Історія Січі та козаків.Матеріали про козацтво.
Статті про козаків

 МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

 Співці лицарської слави
Витоки українського лицарства

Історичні витоки українського лицарства \Ю.Фігурний, - Київ, Вид.дім. „Стилос”, 2004р.,- 308 с.

Багатоплановим архаїчним елементом козацького культурного комплексу були кобзарі - військові співці слави українського козацтва. Кобзарство не є виключно українськім феноменом, а постає складовою частиною індоєвропейського мілітарно-культурного комплексу, одним з важливих елементів якого й виступали військові співці. В стародавні часи це були арійські ріші, давньогрецькі аеди і рапсоди, найяскравішим уособленням яких став Гомер. У середньовічній Європі ці форми мистецтва були представлені бардами, скальдами, труверами, менестрелями, мінезингерами. В часи Київської Русі при княжій дружині теж були військові співці. Так, віщий Боян своїми чутливими пальцями вигравав на струнах і співав, звеличуючи славу київського великого князя та його непереможної дружини. Кобзарі 15-18 ст. не тільки всотали традиції дружинного епосу Київської Русі, але й Розвинули, підняли силу українського пісенного слова. Кобзарство зі своєю самобутньою поезією стало однією з підвалин формування особистості i творчості Тараса Шевченка, який почав свій творчий шлях збіркою «Кобзар» і увійшов навік в історію як Великий Кобзар.

Традиції індоєвропейської військової поезії своїм глибоким корінням сягають прадавньої епохи, пам'ятками якої є арійські гімни Рігведи (друга половина II тис. до н. е.). Ці священні гімни здебільшого створювалися поетами-співцями, яких індоарії називали «ріщі». Останні зберігали пісні Рігведи у своїх родинах, забезпечували неперервність їхнього потоку усно від покоління до покоління, завдяки чому їхня цілісність і збережена до нашого часу. Ріші вважалися посередниками між богами і людьми. Саме слово «ріші» мало значення «поет», «мудрець», тому й у текстах гімнів їх називають мудрими, надихаючими, трепетними, натхненними співцями. Саме мудрість та натхнення поставали головними джерелами творчості і поетичної наснаги ріші.

Суспільство аріїв Рігведи було кочовим, скотарським, а ведення війни було засобом існування цих напівдиких скотарів. Вони іменували себе аріями, тобто благородними. Майстерність у військовій справі та хоробрість дозволили їм у другій половині II тис. до н. е. підкорити населення долини Інду і створити тут свою цивілізацію.

Бойові колісниці та філософія війни робили аріїв непереможними. Творцями цієї самобутньої філософії поставали військові співці-ріші, котрі своїми піснями і гімнами надихали воїнів-кшатріїв на здобуття перемог над ворогом. Ріші до того ж належали до касти брахманів, а мистецтво їхнє було спадковим, передаючись від батька до сина. Проте поетом-брахманом мав змогу стати також представник іншої касти (кшатрій чи вайш'я), який проявляв видатні здібності військового співця.

У аріїв існував культ слова. Могутність царя і його воїнів безпосередньо залежала від кількості та якості (гімни створювалися згідно із старовинними канонами) священних арійських вед, складених і проспіваних поетом-брахманом саме цього царя-ватага. Окрім цього, ріші в суспільстві аріїв Рігведи вважався носієм тієї іманентної мудрості, котра в сліпучі моменти осяяння відкривається богами обраним особам. Брахман впадав у цей екзальтований стан «з волі богів» і за допомогою священного наркотичного напою соми. Можливо, ріші вживали цей напій на бенкетах і там же урочисто співали свої пісні.

Отже, військові співці-ріші виступали посередниками між богами та людьми. Вони допомагали воїнам-кшатріям силою своїх священних гімнів здобувати перемогу над ворогом на полі бою і прославляли переможців на бенкетах.

У стародавній Греції традиції військових співців, так званих аедів, починають зароджуватися в середині II тис. до н. е. Гомерівська „Іліада” майже не згадує, проте в середовищі воїнів-професіоналів («героїв» у кому епосі) широке побутування набула героїчна військова пісня, виконувалася на музичному струнному інструменті (кіфарі, лірі).

