1867 ±; »зергин ¬., —б. ќ–я— 81, 1906 +; —оболевский ј., »ќ–я— 11,1,1906 +; ћалинии ¬. ƒес¤ть слов «латостру¤ XII в. —ѕб., 1910 +; ƒ: ћалинин ¬. »сследование «латостру¤ по рукописи XII века »мп. ѕубличной библиотеки.  иев, 1878.

≤зб. 1073 Ч ≤зборник кн¤з¤ —в¤тослава. ѕ: »зборник великого кн¤з¤ —в¤тослава ярославича 1073 года. —ѕб., 1880 (фотол≥тограф≥чне виданн¤. ѕередруковано Ч Wiesbaden, 1965: Monumenta Linguae slavicae dialecti veteris 3) + (виправленн¤ в: Schachmatov AL, ASPh 6, 1882); ƒ: –озенфельд ј., –‘¬ 41, 1899; Masing L., ASPh 8-9, 1885-1886; ≈ленски …., √—” 54 (1) 1959-1960, також ≈зиковедско-етнограски изследовани¤ в памет на —т. –омански. —офи¤, 1960.

≤зб. 1076 Ч ≤зборник 1076 р. ѕ: √олышенко ¬., ƒубровина ¬., ƒемь¤нов ¬., Ќефедов √. »зборник 1076 года. ћ., 1965 +. ƒ: Ўимановский ¬. K истории древнерусских говоров. ¬аршава, 1887; —мирнов ј., –‘¬ 19, 1888; Jagič V., ASPh 11, 1888;  ульбакин —., ∆ћЌѕ 315, 1898; Lunt H. Studies in Slavic Linguistics and Poetics in Honor of B. O. Unbegaun. New York, 1968; Rott-Żebrowski T. Pismo i fonetika Izbornika Swiatoslawa z 1076 roku. Lublin, 1974, а також Slavistický sborník olomoucko-lublinský. Praha, 1974.

≤п. л≥топ. Ч Ћ≥топис ≤патський, список 1425 р. ѕ: ѕолное собрание русских летописей 2. —ѕб., 1908; друге виданн¤ Ч ћ., 1962 ±. ƒ: Ќикольский ј., –‘¬ 41-42, 1899; —вЇнц≥цький ≤., ¬—яЋ 2, 1949; √енсьорський ј. √алицько-¬олинський л≥топис.  ., 1961, також ¬—яЋ 4, 1955 та ƒћ”ћ, 1959.

≤п. сказ. Ч Ђ»полита съказан≥к о антихристАї, до 1212 р. ѕ: Ќевоструев  . —лово св. »пполита об антихристе в —лав¤нском переводе по „удовскому списку XII в. ћ., 1868 та —резневский ». ќтч. ”вар. 15, 1874 ±

(виправленн¤ у вид.: √олышенко ¬. »зучение русского ¤зыка и источниковедение. ћ., 1969); ƒ: √олышенко ¬., ”« (ћоск. гор. педагог, институт) 73, 1959, а також »сторическа¤ грамматпика и лексикологи¤ русского ¤зыка та »зучение русского ¤зыка и источниковедение. ћ., 1969.

≤рм. √риг. Ч ≥рмолог≥й √ригоровича, XI≤-XI≤≤ ст. ‘ƒ: —оболевский.

…ос. ‘л. Ч Ђ—лово [...] ≤ωсипово ω полонен≥й ≤™р(оу)с(а)л(и)маї …осифа ‘лав≥¤, переклад до 1262 р. у списку XV ст. ѕ: La prise de Jérusalem de Josèphe le Juif 1-2 (за ред. ¬. ≤стр≥на, ј. ¬айана). Paris, 1934 +. ѕƒ: ћещерский Ќ. «начение древнеслав¤нских переводов дл¤ восстановлени¤ их архетипов (Ќа материале древнерусского перевода Ђ»стории иудейской войныї …осифа ‘лави¤). ћ.; Ћ., 1958 ±.

 ињв.-Ћавр. ™в. Ч ™вангел≥¤  иЇво-ѕечерського монастир¤, бл. 1350 р. ‘: Ўахматов ќ.,  римський ј. Ќариси з ≥стор≥њ украњнськоњ мови.  ., 1924 +.

 ир. ™рус. Ч ќгласительные слова  ирилла »ерусалимского, XI ст. ‘: √орский, Ќевоструев 114 ±.

Ћавр. ™в. Ч два уривки з ™вангел≥њ та один з “р≥од≥, знайден≥ в Ћавров≥ поблизу —тарого —амбора, XIII ст. ѕƒ.  олесса ќ., «Ќ“Ў 53, 1903 +.

Ћавриш. ™в. Ч ™вангел≥¤ Ћавриш≥вського монастир¤, до 1329 р. ‘ƒ. —венцицкий »., »ќ–я— 18, 1, 1914. ƒ: Friedelówna T. Ewangeliarz Ławryszewski. Wrocław, 1974, а також SFPS 11, 1972.

