 √либини Ќашоњ
ѕам'¤т≥
"–усь" ≥ "”крањна".
≤ван —≥рко ” ѕолон≥ Ѕагато векторност≥.
” –јѓЌј Ц назва нашоњ земл≥ з найдавн≥шн≥х час≥в.
≈двард ≥нан.
–ос≥йськ≥ м≥фи про кињвську спадщину
‘ормуванн¤ ”крањнськоњ Ћ≥тературноњ ћови ¬ √аличин≥ ¬ ”мовах јвстр≥йського –ежиму.
≤сторик та археолог, професор
ћихайло ёл≥анович Ѕрайчевський.
‘ормуванн¤ украњнськоњ народност≥. ѕоходженн¤ та поширенн¤ назви Ђ”крањнаї.
*ƒо ≥стор≥њ використанн¤ топон≥му У–усьФ, У–осс≥¤Ф в украњнськ≥й ≥стор≥ограф≥њ до XVIII ст.
*≈схатолог≥чн≥ ѕередчутт¤ Ћюдства
та ¬≥дбитт¤ њх у ѕоез≥њ
*≤де¤
озацтва - в ”крањнськ≥й ƒуш≥
* ”крањнська
≤де¤
*√ог в раю ћагога
≥ ћ≥с≥¤ ”крањни
* « ¬оди “а
¬огню
* ј. римський ѕро
" олиску Ќарод≥в"
*“рипол≥зм -
Ќаша ≤де¤
*„и може бути
столиц¤ "молодшого брата" мат≥р'ю м≥ст руських?
*≈п≥таф≥¤
≈неЇв≥
* ѕ≥двалини
™вропейськоњ ÷ив≥л≥зац≥њ
*Ќа як≥й «емл≥
∆ивемо?
* “ризуб
ѕосейдона ≤ ¬олодимир
*‘еномен
Ўевченка
*ўќ “ј ≈
Ќац≥ональна ≤де¤?
*ƒревн≥сть
”крањнських √овор≥в
*“а —питайте:
’то ћи, „ињ —ини.
*ѕотоп Ќа
”крањн≥
* ѕерстень «
ќр≥халком
* ’л≥бороб —в≥ту -
≤сторичне ѕризначенн¤ ”крањнц≥в
* Ѕратн¤
ƒружба
*’ронолог
*–аскрутка
*ѕ≈–≈ Ћјƒј„ онлайн
*Ќј“»— ј…! “ут можна пограти...
 јнал≥з ¬ашого —айта
*јнал≥з лючових —л≥в
HEX CODE
–озкрутка
јвтоматична реЇстрац≥¤ сайту
аталог сайт≥в
ƒодати —айт
Ћ≥нки –≥зн≥
Informer
Informer
Ѕезоплатн≥ ќголошенн¤
ќнлайн студ≥¤ веб-дизайну Siteimage
| |
јвтор: ¬асиль „умаченко
≈зотерика ’арактерник≥в
“е, що ти прочитаЇш у подальшому опис≥, шановний друже, йде з далекоњ давнини нашоњ ≥стор≥њ. ƒ≥знатис¤ докор≥нно про справи тих дн≥в у звичайний спос≥б вже неможливо. Ѕезк≥нечн≥ в≥йни, що повс¤кчас палали на територ≥њ ”крањни-–ус≥ упродовж в≥к≥в, спалили ≥ розпорошили безц≥нн≥ надбанн¤ њњ етн≥чного п≥дірунт¤. Ћюди, св≥дченн¤ ¤ких покладено у запропонований нарис, йдуть шл¤хом «нанн¤, розвиваючи у соб≥ т≥ зд≥бност≥, котрими волод≥ли колись њхн≥ пращури.
„ому вони звертаютьс¤ до тих давн≥х час≥в, спитаЇте ви? ј ось через що. Ћюдина, ¤ка йде у дивовижний св≥т житт¤ у зм≥нених станах св≥домост≥, повинна зробити перший крок, крок в≥д самоњ себе. ƒл¤ цього треба знати, на чому ти стоњш, хто ти, ¤к на ц≥й земл≥ проростало «нанн¤, щоб не накоњти прикрих помилок, що Ї згубними на шл¤ху до його джерела.
Ќайб≥льш виразно ту форму езотеричного «нанн¤, що панувало в ”крањн≥ в т≥ часи, ми можемо просл≥дкувати на приклад≥ знань, ¤кими волод≥ли воњни-характерники з «апорозькоњ —≥ч≥.
«апорожц≥… ” кого при цьому слов≥ не калатало серце ≥ не зд≥ймалас¤ тепла хвил¤ у груд¤х? ¬оњни, ¤к≥ вт≥лювали у своњй особ≥ все те найкраще, що було притаманне украњнському народу. Ќевтомну волю та спрагу до свободи. Ќеп≥дкупну щир≥сть та спр¤мован≥сть до правди-≥стини, за ¤ку г≥дн≥ були сто¤ти на смерть. —еред загартованих у неск≥нченних битвах запорожц≥в були ≥ так≥, що своњм знанн¤м житт¤ та в≥йськовоњ справи вид≥л¤лис¤ нав≥ть серед них. ÷е були воњни-кр≥ри або характерники, ¤к звали њх у «апорозькому в≥йську. ѕро те, що вдалос¤ взнати про њхнЇ житт¤, ≥ п≥де в нас подальша розмова.
’то вони, от≥ характерники, зв≥дки походить њхнЇ глибоке усв≥домленн¤ закон≥в орган≥зац≥њ довколишнього св≥ту, ¤ке його кор≥нн¤?
—тар≥ легенди говор¤ть ось про що. ∆ив колись у ињвськ≥й –ус≥ ще за час≥в кн¤з¤ ≤гор¤, осп≥ваного у знаменитому Д—лов≥…“, широко в≥домий майстер волод≥нн¤ мечем на пр≥звище ƒубежич. ¬≥н довго мандрував св≥том, пройшовши в≥д ≤нд≥њ ≥ итаю до г≥рського пасма √≥малањв, ¤к≥ й по сьогодн≥ др≥мають у споконв≥чн≥й тиш≥ та велич≥. ƒесь там ступив в≥н на шл¤х людини «нанн¤ ≥ прин≥с на –усь оте мистецтво волод≥нн¤ зброЇю у зм≥нених станах св≥домост≥, коли людське Їство набуваЇ зовс≥м ≥ншоњ ¤кост≥ ≥ зд≥бност≥ його, з погл¤ду звичайноњ людини, стають неймов≥рними.
ѕовернувшись додому з т≥Їњ багатор≥чноњ мандр≥вки, ƒубежич передав те «нанн¤ своњм синам Ћано ≥ ор≥, з ¤ких ≥ п≥шло проростати те характерницьке с≥мТ¤ в ≤горевих сотн¤х.
« чого починалос¤ те навчанн¤?
ј з дуже простих речей. Ќакладав повТ¤зку синам на оч≥, привчаючи ор≥Їнтуватись в довколишньому т≥льки на слух. ѕот≥м Ч т≥льки на запах, затул¤ючи вже ≥ вуха. «аймалис¤ р≥зьб¤рством, весь час вир≥заючи один знак, ¤кий нагадував цибулину в розр≥з≥. ¬ир≥зали до тих п≥р, доки той знак не починав звучати, стаючи ключем до в≥дпов≥дного внутр≥шнього простору. ƒобитись цього можна лише в один-Їдиний спос≥б Ч треба було той знак Дпобачити“ внутр≥шн≥м зором ≥ точно в≥дтворити. “ак в≥дкривалос¤ внутр≥шнЇ баченн¤ ≥стинного зм≥сту речей в довколишньому. «а тим новим баченн¤м йшла перебудова всього житт¤. —пати, зод¤гатись, њсти, д≥¤ти треба було за тим баченн¤м, доки воно не ставало людським Їством. ƒал≥ йшло засвоЇнн¤ бойових техн≥к, в основу ¤ких було покладено стих≥ю пов≥тр¤ через звертанн¤ до —трибога. “отемним знаком, ¤кий поЇднував бойов≥ техн≥ки в одне ц≥ле, був чорний орел степу або сок≥л.
«ачудован≥ отим незбагненним мистецтвом веденн¤ бою, ¤ке при цьому набувалос¤, дружинники кн¤з¤ стали називати њх кр≥рами або ж к≥рами, що означало воњна, ¤кий мав зд≥бност≥ болот¤ного цар¤ чи хаз¤њна л≥су Ч л≥совика. “е «нанн¤ збереглос¤ до значно п≥зн≥ших час≥в, коли його спадкоЇмц¤ми стали козаки «апорозькоњ —≥ч≥.
—еред в≥йська к≥ри виступали ¤к вчител≥ з в≥йськовоњ справи, уникаючи ¤кихось значних посад, займаючи на щабл¤х в≥йськових звань м≥сц¤ не вище сотника. ѕонад 700 рок≥в про≥снувало те «нанн¤ в ”крањн≥-–ус≥ ≥ почало зникати з занепадом запорозького козацтва.
’арактерники в «апорозькому в≥йську мали св≥й кур≥нь та св≥й прапор. ќдин з таких прапор≥в, приведений на малюнку, утримуЇ в своЇму пол≥ знак, шитий ср≥блом на пурпурному тл≥ або золотом на б≥лому, ¤кий переводив людину в стан, що характеризувавс¤ терм≥ном Ч ѕроникненн¤. —аме з ц≥Їю метою ≥ використовувались характерники на —≥ч≥. њхн≥м обовТ¤зком була глибока розв≥дка та руйнац≥¤ план≥в супротивника. ƒл¤ цього кр≥ри проникали на територ≥њ, зайн¤т≥ ворогом, часто п≥д вигл¤дом подорожн≥х або купц≥в, зажди бездоганно виконуючи завданн¤, котр≥ ставив перед ними кошовий. ” ц≥й рол≥ функц≥њ кр≥р≥в були аналог≥чними тим, ¤к≥ виконували легендарн≥ н≥нз¤ у стародавн≥й япон≥њ. ” близькому кол≥ кошового завжди на ¤кихось посадах знаходилось два-три характерники, так би мовити, п≥д рукою, на вс¤ку критичну ситуац≥ю.
’арактерники, беручи на себе обовТ¤зки внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ служби безпеки, грали роль своЇр≥дноњ нервовоњ системи у «апорозькому в≥йську.
—аме занепад ц≥Їњ системи внасл≥док розвитку державотворчих тенденц≥й (з виникненн¤м класу старшин та всеохоплюючоњ канон≥зац≥њ церкви з догматизац≥Їю њњ вченн¤) ≥ призв≥в до руйнац≥њ т≥Їњ великоњ, незбагненноњ сили, ¤ку мала —≥ч.
ўо вм≥в воњн-к≥р, на чому базувалос¤ його знанн¤? ѕо¤снити це сьогодн≥ стало можливим завд¤ки тим езотеричним, маг≥чним практикам, зав≥су над ¤кими п≥дн¤в зах≥дний вчений-антрополог арлос астанеда. ≤ хоч «нанн¤ характерницьке було дещо ≥накшим, бо виростало на п≥дірунт≥ етн≥чноњ культури ”крањни-–ус≥, та багато дечого ми тут знайдемо схожого.
