 Глибини Нашої
Пам'яті
"Русь" і "Україна".
Іван Сірко У Полоні Багато векторності.
УКРАЇНА – назва нашої землі з найдавнішніх часів.
Едвард Кінан.
Російські міфи про київську спадщину
Формування Української Літературної Мови В Галичині В Умовах Австрійського Режиму.
Історик та археолог, професор
Михайло Юліанович Брайчевський.
Формування української народності. Походження та поширення назви «Україна».
*До історії використання топоніму “Русь”, “Россія” в українській історіографії до XVIII ст.
*Есхатологічні Передчуття Людства
та Відбиття їх у Поезії
*Ідея
Козацтва - в Українській Душі
* Українська
Ідея
*Гог в Краю Магога
і Місія України
* З Води Та
Вогню
* А.Кримський Про
"Колиску Народів"
*Триполізм -
Наша Ідея
*Чи може бути
столиця "молодшого брата" матір'ю міст руських?
*Епітафія
Енеєві
* Підвалини
Європейської Цивілізації
*На Якій Землі
Живемо?
* Тризуб
Посейдона І Володимир
*Феномен
Шевченка
*ЩО ТАКЕ
Національна Ідея?
*Древність
Українських Говорів
*Та Спитайте:
Хто Ми, Чиї Сини.
*Потоп На
Україні
* Перстень З
Оріхалком
* Хлібороб Світу -
Історичне Призначення Українців
* Братня
Дружба
*Хронолог
*Раскрутка
*ПЕРЕКЛАДАЧ онлайн
*НАТИСКАЙ! Тут можна пограти...
 Аналіз Вашого Сайта
*Аналіз Ключових Слів
HEX CODE
Розкрутка
Автоматична реєстрація сайту
Каталог сайтів
Додати Сайт
Лінки Різні
Informer
Informer
Безоплатні Оголошення
Онлайн студія веб-дизайну Siteimage
| |
Життя, побут та звичаї Козаків
Реферат з історії України на тему:
“Козаки, їхнє життя, побут та звичаї”
Автор: Засецький В. А.
1. Запорізьке козацтво.
2. Кошовий атаман.
3. Козацька наречена.
4. Суднобудування запорізьких козаків.
5. Запорозька верф.
6. Суди і покарання запорізьких козаків.
7. Адміністратівні і судові влади в запорізьському низовому війську.
Запорізька Січ
На кордоні лісу і дикого степу, на стику слов'янської осілої
сталості і розгульної вольниці кочівників народилося козацтво. Багато хто
говорять про його особливу культуру і навіть цивілізацію. Степова
місцевість нижче дніпровських порогів одержала назву Запоріжжя, а плавні,
що примикають до Дніпра - Великого Лугу. Саме тут у середні століття
зародилося й зміцніло запорізьке козацтво. Запорожці назвали себе ще
"січовиками". Слово це походить від дієслова "сікти" і має той самий корінь
зі словом "засіка ". Козацька столиця - Січ - для захисту обставлялася
вирубаними (висіченими) деревами. Однак дотепер не відомі точні місця
їхнього розташування. І взагалі в історії запорізького козацтва ще багато
білих плям. Спробуємо, призвавши на допомогу свідчення деяких авторитетних
дослідників козацького побуту і народну поголоску, висвітити окремі,
найбільш загадкові моменти історії запорізьких козаків, особливості їхньої
культури.
1.Запорізьке козацтво.
З 15 століття в українських степах з'являються добувачі, що пізніше
поповнюються утікачами від польського панування. На новій території їм
приходиться постійно захищатися від татар, і поєднуються в окремі збройні
групи, що не тільки відбивають напади татар, але і самі нападають на
татарські загони й міста. Цих відважних людей почали називати козаками.
Вважається, що свою назву козаки одержали від тюркського слова козак -
степовий мисливець. Уперше ця назва зустрічається в листі литовського князя
Олександра від 19 грудня 1492 року до татарського хана Манглі - Гірею. У
ньому князь повідомляв про свій наказ покарати козаків - вихідців з
Київщини й Черкащини , що розбили під Тягином турецький корабель. У козаки
попадали люди з усіх суспільних шарів (селян, міщан, дворян). Були серед
них і іноземці. Запорізькі козаки жили на нижньому Дніпрові, за порогами,
відкіля і з'явилася їхня назва. Їхнім лідером став Дмитро Вишневецький. У
1552 - 1554 роках він об'єднав розрізнені групи козаків, створивши на
острові Мала Хортиця козацький центр, військову формацію – Запорізьку Січ.
У 1562 році Вишневеецький втрутився у внутрішні справи Молдовії, що у цей
час контролювали турки. Він був схоплений турками і страчений у
Константинополі. Запорізька Січ була військовою організацією: козаки жили в
куренях (військовий підрозділ), ними керував отаман або гетьман, що керував
Січчю за допомогою козацької верхівки - старшини. Козаки здійснювали
успішні походи в Крим, і навіть доходили до Стамбула (Константинополя). По
ріках і морю вони ходили на невеликих човнах, видовбаних з цілого дерева,
що називалися чайками. По краях прикріплювався зв'язування очерету, що
додавало додаткову стійкість. У козаків була кіннота, але все-таки основою
їхнього війська була піхота. Щоб протистояти татарській кінноті козаки
починають активно використовувати вогнепальну зброю - пищали, пістолі,
невеликі пушки. По степу вони пересувалися на возах, якщо на них нападали
татари козаки встановлювали вози в квадрат і вели сильний вогонь по
татарах. Прорватися в середину квадрата були дуже важко, і звичайно, татари
відступали. У 15 - 17 століттях турецька й татарська погроза була дуже
велика, і тому дії козаків були вигідні для багатьох держав, тому що вони
послабляли татар і турків, не даючи їм проводити широкомасштабні набіги
всередину Європи. Литовські князі, а після і польські королі намагалися
взяти козаків під контроль. Для цього в 1572 році був заснований
спеціальний список - реєстр. Внесені в нього козаки вважалися на службі
короля, мали деякі привілеї (одержували платню, мали самоврядування під
керівництвом коронного гетьмана і були звільнені від податків). Їхнім
центром було місто Трахтемиров, де був госпіталь і арсенал. При польському
королі Стефане Баторие реєстр складав 600, а з 1590 року - до 1000 козаків,
а після навіть більш цього. Однак число не реєстрових козаків було в багато
разів більше.