Приміром, герой Ахілл сам співає І грає на лірі: «Лірою він дух насолоджував, славу скажавши героям». Зате в «Одіссеї», де розгорнуто картину мирного і більш пізнього побуту греків (початок І тис. до н. е.), про співців-аедів говориться значно частіше. Тут ліра співця - «подруга бенкетів». Співець Фемій всолоджує женихів Пенелопи, які бенкетують у домі Одіссея. На бенкеті царя Алкіноя лунають пісні сліпого Демодока, в котрому античний переказ убачав автопортрет Гомера.

Аеди, а згодом і рапсоди, оспівували у своїх пісенних творах звитяжні діяння героїв і богів, вславляючи перемоги над ворогом та надихаючи молодь на подвиги. Так, у легенді про аргонавтів оповідається, як греки-мореплавці, здобувши перемогу над ворогом і повернувшись до свого корабля з великою здобиччю, впродовж усієї ночі бенкетували на березі моря, і над ними голосно линула переможна пісня Орфея. Під звуки золотої кіфари він звеличував юного переможця царя бебриків Аміка - звитяжного Полідевка, сина Зевса і Леди.

Віра в божественне походження поетичного таланту та натхнення властива й іншим індоєвропейським народам у давню епоху, - одне з найстійкіших переконань європейської поезії. Скажімо, кельтські (галльські) співці-барди, як і ріші аріїв, утворювали окрему касту, у котрій син успадковував справу свого батька. Кельтські барди поділялися на декілька категорій. Одні з них були близькими до друїдів (кельтських жерців) і співали в храмах гімни при здійсненні жертвоприношень, вшановуючи своїх богів. Інші супроводжували воїнів і вславляли звитягу героїв, збуджуючи в них войовничу наснагу Треті ж оспівували героїчні подвиги під час бенкетів. Не виключено що існували геніальні співці, які поєднували всі три напрямки співецької діяльності.

Барди жили і творили у той час, коли населення Галлії розмовляло кельтською мовою. Після завоювання Галлії римлянами (І ст. до н. е.) і поширення тут римської культури вони поступово зникають. На Британських островах брити (одне з кельтських племен), які провадили боротьбу спочатку з римськими, а згодом з англо-саксонськими завойовниками, мали своїх військових співців-бардів. В епоху безперервних воєн барди не тільки надихали своїми піснями співвітчизників на перемоги, а й самі нерідко брали участь у битвах. Оскільки звання барда було спадковим, й авторитет співця посилювався авторитетом його предків, остільки від батька до сина, разом із золотим кільцем і арфою, передавалася повага до особистості барда. Британськими співцями було створено значну кількість пісень та легенду про короля Артура (ймовірно, жив у VI ст. н. е.) - захисника і оборонця рідної землі, які вславляли тринадцять його звитяжних перемог над ворогом".

В одному потоці з варварами, котрі завоювали Західну Римську імперію, прийшли нові військові співці. Так, Григорій Турський, Фортунат і Сідоній Аполлінарій повідомляють про германських військових співців-скальдів, які виконували гімни під акомпанемент арфи. За бенкетними столами, в оточенні лицарів Карла Великого, а згодом -Людовика Благочестивого, ними оспівувались неперевершені воїни-герої, діяння славнозвісного войовника, франкського короля Хлодвіга. Скальди нерідко супроводжували воїнів, поділяючи з ними труднощі походів і славу подвигів. Приміром, у 1066 р., напередодні битви при Гастінгсі, на чолі норманів їхав верхи скальд Тальєфер і співав пісню про Роланда, вимагаючи, щоб за його багатолітню службу йому було дозволено завдати першого удару ворогові і загинути в битві як герою. Скальдами стародавніх вікінгів було укладено величезну кількість віс-віршів на славу варязьких конунгів, оскільки вважалося, що віс збільшував не лише славу, але й фізичну енергетику вождя та його Конунги винагороджували військових співців сріблом та золотом, що як і слово, набирали для них магічної сили, існувало уявлення, що при цьому відбувалася передача частини сили і успіху самого конунга скальду-дружиннику.