Ћуц. ™в. Ч Ћуцька ™вангел≥¤, XIV ст. ‘ƒ. —оболевский. ƒ: Ѕузук ѕ., 36.  ƒ≤”ћ; Ѕаньчеровський я., StSlHg 17, 1971.

Ћюбл. ѕрол. Ч люблинський уривок ≥з ѕролога, середина XIV ст. ѕƒ: Ћось я., —б. ќ–я— 67, 1900 +.

ћонети. ѕ: “олстой »., ƒревнейшие русские монети великого кн¤жества  иевского. —ѕб., 1882 +; Gumowski M., Corpus nummorum Poloniae 1. Kraków, 1939 (див. 40, 41; табл. III, є 37-41) +.

ћст. ™в. Ч ™вангел≥¤ кн¤з¤ ћстислава, 1117 р. або ран≥ше. ‘: ¬оскресенский √, ƒревнеслав¤нское евангелие. ≈вангелие от ћарка. —ергиев ѕосад, 1914 +. ƒ: Ѕил¤рский ѕ., »ќ–я— 10, 2, 1861-1863;  арский ≈., –‘¬ 34, 1895 (ѕередрук у вид.:  арский ≈. “руди по белорусскому и другим слав¤нским ¤зыкам. ћ., 1962); ∆уковска¤ Ћ., ¬осточнослав¤нские ¤зыки, источники их изучени¤. ћ., 1973.

ћукач. “р. Ч уривки з мукач≥вськоњ “р≥од≥, XIII ст. ѕƒ. Paňkevyč L, ByzSl 15, 1954 +.

ќстрожн. ур. Ч фраіменти з  анон≥в св. ƒимитр≥¤ та ѕресв¤тоњ ƒ≥ви (з ќстрожниц≥ поруч ≥з ¬еликим Ѕерезним на «акарпатт≥), перша половина XII ст. ѕƒ: Paňkevyč I. JaSb 5, 1951 +. ѕ: Paňkevyč L, ByzSl 18,1957 +.

ѕанд. Ч пандекти јнт≥оха XI ст. ‘: Ѕод¤нский ќ., „ќ»ƒ– 1914, 2, а також окремим виданн¤м: ѕандект монаха јнтиоха. ћ., 1913 ±. ‘ƒ: јмфилохий. »сследование о ѕандектах јнтиоха XI в., наход¤щихс¤ в ¬оскресенской Ќовоерусалимской библиотеке. ћ., 1880 -. ƒ:  опко ѕ., »ќ–я— 20, 3-4, 1915.

ѕанд. 1307 Ч пандекти јнт≥оха, 1307 р. ƒ: ѕанькевич ≤., «Ќ“Ў 123-124, 1917.

ѕечатки. ѕ: япин ¬. јктовые пенати древней –уси ’-XV вв., 1. ћ., 1970 +; Ћихачев Ќ. ћатериалы дл¤ истории византийской и русской сфрагистики, 1. Paris, 1928.

ѕс. Ѕичк. Ч ѕсалтир Ѕичкова (фраімент), XI ст. ѕ: —резневский »., —б. ќ–я— 17, 1,1874 ±. ƒ: Tot I. X., StSIHg 19,1973.

ѕутн. ™в. Ч ™вангел≥¤ ѕутн¤нська (Ѕуковина), XIII ст. ѕ: Kałużniacki Ae. Monumenta linguae palaeoslovenicae collecta et in lucern edita 1. Evangelium Putnanum. Wien, 1888 +.

–еймс. ™в. Ч ™вангел≥¤ –еймська, бл. XI ст. ѕ: Leger L. LТévangéliaire slavon de Reims dit Texte du sacre. Reims; Prague, 1899 +. ƒ: ѕаплонский »., ∆ћЌѕ 58, 1848; —оболевский ј., –‘¬ 18, 1887; Jagić V, ASPh 21, 1899; Leger L., Notice sur lТévangéliaire slavon de Reims dit Texte du sacre. Reims; Prague, 1899 та Notes complémentaires sur le texte du sacre (évangéliaire slave). Reims, 1901; Shevelov G. Y., Xenia Slavica (ёв. Ružičic). The Hague, 1975.

–¤з.  орм. Ч –¤занська кормча¤, 1284 p. ‘: —резневский »., ƒревние пам¤тники русского письма и ¤зыка. —ѕб., 1882. ƒ: ягич ¬., —б. ќ–я— 33 (2), 1884 (с. 100-102); Ѕлохина ≈., ёбилейна¤ научно-методическа¤ конференци¤ —еверо-«ападпого зонального объединени¤ кафедр русского ¤зыка. Ћ., 1969, а також ¬естник Ћенинградского университета 14 (3), 1969.

—ин. ѕатер. Ч —инайський патерик, XI ст. ѕ: √олышенко ¬., ƒубровина ¬., —инайский патерик. ћ., 1967 +. ƒ: ƒубровина ¬., »сследовани¤ по лингвистическому источниковедению. ћ., 1963; »ванова “, ѕроблеми современной фшюлогии (ёв. ¬иноградов). ћ., 1965, також »ќЋя 30, 1971.