2.КОШОВИЙ ОТАМАН
У кожного народу були особистості, що народна поголоска наділялася
надприродними здібностями. Такою фігурою в запорізьких козаків був Іван
Сірко, що вісім разів обирався кошовим отаманом Війська Запорізького. Його
полководницький талант здобув йому легендарну славу. Сірко провів більш
п'ятдесятьох походів проти Османської імперії і Кримського ханства, і
жодного разу не потерпів поразки, виходячи переможцем із найважчих
ситуацій. Навіть не дуже звучне прізвище ("сірками" на Україні звичайно,
називали собак) інтерпретувалася як богоданна. Сірко, за словами одного
хроніста, був поставлений Богом, як пес на стражі християнських ягничок,
щоб захистити їх від вовчих зубів татар і турків.
До речі, легендарної популярності отамана сприяли і самі вороги.
Свої поразки вони пояснювали не чим іншим, як чарами запорізького ватага.
Навіть дітей лякали його ім'ям, називаючи "урусшайтаном" - росіянським
чортом. Навіть після смерті полководця його ще довго боялися ляхи й
бусурмани. У переказах розповідається про те, що козаки під час бою замість
прапора виставляли вперед праву руку кошового:, де рука, там і удача.
Історик Митецький, що був у січовиків і спостерігав за їхніми вдачами, так
писав про це: "Славний був отаман. Уже і по смерті одного по морю запорожці
заживали, понесе був славний і турки його дуже боялися. Коли на війну і з
мертвим їхали, те завжди їм щастя було".
Багато в народі й інших подібних історіях про славного отамана.
Говорять, у Сірка на хресті був напис: "Хто буде сім років перед Великоднем
виносити по трьох за підлоги землі на мою могилу, той буде мати таку силу,
як я, і буде знати стільки, скільки і я". В одного з етнографів минулого в
щоденниках зустрічаємо такий запис про це: "Покійний дід Михайло Нелипа
розповідав, що як носив землю перед Великоднем, то йому в перший раз
спочатку показалося, що начебто гуде щось; у другий - що зібралося стільки
війська запорізького, що аж земля стогне, у третій - що барабани б'ють, з
гармат палять, козацькі шапки червоніють, як маки... Він злякався, кинув
носити й відправився додому..."
3. Козацька наречена.
Відомо, що на Січі жінок не було. "Самий старий звичай, що строго
зберігається, у запорізьких козаків, зауважує француз Лазюр, - був той,
котрий виключав, під страхом бути страченим, поява в Січі жінки; відступ
від цього звичаю ніколи не проходило безкарно, і в цьому випадку
здивованіше усього те, що ця оригінальна республіка улаштувалася в тих
місцях, де було, по переказі, царство амазонок". У чому отут справа? Чому
козаки відмовилися від жінок, що так полегшували життя їхніх північних
побратимів - хліборобів? Вищою святинею і цінністю для запорожця була
воля.. Заради її він готовий був відмовитися не тільки від родини, але й
узагалі від спілкування з жіночою статтю. "Степ як воля - козацька частка"
- говорили в народі. Потрапляючи до січовиків, людина мимоволі залучалася
до таїнства, символічно вінчався з "нареченою" - волею. "Оженися на вільній
волі, на козацькій частці" - писав Тарас Шевченко. Інший "жіночою" фігурою
козацького символічного вінчання була смерть: "Узяв собі панночку в чистому
полі земляночку". Ці два традиційні образи доповнювали один одного. Хто
присвячував своє життя волі, піддавав себе безлічі небезпек, і зрештою,
стикалися зі смертю, що, до речі, трактувалася нерідко, як рятування від
несвободи земного життя.
4. Суднобудування запорізьких козаків
Запорізькі, а потім і донські козаки в XVI-XVII століттях будували
досить міцні для того часу судна, називані чайками й дубами. На чайках, що
володіли гарною швидкістю, вони нападали не тільки на торгові судна, але і
на окремі бойові кораблі, дуби ж служили винятково для вантажних
перевезень. У 1515 році на 32 чайках українські козаки зробили набіг на
Очаків, а в 1556 році разом з російським загоном Путивля, знову на чайках,
вони захопили передмістя цієї турецької міцності. Але самим що
запам'ятовується був так називаний Кримський похід у 1559 році під
керівництвом окольничого Д.Ф.Адашева. У лютому цього року, будучи "першим
воєводою великого полку", він очолив напад на Кримське ханство, побудувавши
на місці впадання ріки Псел у Дніпро й в острова Хортиця на Дніпрові
флотилію з 150-200 чайок і дубів. Спустивши вниз за течією Дніпра, його
флотилія захопила два турецьких кораблі і висадила війська на західне
узбережжя Кримського півострова неподалік від Перекопу. Розбивши кілька
загонів хана Девлет-Гірея, козаки звільнили з татарського полону своїх
співвітчизників, а потім благополучно повернулися до острова Хортиця.