«нанн¤ характерницьке, ¤к ≥ «нанн¤ мексиканських маг≥в, ¤ке описав арлос астанеда, виростало з дуже простоњ реч≥ Ч ур≥вноваженн¤ внутр≥шнього св≥ту людини з оточуючим середовищем до того моменту, коли настаЇ њхнЇ повне злитт¤. ≤ тод≥ людина вже йде у св≥т, набуваючи зовс≥м ≥ншого його розум≥нн¤.
як це в≥рно зрозум≥ти?
Ќасправд≥ людина не йде кудись ≥ не зникаЇ з очей, хоча це мистецтво стаЇ њй по с≥т≥. ѕросто нерухомий з≥р перес≥чноњ людини, ¤кий впираЇтьс¤ весь час в одну вид≥лену площину св≥ту, одного разу стаЇ рухомим, живим або пробудженим, ¤к часто кажуть у езотеричних школах. —аме завд¤ки цьому йому в≥дкриваЇтьс¤ вс¤ багатом≥рн≥сть оточуючого св≥ту з його дивними ≥ незбагненними законами.
арлос астанеда наводить принципи, ¤кими керуЇтьс¤ людина у житт≥, щоб добитис¤ отого вр≥вноваженн¤. Ќам ц≥ принципи знайом≥ ¤к с≥м правил сталк≥нгу. Ќаведемо лише три перш≥ , ¤к головн≥, з ¤ких випливають ус≥ ≥нш≥.
ѕринцип перший:
¬оњн духу визнаЇ св≥т невп≥знанним, чим полишаЇ ус≥ спроби розкрити його таЇмниц≥ з стану св≥домост≥ звичайноњ людини. —талкер перемикаЇ при цьому свою увагу на пошук зовс≥м ≥ншого джерела знань, ¤ке йде з глибини самоњ його особистост≥.
ѕринцип другий:
«наючи про св≥й обовТ¤зок в≥дкрити таЇмниц≥ житт¤, сталкер зовеш не плекаЇ над≥њ на те, що колись це в≥дбудетьс¤. ÷им в≥н дос¤гаЇ розкутого, в≥льного стану в тих под≥¤х, що вирують довкола нього. “обто в≥н перестаЇ д≥¤ти, планувати житт¤ ≥ керуватис¤ старим усв≥домленн¤м довколишнього.
ѕринцип трет≥й:
”св≥домлюючи неп≥знанн≥сть св≥ту з т≥Їњ позиц≥њ, на ¤к≥й стоњть звичайна людина, воњн духу ≥ сам себе розгл¤даЇ, ¤к одну з таЇмниць св≥ту, в≥дкриваючи цим у самому соб≥ стежинку до «нанн¤, ¤ке повинно прийти з глибини самоњ його особистост≥ ¤к знанн¤ внутр≥шнЇ. Ќабутт¤ такого сп≥вв≥дношенн¤ зовн≥шнього ≥ внутр≥шнього приводило до включенн¤ ≥нтуњтивного усв≥домленн¤ стану речей у довколишньому св≥т≥. ¬ цей час на перший план у людини виходить духовна сила, ¤ка веде њњ, охорон¤Ї, дозвол¤Ї долати труднощ≥ у житт≥.
ўо то за сила?
” арлоса астанеди вона повТ¤зана з голосом Ќам≥ру, що йде з глибин самоњ людськоњ сутност≥. « праць ѕерепедицина в≥н знайомий нам ¤к √≥д Ч внутр≥шнЇ людське Їство, ¤ке керуЇ ус≥м багатоплановим б≥оенергокомплексом. ” христи¤нському езотеризм≥ цей глибинний орган≥зуючий початок виступаЇ ¤к ангел-охоронець, що захищаЇ людину та веде њњ через усе житт¤.
–озум≥нн¤ зм≥стовност≥ тих шл¤х≥в, ¤кими йшли люди «нанн¤ в ”крањн≥, потребуЇ висв≥тленн¤ одного важливого боку людського житт¤. ÷¤ сторона торкаЇтьс¤ висоти тих чеснот, ¤к≥ виробл¤Ї той чи ≥нший етнос прот¤гом своЇњ багатов≥ковоњ ≥стор≥њ.
„ому у незруйнованому етнос≥ так глибоко вшановуЇтьс¤ чесн≥сть, духовна щир≥сть, працьовит≥сть та г≥дн≥сть ≥ викликаЇ в≥дразу пихат≥сть, брехлив≥сть, душевна скаламучен≥сть? ўо то Ї -правдив≥сть, нав≥ть тод≥, коли це не в особистих ≥нтересах? який Ї у людини вищий ≥нтерес у цьому?
“им ≥нтересом Ї сл≥дуванн¤ ≥стин≥, т≥й правд≥ житт¤, що Ї самою основою бутт¤ ≥ завжди ≥снуЇ в довколишньому св≥т≥, незважаючи н≥ на що (ДЅог у всьому“ Ч один з головних принцип≥в ус≥х рел≥г≥йних традиц≥й св≥ту). «в≥ренн¤ своњх д≥й з довколишн≥м робить шл¤х людини в житт≥ полишеним тих негаразд≥в, ¤к≥ одразу ж чекають њњ вже на пороз≥ дому, коли вона робить нег≥дн≥ вчинки.
ќтже, щасливий переб≥г людськоњ дол≥ можливий лише за умови сл≥дуванн¤ т≥й ≥стин≥ житт¤, що вируЇ довкола. « цього ≥ виходить той вищий ≥нтерес, ¤кий зд≥ймаЇ людину до висоти правди, супроти сьогоденного тимчасового ≥нтересу. —аме набутт¤ чудовоњ властивост≥ тримати довколишнЇ на короткому чуттЇвому дотику робить людину спроможною волод≥ти невловимою ≥стиною бутт¤.
ѕри цьому ≥стиною стаЇ в≥рне розум≥нн¤ спр¤мованост≥ та зм≥сту тих под≥й, з ¤кими вона повс¤кчас стикаЇтьс¤ у реальному житт≥.
ўо це даЇ? –озум≥нн¤ м≥сц¤ та часу т≥Їњ д≥њ, ¤ку необх≥дно зд≥йснити, ≥ невтручанн¤ у те, що не твоЇ, що не лежить на твоЇму шл¤ху. “ака людина не хибить у житт≥, завжди точно оц≥нюЇ ту чи ≥ншу ситуац≥ю в ньому. —аме таке Дмистецтво житт¤“ зветьс¤ у езотеричн≥й культур≥ сталк≥нгом. ќтже, т≥ правила житт¤, ¤к≥ виробл¤Ї кожна етн≥чна культура, Ї основою мистецтва людей езотеричного «нанн¤.
÷е в≥дкритт¤ вельми дивне. “е, що Ї пров≥дною л≥н≥Їю повед≥нки адепта езотеричноњ культури, ц≥лком присутнЇ в житт≥ звичайноњ етн≥чноњ людини. “≥льки тут мистецтво сталк≥нгу приховане п≥д вигл¤дом звичањв та тих правил житт¤, котр≥ ≥снують у вс¤к≥й етн≥чн≥й культур≥.
—аме архетип етн≥чноњ самовизначеност≥ Ї т≥Їю дорогою, ¤кою звичайна людина ≥ приходить до пробудженн¤ своЇњ св≥домост≥. ѕравдив≥сть та щир≥сть, висока г≥дн≥сть, покладен≥ в основу людського бутт¤, охорон¤ють в≥д попаданн¤ у вихор ≥нстинктивних бажань та вчинк≥в, що руйнують саму зм≥стовн≥сть житт¤. «анепад людини, занепад сусп≥льства Ї тим, чим розплачуЇтьс¤ сп≥льнота людей, що в≥дходить в≥д цих ≥стин. Ќастройка на ≥стину, прагненн¤ жити за ≥стиною призводить до такого зростанн¤ р≥вн¤ св≥домост≥, коли в≥дкриваЇтьс¤ шл¤х до зовс≥м ≥нших взаЇмов≥дносин людини з оточуючим св≥том. ” людин≥ пробуджуЇтьс¤ та сторона њњ особистост≥, ¤ку у вс≥ часи називали маг≥чною або ж, ¤к на сьогодн≥, сенситивною, езотеричною. —аме таку спроможн≥сть розвивали наш≥ пращури, вбачаючи в н≥й г≥дний спос≥б житт¤ на б≥лому св≥т≥.
ѓхнЇ мистецтво с¤гало тих висот, коли людина навчалась керувати переб≥гом свого житт¤, спр¤мовуючи його у б≥к найб≥льш повноњ реал≥зац≥њ.
“обто йдетьс¤ про те, що в основу украњнського етносу з прадавн≥х час≥в закладалас¤ мета дос¤гненн¤ мистецтва керуванн¤ своЇю долею. “ворч≥сть людей «нанн¤ в ”крањн≥, серед ¤ких характерники «апорозькоњ —≥ч≥ займають ч≥льне м≥сце, с¤гала тоњ висоти пробудженого духу, коли людина опановувала сам≥ закони орган≥зац≥њ довколишнього св≥ту. —аме пот¤г до такоњ вершини своЇњ самореал≥зац≥њ лежить в основ≥ езотеричних п≥двалин нашоњ культури. « цього боку етн≥чна культура украњнц≥в, мабуть, ще не мала досл≥дженн¤.
” сам≥й своњй сут≥ т≥ практики, ¤к≥ застосовувалис¤ козаками-характерниками у вихованн≥ молод≥, були дуже прост≥, бо ж бралис¤ з самого житт¤. √оловне, що сто¤ло за ними Ч це той шл¤х, зг≥дно з ¤ким проходило розкритт¤ людськоњ особистост≥. —пр¤мован≥сть того шл¤ху, по ¤кому йшли характерники, багато у чому в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д загальнов≥домих на сьогодн≥ напр¤мк≥в розвитку езотеричного знанн¤. Ќаприклад, за головну мету свого житт¤ маги ћексики, ¤к сл≥дуЇ з опису њхн≥х практик арлосом астанедою, ставили отриманн¤ свободи шл¤хом виходу за меж≥ феноменального зр≥зу св≥ту. —х≥дн≥ езотеричн≥ теч≥њ за головну мету ставл¤ть дос¤гненн¤ стану просв≥тленн¤, ¤кий маЇ р≥зн≥ назви у р≥зних езотеричних традиц≥¤х Ч —амадх≥, —атор≥, Ќ≥рвана, в ¤ких вбачають стани повного розкритт¤ людськоњ особистост≥. «нову ж таки з метою вив≥льненн¤ з-п≥д тиску довколишнього феноменального св≥ту або ж св≥ту Дколеса —ансари“, з полону великоњ ≥люз≥њ ћай¤, ¤ку в≥н собою ¤вл¤Ї.