у Х-ХІ ст. виникає і починає літературно оформлюватись царська поезія трубадурів та труверів. Назва цих слів лінгвістично .ох0дить від провансальського дієслова trobar (фр. trouver), яке означало «знаходити», «вишукувати», «створювати». Проте поміж трубадурами і труверами існувала відмінність. Власне трубадури - ліричні співці, поети, котрі створювали свої поеми провансальською мовою, відображали у завжди порівняно невеликих творах свої особисті почуття чи погляд на певну особу, ту чи іншу подію і поширювали їх серед вищих станів феодального суспільства. Тобто, їх можна розглядати як ліричних співців французького півдня. Трувери -- епічні співці північної Франції. Ними був створений середньовічний лицарський героїчний епос Chanson de gest - пісенні розповіді про подвиги, діяння чи родовід героя. Він складається з трьох циклів. Перший цикл - усі поеми, в котрих звеличуються подвиги Карла Великого і його паладинів (соратників), так званий карловінгський чи французький цикл. Другий - поеми, які продовжують легенди Арморіки (Бретані), легенди про короля Артура (романи Круглого столу). Третій цикл - поеми, де відтворені подвиги героїв античності, проте на середньовічному ґрунті і з середньовічним забарвленням - так званий античний цикл. У ХІІ-ХШ ст. лицарська поезія трубадурів і труверів досягла свого найвищого розквіту. У той самий час і в Німеччині на власному німецькому ґрунті розвивалися ліричні співці-мінезингери. Варто підкреслити, що трубадурами, труверами, мінезингерами були не городяни або селяни, а лицарі, воїни-професіонали, які виявили талант до поезії та музики. Вони не тільки творили лицарську поезію та епос, але змагалися на лицарських турнірах, забезпечували захист своєї землі від завойовників, брали участь у хрестових походах, зі зброєю та військовою піснею відстоювали лицарську честь. Вони поставали також духовними і патріотичними вихователями, наставниками лицарської молоді: саме з їхніх героїчних пісень вона вбирала в себе славетні і звитяжні традиції європейського лицарства, саме в них знаходила гарні взірці для наслідування.

З кінця XIII ст. й у ХІУ-ХУ ст. розпочинається занепад і поступове зникнення ліричної та епічної поезії трубадурів, мінезингерів труверів. Лицарська поезія була реальним віддзеркаленням тодішнього життя в усіх його проявах, оскільки лицарство було саме тим життєдайним джерелом, котре напувало могутнє і чарівне дерево серед, ньовічної лицарської поезії та епосу. Коли ж європейське лицарство зазнало занепаду, зів'янув і вінок лицарської військової поезії. Проте нею були закладені непохитні підвалини для подальшого поступу європейської культури і суспільства, адже саме європейське лицарство було тим стрижнем, навколо якого формувалася європейська цивілізація.

У цей час на Сході Європи, на самій її окраїні, в жорстокій боротьбі зі степом (татарами і турками) починає зароджуватися й організовуватися на міцному підґрунті дружинного лицарства Київської Русі козацтво. Степове воїнство разом з іншими архаїчними традиціями культурного комплексу військової верстви індоєвропейців успадкувало і явище співців лицарської слави. Безпосередній пращур козацьких кобзарів у Київській Русі - співець князівської дружини, віщий Боян (образне уособлення тисяч безіменних військових співців-дружинників), що свої віщії персти на живії струни накладав, - вони вже самі князям славу рокотали. Про нього згадується у славетній лицарській поемі «Слово о полку Ігоревім».

Сучасні науковці вважають, що билини Київської Русі мають прямі паралелі як в козацьких думах, так і в сагах скандинавських вікінгів. Цю точку зору підтримував і відомий дослідник українських народних дум Філарет Колесса. Зокрема, він наголошував, що форма і техніка української пісенної рецитації були вироблені, найбільш імовірно, вже у дружинно-лицарській поезії, найкращим втіленням якої є «Слово о полку Ігоревім»; до кінця XVI ст. ця форма, набувши популярності серед козацького лицарства, врешті перейшла в народ. Знаний же вчений та бандурист Гнат Хоткевич стверджував, що генеалогічне дерево наших українських бандуристів дуже високе, і першим їхнім попередником був віщий Боян - «соловей старого Бремені»; роль подібного співця була максимально вивершеною і шанованою.