[pic]
Передбачуваний вид козацької
чайки.
У 1576 році запорізькі козаки на своїх чайках розграбували Сіноп і
Трапезунд, а в 1590 році повторили набіг на ці ж міста. У 1606 році козаки
напали на Варну, у 1608 році на Перекоп, у 1609 році на гирло Дунаю, у
1615 році разом з донськими козаками на Азов, на рейді якого знищили
кілька турецьких кораблів, а потім на 70 чайках рушили по напрямку Кафи і
зайняли її, завершивши свій похід успішним рейдом уздовж південного берега
Чорного моря, тимчасово взявши Трапезунд. У 1616 році запорожці зробили
похід на Сіноп. У 1633 році нападали на турецькі гарнізони в Азову,
Ізмаїлі, Килії і на поселення між Дніпром і Дунаєм, а в 1637 році навіть
якийсь час володіли Азовом. Особливо активізували свої дії запорізькі
козаки наприкінці XVII століття. Тільки на турецьку міцність Очаків вони
нападали чотири рази, і знову на чайках і дубах.
Французький Боплан, що служив польським королям, дії запорізьких
козаків описував так: "Задумавши погуляти по морю, козаки просять дозволу
не в короля, а в гетьмана; потім складають раду, тобто військова рада, і
вибирають похідного отамана, так точно, як і головного вождя. Утім, отаман
похідний стає на час. Після цього вони відправляються у військову скарбницю
своє збірне місце: будують там човни довжиною в 60, шириною від 10 до 12, а
глибиною в 12 футів. Човни ці без кола: дно їх складається з видовбаної
колоди, вербової чи липової, довжиною близько 45 футів (13,7 м); воно
обшивається з боків на 12 футів (3,7 м) у височину дошками, що мають у
довжину від 10 до 12 (3?3,7 м), а в ширину 1 фут (0,305 м), і прибиваються
одна до одної так точно, як при будівлі річкових суден, доти, поки човен не
буде мати в ширину 12 (3,7 м), а в довжину 60 футів (18,3 м). Довжина його
поступово збільшується догори. Козаки обробляють усі частини своїх човнів у
такий самий спосіб, як і наші теслі, потім обсмолюють і прилаштовують до
кожної по два керма, щоб не втрачати дарма часу при повороті своїх довгих
судів, коли вони змушені будуть відступати. Козацькі човни,
мають з кожної сторони по 10 і 15 весел, пливуть на веслуванні скоріше
турецьких галер.
Ставиться також і щогла, до якої прив'язується в гарну погоду
вітрило, але при сильному вітрі козаки пливуть на веслах. Човни не мають
палуби: якщо ж їхній заллє хвилями, ті очеретяні канати охороняють від
затоплення. Сухарі складають у барила довжиною в 10 футів (3 м), а в ширину
близько 4 футів (1,22 м): дістають їх через втулку. Поверх того кожен козак
запасається горщиком вареного проса й горщиком тесту, розпущеного у воді,
що вони їдять змішавши з просом. Тісто це, смаком кислувате, служить
козакам для їжі і для питва: називають його саламахою, тобто ласою стравою,
хоча я не знаходив у ньому великої приємності і вживав у подорожах тільки
при недоліку кращої їжі. Козаки під час походу завжди тверезі і якщо
помічається п'яниця, отаман негайно наказує викинути його за борт: їм не
дозволено також брати із собою горілку, тому що тверезість вважають
необхідною при виконанні своїх завдань. Для помсти татарам за руйнування
України козаки вибирають осінній час; заздалегідь відправляють у Запоріжжя
зброю і запаси, необхідні для походу і для будівлі човнів. У Запорожжя
збирається від 5 до 6 тисяч добрих, добре озброєних козаків, що негайно
приймаються за будівлю човнів. Не менш 60 чоловік, митецьких, як ми вже
сказали, у всіх ремеслах, трудяться біля одного човна й обробляють його
через 15 днів, так що за два чи три тижні виготовляють близько 80 чи 100
човнів, з 4 чи 6 фальконетами на кожній. На човен сідає від 50 до 70
козаків, із яких усякий має шаблю, дві пищалі 6 фунтів пороху, достатню
кількість куль і квадрант; туди ж кладуть ядра для фальконетів і необхідні
життєві припаси".
Сучасник Г. Боплана префект Кафи Э.Д.д'Асколи про запорізькі чайки
писав наступне: "Якщо Чорне море завжди було сердитим із древніх часів, то
тепер воно безсумнівно чорніше і страшніше через численних чайок, усе літо
спустошуючих море і сушу. Ці чайки довгуваті, на зразок фрегатів, уміщають
50 чоловік, йдуть на веслах і під вітрилом. Щоб вони могли витримувати
жорстокі бури, їх обв'язують навколо бортів соломою... На море ж жоден
корабель, як би не був він великий і добре збройний, не знаходиться в
безпеці. Сподвижник Петра I віце-адмірал К.И.Крюйс також залишив запис про
запорізькі судна: "Човни козацькі не мають палуб, довжиною від 50 до 70
футів (15,25?21,35 м), шириною 20 футів (6,1 м). Весел від 16 до 40, судно
має кермо з носа і корми". Отже, максимальна довжина морської чайки
доходила до 21,3м., ширина 6,1м., висота надводного борта в міделя 2, а
осаду 1,25 м. Річкові чайки мали значно менші розміри. Досвід будівництва
запорізьких суден у наступному враховувався при будівництві регулярного
Російського флоту, зокрема, при будівлі дубель-шлюпок. Крім чайок запорожці
будували ще і вантажні вітрильні судна прибережного плавання, що
називаються дубами. Цією назвою козаки підкреслювали міцність своїх судів і
навіть деяку їхній вантажність. Називали їх також дубась, дубина, дубки.