«а головну мету свого розвитку характерництво «апорозькоњ —≥ч≥ ставило опануванн¤ мистецтвом керуванн¤ своњм житт¤м. „ому був вид≥лений саме цей напр¤мок розвитку, у чому його важлив≥сть? ≤снуЇ дуже давнЇ розум≥нн¤ того стану, у ¤кому людина проходить шл¤хом земного бутт¤. «г≥дно цьому вона лише пасажир в≥зка дол≥, ¤ким керуЇ зовс≥м ≥нший в≥зник. Ћюдина т≥льки проходить шл¤хом житт¤, не знаючи н≥ його причин, а н≥ його к≥нц¤, зовс≥м не маючи змоги ¤когось суттЇвого впливу на його переб≥г. ¬се, через що вона проходить, трапл¤Їтьс¤ з нею, ¤к гр≥м серед ¤сного неба. ƒл¤ сучасного розум≥нн¤ така позиц≥¤ людини може бути пор≥вн¤на з салоном пасажирського л≥така, де проходить усе њњ житт¤. Ћ≥так же летить за своњм маршрутом, зовс≥м нев≥домим дл¤ його пасажира. –озум≥нн¤ такого стану людини досить рельЇфно описане великим суф≥Їм ≥ поетом ќмаром ’ай¤мом в одному з його рубањ:
ѕодиву г≥дн≥ вчинки “ворц¤. —повнен≥ смутку наш≥ серц¤. ћи полишаЇмо св≥т, не узнавши а н≥ початку, н≥ зм≥сту його, н≥ к≥нц¤.
¬ир≥шенн¤ такоњ величноњ проблеми ≥ поклали характерники в основу свого шл¤ху сходженн¤ до вищих стан≥в св≥домост≥. ѕ≥знати те, що знаходитьс¤ у руках фатуму, с≥сти на переднЇ м≥сце в≥зка дол≥, вз¤вши в≥жки у своњ руки або штурвал отого л≥така. ÷¤ мета, ¤ку ставили перед собою к≥ри, зумовлювала ≥ той стан розвитку, ¤кого вони набували за житт¤. ќсоблив≥сть того психоф≥зичного стану пол¤гала у набутт≥ в≥дпов≥дного характерного психотипу щодо повед≥нки, рис характеру, манери говорити та зод¤гатись. « чого у народ≥ ≥ стали називати њх характерниками Ч завд¤ки дуже своЇр≥дн≥й, ов≥¤н≥й духом ≥стинност≥, постанови себе у житт≥. ≤ не треба забувати, що той стан виковувавс¤ п≥д пр¤мою загрозою смерт≥, бо так≥ козаки завжди були головною бойовою опорою козацького в≥йська в його споконв≥чн≥й боротьб≥ щодо захисту своЇњ земл≥. —аме у так≥ часи ≥ сформувалис¤ головн≥ принципи, ¤к≥ стали основою погл¤д≥в к≥р≥в на формуванн¤ свого особистого шл¤ху в житт≥.
ѕерш≥ два принципи в≥дт≥н¤ють ту межу в≥дходу к≥ра в≥д довколишнього житт¤, ¤ка робила можливим виконанн¤ головного, стратег≥чного напр¤мку розвитку њхнього «нанн¤:
Д“в≥й шл¤х лежить м≥ж «емлею ≥ Ќебом“, тобто н≥де на «емл≥, у сфер≥ звичайного бутт¤. “≥льки в≥докремленн¤ людськоњ особистост≥ в≥д звичного св≥ту ≥ оволод≥нн¤ ц≥Їю позиц≥Їю, ¤ка стоњть за межами Дземл≥ ≥ неба“, гарантуЇ набутт¤ т≥Їњв≥дстороненост≥, коли стаЇ доступним «нанн¤.
“и р≥вний ус≥м ≥ кожному окремо, але по духу нема тоб≥ р≥вного на «емл≥“.
ƒуже ц≥каве оте останнЇ зауваженн¤ в≥дносно людського духу. ƒ≥йсно, керуванн¤ своњм житт¤м стаЇ можливим за умови беззастережного вив≥льненн¤ людського духу до тоњ меж≥, коли людина вже торкаЇтьс¤ божественноњ ≥скри, що схована у њњ душ≥. «апаленн¤ нових еманац≥й, ¤ке в≥дбуваЇтьс¤ при цьому, надаЇ людин≥ дивовижноњ здатност≥ впливу на переб≥г под≥й у довколишньому, повертаючи њх у в≥рний напр¤мок завд¤ки можливост≥ одномоментноњ присутност≥ у р≥зних м≥сц¤х.
“рет≥й принцип характерник≥в вказуЇ на поле д≥¤льност≥, ¤ке вони обирали у своЇму житт≥:
Д“ри реч≥ мають значущ≥сть: тво¤ земл¤, тв≥й народ ≥ твоЇ серце“.
«наченн¤ двох перших речей дл¤ сучасноњ людини достатньо зрозум≥ле, але трет¤ р≥ч Ч ДтвоЇ серце“, мабуть, потребуЇ де¤ких по¤снень, бо тут все не так просто.
«датн≥сть керувати своњм житт¤м виводить людину на ту висоту, де проходить њњ св≥домий шл¤х дол≥. ≤ дуже вив≥рене в≥дчутт¤ ≥стини треба мати, щоб не помилитись на цьому шл¤ху, бо ж ситуац≥ю можна зробити значно г≥ршою, попри вс≥ благ≥ спод≥ванн¤. ќсь чому трет¤ р≥ч Ч людське серце, бо т≥льки воно врешт≥-решт даЇ точне розум≥нн¤ тих ≥стин, що лежать в основ≥ бутт¤.
“акий шл¤х, коли ≥стинн≥сть д≥й виважуЇтьс¤ на терезах серц¤, зустр≥чаЇтьс¤ майже у вс≥х в≥домих езотеричних теч≥¤х та вченн¤х. ƒе¤к≥ стародавн≥ маг≥чн≥ культури, наприклад, острова ѕасхи, ¤к≥ ми будемо згадувати дал≥, пр¤мо називали шл¤х свого розвитку Дшл¤хом серц¤“, а себе Д≥стинними воњтел¤ми шл¤ху серц¤“.
ДЌа шл¤ху серц¤ не може бути домагань, шл¤х серц¤ Ч це саме житт¤“, Ч так говорить найб≥льш поширений у ц≥й культур≥ афоризм.
ћи тепер розум≥Їмо, ¤коњ глибини розкритт¤ своЇњ сутност≥ с¤гало мистецтво характерник≥в, через призму чого вони бачили довколишнЇ. “ому т≥ практики, ¤к≥ вони застосовували задл¤ дос¤гненн¤ своЇњ мети, набувають неаби¤кого значенн¤.
¬с≥м в ”крањн≥ в≥домий висл≥в: Д“ерпи, козаче, Ч отаманом (характерником) будеш“. ожен, хто виховувавс¤ в украњнськ≥й с≥мТњ, знаЇ про ту сувору школу, ¤ку доводилось проходити дитин≥, доки њњ визнавали вже за достойну уваги особу.
ўо стоњть за цим вс≥м?
Ћюдина по народженн≥ одержуЇ наб≥р можливостей, ¤кий залежить, ¤к це нам на сьогодн≥ в≥домо, в≥д м≥сц¤ та часу народженн¤, в≥д тоњ генетичноњ спадщини, ¤ку вона одержуЇ в≥д батьк≥в та багато ≥ншого.
“о Ї њњ прост≥р д≥њ, у ¤кому закладен≥ т≥ можливост≥, котр≥ вона використовуЇ у проходженн≥ своњм життЇвим шл¤хом. “ож, чим б≥льше можливостей маЇ той прост≥р, тим усп≥шн≥ше людина долаЇ життЇв≥ труднощ≥ ≥ тим щаслив≥шу долю маЇ.
ўо Ї той прост≥р, в≥д чого ще залежить наб≥р його можливостей?
ћаг≥чне знанн¤ говорить ось про що.
≈нергокомплекс людини маЇ складну будову, утримуючи у соб≥ р≥зн≥ енергетичн≥ горизонти, що в≥дпов≥дають набору так званих астральних проекц≥й або енергетичних т≥л, ¤к≥ складають енергокомплекс людини на тонкому план≥. Ќа одному з таких р≥вн≥в (р≥вн≥ каузального плану) людська св≥дом≥сть маЇ вигл¤д висв≥тленого кола св≥тових пр¤див на так званому енергетичному кокон≥. —аме њх св≥тим≥сть ≥ зумовлюЇ те коло можливостей, ¤кими людина може оперувати у житт≥.
’арактерники пом≥тили, що коли людина переживаЇ надскладн≥ труднощ≥, ¤к≥ неможливо подолати у звичайний спос≥б, њх опануванн¤ в≥дбуваЇтьс¤ одномоментно з запаленн¤м нових св≥тових пр¤див на енергетичному кокон≥. ѕрост≥р людських можливостей за рахунок цього значно поширюЇтьс¤. ¬насл≥док чого те, що було надзвичайним т¤гарем та мукою у житт≥, стаЇ простою природною справою. ћабуть, через це в ”крањн≥ з давн≥х-давен д≥тей виховували у жорстких, суворих умовах, щоб одержати щиру, дужу та вольову людину в житт≥, ¤ка за вс¤ких умов могла г≥дно протисто¤ти тим ≥спитам, що йшли по њњ дол≥. —аме у цей б≥к ≥ були спр¤мован≥ характерницьк≥ вправи. «а будь-що дос¤гти запаленн¤ тих св≥тових пр¤див, ¤к≥ б надавали людин≥ надзвичайних можливостей та поширювали њњ св≥дом≥сть аж до опануванн¤ нею законами, що сто¤ть в основ≥ довколишнього житт¤.
Д—траждайте ≥ через стражданн¤ прийдете“, Ч говорив ≤сус ≥з Ќазарета. «агалом т≥льки такий, зумовлений життЇвою необх≥дн≥стю, навальний досв≥д породжуЇ пропозиц≥ю Ч запаленн¤ нових еманац≥й та дос¤гненн¤ новоњ ¤кост≥. “ак Ї. « цього й виходить, що дос¤гненн¤ в галуз≥ езотерики, ¤к ≥ в звичайному житт≥, неможлив≥ без надзвичайного напруженн¤ ус≥х людських сил.
¬ ¤кий спос≥б долалис¤ т≥ труднощ≥? ‘≥лософ≥¤ була проста ≥ над≥йна. —тар≥ козаки пост≥йно радили молодим за вс¤ких умов тримати Дхвоста п≥столетом“, не впадати в журбу та в≥дчай, що згубно д≥ють на шл¤ху до повного розкритт¤ людських можливостей. ¬они цим стверджували: Д÷е неймов≥рно т¤жко, але це все, ¤к ≥ саме житт¤, все-таки гра, ≥ виграЇ в н≥й той, хто, проход¤чи ус≥ труднощ≥, не переймаЇтьс¤, попри все в≥дсторонено спогл¤даючи за вивертами дол≥“.
ѕравила, ¤кими керувались характерники-к≥ри, мають певне громадське звучанн¤, на в≥дм≥ну в≥д тих, що були приведен≥ астанедою, котр≥ зосереджують увагу т≥льки на внутр≥шньому св≥т≥ окремоњ людськоњ особистост≥, полишаючи невизначеними стосунки сталкера з довколишн≥м людським середовищем.
ѕерше характерницьке правило торкаЇтьс¤ такоњ важливоњ справи, ¤к навчанн¤ молод≥. ДЌ≥коли не вчи того, хто ще не вм≥Ї“, Ч тобто не маЇ внутр≥шньоњ зр≥лост≥ до оволод≥нн¤ «нанн¤м. ÷е правило розкриваЇ ставленн¤ козак≥в-к≥р≥в до втручанн¤ у довколишнЇ житт¤. Ќа перший план ставитьс¤ ≥нтуњтивне усв≥домленн¤ д≥њ, котр≥й прийшов час, що потребуЇ також розвиненост≥ духовного зору. ДЌ≥коли не вчи“, Ч н≥коли не втручайс¤, не порушуй того, час котрому ще не настав. ¬иконанн¤ одн≥Їњ ц≥Їњ вимоги потребуЇ безумовного знанн¤ та сл≥дуванн¤ принципам сталк≥нгу. ™ у цьому вислов≥ ≥ дуже ц≥каве твердженн¤: людина сама у соб≥ несе «нанн¤, вчитель лише допомагаЇ у розкритт≥ його. ≈зотеричн≥ вченн¤ —ходу говор¤ть з цього приводу: Д¬читель приходить тод≥, коли учень вже готовий“.