Отже, кобзарство, як і саме козацтво, зародилося не на порожньому місці, а на міцному підґрунті військово-лицарського дружинного епосу Київської Русі, яка, в свою чергу, наслідувала стародавні індоєвропейські культурні традиції. Головна роль кобзарства - уславлення козацького війська та залучення до лав козацтва молоді, охорона і збереження святих козацьких традицій. Недаремно історик XIX ст. А.Скальковський вважав, що бандуристи були істинними скальдами війська запорозького. Українське козацтво з огляду на політичні умови того часу було змушене постійно провадити проти ворогів бойові дії як наступального, і оборонного характеру. А кобзарі охоче оспівували бойові походи запорожців, їхній героїзм, самопожертву, хоробрість, відвагу, завзяття, сміливість, військову доблесть і героїчну смерть.

На жаль, ми маємо дуже мало відомостей про кобзарів XVI-XVII ст. Та все ж окремі джерела свідчать, що вже у XVI ст. вони користувались неабиякою повагою в Україні і Польщі. Скажімо, польський поет XVI ст. М.Коберніцький у поезії „Плач... Якубові Струсові, старості Хмельницькому, загиблому за Вітчизну від рук татар, з жалем писані” (Краків, 1589) писав: „Геть відійди від мене, веселий лютнисте, А підійди до мене з кобзою, жалібний кобзарю, Заграй мені думу смутку про загиблого Струса, Щоб утішити серце, смертю розхвильоване, Почитайте про нього пісні, нехай його слава Віднині й повік не змовкне.” Д.Яворницький зазначав, що на війну козаки, бувало, йдуть з радістю, а з війни повертаються з музиками та піснями, і чи поб'ють турка, чи пошарпають ляха, зараз же і пісню складуть на той випадок. Польський історик XVI ст. Папроцький повідомляв, що, відпочиваючи, козаки витворювали дивовижні штуки: стріляли, співали та грали на кобзах. Хорватський письменник і громадський діяч Юрій Крижанич згадує, що в часи його дитинства (перша половина XVII ст.) У хорватів і сербів існував звичай за бенкетним столом слухати героїчні пісні про славні подвиги предків. Зокрема, він писав: «Я бачив, як вельможі та воєводи сиділи на бенкеті, а воїни, котрі стояли у них за спинами, оспівували славу предків».

На думку вченого О.Фамінцина, схожу картину являли собою і старовинні козацькі бенкети, на яких прославлялись імена найбільш хоробрих козаків-лицарів, які загинули за віру і вітчизну чи здобули визначні та звитяжні перемоги над ворогами. Ці слова підтверджує і Пантелеймон Куліш. Він згадував, як йому неодноразово доводилося чути від старих людей, що в старовину з'являлися іноді на котромусь бенкетному чи іншому зібранні подорожні співці. Вони впродовж декількох годин, а нерідко й усього дня, займали громаду піснями про колишні часи, торкалися постатей одного гетьмана за іншим, оповідаю, чи про старовинні війни та пригоди. Проте, на превеликий жаль, як зазначав П.Куліш, ці випадкові свідки таких явищ не розуміли їм ціну чи були ще надто малими і лише згодом могли здогадатися, що перед ними в той час відбувалося.

Наведений яскравий приклад уможливлює проведення паралелей між козацькими бенкетами, де їх учасники слухали героїчні пісні у виконанні кобзарів, бенкетами Володимира Святославовича з вірними дружинниками-лицарями, на котрих виконували свої звитяжні пісні дружинні співці, та аналогічними явищами в мілітарній культурі Західної Європи, наприклад, бенкетами короля Артура з лицарями Круглого столу, де лунали войовничі пісні бардів. У всіх цих випадках простежується стала індоєвропейська традиція. Усі військові співці, в тому числі і скальди, і барди, і кобзарі, були невід'ємною складовою частиною індоєвропейського мілітарного культурного комплексу, який у кожному окремому випадку виявлявся через конкретну етнічну традицію.