Саме такі плавзасоби в 1615 році супроводжували чайки П. К. Сагайдачного
при набігу на Кафі. Місцями їхньої будівлі були Київ, Січ (Запоріжжя),
Перевалочна, Кодак, Новобогородицьк, а також райони впадання в Дніпро рік
Самара й Орель.
[pic]
Набіг козаків на чолі з П.К.Сагайдачним на Кафі (Феодосію) у 1615 році. З
російської гравюри на дереві. XVII століття.
Дуб, чи вантажний човен, був плоскодонним із малим осіданням. У
краях була палуба, а борта були укріплені брусами. У діаметральній площині
встановлювали дві чи три щогли з рейковим вітрильним озброєнням. Деякі дуби
мали довжину до 20 м, а ширину до 7 м і могли приймати до 100 тонн вантажу.
Практика будівництва цих судів у наступному поширилася на інші кораблі, що
також призначалися для перевезення вантажів.
5. Запорізька верф
Порушення кордону Російської імперії 20-тисячним загоном кримських
татар, що випливали в Закавказзя, послужило приводом до початку Російсько-
турецької війни в 1736 р.
Уже перший рік війни показав, що для успішного ведення бойових операцій
проти добре укріплених фортець Очаків і Кинбурн, що закривали вихід із
Дніпровського лиману, і для повної блокади їх, необхідні були не тільки
сухопутні війська, але і флот.
Початок суднобудування на Дніпрові відноситься до другого Азовського
походу Петра I у 1696 р.; до цього походу в місті Брянську, на р. Десні, що
впадає в Дніпро, по велінню, гетьман Мазепа наказано було будувати
кораблі. Особливому загону з 2500 чоловік, під керівництвом дворянина
Неплюева, разом із запорізькими козаками, було доручено зробити на
брянських судах напад на береги Криму. Так був покладений початок створення
Дніпровської флотилії.
І вже з осені 1736 р. у Брянську знову стали спішно будувати мостові
плашкоути для переходу армії Мінаха через Дніпро і Буг і 400 дубель-шлюпок,
що повинні були пройти Дніпровські пороги і діяти в морі; крім того,
будували малі прами, плоскодонні галери і конгебаси. Справа будівлі йшла
повільно, а тим часом Мінах, що взяв на початку липня 1737 р. Очаків,
настійно вимагав якнайшвидшого приводу судів із Брянська, розраховуючи з
їхньою допомогою захопити береги лиману. Але командуючий армією дарма
загрожував "за уповільнення" стратою; не допомагали і повторні найвищі
укази: плавання Дніпровськими порогами було таке важке й небезпечне, що з
300 судів, що вийшли з Брянська навесні 1737 р., до Очакова прибуло
наприкінці серпня тільки 4 дубель-шлюпки й один конгебас, тай ті з такими
ушкодженнями, що зажадали негайного лагодження. Необхідність бази для
ремонту судів, а також потреба в нових суднах, була така гостра, що
командування змушене було організувати за порогами суднобудівну верф.
Указом від 3 вересня 1736 року головне командування Дніпровською
флотилією було доручено віце-адміралу Наумові Акимовичу Сенявину, що
приїхав у Полтаву, де мав з Мінахом нараду про готування до майбутньої
компанії. Щодо місця, де робити будівлю судів, Мінах думав, що нове
адміралтейство повинне бути нижче річки Московки, тому що поблизу цього
місця знаходиться багато різного лісу, який можна сплавляти, минаючи
пороги; але не зупиняючись остаточно на цій думці, було вирішено
відправитися Сенявину й Дебрен’ї особисто для огляду місцевості за течією
Дніпра нижче порогів.
З повідомлення Мінаха видно, що Сенявин і інженер-майор Ретш вибрали
для будівлі судів місце на острові називаному "Вища Хортиця" і лежачому в
10 верстах нижче порогів. На цьому острові був негайно закладений
ретраншемент і на зиму поставлена військова команда, що складалася з
капітана, мічмана 100 чоловік нижніх чинів. Мінвах наказав назвати це
місце "Запорізькою верф'ю" і доставив її карту в Адміралтейську колегію.
Доносячи Імператриці про результати своєї наради із Сенявиным, Мінах між
іншим пише: "І понеже на цього віце-адмірала можливо мати міцну надію, що
він доручену йому справу виправить...".
Плани "Запорізької верфі" були знайдені в архіві відомим
краєзнавцем, автором декількох історико-географічних праць про Запоріжжя -
В.Г. Фоменко. Запорізька верф, відповідно до плану, була розташована в
північній частині Канцеровського острова (нині Байда). Верф являла собою
земляне зміцнення з валами й ровом. Західний вал мав довжину 85 м,
південний - 110 м, північний - 105 м, крім того, західний вал мав рів
глибиною 1,5 м. Усередині зміцнення знаходилися : пороховий льох, 8
солдатських землянок, 2 офіцерські землянки. У південній частині острова за
межами його зміцнень розташовувалося 26 землянок, у яких жили запорізькі
козаки і 5 землянок для їхніх старшин.
До будівництва судів для Дніпровської флотилії приступають
запорізькі козаки й солдати регулярної армії на чолі з галерним майстром. З
представленого Мінахом 11 серпня 1736 р. у Сенат креслення (знайдений в
архіві В.Г. Фоменко) бачимо, що їх прообразом була запорізька "Чайка", але
Мінах указував, що немає потреби, робити ці судна з одного дерева як "по
необхідності, робляться запорізькі чайки". Судна ці мали 24 весла, були
довжиною 60 футів, шириною 11 футів і глибиною 3 фути. Весь флот на Дніпрі
в цей час складався з 462 суднів подібного типу, велика частина їх (399)
знаходилася в Хортиці і Малишевського редуту. Військова кампанія 1738 р.