ƒруге правило вчить непохитно йти за своЇю долею, не збочуючи, не в≥дступаючи в≥д себе, не захоплюючись принадами довколишнього житт¤, ¤ким би звабливим воно не було. Д¬м≥й робити те, що бажаЇш дл¤ себе сам“. ÷ей принцип закликаЇ усв≥домлювати себе та подальшу свою долю через ≥нтуњтивне прозр≥нн¤, виводить на розум≥нн¤ зм≥сту житт¤ кожноњ людини ≥ вказуЇ шл¤х, по ¤кому њй треба йти, весь час прислухаючись до свого внутр≥шнього голосу.
“ретЇ правило торкаЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ людини «нанн¤ з довколишн≥м, ¤к нос≥Їм правди житт¤. ДЌ≥коли не будь таким, ¤ким би тебе не поважали ≥нш≥“. ÷е правило утримуЇ людину у в≥дпов≥дних рамках щодо њњ д≥й ≥ вчинк≥в у житт≥, ставл¤чи ¤к засторогу характерницьку сп≥льноту. ¬≥н також ставить вимогу набутт¤ акторськоњ майстерност≥ у в≥дпов≥дност≥ т≥й рол≥, ¤ку харак-терник-к≥р бере на себе в житт≥. Ѕо ж принципи, за ¤кими в≥н живе,
Ѕачити св≥й Дрозм≥р“
Ќаступним кроком у вихованн≥ було дуже ц≥каве навчанн¤. озака вчили бачити св≥й Дрозм≥р“ у довколишньому. ѕравило ззовн≥ нам знайоме. ћи вибираЇмо за своњм зростом лиж≥, косар≥ п≥д себе робл¤ть косу, весл¤р≥ Ч весла ≥ т. ≥н. ћета зрозум≥ла: знайти таке сп≥вв≥дношенн¤ людини та ¤когось елементарного пристрою, коли його д≥¤ стаЇ максимально ефективною. јле характерники продовжили це мистецтво дал≥, коли людина наперед вже знала, ¤к правильно п≥дступитись до т≥Їњ чи ≥ншоњ справи, щоб не вз¤ти Двисоко“ ≥ пот≥м не виконати, що на пол≥ бою призводило до смертельноњ загрози. јле ≥ не дуже Днизько“, через що под≥¤ не буде повернута в потр≥бне русло, що в бою призводило до поразки. Ќам це правило в≥доме з житт¤. ƒуже багато Ї людей, ¤к≥ змолоду берутьс¤ за справу, не маючи належних зд≥бностей ≥ сил. ¬насл≥док чого руйнують своЇ здоровТ¤, руйнують справу, маючи у к≥нц≥ розбите ущент житт¤. “ож правило, ¤к бачимо, вельми важливе.
“аке вихованн¤ починалос¤ ось з чого. ћолодого козака посилали до л≥су за г≥лкою, за допомогою ¤коњ в≥н мусив стрибати через високий тин. ДЌе свого розм≥ру“ вибрана г≥лка не дозвол¤ла отримати оч≥куваний результат. р≥м того важливим було те, де за нењ вз¤тись. ¬исоко Ч г≥лка ламалас¤, низько Ч стрибок не виходив. ¬права могла бути ур≥зноман≥тнена стрибком з т≥Їю самою г≥лкою у довжину через р≥в.
ѕрактикувалось також киданн¤ кам≥нн¤ на в≥дстань. ¬ажкий кам≥нь далеко не лет≥в, малий теж. “реба було Дпобачити“ отой св≥й Дрозм≥р“ камен¤. ѕот≥м бралис¤ за шаблю, довжина, форма ≥ вага ¤коњ теж мали бути п≥д≥гнаними п≥д козака. «а такими ж вимогами вибирали ≥ кон¤. Ќавчали одразу бачити в боротьб≥ ту точку, попаданн¤ в ¤ку виводить з р≥вноваги супротивника п≥д час бою. ÷ьому ж мистецтву навчали ≥ в житт≥, де треба було побачити ключову под≥ю, ¤ка повертала всю ситуац≥ю у в≥рний напр¤м. ўоб таке стало можливим, треба було мати в≥дпов≥дний погл¤д на оточуюче, ¤кий охоплював би всю под≥ю в ц≥лому.
“ому характерники дуже велику увагу прид≥л¤ли розширенню свого усв≥домленн¤ довколишнього, добивалис¤ вони цього в техн≥ках, ¤к≥ виводили людину в зм≥нений стан св≥домост≥. ¬они знали, що, кр≥м того просторово-часового в≥дл≥ку, у ¤кому живе перес≥чна людина, ≥снують ≥нш≥, притаманн≥ внутр≥шн≥м просторовим вим≥рам. Ћюдина, набуваючи зм≥неного стану св≥домост≥, входила в них, отримуючи можлив≥сть в≥дстороненого спостереженн¤ под≥Ївого пол¤ житт¤. «авд¤ки чому мала можлив≥сть передбаченн¤ под≥й та розум≥нн¤ зм≥сту того, що точилос¤ довкола. ѕеред такою людиною в≥дкривалис¤ вс≥ внутр≥шн≥ причини, насл≥дком ¤ких стають под≥њ реального житт¤.
Ўвидше н≥ж т≥нь
Ќавчали переходу у стан зм≥неноњ св≥домост≥ у так≥й прост≥й вправ≥. ёнака ставили спиною до сонц¤, щоб в≥н виразно бачив свою т≥нь на ст≥н≥. «авданн¤ ставилось таке Ч торкнутись рукою ст≥ни, швидше н≥ж туди д≥йде т≥нь. « точки зору звичайних у¤влень, це виконати неможливо. Ќеможливо, ¤кщо працювати у одному ≥ тому ж вим≥р≥ часу та простору. Ќеобх≥дного результату добивавс¤ той учень, ¤кий навчавс¤ переходити в так≥ зм≥нен≥ стани св≥домост≥, коли людина на ¤кусь мить виходила за меж≥ оточуючого, вход¤чи в прост≥р з ≥ншим в≥дл≥ком часу. ѕоступове розвиненн¤ цього мистецтва робило рухи характерника надшвидкими, непом≥тними дл¤ звичайного погл¤ду. оли така людина на кон≥ вдиралас¤ у лави супротивника, то могла там накоњти дуже великоњ б≥ди. «вичайна людина не ф≥ксувала перем≥щень к≥ра в довколишньому простор≥, напад ¤кого був завжди ¤к гр≥м серед ¤сного неба.
¬в≥мкненн¤ Д≥стинного баченн¤“ та дос¤гненн¤ безсторонност≥
ѕод≥бна зд≥бн≥сть набувалась при умов≥ опануванн¤ молодим козаком такими вправами. ёнака п≥зно увечер≥ саджали на землю ≥ в≥н мав дивитись повздовж високого тину так, щоб окремо бачити обидва його боки л≥вим ≥ правим оком. ѕраве око м≥цно затул¤ли повТ¤зкою, а з л≥вого боку тину запалювали багатт¤, що засл≥плювало л≥ве око. “реба було зреагувати на ту людину, що п≥дкрадалас¤ з темного правого боку тину. ” такий спос≥б вмикали праву, п≥дсв≥дому п≥вкулю головного мозку людини, вмикаючи ≥нше, енергетичне сприйн¤тт¤ св≥ту. ѕереводили людину з “ональноњ правоњ сторони св≥домост≥ у л≥ву Ќагвальну, скаже ознайомлений з езотеричною л≥тературою читач. —аме з ц≥Їю метою ще вчили однаково волод≥ти правою ≥ л≥вою рукою.
Ѕула ще така практика. —тавили у глухому л≥с≥ на гал¤вин≥ б≥л¤ болота, повного ус¤коњ Днечист≥“, ш≥сть стовп≥в по колу, д≥аметром у пТ¤тнадц¤ть крок≥в. ѕ≥зно ввечер≥ в одному м≥сц≥ пом≥ж стовпами запалювалос¤ багатт¤. ћолодий козак мав ходити по зовн≥шн≥й, неосв≥тлен≥й частин≥ того к≥льц¤, дивл¤чись пр¤мо перед собою. ÷е ход≥нн¤ у п≥тьму, а пот≥м наближенн¤ до багатт¤. що засл≥плювало оч≥. та мерехтлив≥ т≥н≥ стовп≥в робили свою справу. ¬они поширювали можливост≥ людини, вмикаючи на повну силу другу сторону њњ св≥домост≥, бо треба було Дбачити“ ≥ контролювати ситуац≥ю, коли звичайн≥ органи в≥дчутт¤ були блокован≥. «вичайно, дуже л¤чно було молод≥й людин≥ йти у п≥тьму в≥д багатт¤ назустр≥ч моторошному виттю, що неслос¤ з болота. ’одили до тих п≥р, поки вже було однаково, чи б≥л¤ багатт¤ ти знаходишс¤, чи б≥л¤ болота з Днечистю“.
“ак дос¤галась необх≥дна безсторонн≥сть щодо переб≥гу под≥й у довколишньому житт≥. «агартовувалась вол¤ людини, ¤ка кожноњ мит≥ була готова до будь-¤ких д≥й.
”згодженн¤ з внутр≥шньою —илою
ѕот≥м приходив час наступноњ практики, вже б≥льш складноњ та небезпечноњ. Ќа довгому стовбур≥, встановленому горизонтально над головою людини, в≥шалис¤ довг≥ с≥тки з кам≥нн¤м, десь на крок одна в≥д одноњ. ѕ≥зньоњ ноч≥ з одного краю того стовбура запалювали ¤скраве полумТ¤, водночас приводились у рух с≥тки з кам≥нн¤м. ћолодому козаков≥ треба було пройти на св≥тло повздовж стовбура ≥ не бути збитим вагою кам≥нн¤, що гойдалось у с≥тках поперек його шл¤ху. –ухатис¤ треба було швидко, бо вогонь закривавс¤ через де¤кий час, ≥ була загроза залишитись у п≥тьм≥ серед того рухливого кам≥нн¤. “≥льки д≥њ людини, узгоджен≥ з њњ внутр≥шньою —илою, могли провести њњ по тому шл¤ху. Ћише за умови дос¤гненн¤ в≥дпов≥дноњ безсторонност≥, д≥њ людини стають ≥нстинктивно точними ≥ швидкими, що гарантуЇ безпечн≥сть проходженн¤ того шл¤ху. ¬ тольтекських практиках, описаних . астанедою, Ї так званий Дб≥г сили“, в ¤кому людина, д≥ючи ц≥лком ≥нтуњтивно, минаЇ вс≥ перешкоди на своЇму шл¤ху.