П.Куліш наголошував на важливій ролі кобзи-бандури і звитяжної молодецької пісні в козацькому житті. Зокрема, він описав цікавий випадок, як один запорозький козак продав свою восьмиструнну бандуру заможному діду-сліпцю Ригоренку, що жив на Харківщині. Ця бандура була нерозлучною супутницею життя козака до і після зруйнування Січі. Він розлучився з нею лише внаслідок великої грошової скрути і прощався з нею зі слізьми і причитаннями, мов за мерцем. Так, він голосив: «Ти ж була моєю втіхою, ти ж розважала мене у всякій пригоді. Багато людей вельможних, багато лицарства славного і всякого народу православного слухали твоїх пісень! Де ти не бувала, якої пригоди не зазнавала?».

У деяких дослідженнях про кобзарів стверджується, що більшість з них були сліпими (втративши зір у результаті бойових дій чи від природи), і зрячі кобзарі, отже, являли собою поодинокі винятки. Проте, за переконанням О.Фамінцина, це не витримує критики. Він доводив, що гравцями на бандурі (кобзі) в українському фольклорі зазвичай постають зрячі козаки (воїни чи молоді юнаки), а про сліпців-бандуристів не зустрічається жодних згадок. Таким чином, це підтверджує, що творцями героїчного козацького епосу, котрий виконувався під ' кобзи-бандури, були козацькі військові співці-кобзарі, а не професійні сліпці-бандуристи, які, ймовірно, перейняли свої пісні від останніх кобзарів. Хоча сліпі бандуристи - це явище більш пізнє (XIX ст.), проте й вони зіграли надзвичайно важливу роль у збереженні козацько-лицарських традицій в Україні, не тільки прийнявши зі слабнучих рук останніх козаків-кобзарів їхні бандури, але й не давши загинути козацькому слову і лицарській пісні, їхній тужливий спів збудив душі багатьох українців, у тому числі - Тараса Шевченка, котрий з великою повагою ставився до кобзарів-бандуристів, неодноразово підкреслюючи, що він виховувався на патріотичних, високохудожніх думах і кобзарських піснях. Отже, всі індоєвропейські народності мали у своїх мілітарно-культурних комплексах співців героїчної військової слави. Витоки цієї традиції вперше були зафіксовані у Рігведі. Імовірно, віддаленими пращурами середньовічних співців бойової слави можна вважати індо-арійських ріші, які своїми гімнами схиляли на бік воїнів-кшатрїїв прихильність богів і ставали між ними посередниками. Кобзарство не лише своїм ядром генетично пов'язане з праіндоєвропейською культурною традицією, але й саме є часткою лицарського культурного метакомплексу середньовічної Європи. Його невід'ємним елементом були співці, які вславляли свого ватажка і його військову дружину. На цьому поживному ґрунті у ХІІ-ХІУ ст. у Європі розквітла лицарська поезія, звитяжний лицарський епос, лицарський роман, що зініціювали динамічний поступ європейської літератури ХУІ-ХУП ст., оскільки лицарська поетична творчість була однією з підвалин формування європейського менталітету, а європейське лицарство - стрижнем, навколо якого вибудовувалася європейська цивілізація.

Кобзарство увібрало в себе звитяжні традиції співців військових дружин Київської Русі і відіграло велику роль у формуванні українського етносу. З часом відбулася трансформація кобзарства від співців вузькостанових інтересів козацтва до співців усієї України усього українського народу - і своєрідно вилилася в середині XIX ст. у мистецьких вивершеннях Великого Кобзаря - Тараса Шевченка.

Безперечно, що однією із засад формування української ментальності були кобзарська пісня та дума, а кобзарство відіграло визначну роль у творенні української культури як прояву європейської культури.