була невдалою. Були залишені Очаків і Кинбурн. Діяльність Дніпровської
флотилії цього року виразилася тільки в перевезенні військ і провіанту,
морські команди страждали від чуми, жертвами якої стали і два головних
начальники Дніпровської флотилії, віце-адмірал Н.А. Сенявін і контр-адмірал
Дмитрій-Мамонів.
Після відходу військ з Очакова (1738г), острів Хортиця стає опорною
базою армії й флотилії, на ньому будуються зміцнення. У "Матеріалах для
історії інженерного мистецтва в Росії", виданої Ласковським у 1866 р.,
знаходимо докладний план цих зміцнень. "Для прикриття табору "Запорізька
верф", що помістився в північній частині острова, розташована була
беззупинна лінія зміцнень, що складалася з 6 редутів, з'єднана між собою
прямими куртинами. Для забезпечення повідомлення з правим берегом, а також
для прикриття флотилії, створений був великий ретраншемент. Зміцнення
"Запорізька верф", по своєму місцеве розташування, сприяло посиленню
оборони, як великого острова, так і берегових зміцнень". Комісія, складена
з морських офіцерів, оглянула 260 судів, що знаходяться при Хортинському
острові і поблизу нього і прийшла до висновку: залишити без лагодження 15
судів, полагодити 213, і за непридатністю розламати 32. Сам Хортицький
острів визнаний за зручний до пристрою верфі "лише по самій крайній нужді",
що у весняну порожню воду не затопляється.
У 1739 році російські війська в зв'язку з висновком спільницею Росії
Австрією сепаратного світу з Туреччиною і через епідемію чуми залишили
Хортицький острів і Запорізьку верф. Через недолік транспорту й
неможливості провести суду нагору через пороги, армія залишила багато
гармат, бомб і іншого важкого вантажу.
У 1739 році був укладений союз з Туреччиною, по якому Росія одержала тільки
береги Азовського моря.
Ми бачимо, що в продовження усієї війни 1736-1739 р. острів Хортиця
залишався місцем стоянки Дніпровської флотилії й армії.
Через п'ять років у 1744 р. після закінчення війни, генерал фон-бісмарк, що
командував у цьому краї військами, порушує питання про обмеження числа
укріплених пунктів на тій підставі, що деякі з них прийшли в
напівзруйнований стан і вимагали для свого відновлення зробленої
перебудови.
По розгляду цього представлення, Військова колегія визначила:
"ретраншементи: Хортицький, Малишевськой, Ненаситецький..., наказано
привести в бойови стан ...”
Це було останнє розпорядження Військової колегії, що стосується зміцнень на
острові Хортиця, зведених під час війни 1736-1739 р., датовано воно 22
березня 1749 р. У зв'язку з постановою Ради Міністрів УРСР від 18 вересня
1965 р. "Про увічнення пам'ятних місць, зв'язаних з історією запорізького
козацтва".
6. Суди і покарання запорізьських козаків.
Суддями в запорізьких козаків була уся військова старшина, тобто
кошовий отаман, суддя, писар, військовий есавул; крім того, довбуш ,
курінні отамани, паланочний полковник і іноді весь Кіш. Кошовий отаман
вважався вищим суддею, тому що він мав верховну владу над усім запорізьким
військом: відтого рішення суду іноді повідомлялося особливим папером, на
якій писалося: «З веління пана кошового отамана (такий-то), військовий
писар (такий-то)». Але дійсним офіційним суддею в Запоріжжя був військовий
суддя; однак, він тільки розбирав справи, давав поради тим хто сварився,
але не затверджував остаточно своїх визначень, що надавалося військом
тільки кошовому отаману. Військовий писар іноді викладав вирок старшини на
раді; іноді сповіщав засуджених про судові рішення, особливо коли справа
стосувалася обличчя, що жили не в самій Січі, а в паланках, тобто
віддалених від Січі чи округах станах.. Військовий есавул виконував роль
слідчого, виконавця вироків, поліцейського чиновника: він розглядав на
місці скарги, стежив за виконанням вироків кошового отамана і всього Коша,
переслідував збройною рукою розбійників, злодіїв і грабіжників. Військовий
довбуш був помічником есавула, і приставом при екзекуціях; він читав
визначення старшини і усього війська привселюдно на місці страти, чи на
військовій раді. Курінні отамани, що дуже часто виконували роль суддів
серед козаків власних куренів, мали при куренях таку силу, що могли
розбирати позов між сторонами, що сперечалися, і тілесно карати винного в
якій-небудь провині. Нарешті, паланочний полковник, з його помічниками —
писарем і есавулом, що жив удалині від Січі, що завідував прикордонними
роз'їздами і керував сидівшими в степу, в особливих хуторах і слободах,
козаками, у багатьох випадках, за відсутністю січового старшини, у своєму
відомстві також виконував роль судді.
Акти, що дійшли до нас, що стосуються судових козацьких справ,
показують, що в запорожців визнавалися - право першої позики (jus primae
occupationis), право договору між товаришами, право давнини володінь,-
останнє, утім, допускалося тільки в незначних розмірах, і те в містах; воно
стосувалося не орних земель і угідь, що були загальним надбанням козаків, а
невеликих при будинках городів і садибних місць; визнавався звичай
умовляння злочинців відстати від худих справ і жити в доброму поводженні;
практикувалися попередні висновки злочинців у військову чи в'язницю
пушкарню й упереджений чи суд катування; нарешті, дозволялась порука усього
війська і духовних облич за злочинців, особливо якщо ці злочинці виявляли
себе раніш з вигідної для війська чи сторони або були потрібні йому.