¬ходженн¤ у силу через ритм
ƒал≥ бралис¤ за навчанн¤ вибору в≥рного ритму руху. Ќа звичайн≥й стежинц≥, що вилас¤ серед жита, на в≥дпов≥дн≥й в≥дстан≥ один в≥д одного розкладалос¤ кам≥нн¤. ѕ≥знього вечора треба було швидко пройти стежкою, вловивши ритм того руху, ¤кий не дозвол¤в спотикатись ≥ падати. “ак навчали входити у той чи ≥нший ритм, ¤кий надавав сили та невтомност≥ у довгих переходах.
ѕовне розкритт¤ сил людини
ѕовне розкритт¤ сил людини дос¤галос¤ ще у так≥й вправ≥. —аджали парубка вл≥тку на пагорб≥ поблизу колод¤з¤ ≥ лили на нього воду з деревТ¤них цебер до тоњ пори, поки людина ставала мокра, ¤к хлющ, не маючи вже р≥зниц≥ м≥ж собою та тою водою, що безупинно лилас¤ на нього з ус≥х бок≥в. ѕот≥м козака переводили на ≥нший пагорб, де залишали сушитис¤ п≥д пекучим сонцем. “е сид≥нн¤ т¤г-лос¤ мало не увесь день, коли вже губилос¤ в≥дчутт¤ спекотност≥ сонц¤. ѕ≥д веч≥р п≥дн≥мали хлопц¤ ≥ вели до л≥су, в прохолод≥ ¤кого в≥н поступово приходив до т¤ми, з подивом спостер≥гаючи за т≥Їю чутлив≥стю, що вже була йому притаманна Ч дерева ставали перед ним ¤к стовпи пружкоњ енерг≥њ. Ѕ≥л¤ найб≥льшого дуба, ¤кого т≥льки знаходили, молодого козака залишали в сут≥нках наодинц≥ з л≥сом. « тих сут≥нок раптово вчин¤ли на нього навальний смертоносний напад з ус≥х бок≥в. –еакц≥¤ на таку раптову загрозу в людини, у ¤коњ зн¤т≥ зовн≥шн≥ захисн≥ оболонки, може бути т≥льки одна. ¬≥дбувалос¤ пробудженн¤ внутр≥шньоњ сили, ¤ка вибухала в≥д основи хребта, енергетично розкриваючи його навп≥л. «зовн≥ це було схоже на вибух вулкан≥чноњ сили, що зм≥таЇ все довкола.
ѕот≥м вчилис¤ використовувати ту силу вже на практиц≥, п≥д час збройних сутичок з ворогом. ѕод≥бн≥ приклади ми знаходимо в того ж таки арлоса астанеди, коли п≥д д≥Їю ц≥леспр¤мованих зусиль вчител≥в учн≥ багато раз≥в зм≥щували свою увагу в такий стан, де зникав страх ≥ вони ставали наст≥льки могутн≥ми, що њх л¤кались нав≥ть велик≥ хиж≥ зв≥р≥ ≥ т. ≥н.
—или та здоровТ¤ набиралис¤, ход¤чи босон≥ж навесн≥, коли ще не з≥йшов сн≥г. Ќоги були син≥ ≥ змерзл≥, зате на обличч≥ с¤¤ла усм≥шка. ѕоказували, ¤к довго може т¤гнутис¤ час, пост≥йно буд¤чи молодь серед ноч≥, коли час плине украй пов≥льно. –обили це з метою розвиненн¤ в учн¤ в≥рного в≥дчутт¤ часу. ¬ноч≥ учн≥ мали також слухати небо ≥ зор≥, вмикаючи своЇ друге, п≥дсв≥доме сприйн¤тт¤.
«упинка часу та перех≥д в ≥ншу просторову м≥рн≥сть
«упинка часу та перех≥д в ≥ншу просторову м≥рн≥сть дос¤галас¤ такою практикою. ¬ибирали над водою високу кручу, з ¤коњ не було видно низу. ћолодому козаков≥ давали в руки палицю, ¤ку в≥н повинен був тримати перед собою двома руками, ≥ пропонували б≥гом спуститис¤ з круч≥. ѕ≥д кручею робивс¤ схований в≥д очей ви¤мок, де стелили солому, тож козак на ту солому ≥ падав, в≥д≥рвавшись в≥д круч≥. јле незнанн¤ цього козаком призводило у момент в≥дриву його н≥г в≥д круч≥ до Дзупинки св≥ту“, бо попереду вже н≥чого не оч≥кувалось, окр≥м в≥рноњ загибел≥. “ак взнавали те, що стоњть за межею видимого св≥ту через Дзупиненн¤“ його часу. “аким чином навчалис¤ входити в ≥нш≥ вим≥ри оточуючого простору.
ƒуже схож≥ техн≥ки ми знаходимо у л≥тератур≥ з≥ сх≥дних бойових мистецтв та з тибетськоњ езотерики. ” творах . астанеди про стародавню тольтекську традиц≥ю змальован≥ вправи, що використовувались дл¤ ув≥мкненн¤ нагвальноњ, п≥дсв≥домоњ сторони людини через зупинку внутр≥шнього д≥алогу.
ѕрактика зупинки внутр≥шнього д≥алогу
ƒл¤ зупинки внутр≥шнього д≥алогу козаки застосовували таку практику. —аджали учн¤ супроти звичайного колеса, на ¤кому ставилис¤ дв≥ позначки в д≥аметрально протилежних його м≥сц¤х або два дзеркальц¤. —ид¤чи нерухомо, козак мав сл≥дкувати за тими позначками на колес≥, що верт≥лос¤. „ерез де¤кий час пост≥йне напруженн¤ у сл≥дкуванн≥ за позначками на колес≥ вимикало зовн≥шню увагу, людина переходила у зм≥нений стан св≥домост≥. ¬имикавс¤ природний стан першоњ уваги до довколишнього, людина переходила у стан другоњ, зм≥неноњ уваги.
„асто практика ускладнювалась, коли в≥сь разом з колесом також верт≥лас¤ в горизонтальн≥й площин≥, ≥ козаку, ¤кий сид≥в верхи на н≥й, пропонували сл≥дкувати не т≥льки за позначками на колес≥, а й за довколишн≥м. ѕод≥бн≥ техн≥ки в тольтекськ≥й езотеричн≥й традиц≥њ мають назву Дперевантаженн¤ тоналю“, коли завд¤ки неординарн≥й робот≥ системи зору (переважаючий перифер≥йний з≥р) та переконцентрац≥њ людськоњ уваги концептуально-лог≥чне сприйн¤тт¤ вимикалос¤, а на його м≥сце приходило Днагвальне“, обТЇмне сприйн¤тт¤ д≥йсност≥, ¤ке т≥льки ≥ могло виконати таке Днадлюдське“ завданн¤.
Ѕачити Дзолоту середину“
ћожна ще доповнити, що за дуже важливу р≥ч вважалос¤ знайти Дзолоту середину“ у вс¤к≥й справ≥. «адл¤ цього вчили молодь пекти хл≥б. “е мистецтво дуже тонке, бо отримати треба було не просто хл≥б, а той, що ставав р≥ччю сили. озаков≥ вид≥л¤лись необх≥дн≥ дл¤ цього продукти ≥ полишали його наодинц≥ з п≥ччю. ћи сьогодн≥ вже знаЇмо, ¤к складно провести вс≥ технолог≥чн≥ операц≥њ, щоб зберегти смаков≥ ¤кост≥ складових компонент≥в. Ќаприклад, у приготуванн≥ простого украњнського борщу чи того ж самого хл≥ба. “реба було через особливе Дбаченн¤“ контролювати процес того готуванн¤ ≥ в≥дчувати, коли вже час зн≥мати з полумТ¤, коли додавати той чи ≥нший компонент. јналог≥чне Дбаченн¤“ розвивалос¤ у зах≥дн≥й ™вроп≥ п≥д час пошук≥в ф≥лософського камен¤ алх≥миками. “≥льки дос¤гненн¤ в≥дпов≥дного поширенн¤ св≥домост≥ гарантувало усп≥х у ц≥й справ≥.
ѕот≥м козака вели до л≥су збирати л≥карськ≥ рослини, довго ≥ ретельно розпов≥даючи про кожну з них. ¬чили Дбачити“ вплив рослини на людину. ћистецтво доводилось до того р≥вн¤, коли з вс¤коњ довколишньоњ трави характерник вм≥в зробити необх≥дн≥ л≥ки в≥д т≥Їњ чи ≥ншоњ хвороби або дл¤ загоюванн¤ рани. «нанн¤ л≥карських рослин було обовТ¤зковим ¤к дл¤ характерництва, так ≥ дл¤ простих козак≥в на —≥ч≥.
–озум≥нн¤ тварин
’арактерник навчавс¤ розум≥ти тварину та ум≥ти поЇднуватись з нею, прикладаючи л≥ву руку, скаж≥мо, на серце кон¤ чи собаки, слухаючи при цьому правим вухом диханн¤ тварини. « цього завжди мали п≥д рукою в≥рних друз≥в в охорон≥ табору, розумного кон¤ в бою.
Ќавчали входити духом у птицю чи тварину. —аджали, наприклад, козака на стовбур дерева, ¤к на кон¤, але ногами назад ≥ давали в праву руку ¤струба. ƒобивались енергетичного злитт¤ козака з птицею ≥ в≥дпускали њњ. “реба було побачити те, що бачила птиц¤ своњми очима з височини.
ћТ¤ке пад≥нн¤
Ѕойов≥ д≥њ на кон≥ повс¤кчасно були повТ¤зан≥ з пад≥нн¤м людини на землю. “ому молодих характерник≥в вчили мТ¤ко падати. «нову ж таки практика була дуже простою. ƒобре напували козака гор≥лкою, ≥ коли в≥н набував в≥дпов≥дного стану, пропонували перел≥зти через високий ≥ хиткий тин. Ѕезперестанне пад≥нн¤ з того тину навчало техн≥ц≥ розслабленост≥ пТ¤ноњ людини, ¤ка з будь-¤коњ висоти могла неушкоджено падати.
—тан Данаб≥озу“
лали козака гор≥лиць у високу траву, пропонуючи спостер≥гати за шир¤нн¤м ¤струба у височин≥. “ак р≥дко, ¤к птиц¤ махала крилами, билос¤ серце козака, ¤кий поступово входив у своЇр≥дний стан анаб≥озу, але з пробудженою св≥дом≥стю. “ака холодна ≥ Дмертва“ людина не привертала уваги супротивника, бо у т≥ часи була не новина Ч мертва людина край дороги або поблизу табору. “ак розв≥дувались потаЇмн≥ плани супротивника, виходили ≥з скрутного становища, ¤кщо в ньому опин¤лис¤. ÷¤ ж методика дозвол¤ла довго знаходитись п≥д водою, оч≥куючи, коли мине загроза.