—л. ™фр. —ир. Ч слова ™фрема —ирина, 1284 р. (за —оболевським Ч 1492 р.); ‘: —резневский »., —б. ќ–я— 1 (VI) 1867; —оболевский.

—оф. написи Ч див. •раф≥т≥.

—туд. Ч —туд≥йський статут, XII ст. ‘: √орский, Ќевоструев 380 +; »щенко ƒ. »сточники по истории русского ¤зыка. ћ., 1976 +. ƒ: Menges K. Die Sprache der altrussischen Ubersetzung des Studion-Typikon. Gräfenhainichen, 1935 (ƒисертац≥¤); »щенко ƒ. »сследовани¤ источников по истории русского ¤зика и письменности. ћ., 1966.

“ип. 6 Ч ™вангел≥¤ є 5 ћосковськоњ —инодальноњ друкарн≥, XIII ст. ‘ƒ: —оболевский +.

“ип. 7 Ч ™вангел≥¤ є 6 ћосковськоњ —инодальноњ друкарн≥, XII ст. ‘ƒ: —оболевский +.

“р. ћойс. Ч “р≥одь ћойсе¤ √р≥шного ки¤нина, к≥нець XII або поч. XIII ст. ƒ: —оболевский ј., ∆ћЌѕ 237, 1885.

”р. јп. Ч уривок з јпостола, XIII ст. ѕƒ: ¬олков Ќ., –‘¬ 24, 1890 +.

”сп. зб. Ч Ђ”спенский сборпикї (зб≥рка ”спенського собору в ћоскв≥), к≥нець. XII ст. ѕ: ”спенский сборнт XI≤-XIII вв. ћ., 1971 +. ƒ: Ѕил¤рский ѕ., «»јЌ 2,1862; ѕопов ј., „ќ»ƒ– 1879-1880; Šaxmatov A., ASPh 5,1881; —оболевский ј., ∆ћЌѕ 237, 1885 (с. 353 ≥ дал≥); Ћукь¤ненко ј., –‘¬ 58,1907; ѕопова »., –‘¬ 69-71, 1913-1914; Aitzetmüller R. Anzeiger für slavische Philologie 4, 1970.

‘л. ѕс. Ч ѕсалтир, що збер≥гаЇтьс¤ в Biblioteca Medicea Laurenziana у ‘лоренц≥њ, 1384 p. ‘ƒ: Verdiani C., RicSl 3, 1954.

XIл. Ч ≥рмолог≥й ’≥ландарського монастир¤, XIII ст. ѕ: Jakobson R. Monumentu musicae Bizantinae V B. Copenhagen, 1957 +.

’олм. ™в. Ч ™вангел≥¤ ’олмська XIII-XIV ст. ‘ƒ: —оболевский.

’р. јп. Ч ’ристиноп≥льський јпостол, XII ст. ѕ: Kałużniacki Ae. Actus ер≥stolaeque apostolorum palaeoslovenice, ad fidem codices Christionopolitani saeculo Xll scnpti. Wien, 1896 +, ≥ ћаслов C., »ќ–я— 15, 4, 1910 +. ƒ:  олесса ќ., Ќ«б”¬” 1. ѕрага, 1923.

’уг. —луж. Ч —лужебник ’утинського монастир¤ (поблизу Ќовгорода), XIII або XIV ст. ‘: √орский, Ќевоструев 343 ±; —оболевский.

ёр. ™в. Ч ™вангел≥¤, замовлена новгородським ёр≥Ївим монастирем, 1117-1128 рр. ‘ƒ: јмфилохий. ќписание ёрьевского евангели¤ 1118Ч1128 г. ¬оскресенской Ќовоерусалимской библиотеки. ћ., 1877 Ч. ƒ: Ѕуслаев ‘., ‘« 18, 1879; ∆уковска¤ Ћ. ѕроблемы современной филологии. ћ., 1965 та »сследовани¤ источников по истории русского ¤зыка и писъменности. ћ., 1966.

AT Ч Acta Pauli et Teclae, поч. XII ст. ѕƒ: Jagić V, ASPh 6,1882 +.

Hank. Ч  одекс фон √анкенштайна, зб≥рка XI≤-XI≤≤ ст. ‘: ¬оскресенский √, —б. ќ–я— 31, 1883 ±; —троев ѕ. ќписание пам¤тников древнерусской литературы, хран¤щихс¤ в публичных библиотеках √ермании и ‘ранции. M., 1841-; ‘ƒ: Smal-Stockij S., SB 110, 1886 +; ƒ: —оболевский; Jagić V, ASPh 10, 1887;  ис≥левський  ., «Ќ“Ў 161, 1953.

Passio Condr. Ч Passio S. Condrati, cep. XI ст. ѕƒ: Jagić V, ASPh 6, 1882 +.

Tot I. X., StSlHg 21, 1975+.