Ті ж акти і свідчення сучасників дають кілька прикладів цивільного
і карного судочинства в запорізьких козаків. Зі злочинів цивільного
судочинства найважливішими вважалися справи по неправильній грошовій
претензії, несплатному боргу, обопільним сваркам, різного роду шкодам чи
потравам, справи по перевищенню визначеної в Січі норми на продаж товарів.
З карних злочинів найбільшим вважалися: зрадництво, убивство
козаком товариша; побої, заподіяні козаком козаку у тверезому чи п'яному
виді; злодійство чого-небудь козаком у товариша і приховування їм краденої
речі: «особливо строгі були за велике злодійство, за яке, коли тільки двома
достовірними свідками в тім докажутся, страчують смертю»; зв'язок з жінкою
і содомский гріх через звичай, що забороняв шлюб січовим козакам; образа
жінці, коли козак «опорочить жінку не по пристойності», тому що подібний
злочин «до обесславлення усього війська запорізького простирається»;
зухвалість проти начальства, особливо у відношенні чиновних людей
російського уряду; насильство в самому чи Запоріжжя в християнських
селищах, коли козак віднімав у товариша коня, худобу і майно; дезертирство,
тобто самовільна відлучка козака під різними приводами в степ під час
походу проти ворога; гайдамацтво, тобто злодійство коней, худоби і майна в
мирних поселенців українських, польських і татарських областей і купців, що
проїжджали по запорізьких степах, і мандрівників; привід у Січ жінки, не
крім матері, чи сестри дочки; пияцтво під час походів на ворога, що завжди
вважався в козаків карним злочином і веде за собою найсуворіше покарання.
Покарання і страти визначалися в запорізьких козаків різні,
дивлячись по характері злочинів. З покарань практикувалися: приковування
ланцюгами чи залізом до дерев'яного стовпа, що стояли серед площі, за
злодійство надалі до страти, що стояла злочинцю,; висновок злочинця,
окутого ланцюгами, у військову пушкарню; у пушкарню іноді саджали і під
«чесну варту» іноземців, як наприклад, татар, запідозрених у злодійстві
коней і відводяться в пушкарню надалі до розслідування справи;
прив'язування до гармати на площі за образу начальства, за убивство людини,
що не належали до запорізькії громаді й особливо за грошовий борг: якщо
козак буде повинний козаку і чи не захоче чи не могтиме сплатити йому борг,
те винного приковують до гармати на ланцюг, що защіпався замком, і
залишають доти, поки чи він сам не заплатить свого боргу, чи хто іншої не
доручиться за нього; приковувалися до гармати іноді і не одні злодії, але й
убивці, але це робилося у виді тимчасового покарання, до настання суду.
Подібний спосіб покарання, але лише за злодійство, існував у татар, з чого
можна укласти про запозичення його козаками в мусульманських сусідів.
Потім допускалося, хоча і рідко, биття батогом, частіше киями під шибеницею
за злодійство і гайдамацтво «будучи самі великі злодії в розміркуванні
сторонніх, вони жорстоко карають тих, хто і найменша річ украде у свого
товариша». «за великі провини ламали руку і ногу»; було у вживанні
розгарбування майна, за самовільне перевищення такси проти встановленої в
Січі норми на продаж товарів, їстівних і питних продуктів; визначалося
іноді і посилання в Сибір, що ввійшов, утім, у вживання тільки в останні
часи історичного існування запорізьких козаків у межах Росії, при
імператриці Катерині II. Крім усього цього, переказу столітніх старих
указують ще на один вид судових покарань у запорізьких козаків,— перетин
різками; але тому що сучасні акти про тім не говорять, те потрібно думати,
що подібного роду покарання, якщо тільки воно справді було, допускалося
тільки як одиничне явище, тому що воно мало гармоніювало з честю
запорізького «лицаря». Нарешті, у випадках обопільної сварки допускалася,
по переказі, і дуель.
Страти, як і покарання, також визначалися в запорізьких козаків
різні, дивлячись по роду злочинів, зроблених тим чи іншому обличчю. Самою
страшною стратою було закапування злочинця живим у землю; це робили з тим,
хто убивав свого товариша: убивцю клали живого в труну разом з убитим і
обох закопували землею; утім, якщо убивця був хоробрий воїн і добрий козак,
те його звільняли від цієї страшної страти і замість того визначали штраф.