—тан пробудженого сновид≥нн¤
ƒуже ц≥кавою була техн≥ка переведенн¤ людини у стан пробудженого сновид≥нн¤. –озпалювалось вноч≥ в широкому пол≥ к≥льце багать, щоб добре була висв≥тлена вс¤ площа в середин≥. —тарший характерник запалював чотири смолоскипи, два з ¤ких давав учнев≥. “ими смолоскипами ≥ билис¤ в осв≥тленому кол≥. —тарший поступово вибирав такий ритм нападу, що св≥дом≥сть молодого козака затуманювалась ≥ в≥н входив у стан п≥всну. ƒовколишн≥ реч≥ ставали туманними, губл¤чи своњ ч≥тк≥ форми. „ас ставав дуже розт¤гнутим ≥ вТ¤зким, ¤к кис≥ль. ” цьому стан≥ старший ≥ Дпробуджував“ молодого козака, оп≥каючи йому праве плече смолоскипом. “ак навчалис¤ переходити в ≥нш≥ просторов≥ вим≥ри, ущ≥льнюючи чи розт¤гуючи час, вход¤чи у Дт≥ло сновид≥нн¤“, ¤кщо дотримуватись терм≥нолог≥њ тольтек≥в за . астанедою. ¬ цей час ≥ в≥дкривавс¤ шл¤х до вс≥х маг≥чних мистецтв. Ќаприклад, людина могла нерухомо сто¤ти або ходити посеред майдану, повного людей, ≥ н≥хто њњ не пом≥чав.
≤стинн≥сть та вив≥рен≥сть д≥й у житт≥
¬чили в≥дчуттю ≥стинност≥ та вив≥реност≥ д≥й у житт≥. Д«апалювали“ у груд¤х вогник коло серц¤, той вогник згасав, коли козак робив нег≥дний вчинок, що йшов у розр≥з з його сов≥стю. “ак вели його до т≥Їњ мит≥, коли пробуджувалась нова св≥дом≥сть ≥ все ставало ¤сним ≥ зрозум≥лим.
“ехн≥к навчанн¤ молод≥ у характерник≥в було безл≥ч, ус≥х перерахувати немаЇ змоги, та й немаЇ зараз у цьому потреби. Ќавчанн¤ те прот≥кало в середовищ≥ характерник≥в, ¤к≥ кожного дн¤ щось робили з учнем, щоб провести його шл¤хом людини «нанн¤. ÷е не обовТ¤зково було ¤кесь спец≥альне навчанн¤. “ривали прост≥ довг≥ розмови б≥л¤ вогню, запаленого п≥зно ввечер≥; були розпов≥д≥ про най¤скрав≥ш≥ под≥њ бойового житт¤, що проходило в т≥ часи в ”крањн≥ у пост≥йних сутичках з ворогом, а також було безл≥ч жарт≥в та роз≥граш≥в з метою навчанн¤ пильност≥ та виваженост≥ духу. Ќаприклад, п≥д час об≥ду з-п≥д самого носа молодого козака непом≥тно забирали кусень хл≥ба або миску.
–итуал посв¤ченн¤ в характерники
оли вчитель-характерник бачив, що учень уже готовий, в≥дбувавс¤ ритуал посв¤ченн¤ його в характерники. “радиц≥¤ була така. –убали прос≥ку в густому л≥с≥. ѕовалених дерев з нењ не прибирали, зрубували т≥льки сучки. ” к≥нц≥ ц≥Їњ прос≥ки вибирали два дерева на в≥дстан≥ двох метр≥в, котр≥ нахил¤ли одне до одного, робл¤чи щось на манер ножиць або хреста, а пот≥м, роз≥пТ¤вши з середини, звТ¤зували верх≥вки дерев. ¬иходило щось на манер цифри в≥с≥м, але з≥ зр≥заним низом. Ќа перехрест≥ т≥Їњ в≥с≥мки темноњ ноч≥ запалювали б≥лий ¤скравий вогонь. „ерез р≥вн≥ ≥нтервали часу кричав пугач. озака переводили у стан сновид≥нн¤, в ¤кому в≥н ≥ повинен був пройти прос≥кою на той вогонь. оли козак збивавс¤ з дороги, пугач замовкав. “ак вказувавс¤ шл¤х. «авданн¤ було одне Ч пройти у т≥ Дворота“, за ¤кими приходило ≥стинне розум≥нн¤ довколишнього бутт¤ у стан≥ вже Дпробудженого сновид≥нн¤“. ѕолуда спадала з очей, ≥ характерник вже бачив ≥ розум≥в ≥стинний стан речей у довколишньому св≥т≥.
«а рахунок чого це в≥дбувалос¤? —права у тому, що, переход¤чи у зм≥нений стан св≥домост≥, козак мав змогу спогл¤дати ≥нший св≥т, у ¤кому мав поширене його сприйн¤тт¤. “реба було ту одержану можлив≥сть вивести в цю Дденну“ проекц≥ю св≥ту. —аме цього ≥ прагнули, провод¤чи людину через под≥бний ритуал.
озак шукав дорогу з ≥ншоњ площини св≥ту Ч з св≥ту Дсновид≥нн¤“ у повс¤кденний св≥т, поЇднуючи у соб≥ два св≥ти на час виходу на б≥лий сл≥пучий вогонь. Ќеперевершеноњ мужност≥ та неаби¤коњ сили характеру вимагала така вправа.
÷ей ритуал посв¤ченн¤ вельми ц≥кавий ≥ Ї витоком дуже давн≥х техн≥к ув≥мкненн¤ у людин≥ поширеного сприйн¤тт¤ св≥ту шл¤хом пробудженн¤ њњ другоњ, нагвальноњ сторони. —аме таким ц≥л¤м прислуговували знаменит≥ камТ¤н≥ лаб≥ринти у стародавн≥й √рец≥њ, зв≥дки людина повинна була знайти вих≥д, довгими часами блукаючи без води та њж≥. „асто у т≥ лаб≥ринти пускали хижих зв≥р≥в. «авданн¤ було одне: поставити людину в таку критичну ситуац≥ю, у ¤к≥й не Дспрацьовували“ т≥ њњ можливост≥, ¤к≥ вона мала у звичайному житт≥. ¬елик≥ труднощ≥ ≥ пост≥йна загроза смерт≥ робили к≥нець-к≥нцем свою справу, умикаючи в людин≥ вищ≥ зд≥бност≥ опануванн¤ довколишн≥м.
÷≥й сам≥й мет≥ прислуговували ≥ безк≥нечн≥ мандри по св¤тих м≥сц¤х, коли людина в≥дчувала на соб≥ вс≥ негаразди та загрози на шл¤ху серед чужих народ≥в ≥ племен, часто не маючи кусн¤ хл≥ба ≥ даху над головою. “≥ понев≥р¤нн¤ зак≥нчувалис¤ у св¤тому м≥сц≥ набутт¤м ного стану просв≥тл≥нн¤ у розум≥нн≥ довколишнього.
ћабуть, тому самому прислуговуЇ ≥ звичайне житт¤ перес≥чноњ людини, коли вона, будучи полишеною розум≥нн¤ д≥йсного стану речей у реальному житт≥, змушена або деградувати ≥ загинути, або йти шл¤хом п≥двищенн¤ своЇњ св≥домост≥, розвиваючи к≥нець-к≥нцем у соб≥ вищ≥ зд≥бност≥. ўо ≥ стаЇ запорукою виходу людини з того стану, у ¤кий вона потрапл¤Ї по своЇму народженн≥.
оли ж л≥су не було, а був навкруги голий степ, оп≥вноч≥ запалювалос¤ велике багатт¤, б≥л¤ ¤кого широким п≥вколом сид≥ли старш≥ характерники. ћолодий характерник ставав м≥ж цим п≥вколом ≥ вогнем. ѕочинали сп≥вати довго ≥ прот¤жно, умикаючи тим сп≥вом в≥дпов≥дний стан у юнака ≥ приборкуючи полумТ¤.
Ќарешт≥ полумТ¤ перед посв¤чуваним зникало ≥ в≥дкривавс¤ широкий тунельний прох≥д, складений з великих тесаних брил. ” той прох≥д молодий характерник ≥ ступав. “о був внутр≥шн≥й прост≥р, про ¤кий ми вже говорили ран≥ше, де ц≥лком в≥дтворювавс¤ ландшафт ”крањни. « б≥лими хатами п≥д горою, вербами та м≥стком через р≥чку, зеленою соковитою травою (под≥бн≥ штучн≥ середовища, створен≥ нам≥ром людей, описан≥ у тольтекськ≥й традиц≥њ та у де¤ких ≥нших стародавн≥х маг≥чних традиц≥¤х, куди њх представники п≥шли ще за житт¤). ¬≥дв≥дини цього м≥сц¤ у характерник≥в були обовТ¤зковими дл¤ вс¤кого посв¤чуваного. лючовим знаком входженн¤ у таке м≥сце були два вол¤ч≥ роги, що встановлювались за багатт¤м. Ћ≥вий (м≥с¤чний) р≥г ≥ в≥дкривав шл¤х до того простору. Ўл¤х через правий Ч золотий сон¤чний р≥г Ч дл¤ молодих козак≥в був закритий.
амТ¤ний тунель, що йшов через л≥вий р≥г, приводив молодого козака до украњнськоњ хати, куди його запрошувала укв≥тчана, гарно вбрана молода д≥вчина, зустр≥чаючи хл≥бом-с≥ллю. ¬ хат≥ був ст≥л, що т¤гнувс¤ в далеч≥нь. ѕо обидва боки його сид≥ли два сивих д≥ди, що уособлювали собою —онце ≥ ћ≥с¤ць. Д„ого прийшов?“ Ч таке карколомне запитанн¤ чекало козака, ¤кий ступав через пор≥г хати, ≥ в≥д тоњ в≥дпов≥д≥ залежала подальша його дол¤. ѕри вдал≥й схвальн≥й в≥дпов≥д≥, у котр≥й прогл¤дала чистота помисл≥в христи¤нськоњ душ≥, козак отримував шестикутну з≥рку на долоню правоњ руки. “о була перепустка до легендарного козацького мосту, що дугою охоплював два береги туманноњ р≥чки. Ќа цьому мосту, на сам≥й його середин≥, била в козака з неба блискавка. ѓњ сл≥пуча б≥ла енерг≥¤ ≥ вмикала в ньому т≥ вищ≥ зд≥бност≥, ¤к≥ вже були притаманн≥ його внутр≥шньому Їству.
ƒал≥ дл¤ молодих козак≥в ходу не було, треба було вертатис¤ назад.
Ќарешт≥ полумТ¤ перед посв¤чуваним зникало ≥ в≥дкривавс¤ широкий тунельний прох≥д, складений з великих тесаних брил. ” той прох≥д молодий характерник ≥ ступав. “о був внутр≥шн≥й прост≥р, про ¤кий ми вже говорили ран≥ше, де ц≥лком в≥дтворювавс¤ ландшафт ”крањни. « б≥лими хатами п≥д горою, вербами та м≥стком через р≥чку, зеленою соковитою травою (под≥бн≥ штучн≥ середовища, створен≥ нам≥ром людей, описан≥ у тольтекськ≥й традиц≥њ та у де¤ких ≥нших стародавн≥х маг≥чних традиц≥¤х, куди њх представники п≥шли ще за житт¤). ¬≥дв≥дини цього м≥сц¤ у характерник≥в були обовТ¤зковими дл¤ вс¤кого посв¤чуваного. лючовим знаком входженн¤ у таке м≥сце були два вол¤ч≥ роги, що встановлювались за багатт¤м. Ћ≥вий (м≥с¤чний) р≥г ≥ в≥дкривав шл¤х до того простору. Ўл¤х через правий Ч золотий сон¤чний р≥г Ч дл¤ молодих козак≥в був закритий.