***Біблійна генеалогія в етногенетичних концепціях польських та українських хроністів
***Українська та великоруська культури у XVII столітті: культурний вплив чи культурний конфлікт?
***Ідея Козацтва - в Українській Душі
***Етнополітична термінологія XIV-XVI століть
***Переяславське "Воссоединение"
***Запорізька Січ: становлення.
***КОЗАЦЬКА ЕРА:ЕТАП ФОРМУВАННЯ.
***Проблеми історії козацтва в працях С.М.Соловйова.
***О территориальной привязке этнонима «русские»
***Представления об этнической доминации
*** “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении .
***Эмский указ.
***ТРИПІЛЬСЬКА ХЛІБОРОБСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ І КАРТВЕЛЬСЬКІ МОВИ
***ТРИПІЛЬСЬКИЙ НАПИС ПРО КУПАЛУ
***ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА Й УКРАЇНСЬКА МОВА
***СЛОВА З МОВИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В РАННІХ ПОЕЗІЯХ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
***Таємниці України.
***САНСКРИТ ВДИВЛЯЄТЬСЯ У МАТЕРИНСЬКІ ОЧІ УКРАЇНИ…
***Тернистий шлях українства
***«Меч Арея»
***Вірменська мова та її зв'язки з іншими індоєвропейськими мовами
***ЯК РОЗМОВЛЯЛИ В КИЄВІ ТИСЯЧУ РОКІВ ТОМУ?
***ВIЙСЬКОВА IСТОРIЯ ОЧИМА ПОЛЬСЬКИX I УКРАЇНСЬКИX ДОСЛIДНИКIВ
***Переписи Населення - НАС МОГЛО БУТИ БІЛЬШЕ...
***[Байда-Вишневецький]
***[Олег Ольжич]
***[Походи запорожців на Стамбул]
***[Прутський мир 1711 р.]
***[Цікаві факти з історії України]
***[Фортеця Кодак ]
***[У 1920-тi роки «гуртки рідної мови» створювали навіть у тюрмах ]
***[Земельне питання в економічному розвитку Запорозьких Вольностей ]
***[Золотий міст (Російська діаспора і духовне відродження України)]
***[Заповіт “тарасівців” ]
***[ХТО ТАКІ БРОДНИКИ]
***[УКРАЇНСЬКІ ЕПІЧНІ ПРОЗОВІ НАРАТИВИ]
***[Українське козацтво в І чверті ХVII ст]
***[УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО ]
***[Русь-Україна - то серце і розум Великої Руси]
***[DESCRIPTION D’VKRANIE, Par le Sieur de BEAVPLAN.]
***[Трипілля і Халеп'я: дивовижні паралелі]
***[Торгівля. Фінанси Київської держави]
***[КОЗАК МАМАЙ ЯК СИМВОЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ]
***[Шевченківська скарбниця]
***[Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний]
***[Треба підтримувати мову]
***[ПЕРЕХІД ВІД ПРОТОУКРАЇНСЬКОЇ ДО ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ ДОБИ]
***[Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.]
***[Оповідка про козацькі місця України. Трахтемирівщина.]
***[АПАНОВИЧ Олена Михайлівна]
***[ОАЗИ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ ]
***[Медитація козака Мамая...]
***[ЛЕГЕНДАРНІ АРГОНАВТИ ПЛАВАЛИ ПІД ЖИТОМИРСЬКИМИ ВІТРИЛАМИ ]
***[Козацтво зародилось в Північному Приазов’ї]
***[Косак - захисник Роду ]
***[Гуни — це анти ]
***[ГУМАНІЗМ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА]
***[ГЕНЕАЛОГІЯ УКРАЇНИ ]
***[І. Франко-індолог ]
***[Фортеця Кодак ]
***[ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО EТНОСУ]
***[ДУЛІБИ І СЛОВ’ЯНЩИНА]
***[МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ]
***[Образ досконалого володаря ]
***[Берестейщина – регiон в лабетах геополiтики ]
***[Бальзак і Дубно]
***[Беседа: M. П. Драгоманов ]
***[Арійська метацивілізація ]
***[АКСІОМИ НЕДОВЕДЕНИХ ТРАДИЦІЙ ]
***[Фортеця Кодак ]
*** Український етнос.І. Стан українського етносу. . ІІ . Причини занепаду руського етносу ІІІ . Можливості русько-українського етносу IV . Можливий варіант розвитку планетарного суспільства в ХХІ сторіччі V . Що далі?
***Національна Парламентська бібліотека України. Історія бібліотеки...
*** ІСТОРІЯ ТА ТРАДИЦІЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ . Становлення зовнішньополітичної служби України .
***Варіації про походження назв "Русь" і "Україна" .

"Степи мої запродані ***,
німоті, Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
*** розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть *** Господарювати,
Та з матері полатану Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати".

Пророк

***
***
***