Але найбільше популярною стратою в запорізьких козаків було
забивання в ганебного стовпа киями; до ганебного стовпа і київ
приговорювались обличчя, що зробили чи злодійство украдені речі, що
сховали, що дозволили собі перелюбство, содомский гріх, що учинили побої,
насильства, дезертирстваю. У 1751 році два козаки, Василь Похил і Василь
Таран, послані з пакетами до очаковского сераскер-паше, утопились внаслідок
льодоходу на ріці Дніпро, по якій вони плили в Очаків, пашпорты свої і
пакети київського генерал-губернатора Леонтьева, за що, після повернення до
Січі, були «жорстоко покарані киями». Ганебний стовп завжди стояв на
січовій площі біля січової дзвіниці; біля нього завжди лежало зв'язування
сухих дубових бичів з голівками, що називалися киями і схожих на бичі, що
прив'язуються до ланцюгів для молотьби хліба. Якщо один козак украде що-
небудь, навіть дуже незначне, в іншого, у чи самій чи Січі в паланці і
потім буде його викрито в злодійстві, то його приводять на січеву площу,
приковують до ганебного стовпа і як звичайно тримають протягом трьох днів,
а іноді і більш того, на площі доти, поки він не сплатить гроші за украдену
річ.. Увесь час стояння злочинця в стовпа повз нього проходять товариші,
причому один з них мовчачи дивиться на прив'язаного; інші, напившись
п'яними, лають і б'ють його; треті пропонують йому гроші; четверті,
захопивши із собою горілку і калачі, напувають і годують його всім цим, і
хоча б злочинцю не в полювання було ні пити, ні їсти, проте він повинний
був це робити. «Пий, скурвий сину, злодію! Як не будеш пити, те будемо
тобі, скурвого сина, бити!» — кричали що проходили. Але коли злочинець
вип'є, ті козаки, що пристають до нього, тоді говорять: «Тепер-жі, браті,
дай мені тобе трохи попобьем!».Дарма тоді злочинець буде молити про пощаду;
на всі прохання його про помилування козаки завзято відповідають: «За те ми
тобі, скурвий сину, і горілкою поїли, що тоеі треба попобить!». Після цього
вони наносили кілька ударів прив'язаному до стовпа злочинцю й ішли. За ними
були інші; за іншими треті і т.д. У такім положенні злочинець залишався
добу, а іноді і п'ять діб підряд, по розсуду суддів. Але звичайно бувало
так, що вже через один день злочинця забивали до смерті, після чого майно
його відбирали на військо. Траплялося, утім, що деякі зі злочинців не
тільки залишалися після такого покарання в живих, але навіть одержували від
п'яних співтоваришів гроші. Іноді покарання киями заміняло собою страту; у
такому випадку в що карається відбирали худобу і рухоме майно, причому одну
частину худоби віддавали на військо, другую-паланочному старшині, третю
частину і все рухоме майно винного дружині і дітям його, якщо тільки він
був одруженою людиною.
Відкіля запозичений запорожцями цей рід покарання киями,— невідомо;
відомо лише, що покарання ціпками існувало й у монголів: у монголів ціпками
вищі били нижчих за дрібне злодійство, визначаючи до ста і менш ударів. Те
ж саме було й у татар, у яких злочинець, викритий у злодійстві, що не
заслуговує страти, присуджувався до деякого числа кийових ударів,
відповідно до ціни украденого й обставинам, що супроводжували злодійство.
Поруч з ганебним стовпом практикувалися в запорожців шибениця і
залізний гак; до них присуджувалися за «велике» чи кілька разів повторюване
злодійство.
Шибениці ставилися в різних місцях запорізьких вільностей над
дорогами шляхами і представляли із себе два стовпи з поперечною поперечиною
нагорі і з мотузковим сильцом, тобто петлею, на поперечині; для того, щоб
зробити страту, злочинця саджали верхи на коня, підводили під шибеницю,
накидали на шию його петлю, коня швидко проганяли геть, і злочинець
залишався висіти на петлі. Передають, що від шибениці, по запорізькому
звичаї, можна було позбутися, якщо яка-небудь дівчина виявляла бажання
вийти за злочинця заміж. Якщо цей переказ справедливо, то, мабуть, подібний
звичай допускався у вигляді постійного прагнення запорожців усіляко
збільшити свою чисельність, при що існувала безжінності січових, але при
звичаї сімейного життя в паланочних козаків.
Залізний гак (з німецького Hакеn-крюк) та ж шибениця, але з заміною
петлі мотузкою з гострим сталевим гаком на кінці; злочинця, засудженого на
гак, приводили до шибениці, просмикували під ребра гострий гак і залишали
його в такім положенні висіти доти, поки на ньому не розкладалося тіло і не
розсипалися кісти, на страх злодіям і лиходіям; зняти труп із шибениці аж
ніяк нікому не дозволялось під загрозою страти. Залізний гак практикувався
в поляків і, без сумніву, від них запозичений і запорізькими козакам;
поляки у свою чергу могли запозичати гак у татар; принаймні, садження на
кол - поширена страта на Сході, і в Бухарі вона була знищена тільки після
кілька років з часу завоювання цього ханства росіянами, тобто після 1868
року.
Гостра чи палячи гострий кіл — це високий, дерев'яний стовп із
залізним шпіцом нагорі. Для того, щоб посадити на гостру палю злочинця,
його піднімали кілька людей по круглих сходах і саджали на кіл; гострий
кінець кола простромлював усю внутрішність людини і виходив між хребцями на
спину. Запорожці рідко, утім, прибігали до такої страти, і про існування її
в них говорять тільки перекази глибоких старих; зате поляки дуже часто
практикували цю страту для лякання козаків: запорожці називали смерть на
гострої пале «стовповою» смертю: «так умер покійник мiй батько, так і я
вмру наслідницькою стовповою смертю». Гостра палячи практикувалася й у
татар від який, імовірно, і була запозичена запорожцями. Для всіх описаних
страт у запорізьких козаків не покладалося зовсім катів; коли ж потрібно
було страчувати якого-небудь злочинця, то в цьому випадку наказували
страчувати лиходія лиходію же; якщо ж у відомий час у готівці виявлявся
тільки один лиходій, те його залишали у в'язниці доти, поки не відшукувався
інший; тоді новий злочинець страчував старшого.
Архівні документи 1700 року говорять ще, що в запорожців допускалося
іноді кидання людини в ріку; «насипати за пазуху піску, посадити його в
ріку Чортомлик». Але такі випадки були рідкі і допускалися тільки при
загальному обуренні війська проти якого-небудь ненависного всім козакам
людини.