÷≥ вправи були повернут≥ в б≥к розвитку надзвичайноњ спритност≥, такоњ, наприклад, щоб вп≥ймати рибину у бурхливому потоц≥ руками, станцювати в пов≥тр≥, ледь торкаючись земл≥. ’то опановував це все, бравс¤ на учн≥вство до одного з старих характерник≥в, ¤кий навчав козака сам на сам, прилучаючи до цього все своЇ набуте «нанн¤.
Ѕув такий звичай, зг≥дно з ¤ким, молодий характерник переходив в≥д одного вчител¤ до ≥ншого, навчаючись тим чи ≥ншим особливост¤м характерницького ремесла. ѕот≥м збирав довкола себе соб≥ под≥бних, у кол≥ ¤ких проходило подальше вдосконаленн¤ набутоњ майстерност≥. « цього врешт≥-решт виростав окремий в≥йськовий п≥дрозд≥л Ч кур≥нь, ¤к називали його у запорозькому в≥йську. “ому творчий пошук нових способ≥в веденн¤ бойових д≥й н≥коли не вгасав на —≥ч≥.
¬иникаЇ запитанн¤, з чого виникав отой талант людини до ха-рактерницькоњ справи? „ому в одних це виходило, а в ≥нших н≥? ‘ундамент такого пробудженн¤ людськоњ св≥домост≥ закладавс¤ в ”крањн≥ ще з дитинства. Ќаприклад, була така традиц≥¤. оли народжувалась дитина, то њй виготовл¤ли деревТ¤ну колиску, у бильц≥ котроњ робили отв≥р. “а колиска встановлювалась так, щоб вран≥шнЇ сонце попадало на обличч¤ малюка. “о ≥ була ота перша ≥н≥ц≥ац≥¤, з ¤коњ прот¤гом часу в дитини розвивались в≥дпов≥дн≥ зд≥бност≥.
Ќа «апорозьк≥й —≥ч≥ таб≥р розташовувавс¤ так, щоб сх≥д сонц¤ з-за обр≥ю було видно без перешкод. «адл¤ цього нав≥ть розчищали у напр¤м≥ сходу л≥с чи плавн≥. —х≥д сонц¤ був св¤том, що надавало п≥днесеност≥ та енерг≥њ у проходженн≥ т¤жким шл¤хом воњна на —≥ч≥. –≥дко хто пропускав той момент. ¬ставали з сонцем ≥ л¤гали спати з сонцем Ч така була традиц≥¤ у основноњ маси в≥йська. „асто засиджувались б≥л¤ багатт¤, уважно слухаючи розмови старших, бувалих характерник≥в. —аме ц≥ розмови робили в≥йсько Їдиною, злитою масою воњн≥в-однодумц≥в. “ак виковувавс¤ та гартувавс¤ дух «апорозькоњ —≥ч≥.
як≥ бойов≥ техн≥ки виробили козаки-к≥ри, поглиблюючи свою майстерн≥сть людей «нанн¤? —еред великоњ к≥лькост≥ суто в≥йськових техн≥к можна вид≥лити так≥.
ѕерша повТ¤зана з дос¤гненн¤м стану Двихору“, де розкут≥сть та в≥дособлен≥сть людини доводилис¤ до стану безсторонност≥ опудала, що стоњть з руками-в≥никами на город≥. ” цьому стан≥ час, у ¤кому рухавс¤ козак-к≥р, наст≥льки ущ≥льнювавс¤, що його рухи зовн≥ ставали зовс≥м малопом≥тними ≥ тому незбагненними. ÷е наводило жах та пан≥ку в лавах супротивника, де характерник блискавично д≥¤в. ƒинам≥ка рух≥в була наст≥льки сильна, що не витримував од¤г, ¤кщо був завузький. ≤ з бою характерник виходив у жахливих лахм≥тт¤х, викликаючи загальний рег≥т братчик≥в. “ому козацтво полюбл¤ло в≥льний та просторий од¤г, ¤кий не заважав у бою. ÷е чоботи, широк≥ шаровари, сорочка, жупан та шапка.
¬ершник-к≥р входив у стан вихору на шаленому алюр≥, широким помахом шабл≥ в≥дкриваючи обр≥й, а пот≥м швидко обертаючи њњ над головою. озак зникав, а полем проносивс¤ ≥ стугон≥в пекельний вихор.
” справах розв≥дки застосовувавс¤ стан, ¤кий робив характерника-к≥ра малопом≥тним на м≥сцевост≥. –озчинен≥сть у пол≥ чи л≥сових хащах дос¤галас¤ у стан≥ л≥сового струмка, що тече непом≥тно у трав≥. Ћюдина при цьому неначе втрачала свою форму, ставала текучою, ¤к вода, розчин¤ючись у л≥с≥.
“рет¤ техн≥ка повТ¤зувалась з охороною табору. ƒовколишн≥й прост≥р обмежувавс¤ ≥ згортавс¤, ст¤гуючись на кордонах, що порушувало теч≥ю енерг≥њ у ньому. “акий викривлений прост≥р ввижавс¤ супротивнику ¤к непорушно сто¤ча вод¤на ст≥на. ÷е жахало ворог≥в уноч≥ та в≥дбирало у них волю. оли хтось ≥ переходив межу дозволеного, то опин¤вс¤ у такому зм≥неному простор≥. ƒл¤ неп≥дготовленоњ людини це означало миттЇве божев≥лл¤.
р≥м бойових техн≥к, були й ≥нш≥, повТ¤зан≥ з внутр≥шн≥м житт¤м характерник≥в. ќдн≥Їю з таких техн≥к, ¤ка використовувалас¤ при бажанн≥ погл¤нути на те, що њх чекаЇ попереду, було сид≥нн¤ у глухому л≥с≥ б≥л¤ невеличкого л≥сового озерц¤ чи багатт¤. ’арактерники сид≥ли нерухомо, набуваючи стану камТ¤них брил, зовс≥м зупин¤ючи пот≥к думок у своњй св≥домост≥. ” цей час вони ≥ одержували змогу дотику до ≥стини, спогл¤даючи, ¤к≥ под≥њ њм готувало житт¤.
Ѕагато чого з того, чим волод≥ли характерники на пол≥ бою, потребувало чимало енерг≥њ та величезноњ сили духу. ќновити енерг≥ю, накопичити њњ у т≥л≥ допомагала методика, ¤кою користувалис¤ переважно старш≥, б≥льш вр≥вноважен≥ воњни. ѕ≥зно вноч≥, перед сходом сонц¤, вони розпалювали велике вогнище, ¤ке викладалос¤ шестикутником (дл¤ молод≥ Ч чотирикутником), а посередин≥ розташовувавс¤ кор≥нь груш≥, комелем на сх≥д сонц¤. оли вогнище прогорало ≥ палало вже пригаслим син≥м полумТ¤м, характерники, чекаючи перших промен≥в сонц¤, розд¤галис¤ до по¤са ≥ входили у той вогненний шестикутник обличч¤м до сходу. Ѕурхливе оновленн¤ енерг≥њ т≥ла ≥ його омолодженн¤ в≥дбувалос¤ у момент сходу сонц¤. “ака вправа виконувалас¤ не часто ≥ вимагала розвинутого самоконтролю над т≥лом. ÷ю вправу використовували ≥ тод≥, коли треба було здолати ту чи ≥ншу хворобу.
ћолод≥ характерники з метою набутт¤ м≥цност≥, ст≥йкост≥ та самокерованост≥ навесн≥ у день сходу молодика, тобто у перш≥й фаз≥ м≥с¤ц¤, розд¤галис¤ ≥ вкладалис¤ у т≥льки-но зорану р≥ллю на пол≥. “ак вони набиралис¤ сили та гарту в≥д «емл≥-мат≥нки.
«в≥дки йшов виток отого езотеричного знанн¤, ¤к до нього приходили люди на т≥й чи ≥нш≥й частин≥ «емл≥? ¬ езотеричн≥й науц≥ Ї одна дуже вагома р≥ч, що виникаЇ ось з чого. —права у тому, що езотеричн≥ практики потребують повного зосередженн¤ людськоњ уваги на внутр≥шньому св≥т≥. ќднак, д≥¤ти людин≥ доводитьс¤ на зовн≥шньому план≥ житт¤. ѕоЇднанн¤ њх ≥ було завжди проблемою, ¤ку кожний народ вир≥шував у властивий т≥льки йому Їдиний спос≥б. “ой спос≥б злитт¤ внутр≥шнього ≥ зовн≥шнього, що був знайдений, мав св≥й в≥дбиток у повс¤кденному побут≥, у мов≥, у ремеслах та мистецтвах. ¬≥н став витоком формуванн¤ характерних рис того чи ≥ншого народу.
¬ ”крањн≥-–ус≥ ще за час≥в волхв≥в ц¤ проблема вир≥шувалась дуже ц≥каво. Ѕуло пом≥чено, що Їдиним станом, ¤кий поЇднував знаходженн¤ людини у переважно ≥нськ≥й зон≥ крањни ≥ водночас забезпечував необх≥дн≥сть у швидких та р≥шучих д≥¤х дл¤ захисту своЇњ територ≥њ, Ї стан, ¤кий набуваЇ атакуючий степовий сок≥л. “ож сок≥л став ключовим знаком, що в≥дкривав горизонт узгодженост≥ д≥њ на внутр≥шньому та зовн≥шньому план≥ житт¤. ÷е був дуже важливий момент, ¤кий знаменував народженн¤ ≥ поступовий розвиток етн≥чноњ самовизначеност≥ украњнц≥в ¤к Їдиноњ нац≥њ. ѕоступова стил≥зац≥¤ образу сокола вже в т≥ стародавн≥ часи призвела до виникненн¤ тризуба, що на сьогодн≥ Ї гербом ”крањни.
Ќайб≥льш ц≥кавою Ї техн≥ка виходу у тонкому т≥л≥ до астральних проекц≥й, ¤ку козакам п≥дказало саме житт¤. ѕрактика такого виходу дос¤галас¤ при вилежуванн≥ довгоњ зимовоњ пори на печ≥, у котр≥й незгасно палав вогонь. ” перш≥ двадц¤ть д≥б того лежанн¤, коли козак мало њв, пив т≥льки джерельну воду, у ньому в≥дбувалос¤ так зване внутр≥шнЇ плавленн¤. ” людин≥ в цей час панувала золота енерг≥¤, що розчин¤ла все њњ Їство. ѕот≥м вставали обаб≥ч енергетичн≥ б≥рюзов≥ стовпи та в≥дчин¤вс¤ прост≥р, у ¤кий козак ≥ виходив у тонкому т≥л≥ на 40-й день. ” такому стан≥ в≥н м≥г в≥льно пересуватись у простор≥ на будь-¤ку в≥дстань. ѕри цьому збер≥галас¤ можлив≥сть Дбачити“ т≥ под≥њ, що були ц≥кав≥ характернику, ¤кий невидимо дл¤ супротивника був присутн≥м при п≥дготовц≥ та плануванн≥ його бойових д≥й. “ака набута зд≥бн≥сть збер≥галас¤ назавжди, що дозвол¤ло характерникам широко використовувати њњ у розв≥дц≥. ѕ≥зн≥ше ц¤ техн≥ка була перейн¤та чумаками, котр≥ багато в чому були спадкоЇмц¤ми козак≥в-к≥р≥в. „умаки використовували цю зд≥бн≥сть з метою уникненн¤ сутичок з ворогами в дороз≥, обираючи т≥ шл¤хи дл¤ своњх валок, ¤к≥ були найб≥льш безпечними.