Строгі закони, по зауваженню Всеволода Коховського,
підрозуміваються в Запоріжжя трьома причинами:
. тим, що туди приходили люди сумнівної моральності;
. тим, що військо жило без жінок і не користалося зм'якшуючим впливом
їх на вдачі;
. тим, що козаки вели постійну війну і тому бідували для підтримки
порядку у війську в особливо сурових законах.
Продовження реферату:
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї (Частина 2 )
Читати далі (Частину 2):
Козаки, їхнє життя, побут та звичаї - 2
"Козаки, їхнє життя, побут та звичаї"
***Біблійна генеалогія в етногенетичних концепціях
польських та українських хроністів
***Українська та великоруська культури у XVII столітті:
культурний вплив чи культурний конфлікт?
***Ідея
Козацтва - в Українській Душі
***Етнополітична термінологія XIV-XVI століть
***Переяславське "Воссоединение"
***Запорізька Січ: становлення.
***КОЗАЦЬКА ЕРА:ЕТАП ФОРМУВАННЯ.
***Проблеми історії козацтва в працях С.М.Соловйова.
***О территориальной привязке этнонима
«русские»
***Представления об этнической доминации
*** “Украинский вопрос” в политике властей и русском общественном мнении .
***Эмский указ.
***ТРИПІЛЬСЬКА ХЛІБОРОБСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ
І КАРТВЕЛЬСЬКІ МОВИ
***ТРИПІЛЬСЬКИЙ НАПИС ПРО КУПАЛУ
***ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА Й УКРАЇНСЬКА МОВА
***СЛОВА З МОВИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
В РАННІХ ПОЕЗІЯХ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
***Таємниці України.
***САНСКРИТ ВДИВЛЯЄТЬСЯ У МАТЕРИНСЬКІ ОЧІ УКРАЇНИ…
***Тернистий шлях українства
***«Меч Арея»
***Вірменська мова та її зв'язки з іншими індоєвропейськими мовами
***ЯК РОЗМОВЛЯЛИ В КИЄВІ
ТИСЯЧУ РОКІВ ТОМУ?
***ВIЙСЬКОВА IСТОРIЯ
ОЧИМА ПОЛЬСЬКИX I УКРАЇНСЬКИX ДОСЛIДНИКIВ
***Переписи Населення -
НАС МОГЛО БУТИ БІЛЬШЕ...
***[Байда-Вишневецький]
***[Олег Ольжич]
***[Походи запорожців на Стамбул]
***[Прутський мир 1711 р.]
***[Цікаві факти з історії України]
***[Фортеця Кодак ]
***[У 1920-тi роки «гуртки рідної мови» створювали навіть у тюрмах ]
***[Земельне питання в економічному розвитку Запорозьких Вольностей ]
***[Золотий міст
(Російська діаспора і духовне відродження України)]
***[Заповіт “тарасівців” ]
***[ХТО ТАКІ БРОДНИКИ]
***[УКРАЇНСЬКІ ЕПІЧНІ ПРОЗОВІ НАРАТИВИ]
***[Українське козацтво в І чверті ХVII ст]
***[УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО ]
***[Русь-Україна - то серце і розум Великої Руси]
***[DESCRIPTION D’VKRANIE,
Par le Sieur de BEAVPLAN.]
***[Трипілля і Халеп'я: дивовижні паралелі]
***[Торгівля. Фінанси Київської держави]
***[КОЗАК МАМАЙ ЯК СИМВОЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ]
***[Шевченківська скарбниця]
***[Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний]
***[Треба підтримувати мову]
***[ПЕРЕХІД
ВІД ПРОТОУКРАЇНСЬКОЇ ДО ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ ДОБИ]
***[Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.]
***[Оповідка про козацькі місця України. Трахтемирівщина.]
***[АПАНОВИЧ Олена Михайлівна]
***[ОАЗИ УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ ]
***[Медитація козака Мамая...]
***[ЛЕГЕНДАРНІ АРГОНАВТИ ПЛАВАЛИ ПІД ЖИТОМИРСЬКИМИ ВІТРИЛАМИ ]
***[Козацтво зародилось в Північному Приазов’ї]
***[Косак - захисник Роду ]
***[Гуни — це анти ]
***[ГУМАНІЗМ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА]
***[ГЕНЕАЛОГІЯ УКРАЇНИ ]
***[І. Франко-індолог ]
***[Фортеця Кодак ]
***[ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОГО EТНОСУ]
***[ДУЛІБИ І СЛОВ’ЯНЩИНА]
***[МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ]
***[Образ досконалого володаря ]
***[Берестейщина – регiон в лабетах геополiтики ]
***[Бальзак і Дубно]
***[Беседа: M. П. Драгоманов ]
***[Арійська метацивілізація ]
***[АКСІОМИ НЕДОВЕДЕНИХ ТРАДИЦІЙ ]
***[Фортеця Кодак ]
***
Український етнос.І. Стан українського етносу.
.
ІІ
.
Причини занепаду руського етносу
ІІІ
.
Можливості русько-українського етносу
IV
.
Можливий варіант розвитку планетарного суспільства в ХХІ сторіччі
V
.
Що далі?
***Національна Парламентська бібліотека України.
Історія бібліотеки...
***
ІСТОРІЯ ТА ТРАДИЦІЇ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ .
Становлення зовнішньополітичної служби України .
***Варіації про походження назв "Русь" і "Україна" .
"Степи мої запродані ***,
німоті, Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
*** розриває...
Нехай риє, розкопує,
Не своє шукає,
А тим часом перевертні
Нехай підростають
Та поможуть *** Господарювати,
Та з матері полатану Сорочку знімати.
Помагайте, недолюдки,
Матір катувати".
Пророк
***
***
***
| | Козаччина
Козацтво | |