÷≥нн≥сть ц≥Їњ козацькоњ методики в тому, що людина, котра њњ практикуЇ, йде до найвищого дос¤гненн¤ Ч виходу в тонкому т≥л≥ до ≥нших горизонт≥в бутт¤ Ч через очищенн¤, гармон≥зац≥ю та перебудову свого т≥ла. ÷е гарантувало здоровТ¤ та безпечн≥сть у застосуванн≥ ц≥Їњ езотеричноњ практики.
“ака можлив≥сть, ¤ка прибирала т¤ж≥нн¤ ф≥зичного т≥ла, зн≥мала ≥ т≥ обмеженн¤, що були йому притаманн≥. ¬с¤ке знанн¤ переставало бути таЇмницею, ≥ характерники знаходили засоби подальшоњ трансформац≥њ т≥ла у так≥ стани, коли його вже не брало н≥ розпечене зал≥зо, н≥ шабл¤. Ўк≥ра людини при цьому набувала м≥дного, червленого в≥дт≥нку.
ћоже виникнути таке запитанн¤: а ¤к зараз розвиваЇтьс¤ под≥бне мистецтво чи його зовс≥м немаЇ? „ому немаЇ, Ї ≥ розвиваЇтьс¤ воно майже за тими самими канонами, що ≥ в характерник≥в. јле Ї одна хиба. “е, що Ї зараз, маЇ велику розпорошен≥сть ≥ в≥д≥рван≥сть в≥д т≥Їњ земл≥, на ¤к≥й живе людина. ¬еликий ухил до сх≥дних вчень або ж до загальнокультурних традиц≥й мало що додаЇ до опануванн¤ мистецтвом житт¤ тут, в ”крањн≥. ¬≥д≥рван≥сть людини в≥д егрегорного пол¤ своЇњ земл≥ породжуЇ фантоми викривленоњ св≥домост≥, бо немаЇ необх≥дноњ сили в≥рно сприйн¤ти те, що в≥дкриваЇтьс¤, не говор¤чи вже про керуванн¤ т≥Їю великою силою. ™ таке дуже важливе правило, що стоњть в основ≥ вс¤кого щасливого людського житт¤: жити там, де народивс¤ (а ¤кщо людина прињхала зв≥дкись, треба стати таким, ¤к того потребуЇ сама земл¤). —аме спор≥днен≥сть людини ≥ «емл≥ надають њй т≥Їњ сили дл¤ опануванн¤ «нанн¤м, що лежить у основ≥ житт¤.
–етельне досл≥дженн¤ напр¤мку розвитку езотеричного знанн¤ в ”крањн≥ ще чекаЇ на свого арлоса астанеду. —кладн≥сть проблеми пол¤гаЇ у тому, що колесо ≥стор≥њ дуже важко прокотилос¤ по самому хребту етн≥чноњ культури украњнц≥в ≥ мало що залишилось у ц≥лому вигл¤д≥. “ому дл¤ висв≥тленн¤ того, що наведено вище, потр≥бен був такий антрополог≥чний пошук, ¤кий би в≥вс¤ в незвичайний спос≥б. “акий спос≥б знайшовс¤ через в≥дродженн¤ самих характерницьких практик. «авд¤ки њм ≥ зТ¤вилас¤ можлив≥сть розпов≥сти про все те, що ми виносимо на суд широкого кола читач≥в.
***Ѕ≥бл≥йна генеалог≥¤ в етногенетичних концепц≥¤х
польських та украњнських хрон≥ст≥в
***”крањнська та великоруська культури у XVII стол≥тт≥:
культурний вплив чи культурний конфл≥кт?
***≤де¤
озацтва - в ”крањнськ≥й ƒуш≥
***≈тнопол≥тична терм≥нолог≥¤ XIV-XVI стол≥ть
***ѕере¤славське "¬оссоединение"
***«апор≥зька —≥ч: становленн¤.
*** ќ«ј÷№ ј ≈–ј:≈“јѕ ‘ќ–ћ”¬јЌЌя.
***ѕроблеми ≥стор≥њ козацтва в прац¤х —.ћ.—оловйова.
***ќ территориальной прив¤зке этнонима
Ђрусскиеї
***ѕредставлени¤ об этнической доминации
*** У”краинский вопросФ в политике властей и русском общественном мнении .
***Ёмский указ.
***“–»ѕ≤Ћ№—№ ј ’Ћ≤Ѕќ–ќЅ—№ ј “≈–ћ≤ЌќЋќ√≤я
≤ ј–“¬≈Ћ№—№ ≤ ћќ¬»
***“–»ѕ≤Ћ№—№ »… Ќјѕ»— ѕ–ќ ”ѕјЋ”
***“–»ѕ≤Ћ№—№ ј ”Ћ№“”–ј … ” –јѓЌ—№ ј ћќ¬ј
***—Ћќ¬ј « ћќ¬» “–»ѕ≤Ћ№—№ ќѓ ”Ћ№“”–»
¬ –јЌЌ≤’ ѕќ≈«≤я’ “ј–ј—ј Ў≈¬„≈Ќ ј
***“аЇмниц≥ ”крањни.
***—јЌ— –»“ ¬ƒ»¬Ћя™“№—я ” ћј“≈–»Ќ—№ ≤ ќ„≤ ” –јѓЌ»Е
***“ернистий шл¤х украњнства
***Ђћеч јре¤ї
***¬≥рменська мова та њњ зв'¤зки з ≥ншими ≥ндоЇвропейськими мовами
***я –ќ«ћќ¬ЋяЋ» ¬ »™¬≤
“»—я„” –ќ ≤¬ “ќћ”?
***¬I…—№ ќ¬ј I—“ќ–Iя
ќ„»ћј ѕќЋ№—№ »X I ” –јѓЌ—№ »X ƒќ—ЋIƒЌ» I¬
***ѕереписи Ќаселенн¤ -
Ќј— ћќ√Ћќ Ѕ”“» Ѕ≤Ћ№Ў≈...
***[Ѕайда-¬ишневецький]
***[ќлег ќльжич]
***[ѕоходи запорожц≥в на —тамбул]
***[ѕрутський мир 1711 р.]
***[÷≥кав≥ факти з ≥стор≥њ ”крањни]
***[‘ортец¤ одак ]
***[” 1920-тi роки Ђгуртки р≥дноњ мовиї створювали нав≥ть у тюрмах ]
***[«емельне питанн¤ в економ≥чному розвитку «апорозьких ¬ольностей ]
***[«олотий м≥ст
(–ос≥йська д≥аспора ≥ духовне в≥дродженн¤ ”крањни)]
***[«апов≥т Утарас≥вц≥вФ ]
***[’“ќ “ј ≤ Ѕ–ќƒЌ» »]
***[” –јѓЌ—№ ≤ ≈ѕ≤„Ќ≤ ѕ–ќ«ќ¬≤ Ќј–ј“»¬»]
***[”крањнське козацтво в ≤ чверт≥ ’VII ст]
***[” –јѓЌ—№ ≈ ќ«ј÷“¬ќ ]
***[–усь-”крањна - то серце ≥ розум ¬еликоњ –уси]
***[DESCRIPTION DТVKRANIE,
Par le Sieur de BEAVPLAN.]
***[“рип≥лл¤ ≥ ’алеп'¤: дивовижн≥ паралел≥]
***[“орг≥вл¤. ‘≥нанси ињвськоњ держави]
***[ ќ«ј ћјћј… я —»ћ¬ќЋ Ќј÷≤ќЌјЋ№Ќќѓ ≤ƒ≈ѓ]
***[Ўевченк≥вська скарбниц¤]
***[√етьман ѕетро онашевич —агайдачний]
***[“реба п≥дтримувати мову]
***[ѕ≈–≈’≤ƒ
¬≤ƒ ѕ–ќ“ќ” –јѓЌ—№ ќѓ ƒќ ƒј¬Ќ№ќ” –јѓЌ—№ ќѓ ƒќЅ»]
***[√етьман ѕетро онашевич-—агайдачний.]
***[ќпов≥дка про козацьк≥ м≥сц¤ ”крањни. “рахтемир≥вщина.]
***[јѕјЌќ¬»„ ќлена ћихайл≥вна]
***[ќј«» ” –јѓЌ—№ ќ√ќ ≈“Ќќ—” ]
***[ћедитац≥¤ козака ћама¤...]
***[Ћ≈√≈Ќƒј–Ќ≤ ј–√ќЌј¬“» ѕЋј¬јЋ» ѕ≤ƒ ∆»“ќћ»–—№ »ћ» ¬≤“–»Ћјћ» ]
***[ озацтво зародилось в ѕ≥вн≥чному ѕриазовТњ]
***[ осак - захисник –оду ]
***[√уни Ч це анти ]
***[√”ћјЌ≤«ћ “ј–ј—ј Ў≈¬„≈Ќ ј]
***[√≈Ќ≈јЋќ√≤я ” –јѓЌ» ]
***[≤. ‘ранко-≥ндолог ]
***[‘ортец¤ одак ]
***[‘ќ–ћ”¬јЌЌя ” –јѓЌ—№ ќ√ќ E“Ќќ—”]
***[ƒ”Ћ≤Ѕ» ≤ —Ћќ¬ТяЌў»Ќј]
***[ћ»’ј…Ћќ ƒ–ј√ќћјЌќ¬]
***[ќбраз досконалого володар¤ ]
***[Ѕерестейщина Ц регiон в лабетах геополiтики ]
***[Ѕальзак ≥ ƒубно]
***[Ѕеседа: M. ѕ. ƒрагоманов ]
***[јр≥йська метацив≥л≥зац≥¤ ]
***[ј —≤ќћ» Ќ≈ƒќ¬≈ƒ≈Ќ»’ “–јƒ»÷≤… ]
***[‘ортец¤ одак ]
***
”крањнський етнос.≤. —тан украњнського етносу.
.
≤≤
.
ѕричини занепаду руського етносу
≤≤≤
.
ћожливост≥ русько-украњнського етносу
IV
.
ћожливий вар≥ант розвитку планетарного сусп≥льства в ’’≤ стор≥чч≥
V
.
ўо дал≥?
***Ќац≥ональна ѕарламентська б≥бл≥отека ”крањни.
≤стор≥¤ б≥бл≥отеки...
***
≤—“ќ–≤я “ј “–јƒ»÷≤ѓ «ќ¬Ќ≤ЎЌ№ќѕќЋ≤“»„Ќќѓ —Ћ”∆Ѕ» ” –јѓЌ» .
—тановленн¤ зовн≥шньопол≥тичноњ служби ”крањни .
***¬ар≥ац≥њ про походженн¤ назв "–усь" ≥ "”крањна" .
"—тепи моњ запродан≥ ***,
н≥мот≥, —ини моњ на чужин≥,
Ќа чуж≥й робот≥.
ƒн≥про, брат м≥й, висихаЇ,
ћене покидаЇ,
≤ могили моњ мил≥
*** розриваЇ...
Ќехай риЇ, розкопуЇ,
Ќе своЇ шукаЇ,
ј тим часом перевертн≥
Ќехай п≥дростають
“а поможуть *** √осподарювати,
“а з матер≥ полатану —орочку зн≥мати.
ѕомагайте, недолюдки,
ћат≥р катувати".
ѕророк
***
***
***
| | озаччина
озацтво | |
